Законопроєкти №5488 і №9103 — як вони наблизять нас до Євросоюзу і віддалять від росії

У 1991 році, коли невдоволеність народу від закостенілої радянської системи досягла свого апогею, Україна нарешті здобула незалежність і прагнула змін не тільки в політичному й економічному плані, але й у соціальному. «Залізна завіса» впала, відкривши Україні західний світ, що суттєво відрізнявся від радянського.

Головна відмінність полягала в підході до суспільства: замість одноманітности та придушення індивідуальности західна система розвивала інклюзивність і толерантність. Тут поважали права як окремих людей, так і цілих соціальних груп, які раніше могли бути пригнічуваними, але вибороли гідне ставлення до себе. Права людини, що були як кістка в горлі для Радянського Союзу, стали фундаментом життя в багатьох країнах, зокрема й Західної Європи.

Україна як держава, що прагне демократичного розвитку та інтеграції в Європейський Союз, підтримує ці цінності і втілює їх через законодавчі реформи. Триває активний процес ухвалення нових законів, спрямованих на захист прав людини і протидію дискримінації. Законопроєкти №5488 та №9103 є прикладами таких ініціатив, що дозволять громадянкам та громадянам України почуватися безпечніше й вільніше у власній країні.

Проте цим законопроєктам чинять спротив як у Верховній Раді, де їм не вистачає голосів для ухвалення, так і серед частини населення, що вважає їх шкідливими для країни. Водночас росія, яка є прямою спадкоємицею радянських наративів, не тільки воює проти України, але й намагається нав’язати свій традиційний погляд на права людини, перешкоджаючи євроінтеграції нашої держави.

У цій статті мовитиметься про теперішні події в Україні, що розкриють необхідність законопроєктів №5488 та №9103, буде обґрунтовано, чому ухвалення цих законів є стратегічно важливим на шляху до євроінтеграції, а також проаналізована роль каверз росії у процесі їх ухвалення.

Що пропонують законопроєкти №5488 і №9103 та чому вони потрібні

За останнє десятиліття соціологічні дослідження показали, що ставлення українського суспільства до ЛГБТ+ людей покращилося, стало більш толерантним. Соціологиня Дарина Завгородня зазначає, що, відповідно до дослідження, замовленого Центром «Наш Світ», у 2016 році 60,4% опитаних українок/ців негативно ставилися до ЛГБТ+ людей, а вже у 2022-му ця кількість знизилася до 38,2%.

Ба більше, можна припустити, що ця позитивна тенденція триватиме, адже опитування червня 2023 року для «Наш Світ» зафіксувало спад із 38,2% до 33,9%. Це підтверджує й дослідження соціологічної групи «Рейтинг», так само проведене на початку 2023 року, де результати показали, що позитивне або нейтральне ставлення населення України до ЛГБТ+ спільноти від початку повномасштабного вторгнення зросло з 53% до 64%^[i]. 

Однак, окрім позитивної сторони питання, маємо невтішну соціологічну статистику, надану раніше зазначеною групою «Рейтинг» за результатами серпневого опитування 2023 року: 42% респонденток/тів були проти легалізації одностатевих шлюбів на противагу 32% респонденток/тів, які висловилися за їх введення^[ii].

Укладання шлюбу є не лише проявом почуттів між двома повнолітніми людьми, але й містить низку прав та гарантій, якими наділяється подружжя після узаконення стосунків. Мовиться про право на спадщину, майнові права та обов’язки, медичні та соціальні права, батьківські права, право на шлюбний договір або ж право на розірвання шлюбу. Тобто ЛГБТ+ пари, навіть якщо вони проживають разом, ділять побут і формально є сім’єю, залишаються «невидимими» для держави та закону, а отже, не можуть отримувати ті блага й гарантії, якими користуються гетеропари.

За словами юристки Марти Змислої, питання відсутности прав для ЛГБТ+ сімей стало ще гострішим після повномасштабного вторгнення. Річ у тім, що сім’ї, де хтось із подружжя служить у війську, окрім загальних прав та обов’язків, також наділяються особливим соціальним статусом та захистом. Цей статус дає змогу військовослужбовиці/цю та членкиням/нам її/його сім’ї отримати грошове забезпечення, пільги на медичне обслуговування, оплату житлово-комунальних послуг або покращення умов житла, пільги у сфері освітніх послуг тощо.

Окрім цього, відповідно до законодавства України, членкині/ни сім’ї людини, яка проходила/в або проходить військову службу, мають право у випадку її зникнення подати заяву про розшук, отримати відомости про місцеперебування або поховання, правдиві обставини смерти. На жаль, і ці права оминають ЛГБТ+ сім’ї, адже поки їхні стосунки юридично не оформлені, довести, ким вони є одне/одна для одного/одної, дуже важко. 

Щоби виправити таку ситуацію стосовно ЛГБТ+ сімей та надати їм такі самі права, як і гетероподружжям, у березні 2023 року був зареєстрований законопроєкт №9103 про інститут реєстрованих партнерств, який буде доступний як для одностатевих пар, так і для гетеропар. Такі партнерства також називають цивільними, і хоча вони передбачають вужчий спектр прав та обов’язків, аніж звичайний шлюб, це надає правовий захист стосункам.

Окрім закону про реєстровані партнерства, ЛГБТ+ спільнота очікує ухвалення законопроєкту №5488, який був зареєстрований ще в травні 2021 року, але досі не набув чинності. Законопроєкт передбачає внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо боротьби з проявами дискримінації. Тобто проєкт закону №5488 виступає за посилення відповідальности за насильницькі дії, скоєні на ґрунті ненависти до певних груп або осіб через їхню сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність, етнічне походження, колір шкіри тощо. 

Оперуючи даними дослідження для «Наш Світ», Дарина Завгородня зазначає, що в 2022 році було зафіксовано 77 випадків нападу на представниць/ків ЛГБТ+ спільноти, а в період із січня 2020-го по травень 2024-го — загалом 291^[iii].

Важливо зазначити, що злочини на ґрунті ненависти, які належно не розслідують, створюють тло безкарности та сприяння насильству в суспільстві. Одним із таких прикладів є напад у барі на комікесу Вєсту Гунченко. Відвідувач закладу вдарив її по обличчю, вважаючи, що вона чоловік, який, на його думку, був недоречно одягненим.

  
Допис Вєсти Гунченко про напад у барі

Варто пам’ятати, що не всі напади, скоєні на ґрунті ненависти, фіксують. Їх реальна кількість більша, але про ці випадки часто не повідомляють і не звертаються до поліції. Зазначається, що хоча кількість звернень до поліції з 2015-го до 2020 року зросла, 61% задокументованих кримінальних проваджень були закриті через відсутність складу злочину, тому що в законі України відсутні поняття «ненависть» або «нетерпимість».

Наразі представниці/ки ЛГБТ+ спільноти та інших меншин не можуть почуватися вільно й безпечно у своїй країні, адже за прояви дискримінації проти них нападники з великою ймовірністю не отримають ніякого покарання. Ухвалення законопроєкту №5488 стане кроком до того, щоб покласти цьому край.

Сповідування традиційних цінностей та як із цим пов’язана росія

Окрім окремих індивідів, дискримінацію проти ЛГБТ+ людей підтримують і представниці/ки влади. Деякі навіть частково закликають до цього, як, наприклад, депутат Луцькради Роман Кравчук, який вдається до дискримінаційного мовлення, розповідаючи, що начебто «нездоровій ідеології» нема місця в Україні, яка «дотримується традиційних сімейних цінностей»^[iv].

Так само вважає і мер Івано-Франківська Руслан Марцінків, який не підтримав Марш рівности в Києві та зазначив, що все, окрім традиційних християнських родинних цінностей, від лукавого.

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків  

Подібні висловлювання суперечать європейським цінностям, таким як повага до прав людини та гідне ставлення до кожної/ного. Ці твердження також виступають проти засад демократії, де є неприпустимим пригнічення певних груп населення за будь-якими ознаками.

На жаль, інколи дискримінаційні формулювання потрапляють не лише у висловлювання окремих осіб, але й у документи місцевих рад. Щодо цього в Україні є свої перемоги: в 2024 році Львівський окружний адміністративний суд визнав протиправним звернення Львівської обласної ради, яке дискримінувало ЛГБТ+ спільноту.

Львівська обласна рада програла бісексуальному військовому Петрові Жерусі в суді

Натомість сусідня країна-агресорка цілком поділяє думку про «неправильні ідеології» та важливість збереження традиційних сімейних цінностей. Ба більше, захист таких цінностей є однією з провідних ідей росії, адже вона подає себе як «острівець адекватности» в світі, який, на її думку, божеволіє. Отже, російський шлях розвитку йде всупереч «загниваючому Заходу», захищаючи, як вони подають, «розумне, добре, вічне». 

Іншими словами, якщо Захід виступає за інклюзивність і толерантність, росія представляє фанатичне й нетерпиме суспільство. Наслідуючи шаблони та стандарти Радянського Союзу, притім замінивши культ Сталіна на релігію, вона продукує лиш одну можливу норму поведінки, вихід за межі якої прирівнюється ледь не до державної зради.  

У 2022 році росія ухвалила новий закон, що забороняє «пропаганду ЛГБТ+» (перша версія закону була прийнята ще в 2013 році!)^[v]. Новий закон забороняє репрезентацію ЛГБТ+ спільноти у/на будь-яких товарах на території рф, а також дописи на цю та дотичну тематику в соціальних мережах. За порушення закону передбачене покарання. В 2023 році ЛГБТ+ рухи, яких юридично у рф бути не може, визнані екстремістськими й такими, що «спонукають до соціальної та релігійної ворожнечі», а їхнім учасницям/кам та організатор(к)ам загрожує позбавлення волі^[vi]. 

Захист традиційних цінностей з часом також став одним із найулюбленіших наративів росії у виправданні воєнного вторгнення в Україну. Наприкінці 2022 року «духовно-моральні традиційні цінності» були затверджені в росії спеціальним наказом путіна як такі, що становлять частину її національної безпеки^[vii]. Понад те, навіть пропагандистська кампанія, спрямована на переобрання путіна, відбувалася під гаслом боротьби з так званою «популяризацією ЛГБТ+», яка, за твердженням влади, підриває традиційні сімейні цінності. Отже, пропагандистська машина росії намагалася вибілити свої дії в Україні, стверджуючи, що вони змушені обороняти «російську адекватну цивілізацію» від «ненормальних» західних цінностей та України, яка їх підтримує.  

Окрім збройної агресії проти українського народу та держави, росія також веде масштабну інформаційну війну, активно просуваючи пропагандистські наративи. Країна-агресорка намагається зробити все можливе, щоб Україна не вступила до Євросоюзу і втратила міжнародну підтримку. Вони нав’язують свої цінності, прагнучи розділити країну зсередини та зіпсувати її репутацію на світовій арені.

Наприклад, під час перешкоджання Маршу рівности у червні 2024 року в Києві серед праворадикальних угруповань був помічений голова «російського добровольчого корпусу» (РДК) Денис Нікітін (Капустін)^[viii]. У інтерв'ю він заявив: ті, що захищали країну, мають право визначати її політичний курс і впливати на її розвиток. Така позиція відображає цінності, які сповідує росія, і є спробою розділити українське суспільство та знецінити внесок ЛГБТ+ людей у боротьбу за перемогу і майбутнє України. Варто пам'ятати, що серед захисниць/ків України є представники ЛГБТ+ спільноти, які так само віддано боронять державу від спільного ворога.

Скриншот з інсти ЛГБТ військових

Окрім подібних провокацій, іншим методом впливу на українок/ців є Церква. Російська православна церква, представлена в Україні як Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП), не є окремою інституцією, а тісно співпрацює з кремлем. Вона діє спільно з Міністерством закордонних справ росії, намагаючись впливати на думки вірян(ок), заперечуючи базові права людини^[ix].

Церква стала улюбленим, а водночас хитрим і тонким інструментом путіна для розширення його влади. Саме тому росії так важливо зберігати її присутність, вона агресивно виступає проти зменшення впливу своєї Церкви на території України. УПЦ МП завжди підтримуватиме кремлівські наративи та дії, виправдовуючи їх і говорячи про захист традиційних сімейних цінностей.  

Виступи проти ухвалення законопроєктів №5488 і №9103 та проти підтримки ЛГБТ+ є частиною гібридної війни росії. В Україні також є люди, які сповідують подібні погляди на традиційні сімейні цінності, а їхня позиція часто прикриває небажання сприймати нові світогляди. Проте варто пам’ятати, що це робить їх більш уразливими до маніпуляцій з боку росії. Орієнтуючись на такий державний курс, Україна може несвідомо наблизитися до цінностей країни-агресорки, частково нівелюючи свою багатовікову боротьбу проти неї.

Законопроєкти №5488 та №9103 як крок до Євросоюзу

Європейський Союз ставить на перше місце права людини та принципи свободи й демократії, тож це є одним із найважливіших критеріїв до вступу. Ця вимога була прописана в Копенгагенських критеріях та Маастрихтському договорі — ключових документах і принципах, що регулюють процес вступу країн до Європейського Союзу. У разі недотримання європейських цінностей країною-кандидаткою переговори про вступ до ЄС можуть бути заморожені, як це сталося з Туреччиною.

ЄС активно бореться з різними формами дискримінації, зокрема з ксенофобією та расизмом, тому, оскільки Україна прагне стати членкинею ЄС, вона повинна імплементувати рішення Європейського Союзу в своє законодавство. Це є частиною процесу гармонізації національного законодавства з правовими нормами та вимогами ЄС. Ухвалення законопроєктів №5488 і №9103 безпосередньо пов'язані з виконанням рішень Ради Європейського Союзу, тому Україна зобов'язана прийняти ці норми, щоб відповідати критеріям країни-кандидатки.

Інші країни, які також прагнуть вступити до ЄС або здобути статус кандидаток, вже ухвалили подібні законопроєкти, як-от Грузія в 2014 році та Молдова в 2023-му. Україна відстає в цьому процесі.

Покажемо лише кілька прикладів, як європейські країни підтримують шлях України до толерантности. Зі слів очільниці партії «Слуга Народу» Олени Шуляк, лідерка ліберального крила радикальної партії в Італії підтримала ідею виступу українських ЛГБТ+ військових в італійському парламенті, тож наразі триває робота в цьому напрямку^[x].

Іншим підтвердженням, що ЄС представляє толерантне й інклюзивне суспільство, є традиційне щорічне підняття ЛГБТ+ прапора над Посольством Королівства Нідерландів у Києві. Ця традиція, яка триває з 2019 року, не стала винятком і в 2024-му: за участі посла Єннеса де Мола та низки активісток/тів відбулося урочисте підняття стяга на честь Місяця Гордости^[xi].

Важливість поваги до прав людини для європейського суспільства також репрезентує посол Франції Гаель Вейсьєр, який підтримав українську ЛГБТ+ спільноту та прийшов на цьогорічний Марш рівности. Дипломат зазначив, що ідентичність та рівність потрібно підтримувати навіть у воєнні часи. 

Ще однією причиною, чому для Ради Європейського Союзу таке важливе ухвалення Україною законопроєктів №5488 і №9103, є негативний попередній досвід. Зі слів директорки громадської організації «Точка опори ЮА» Тетяни Касьян, Європейський Союз стикнувся з проблемою недотримання своїх цінностей деякими країнами-членкинями^[xii]. Так, наприклад, ставлення до ЛГБТ+ спільноти в Угорщині та Польщі вкрай негативне і спрямоване на політику обмеження прав ЛГБТ+ людей. Тому для ЄС важливо не обпектися знову. Туди із більшою ймовірністю не приймуть країну-кандидатку, з якою потім можуть виникнути подібні проблеми.

Іншою, але не менш важливою причиною ухвалення законопроєктів №5488 і №9103 є те, що це стане найочевиднішою і найяскравішою різницею між Україною та росією для західного суспільства. Якщо росія представляє закостенілу непрогресивну державу, де процвітає гомофобний мачо-патріархат, то Україні навряд чи варто її наслідувати.

Активістки на Марші рівности 2024 року. Фото: Олександр Магула, Суспільне

Звісно, саме ухвалення законопроєктів №5488 і №9103 не вирішить проблеми гомофобії чи інших видів дискримінації. Олена Шуляк наголошує, що для цього потрібна масштабна інформаційна й комунікаційна кампанія^[xiii]. Депутатка вважає, що більшість людей не є радикальними гомофоб(к)ами чи расист(к)ами, але через відсутність знань мають упередження. Однак це не означає, що потрібно відкладати ухвалення законів до «кращих часів». Якщо українське суспільство буде готове до їх упровадження, це означатиме, що рівень обізнаности в суспільстві підвищився.

Наразі головне завдання — сприяти поширенню інформації проти гомофобії та інших форм дискримінації, а також надати ще більше розголосу важливості ухвалення законопроєктів №5488 і №9103. Виконавча директорка громадської організації Gender Stream Ольга Полякова наголошує, що для ухвалення законопроєктів потрібна широка підтримка громадськости та постійний тиск на владу. Експертка зазначає, що інформаційна підтримка має велике значення, тож варто ділитися новинами про законопроєкти в соціальних мережах, поширювати їх серед подруг/друзів і знайомих, а також долучатися до акцій та звернень до міжнародних правозахисних організацій.   

Варто пам’ятати, що для ухвалення законопроєктів №5488 і №9103 важливий голос кожної та кожного, бо лише спільними зусиллями зможемо вплинути на представниць/ків влади. Ухвалення антидискримінаційних законопроєктів сприятиме євроінтеграційному курсу держави, що гарантуватиме нам безпечне та вільне майбутнє в прогресивній демократичній країні. Окрім цього, це вже укотре доведе відмінність України від росії та вибудує між нами міцний мур у свідомості як українського, так і світового суспільства.   

Висновки

Наразі Україна переживає не лише зовнішню агресію, захищаючись від росії, але й внутрішню боротьбу за можливість жити у вільному та безпечному суспільстві. Законопроєкти №5488 та №9103 є важливими на цьому шляху, бо спрямовані на посилення кримінальної відповідальности за злочини на ґрунті ненависти та впровадження інституту цивільних партнерств. Ці ініціативи мають вирішальне значення для ЛГБТ+ спільноти, оскільки забезпечують її права та можливості.

Водночас росія, яка сповідує так звані традиційні сімейні цінності, де немає місця для свободи й індивідуальности, намагається впливати на майбутній курс України. Країна-агресорка прагне посіяти внутрішній розбрат, протиставляючи різні соціальні групи та просуваючи власні наративи. Такі провокації можна простежити у висловлюваннях деяких публічних осіб, партій і Церков.

Ухвалення законопроєктів №5488 та №9103 є важливим кроком для євроінтеграції України, оскільки відповідність антидискримінаційним стандартам — одна з умов вступу до Європейського Союзу. Основою західноєвропейської цивілізації є свобода, демократія та повага до прав людини, що кардинально відрізняється від моделі, яку пропагує росія. Упровадження цих законів не лише наблизить Україну до ЄС, але й допоможе ще більше відірватися від ментального впливу росії.