16 січня, 2021

Трансактивізм

16 листопада 2020
Поширити в Telegram
333
Інна Ірискіна

Координаторка трансгендерного напряму ГО «Інсайт», експертка з питань трансгендерности, правозахисниця, феміністка. Авторка і співавторка низки матеріалів, переважно з тематики трансгендерности і прав людини.

Більшість змін на краще в становищі трансгендерних людей стали можливими тому, що самі транслюди брали участь у їх просуванні. Адже вони насамперед зацікавлені в цих змінах, тоді як для представників влади, переважна більшість яких цисгендерні, усе це не видається важливим.

Наприклад, у просуванні аргентинського законодавства велику роль зіграла трансгендерна жінка Діана Сакаян, одна з лідерок аргентинського Антидискримінаційного визвольного руху. Її заслуги визнали на високому рівні, коли після ухвалення Закону про гендерну ідентичність Сакаян першою отримала ідентифікаційну карту з визнаним жіночим гендером із рук президента. На жаль, консервативні противники оцінили це досягнення на свій лад — 2015 року Діану жорстоко вбито[i].


Діана Сакаян

Цей випадок показує, що боротьба за права людини для трансгендерів досі ризикована і небезпечна навіть там, де вже вдалося добитися й реалізувати чимало таких прав.

Інший відомий приклад — Анна Гродська, перша відкрита трансгендерна політична діячка в Польщі, 2011 року обрана до Сейму (нижньої палати парламенту). Одна із засновниць організації «Транс-Фузія», разом із якою займалася розробкою та просуванням прогресивного законодавства про визнання гендеру. На жаль, після проходження всіх етапів розгляду в парламенті на закон наклав вето президент, а на наступних виборах у парламент Гродська вже не пройшла.


Анна Гродська

З успішних трансгендерних політиків слід назвати також Петру Де Суттер, сенаторку і членкиню ПАРЄ. Вона професорка гінекології і голова відділення репродуктивної медицини в Гентському університеті в Бельгії. І як політикиня, і як науковиця Петра приділяє велику увагу питанням репродукції, зокрема для транслюдей.


Петра Де Суттер

Варто згадати й ірландську активістку Лідію Фой. Вона зробила хірургічний перехід ще 1992 року, але через відсутність в Ірландії відповідного закону не могла змінити гендер у документах. Фой почала довгу боротьбу за право бути визнаною, яка 2007 року привела до висновку Вищого суду про те, що законодавство Ірландії не відповідає Європейській конвенції про права людини. Та й після цього знадобилися ще роки боротьби і новий судовий процес, результатом яких нарешті стало розроблення й ухвалення Закону про визнання гендеру 2015 року.


Лідія Фой

Перелік відомих трансактивісток буде неповним без Лінн Конвей[ii], яку вже згадано в другому розділі. Здійснивши перехід у 1960-х і не будучи відкритою, вона завдяки багатьом винаходам уславилася як інженер-електронік і спеціалістка з інформатики. У кінці століття Лінн вийшла на пенсію, зробила камінгаут і зосередилася на активізмі, основні напрями якого — популяризація знань про трансгендерність та критика панівних медичних уявлень. Сайт Конвей перекладено багатьма мовами, і на початку ХХІ століття він був для багатьох транслюдей першим і головним джерелом інформації з транстематики.


Лінн Конвей

До трансактивізму можна віднести також людей зі сфери культури й шоубізнесу, які своєю діяльністю сприяють підвищенню видимости і популяризації транстематики. Це авторка й продюсерка серіалу «Поза» Дженет Мок, трансгендерна зірка серіалу «Помаранчевий — хіт сезону» Лаверн Кокс, модель, котра починала працювати як андрогін, а згодом зробила камінгаут як трансжінка Андрея Пеїч, квір-авторка і перформерка Алок Вейд-Менон, нарешті, режисерки «Матриці» й «Восьмого чуття» сестри Лана та Ліллі Вачовські. Звісно, цей перелік далеко не повний.


Лана та Ліллі Вачовські

Найбільших успіхів активісти й активістки досягають тоді, коли об’єднуються в організації. Такі організації, що борються за права людини для всіх трансосіб, існують нині майже в усіх країнах світу.

Одна з найбільших і найвпливовіших міжнародних організацій — Transgender Europe (TGEU). Її було створено 2005 року спершу на волонтерських засадах, а тепер це велика мережа з центральним офісом у Берліні, до якої на момент написання входять 148 організацій із 46 країн Європи й Центральної Азії разом з Україною.

Діяльність TGEU охоплює транспроблематику майже в усіх сферах і використовує для цього найрізноманітніші методи. Це проведення кампаній, досліджень, різних акцій, робота з державними установами, проведення конференцій, тренінгів тощо. Це й підтримка організацій-членів у їхніх регіонах. TGEU випускає публікації з трансгендерної тематики, призначені як для залучених в активізм, так і для всіх охочих у цій темі розібратися.


Постер 7-го з’їзду TGEU, який відбувся 2018 року

Щороку TGEU оновлює «Індекс трансправ»[iii], який спочатку стосувався лише Європи, а останніми роками охоплює також Центральну Азію. Це зведена таблиця, у якій країни представлено за різними показниками: умови надання юридичного визнання гендеру, захист від дискримінації й мови ненависти, надання притулку, сфери здоров’я і сімейних прав. Порівнюючи ці дані за різні роки, можна побачити, як змінюється ситуація. Також окремі показники представлено на картах для унаочнення, наприклад країни залежно від вимоги психічного діагнозу і стерилізації для отримання юридичного визнання.

Інший важливий проєкт TGEU — TvT, Transrespect vs Transphobia («Трансповага проти трансфобії»). У ньому зібрано інформацію про ситуації трансгендерних людей у різних країнах — на законодавчому, соціальному рівні, у сфері охорони здоров’я. Також у межах цього проєкту ведеться регулярний моніторинг злочинів на ґрунті трансфобії. У цьому антирейтингу лідирують Бразилія, Мексика, США (щоправда, варто враховувати, що в країнах, де такі випадки рідше стають відомими в суспільстві, оприлюднені дані можуть бути суттєво нижчими за реальні).

Ще одна визначна міжнародна організація — Global Action for Trans Equality (GATE) («Глобальна діяльність заради трансрівности»). Серед її керівників та ідейних натхненників Мауро Кабраль, який зробив чималий внесок у розроблення аргентинського закону про гендерну ідентичність. Хоча GATE займається різними правозахисними питаннями, їхній головний пріоритет і сфера експертности — депатологізація. Зокрема, організація долучається до розробки і просування нових медичних протоколів та є головною рушійною силою реформи МКХ у контексті трансгендерних діагнозів.


Мауро Кабраль (ліворуч) з іншими активістками GATE

Якщо із західного світу повернутися в наш простір у межах колишнього СРСР, то тут діє така організація як Транс*Коаліція. Її створили 2013 року, об’єднавшись, активістки з кількох країн, із яких нині найактивніші Казахстан, Киргизстан, Росія й Україна. Під час заснування ґрунтувалися на тому, що спільне радянське минуле цих країн визначає схожу проблематику.


Зустріч активу Транс*Коаліції наприкінці 2019 року

Коаліцію було започатковано як неієрархічну інформаційно-ресурсну платформу з радикальною на той час для регіону позицією, спрямованою на деконструкцію патріархату, циснормативности і гетеронормативности. Наразі вона переживає період реорганізації, а її діяльність концентрується насамперед на підтримці трансспільноти в умовах пандемії COVID–19, яка ускладнює і без того непросте становище трансгендерних людей.

Крім суто трансорганізацій, трансгендерними питаннями займаються організації загального ЛГБТ+ спрямування, серед яких слід виокремити передусім ILGA — International Lesbian, Gay, Bisexual, Trans and Intersex Association (спершу в назві були тільки лесбійки й геї, але мірою розширення діяльности до неї долучили й інші групи). Це найбільша парасолькова організація, у якої є підрозділи на всіх континентах. Центральний підрозділ ILGA World відомий, зокрема, публікацією дослідження Trans Legal Mapping Report[iv], де максимально зібрано дані про законодавство з юридичного визнання гендеру в різних країнах світу. Останніми роками на її базі проводиться Trans Advocacy Week — захід, зазвичай приурочений до сесій Ради з прав людини ООН, який дає можливість трансактивістам долучатися до просування своїх прав на цьому рівні.

Трансгендерні теми нерідко порушують правозахисні організації ширшого профілю. З них слід назвати Human Rights Watch і Amnesty International.

Говорячи про активізм, варто навести і важливі дати, які щороку в усьому світі стають приводом привернути увагу до ситуації і проблем трансгендерних людей.

Міжнародний день дій, спрямованих на депатологізацію трансгендерности, припадає на передостанню суботу жовтня. Цей день заснувала в межах кампанії STP[v] (англ. Stop Trans Pathologization — зупинити патологізацію трансгендерности) ініціатива іспаномовних активістів, а 2009 року він набрав міжнародного статусу. Цього дня проходять різні акції й заходи, покликані нагадати, що трансгендерність — не хвороба, а варіант розмаїття, про необхідність переглянути діагностичні класифікації і скасувати вимогу проходження медичних процедур як умову визнання гендеру. Після публікації МКХ-11 2018 року частина активістів стали забувати про цей день, уважаючи, що основної мети досягнуто. А проте, гадаємо, ще зарано, адже до справжньої депатологізацї поки що далеко.


Марш за депатологізацію в Києві, 2016 рік

Міжнародний день пам’яти трансгендерних людей відзначають 20 листопада[vi]. Ця дата виникла після жорстокого вбивства афроамериканської трансжінки Ріти Хестер 1998 року. Наступного року її друзі й знайомі організували «вахту пам’яти» — вийшли із запаленими свічками на траурну ходу. Кожного наступного року акції 20 листопада охоплюють дедалі більше міст і країн. Цього дня активісти привертають увагу до проблеми трансфобії і згадують постраждалих від неї.


Акція на день пам’яти трансгендерних людей у Києві, 2015 рік

Нарешті, є ще Міжнародний день видимости трансгендерних людей, який відзначають 31 березня. Його заснувала 2009 року американська трансактивістка Рейчел Крендалл, яка дійшла думки, що транслюдям потрібен не лише день трауру, а й свято. Цього дня транслюди розповідають свої життєві історії та в усі інші можливі способи заявляють і нагадують суспільству про своє існування.

Із менш відомих днів, але таких, що теж мають стосунок до трансгендерности, варто назвати Міжнародний день небінарних людей (14 липня); Міжнародний день особових займенників (третя середа жовтня) — привернення уваги до потреби правильно вживати займенники при звертанні, зокрема в правильному роді; Трансродительський день (перша неділя листопада) — день, присвячений трансгендерним родителям і їхнім дітям, а також трансдітям цисгендерних родителів.

 

[i]             El caso Diana Sacayán: perpetua en la primera condena por un travesticidio // https://www.clarin.com/sociedad/caso-diana-sacayan-perpetua-primera-condena-travesticidio_0_B1_h4QBWQ.html

[ii]            Вебсайт Лінн Конвей, на якому вона зібрала багато інформації про трансгендерність: https://ai.eecs.umich.edu/people/conway/conway.html

[v]            http://stp2012.info/old/en

[vi]           Вебсайт, присвячений загиблим транслюдям: https://tdor.info/

16 листопада 2020
Поширити в Telegram
333
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою