16 серпня, 2022

Як в Україні і світі борються проти конверсійної терапії

6 лютого 2022
Поширити в Telegram
734
Дзвенислава Щерба

Феміністка, ЛГБТ-активістка.

Вступ

Конверсійна, або репаративна терапія — це низка практик, спрямованих на «зміну» сексуальної орієнтації та гендерної ідентичности в ЛГБТ людей, які ґрунтуються на ідеї, що гомосексуальність, бісексуальність чи трансгендерність можна змінити через психологічний і фізичний вплив та «повернути до норми», тобто до гетеросексуальности й цисгендерности.

В Україні тему «лікування» ЛГБТ людей довгий час у публічній і медійній площині замовчували, її залишали для закритих обговорень «серед своїх» та поодиноких публікацій і досліджень міжнародних організацій. Скажімо, незалежний експерт ООН з питань захисту від насильства й дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичности Віктор Мадрігал-Борлос у своєму звіті[1] описав історію 16-річного молодого гея в Україні, якого «батьки відіслали до психолога на лікування і до священика для покаяння; він мусив припинити будь-які контакти з братом і друзями, його вигнали з родинного дому, позбавили засобів до існування та погрожували розправою і смертю». Під тиском сім’ї ця людина врешті змусила родичів повірити, що він «змінився», доки він зміг сам вільно вирішувати, як йому жити.

Практики, спрямовані на «лікування» ЛГБТ людей, виникли ще наприкінці ХІХ століття разом з уявленням про те, що гомосексуальність, бісексуальність чи трансгендерність — просто форма девіації, яку можна виправити за допомогою псевдомедичних втручань. Такі практики мали сильний негативний[2] вплив на фізичне й ментальне здоров’я людей, які через них проходили, і призводили до депресії, сексуальної дисфункції, тривожности, посттравматичного стресового розладу та суїцидів. Ситуація почала змінюватися лише в 1970-х роках, коли 1973 року рішенням Американської психологічної асоціації гомосексуальність вилучили з переліку психічних розладів, а 1990 року — рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ)[3]. І хоча наприкінці ХХ століття національні й міжнародні медичні організації внаслідок тривалої боротьби активістів і активісток ЛГБТ руху усунули гомосексуальність із переліку ментальних розладів, так зване «лікування» гомосексуальности, бісексуальности або трансгендерности досі практикують у всьому світі. Наприклад, за даними звіту незалежного експерта ООН з питань захисту від насильства й дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичности, практики конверсійної терапії існують щонайменше в 68 країнах світу.


Nazar Gonchar / Shutterstock.com

Серед причин легітимації конверсійної терапії — уявлення про гомо-, бісексуальність і трансгендерність як різновид девіації, закріплене в медикалізованому дискурсі; загальний брак знань про природу людської сексуальности й гендерної ідентичности; стигматизація і патологізація відкритих ЛГБТ-людей у суспільстві; релігійні переконання, згідно з якими гомосексуальність, бісексуальність і трансгендерність розглядаються як «гріховна поведінка», що потребує виправлення. Власне, тому ключові áктори, які застосовують практики репаративної терапії, — це релігійні інституції й окремі релігійні діячі та діячки, так звані народні цілителі й цілительки, а також так звані приватні й державні медичні професіонал(к)и у сфері ментального здоров’я[4].

Наразі найпоширеніші практики конверсійної терапії — це гіпноз, діяльність спеціалізованих закритих таборів, реабілітаційних центрів і клінік (нерідко цими інституціями керують не професійні представни_ці медицини, а релігійні діячі й діячки), психотерапія й консультування з боку релігійних інституцій. Один із крайніх проявів конверсійної терапії — так звані «корекційні зґвалтування» лесбійок і бісексуальних жінок, що їх легітимізують як загальне уявлення про гомосексуальність чи бісексуальність як щось, що можна змінити, так і мізогінні установки про те, що жіноча сексуальність другорядна і її можна «скоригувати» через сексуальне й фізичне насильство з боку чоловіків.

Крім того, через зміну дискурсу про гомосексуальність і трансгендерність конверсійна терапія переживає період модифікацій форм і назв: наприклад, формулювання «конверсійна терапія» замінюють на «нормалізацію сексуальности» або «усунення небажаного одностатевого сексуального потягу». Водночас акцент зміщується на те, що така практика насправді дає людям підтримку й можливість «розібратися в собі».


Shutterstock illustration

Попри це, багато ЛГБТ+ людей, котрі пережили конверсійну терапію, свідчать, що внаслідок такого досвіду вони страждають від утрати самооцінки, тривоги, депресивних синдромів, соціальної ізоляції, ненависти до себе, сорому й почуття провини, сексуальної дисфункції, симптомів посттравматики, стресових розладів і суїцидальних думок[5]. Сильний фізичний біль, шкода для ментального здоров’я і страждання — наслідок конверсійної терапії та досвід, із яким живе багато ЛГБТ+ людей, що підважує їхню гідність. Тому правозахисни_ці, асоціації психолог_инь, прогресивні політики_ні й інші союзни_ці ЛГБТ+ людей по всьому світу об’єднуються з метою протидіяти використанню цієї практики та заборонити таке «лікування» на законодавчому рівні.

Міжнародний досвід боротьби за заборону конверсійної терапії

Боротьба за заборону конверсійної терапії на законодавчому рівні — один із напрямів діяльности активістів і активісток ЛГБТ руху в різних країнах світу. Особливо важливу роль тут грають групи людей, які проходили конверсійну терапію й наразі скеровують свої зусилля на боротьбу з цим явищем. Наприклад, у США діє організація Conversion Therapy Dropout Network[6], яка зосереджується на роботі з постраждалими від конверсійної терапії у форматі груп підтримки і психологічних консультацій. Крім того, на сайті організації є спеціальна анонімна форма, де можна повідомити про випадки конверсійної терапії. Загалом в активізмі таких груп існує кілька напрямів.

  1. Адвокаційна робота — адвокація й лобіювання перед державними інституціями впровадження законодавства, яке забороняє конверсійну терапію на локальному й національному рівні.
  2. Робота зі спільнотою — створення груп підтримки для ЛГБТ людей, постраждалих від конверсійної терапії.
  3. Просвітницька діяльність — інформування широкої аудиторії про шкоду конверсійної терапії для ЛГБТ людей; збір даних про áкторів, які її практикують; проведення досліджень.

Важливі áктори, які також впливають на зміну ставлення до конверсійної терапії, — професійні асоціації психологів і психіатрів. Як уже сказано, саме медикалізований дискурс про гомосексуальність як патологію, яку можна виправити, — одна з причин легітимації цих практик, тому логічно випливає висновок, що засудження конверсійної терапії з боку професійних медичних організацій на міжнародному й національному рівні може нівелювати її сприйняття як практики «виправляння» ЛГБТ людей. За даними дослідження ILGA World, станом на 2020 рік вдалося зібрати заяви із засудженням конверсійної терапії від більш ніж 65 професійних організацій із різних країн світу (серед них Австралія, Австрія, Бразилія, Канада, Німеччина, Ізраїль, Ірландія, Норвегія, Іспанія, Велика Британія, США й інші). Проти конверсійної терапії виступають і деякі релігійні інституції, як-от Англіканська церква[7], Церква Ісуса Христа святих останніх днів[8] та інші. Окремо слід згадати про недавнє явище, коли представники й представниці так званого ex-gay movement[9] відкрито заговорили про свій досвід і шкоду конверсійної терапії. Ще кілька років тому вони одними з перших виступали за конверсійну терапію як можливість для ЛГБТ людей «змінитися» і вписатися в «норму».

Отже, існують різні активістські стратегії боротьби з конверсійною терапією. Це просвітницька діяльність, залучення лідерів і лідерок думок для поширення інформації про недопустимість таких практик, робота над ресоціалізацією й реабілітацією ЛГБТ людей із досвідом проходження такої «терапії». Далі ж зосередимося на зусиллях, спрямованих на заборону конверсійної терапії на законодавчому рівні. Згідно з дослідженням ILGA World, існують такі стратегії боротьби з терапією на законодавчому рівні.

  1. Криміналізація конверсійної терапії передбачає запровадження кримінальної відповідальности за практикування конверсійної терапії — штрафи, обмеження свободи, позбавлення ліцензії на професійну практику тощо.
  2. Законодавче регулювання медичних професіоналів передбачає зміну законодавства з метою посилити регулювання діяльности медичних професіоналів через заборону діагнозів суто на ґрунті сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичности людини.
  3. Впровадження законодавства, спрямованого на захист прав споживачів і споживачок від шахрайства, ґрунтується на ідеї, що конверсійна терапія — неефективна псевдонаукова практика, яку можна розглядати як різновид шахрайства з боку медичних професіоналів чи медичних інституцій, що її практикують.
  4. Впровадження антидискримінаційного законодавства передбачає тлумачення конверсійної терапії як прояву дискримінації щодо ЛГБТ людей.
  5. Впровадження законодавства, спрямованого на захист дітей, стосується захисту ЛГБТ підлітків і передбачає додаткові законодавчі заборони для батьків та опікунів і опікунок, які хочуть примусово «змінити» сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність дитини. Цей підхід ґрунтується на тлумаченні конверсійної терапії як загрози для дитини та її гідности й безпеки.
  6. Вилучення конверсійної терапії з переліку послуг у рамках медичного страхування.
  7. Заборона рекламувати конверсійну терапію через рекламу й медіа.
  8. Впровадження окремої системної державної політики передбачає роботу з медичними і релігійними інституціями та з громадськістю взагалі з метою інформувати про недопустимість конверсійної терапії, а також із ЛГБТ людьми, постраждалими через ці практики.

Станом на грудень 2020 року конверсійну терапію на загальнонаціональному рівні було заборонено в чотирьох країнах: Бразилії, Еквадорі, Німеччині й на Мальті[10]. За мальтійським законодавством, конверсійну терапію заборонено практикувати як медичним професіоналам, так і людям, які поза медициною. Загалом заборонено[11] практикувати терапію на особах із вразливих груп (особи віком до 18 років, люди, які страждають від ментальних розладів, люди, чиє становище було визнано вразливим рішенням суду через вплив зовнішніх обставин), проводити примусову конверсійну терапію (у випадку медичних професіоналів ця заборона стосується будь-яких умов) та рекламувати ці практики. Німецький закон, своєю чергою, забороняє[12] проводити конверсійну терапію особам, які не досягли 18 років та дорослим, які перебувають під тиском і не можуть дати добровільну згоду.

На рівні окремих регіонів конверсійну терапію заборонено також у Канаді (провінції Онтаріо, Нова Шотландія, острів Принца Едварда, міста Едмонтон і Ванкувер), Іспанії (автономні області Валенсія, Мадрид, Мурсія, Андалузія, Арагон), Австралії (Австралійська столична територія, штати Квінсленд і Вікторія) та у США. У США станом на січень 2020 року такі практики щодо ЛГБТ молоді до 18 років було заборонено в 19 штатах[13] (Каліфорнія, Колорадо, Коннектикут, Делавер, Вашингтон, Гаваї, Іллінойс, Меріленд, Массачусетс, Невада, Нью-Гемпшир, Нью-Джерсі, Нью-Мексико, Нью-Йорк, Орегон, Род-Айленд, Вермонт) і двох федеральних округах (Колумбія і Пуерто-Рико). Аналогічні заборони було ухвалено і на локальному рівні конкретних міст. Однак ці закони стосуються сфери медицини, тоді як релігійні діячі й діячки, які теж практикують конверсійну терапію, зокрема для молоді, залишаються поза заборонами на конверсійну терапію.

Конверсійна терапія і міжнародне законодавство


Andrius Kaziliunas / Shutterstock.com

Заборону конверсійної терапії в різних країнах світу слід розглядати крізь призму порушення права людини на свободу від жорстокого поводження[14], яке принижує людську гідність, адже конверсійна терапія передбачає низку практик фізичного і психологічного впливу, які можна назвати проявами насильства й тортур на ґрунті гомофобії, біфобії і трансфобії. Крім того, практики, спрямовані на «зміну» сексуальної орієнтації або гендерної ідентичности людини, суперечать головним засадам Загальної декларації прав людини, як-от право на життя, свободу й особисту недоторканість; право на рівний захист від дискримінації та підбурювання до такої дискримінації; право на захист від безпідставного втручання в особисте і сімейне життя; право на свободу переконань, думки й совісті; право на здоров’я. Саме через порушення цих фундаментальних прав людини конверсійну терапію засудила низка міжнародних організацій, серед них Комітет проти тортур[15], Комітет з ліквідації дискримінації стосовно жінок[16], Європарламент та інші. 8 липня 2020 року незалежний експерт ООН з питань захисту від насильства й дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичности закликав до глобальної заборони конверсійної терапії[17] і наголосив, що такі практики — це «порушення права людини на тілесну недоторканість, здоров’я і вільне вираження своєї сексуальної орієнтації або гендерної ідентичности».

Крім того, конверсійна терапія порушує ключові засади Декларації прав дитини[18], зокрема право на захист, можливості і сприятливі умови для розвитку дитини в умовах свободи й гідности, право на захист від практик, які заохочують будь-які форми дискримінації. Адже саме ЛГБТ підлітки найчастіше страждають від конверсійної терапії внаслідок залежности від батьків / опікунів і їхніх намагань вписати дітей у соціально конформні норми в межах сім’ї або локальної спільноти.

Конверсійна терапія в Україні

Через брак даних і досліджень конверсійна терапія в Україні досі фактично невидима. Після декриміналізації добровільних гомосексуальних стосунків 16 грудня 1991 року почався поступовий процес депатологізації ЛГБТ людей у загальному дискурсі. Цей процес триває досі з огляду на упередження й стигматизацію гомосексуальности і трансгендерности в суспільстві. Конверсійну терапію в Україні досі практикують як релігійні діячі й діячки різних конфесій[19], так і окремі медичні професіонал(к)и. Однак через брак даних важко навести точну статистику про поширеність цього явища в країні.

За даними дослідження організації OutRight Action International[20], станом на 2016 рік у Міністерстві охорони здоров’я було ухвалено новий покращений протокол щодо гендерної дисфорії та опубліковано заяву про те, що не існує доказів ефективности конверсійної терапії, навпаки, ці практики можуть нашкодити.

За даними непублічного аналітичного звіту Freedom House «Природа та поширення конверсійної терапії в Україні»[21], під час опитування найпоширенішою причиною застосування конверсійної терапії респондент(к)и назвали релігійні мотиви (83 %), медичні чинники (73 %), культурні мотиви (64 %) та дискурс про захист сім’ї і її гідности (50 %). Ці означення причин конверсійної терапії використала організація OutRight Action International18 в дослідженні про поширеність конверсійної терапії. У рамках цього дослідження виокремлено три регіони: Африка, Азія та Латинська Америка і Кариби. У цих регіонах у середньому превалюють захист гідности сім’ї, культурні мотиви і релігійних переконання. Натомість медичні чинники мають найменший вплив, що відрізняє ситуацію в цих регіонах від українських реалій, де мотив захисту гідности сім’ї менш виражений.

Серед ключових промоутерів конверсійної терапії було названо лідерів і лідерок релігійних груп та інституцій (89 %), членів родини (75 %), традиційних «лікарів» або медичних професіоналів (47 %), що перегукується з даними звіту незалежного експерта ООН з питань захисту від насильства й дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичности. Крім того, опитування показало, що конверсійну терапію практикують члени релігійних груп або інституцій (84 %), традиційні «лікарі» або практики (57 %), приватні психологічні або психіатричні заклади (45 %).

За даними аналітичного звіту Freedom House19, від конверсійної терапії страждають передусім ЛГБТ підлітки (67 %). Це зумовлено тим фактом, що вони не повнолітні і залежать від батьків або опікунів, які можуть наполягати на проведенні конверсійної терапії. Ці дані якоюсь мірою перетинаються з дослідженням OutRight Action International, згідно з яким 36,9 % респондентів і респонденток пройшли через практики конверсійної терапії у віці до 18 років, 45,2 % — у віці від 18 до 24 років. Однак тут ще важливо враховувати регіональну специфіку дослідження і, наприклад, різну міру залежности молодих людей від сім’ї й суспільної думки у їхніх локальних спільнотах у певних суспільствах, особливо коли йдеться про жінок і дівчат. Найпоширенішими формами конверсійної терапії в Україні назвали:

  • релігійні обряди, зокрема екзорцизм (59 %);
  • молитву або складання рук для одужання (54 %);
  • «лікування» якийсь час у спеціальному закладі (51 %);
  • індивідуальні розмови з психоаналітиком / психологом (46 %);
  • завдання фізичної шкоди — голодування, стримання (41 %).

Отже, в Україні конверсійна терапія існує головно у формі релігійних практик (це обґрунтовано ще й тим, що саме релігійні діячі й інституції — одні з ключових áкторів і практиків конверсійної терапії), надання послуг «медичних професіоналів» у вигляді консультацій психологів, психотерапевтів чи психіатрів та «лікування» в спеціальних закладах. Ці результати співвідносні з даними дослідження OutRight Action International18, яке також установило, що конверсійна терапія існує передусім у формі індивідуальних розмов з психоаналітиком, різних релігійних ритуалів та в завданні фізичної шкоди і обмежень (40,8 %).

Насамкінець додамо, що наразі в суспільстві мало знають про засудження цих практик офіційними структурами (37 %19 опитаних нічого про це невідомо) та про зусилля, спрямовані на заборону конверсійної терапії в Україні (62 % опитаних про таке не чули). 

Регулювання конверсійної терапії українським законодавством


Shutterstock image

Станом на сьогодні в нормативно-правових актах і протоколах МОЗ немає прямих згадок про конверсійну терапію. Однак у документах можна знайти засади, які опосередковано стосуються цієї теми.

  1. Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги — Гендерна дисфорія[22]

Хоча протокол містить застарілу й стигматизуючу термінологію (наприклад, слова «транссексуалізм» замість «трансгендерність», «гомосексуалізм» замість «гомосексуальність»), у ньому вказано, що трансгендерні люди не хворі, натомість дискомфорт спричиняє гендерна дисфорія, яку можна діагностувати й виправити шляхом допомоги людині з вибором комфортної для неї гендерної ідентичности.

Цей протокол можна розглядати також як відхід від патологізуючого дискурсу про трансгендерність. По-перше, в ньому окремо сказано про важливість подолання внутрішньої трансфобії, «роботи з негативним впливом стигми на ментальне здоров’я та соціальної підтримки». По-друге, медичним спеціалістам, які працюють із людьми з гендерною дисфорією, рекомендовано інформувати про існування різних гендерних ідентичностей і варіантів для гендерної експресії та можливості вибрати комфортну гендерну роль. По-третє, саме в цьому протоколі сказано, що «не існує жодних доказів того, що сексуальну орієнтацію може бути змінено за допомогою терапії», а що спроби пройти конверсійну терапію «можуть бути шкідливими». Ще зазначено, що практики конверсійної терапії в дорослих ніяк не впливають на сексуальну орієнтацію людини, натомість криють ризики для ментального здоров’я. Це можна інтерпретувати як непряме засудження практик конверсійної терапії з боку Міністерства охорони здоров’я України.

  1. Закон України «Про психіатричну допомогу»[23]

У Законі України «Про психіатричну допомогу» психічні розлади означено як «розлади психічної діяльности, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерти». Отже, позаяк за чинною класифікацією хвороб, що ґрунтується на ухваленій 2019 року МКХ–10[24], гомосексуальність не є хворобою, діяльність, спрямована на їх «лікування» в закладах із надання психіатричної допомоги, незаконна.

Згідно зі статтею 3 цього закону, кожній людині гарантується презумпція психічного здоров’я. Це означає, що будь-яка людина вважається здоровою, доки наявність розладу не буде встановлено на підставах, передбачених чинним законодавством України. Це теж можна вважати своєрідним обмеженням конверсійної терапії для ЛГБТ людей. А стаття 4 цього закону визначає принципи надання психіатричної допомоги, які ґрунтуються на законності, гуманності, дотриманні прав людини, добровільності, доступності та відповідності сучасним науковим знанням. Серед засобів регулювання надання психіатричної допомоги — обмеження на методи діагностики і лікування та на лікарські засоби, які також повинні відповідати чинному законодавству і протоколам Міністерства охорони здоров’я, а також інформована, усвідомлена письмова згода на лікування в закладі з 14 років.

  1. Наказ Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження порядку застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу»[25]

У цьому документі розрізняються поняття психологічного і психотерапевтичного впливу. Психологічний вплив — це «вживання спрямованих дій на психіку людини, усвідомленого або неусвідомленого характеру за допомогою переконання, психологічного преформування або сугестії для формування певної системи уявлень, дій та відношень, які суб’єктивно сприймаються особою як особисто приналежні». Психотерапевтичний вплив, крім зазначених вище складників, охоплює також мету лікування, реабілітації і профілактики розладів.

Окремо варто розглянути частину наказу про концептуалізацію агентів, які можуть надавати психологічну і психіатричну допомогу. Це медичні професіонал(к)и, які мають профільну вищу освіту за напрямом «Медицина» та спеціалізацію за окремо вибраним фахом — психологія, психіатрія, психотерапія, наркологія і сексопатологія. Вести психологічну чи психотерапевтичну практику особам без профільної освіти заборонено. Крім того, для надання допомоги обов’язкова інформована й усвідомлена згода людини на отримання психологічної чи психотерапевтичної допомоги.

  1. Кримінальний кодекс України[26]

У чинному Кримінальному кодексі України є статті, які не стосуються напряму конверсійної терапії, але передбачають кримінальну відповідальність за катування, зокрема вчинені повторно або за попередньою згодою осіб (стаття 127), за незаконне поміщення людини в заклад з надання психіатричної допомоги (стаття 151). Є також стаття 138 про незаконну лікувальну діяльність. Її тут визначено як «заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого». А стаття 161 передбачає кримінальну відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання ненависти і на дискримінацію людини через її соціальні характеристики (хоча ознаки сексуальної орієнтації і гендерної ідентичности в статті не прописано).

Крім того, практика конверсійної терапії прямо суперечить принципам Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод[27], ратифікованої Україною в липні 1997 року, а саме забороні катувань, правам на свободу й особисту недоторканість, на повагу до особистого й сімейного життя, на свободу думки й совісти, забороні дискримінації. Принцип рівних прав і непорушности людських прав і свобод, а також право на повагу до людської гідности і «захист людини від медичних дослідів без її згоди» (стаття 28) гарантує й Конституція України[28].

Висновки

Отже, хоча рішенням ВООЗ гомосексуальність, бісексуальність і трансгендерність вилучено з переліку психічних розладів ще 1990 року, конверсійна терапія досі залишається актуальною проблемою, яка впливає на становище ЛГБТ людей у всьому світі. Її й надалі практикують релігійні інституції різних конфесій, так звані народні цілителі й цілительки, медичні професіонал(к)и у сфері ментального здоров’я. Останні використовують медикалізований дискурс про гомосексуальність як патологію, яку можна «виправити», для легітимації своєї практики. Крім того, через вплив загальних процесів лібералізації та зміни ставлення до ЛГБТ людей у суспільстві конверсійна терапія зазнає нових модифікацій. Це стосується назви практики та участи в цьому представників і представниць так званого ex-gay movement, які апелюють до власного досвіду ЛГБТ людей, котрі через такі практики нібито «стали нормальними».

Конверсійна терапія — одна з форм нетерпимости щодо ЛГБТ людей, яка проявляється в психологічному, фізичному, іноді в сексуальному насильстві, а тому її можна вважати формою жорстокого поводження на ґрунті ненависти і практикою, яка порушує фундаментальні права людини. Саме тому активісти й активістки ЛГБТ руху разом із зовнішніми áкторами (професійними медичними асоціаціями, релігійними інституціями, людьми, котрі пройшли через конверсійну терапію) борються за заборону конверсійної терапії на законодавчому рівні. Станом на 2021 рік конверсійну терапію було заборонено на національному рівні в чотирьох країнах: Бразилії, Еквадорі, Мальті й Німеччині, а також на рівні окремих регіонів у США, Канаді, Австралії й Іспанії. За заборону цих практик виступили й міжнародні організації: Комітет проти тортур, Комітет з ліквідації дискримінації стосовно жінок, Європарламент, а також незалежний експерт ООН з питань захисту від насильства й дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичности.

В Україні проблема конверсійної терапії досі залишається невидимою, хоча її практикують щодо ЛГБТ людей і релігійні інституції, і окремі медичні професіонали. Наразі в Україні немає законодавства, яке передбачало б відповідальність за практикування конверсійної терапії. Утім, опосередкований зв’язок простежується в новому протоколі МОЗ із лікування гендерної дисфорії за 2016 рік, у якому сказано, що практика конверсійної терапії неефективна і, навпаки, може завдати шкоди ментальному здоров’ю людини, яка через неї проходить.

Також у Законі України «Про психіатричну допомогу» зазначено, що психічними розладами є лише наведені в чинному переліку за Міжнародною статистичною класифікацією хвороб. У 2019 році в Україні було схвалено МКХ–10, за яким гомосексуальність не вважається хворобою, і це обмежує можливості державних закладів психіатричної медицини «лікувати» від гомосексуальности. Аналогічні обмеження передбачає наказ МОЗ «Про затвердження порядку застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу», який забороняє вести психологічну чи психотерапевтичну практику людям без вищої медичної і профільної післядипломної освіти. Крім того, практика конверсійної терапії суперечить статтям 161 і 138 Кримінального кодексу України та засадам Конституції України, які стосуються рівности прав і свобод.

Однак саме відсутність прямих законодавчих заборон і брак даних про цю проблему переносить практику конверсійної терапії в тінь. Це робить вразливими ЛГБТ людей, які можуть потенційно постраждати або вже постраждали від таких практик, і заважає ефективним активістським зусиллям, спрямованим на боротьбу з конверсійною терапією.

Рекомендації

Верховній Раді України (парламенту)

  • Заборонити практикувати всі форми конверсійної терапії на державному рівні
  • Встановити процедуру позбавлення ліцензії медичних професіоналів у сфері ментального здоров’я в разі практикування ними конверсійної терапії
  • Ужити заходів із захисту молоді віком до 18 років від примусової конверсійної терапії

Професійним медичним асоціаціям

  • Засудити практики конверсійної терапії в межах професійних медичних асоціацій як антинаукові й неефективні
  • Створити навчальні програми для медичних професіоналів у сфері ментального здоров’я, спрямовані на інформування про те, як правильно й коректно працювати з ЛГБТ людьми та їхніми сім’ями

Неурядовим організаціям

  • Ініціювати загальнонаціональну адвокаційну кампанію, спрямовану на адвокацію за заборону конверсійної терапії на законодавчому рівні
  • Розробити систему моніторингу випадків конверсійної терапії для збору репрезентативних статистичних даних про поширеність конверсійної терапії в Україні
  • Розробити систему заходів підтримки для ЛГБТ людей, постраждалих від практик конверсійної терапії, з можливістю отримати психологічну і юридичну допомогу

Публікацію підготовлено за сприяння Freedom House в Україні.

 

[1] Report on Conversion Therapy, United Nations Expert on Protection Against Violence and Discrimination Based on Sexual Orientation and Gender Identity IESOGI: https://www.ohchr.org/Documents/Issues/SexualOrientation/ConversionTherapyReport.pdf

[2] Practices of So-Called “Conversion Therapy”, Report of the Independent Expert on Protection Against Violence and Discrimination Based on Sexual Orientation and Gender Identity: https://undocs.org/A/HRC/44/53

[3] Mendos, L. R. (2020), Curbing Deception: A World Survey on Legal Regulation of So-called “Conversion Therapies”, ILGA: https://ilga.org/Conversion-therapy-global-research-ILGA-World

[4] Report on Conversion Therapy, United Nations Expert on Protection Against Violence and Discrimination Based on Sexual Orientation and Gender Identity IESOGI: https://www.ohchr.org/Documents/Issues/SexualOrientation/ConversionTherapyReport.pdf

[5] Там само.

[6] Conversion Therapy Dropout Network // https://www.conversiontherapydropout.org/

[8] Church Continues to Oppose Conversion Therapy, The Church of Jesus Christ of Latter-Day Saints, 2019: https://newsroom.churchofjesuschrist.org/article/statement-proposed-rule-sexual-orientation-gender-identity-change

[9] Об’єднання релігійних груп і організацій так званого антигендерного руху, яке складається з ЛГБТ людей, котрі заявляють, що вони змогли «вилікуватися» від гомосексуальности або трансгендерности.

[10] State-Sponsored Homophobia: Global Legislation Overview Update, ILGA, 2020: https://ilga.org/state-sponsored-homophobia-report

[11] Bill No 167, Affirmation of Sexual Orientation and Gender Expression Bill: https://www.parlament.mt/en/12th-leg/bills-12th/bill-no-167/

[12] Gesetz zum Schutz vor Konversionsbehandlungen, 24.06.2020, https://www.buzer.de/gesetz/13982/index.htm

[13] Brown, T. N.T., Conron K. J., Mallory, C.(2019), Conversion Therapy and LGBT Youth, School of Law, Williams Institute, https://williamsinstitute.law.ucla.edu/wp-content/uploads/Conversion-Therapy-Update-Jun-2019.pdf

[14] Загальна декларація прав людини: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text

[15] Concluding Observations on the Fifth Periodic Report of China // Committee Against Torture, 2016, par. 56(a).

[16] Report of the Committee on the Elimination of Discrimination against Women (CEDAW).

[17] UN expert Calls for Global Ban on Practices of So-called “Conversion Therapy”: https://www.ohchr.org/en/NewsEvents/Pages/DisplayNews.aspx?NewsID=26051&LangID=E

[18] Декларація прав дитини: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_384#Text

[19] Проскуряков, С. (2021), Як із геїв намагаються зробити «нормальних» в Україні. Розслідування Заборони: https://zaborona.com/yak-iz-geyiv-namagayutsya-zrobyty-normalnyh-v-ukrayini-rozsliduvannya-zaborony/

[20] Harmful Treatment: The Global Reach to So-called Conversion Therapy // OutRight Action International, 2019: https://outrightinternational.org/reports/global-reach-so-called-conversion-therapy

[21] Природа та поширення конверсійної терапії в Україні. Аналітичний звіт. Freedom House, 2020.

[22] Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги — Гендерна дисфорія, Наказ Міністерства здоров’я України № 972 від 15.09.2016: https://www.dec.gov.ua/wp-content/uploads/2019/11/2016_972_ykpmd_gendysfor.pdf

[23] Закон України “Про психіатричну допомогу”: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1489-14#Text

[24] Наказ МОЗ «Про затвердження таблиці співставлення кодів діагностично споріднених груп з кодами Міжнародної статистичної класифікації хвороб Десятого перегляду (МКХ–10): https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-29032019--703-pro-zatverdzhennja-tablici-spivstavlennja-kodiv-diagnostichno-sporidnenih-grup-z-kodami-mizhnarodnoi-statistichnoi-klasifikacii-hvorob-desjatogo-peregljadu-mkh-10

[25] Наказ МОЗ «Про затвердження Порядку застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу»: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0577-08#Text

[26] Кримінальний кодекс України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text

[27] Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text

6 лютого 2022
Поширити в Telegram
734
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Констеляція
ЛГБТ-рух в Україні до та після Євромайдану: чи є прогрес?
Як розвивався раніше і діє нині український ЛГБТ-рух? З одного боку, ця тематика стає дедалі видимішою. З іншого боку, після Євромайдану активізувалися праворадикальні групи, ворожі до ЛГБТ-руху. Детальне дослідження діяльности ЛГБТ-організацій і активістів/-ок у 1990–2000 роках, під час Євромайдану та після нього дає можливість побачити історичну динаміку, зміни, досягнення й ключові виклики, які сьогодні стоять перед українським суспільством щодо гарантування прав ЛГБТ-людей.