679 
Активіст_ки, лідер_ки думок, феміністично налаштовані громадян_ки — усі ми звідусіль кричимо про те, що потрібно боротися з культурою зґвалтування в суспільстві і натомість запроваджувати культуру згоди.
Що це означає на практиці? Нам треба створювати такий суспільний контекст, у якому ми матимемо нульову толерантність до сексуальних злочинів; контекст, де постраждалим від сексуального насилля віритимуть і захищатимуть їх, а на кривдників чекатимуть суспільний осуд та відповідне покарання за скоєне.
Один із перших кроків до цього — визначення, чим саме зґвалтування відрізняється від статевого акту, що відбувається за взаємною згодою. Це стосується як боротьби з побутовими стереотипами про те, що таке шлюб, що таке романтика, якими повинні бути «правильні жінки», так і роботи на законодавчому рівні з викорінення наративів культури зґвалтування, яка спирається на ці стереотипи.
Як згоду на секс визначає українське законодавство
Утвердження принципу активної згоди в українському законодавстві почалося порівняно недавно. Лише 2019 року було змінено старі засади, які вимагали доказів фізичного насильства / спротиву для того, щоб довести зґвалтування: «Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи».
Відповідно до статті 152 Кримінального кодексу України, тепер зґвалтування — це вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи. Такі зміни стали великим кроком у визнанні того, яким різним буває сексуальне насильство, і що найголовніше в такому злочині — це порушення принципу згоди жертви на інтимні стосунки.
Згідно з оновленим законодавством, згоду має бути надано вільно й свідомо, її не може бути отримано під час застосування насильства, погроз чи інших форм тиску. Закон закріплює нульову толерантність до будь-яких форм сексуального насильства та підкреслює важливість поваги до особистої недоторканности кожної людини. Він дає захист постраждалим від сексуального насильства й гарантує їхні права у сфері інтимних відносин.
Які ситуації ніколи не є згодою на секс, а отже, є зґвалтуванням
Розгляньмо детальніше небезпечні упередження про те, що певні ситуації — це автоматична згода на секс.
1. Зґвалтування в шлюбі: Згода на секс завжди має бути вільною та обопільною, дружина чи чоловік не є власністю одне одного.
2. Можливість передумати: Згода на секс має бути вільно вираженою, в будь-який момент особа може відкликати свою згоду.
3. Надання згоди на одну дію сексуального характеру не означає згоди на всі інші дії.
4. Розбещення неповнолітніх: особи, які не досягли віку згоди (в Україні це 16 років), не можуть надавати згоду на статеві відносини.
5. Непритомний стан або інтоксикація: сексуальні відносини з особою, яка перебуває в непритомному стані, уві сні або під впливом інтоксикації, не можуть спиратися на згоду, бо така особа не може дати вільну і обґрунтовану згоду через неможливість тверезої й усвідомленої оцінки власних дій.
6. Зґвалтування шляхом обману — це ситуації, коли одна сторона приховує інформацію або використовує обман, щоб отримати згоду на секс під фальшивими умовами.
7. Особи з розумовими вадами або у вразливому стані не завжди здатні висловити свою згоду на секс чи розуміти наслідки власних дій та дій інших людей щодо них, тому слід захищати їхні права і безпеку.
8. Позиція довіри або повноваження: у ситуаціях, коли одна сторона використовує свою позицію довіри або повноваження (керівник щодо підлеглих, викладач щодо учнівства), щоб отримати згоду на секс, є тиск використання влади та вищої позиції, відповідно це ситуація зґвалтування.
Що говорить закон
У статті 152 Кримінального кодексу України йдеться також про те, що згода на інші види активностей, такі як спільний відпочинок, вживання алкоголю чи спільна ночівля, не може автоматично вважатися згодою на секс. Для активної згоди потрібно чітко й недвозначно виражати свою згоду, вербально чи невербально, але так, щоб це було зрозуміло обом партнерам.
Згода розглядається як добровільна лише у випадках, коли вона є результатом вільного волевиявлення особи та враховує всі супутні обставини. Згода не вважається дійсною, якщо її було надано під час фізичного чи психологічного тиску, насильства, обману або в стані безпорадности, а це, зокрема, стани алкогольного й наркотичного сп’яніння.
Проблеми означення «зґвалтування» та «згоди на секс» у законодавстві
У багатьох європейських країнах визнання зґвалтування як злочину вимагає доказів примусу, насильства або погрози силою, що може не відповідати реальним обставинам зґвалтувань, коли доказів фізичного нападу може й не бути. Проте правовий сучасний стандарт полягає в запровадженні покарань за недобровільні статеві акти без вимоги підтвердження фізичного опору, що допомагає захищати сексуальну автономію людини.
Патріархальний гетеросексизм як елемент культури зґвалтування впливає на те, що ґвалтівників стереотипно вважають незнайомими жертві-жінці чоловіками з темних алей, а зґвалтування — таким, що може відбутися тільки шляхом вагінального проникнення. Тому в кримінальних кодексах окремих держав досі сказано, що жертвою зґвалтування може бути лише жінка, а зґвалтування в шлюбі не вважається злочином (станом на 2020 рік така ситуація була в 51 країні). В окремих юрисдикціях ґвалтівники досі можуть уникнути покарання, якщо одружаться з жертвою.
Вік сексуальної згоди теж варіюється, у більшості держав це 16 років. Винятки становлять Аргентина й Нігерія, де вік згоди — 13 років, Мексика, де вік згоди може бути між 12 і 15 роками, а також мусульманські держави і Ватикан, де згода допускається лише в шлюбі незалежно від віку.
Питання про вік дискусійне. За інформацією ЮНІСЕФ на 2023 рік, 640 мільйонів жінок і дівчат видали заміж у дитинстві (дитячим, за означенням ЮНІСЕФ, уважається офіційно укладений шлюб або неофіційний союз з особою, яка не досягла 18 років).
Чималої шкоди досі завдають ідеї про те, нібито зґвалтування можна спровокувати. Наприклад, у США захист має шанс переконати суд, що згоду в якийсь спосіб жертва мала на увазі. Багато дій постраждалих суд може сприйняти як непряму згоду, як-от наявність попередніх стосунків з підозрюваним ґвалтівником, згода на сексуальний контакт у попередніх випадках, флірт або «провокативний» одяг.
Прогалини є і в українському законодавстві. Катерина Вітер відзначає, що хоча нові засади в законодавстві прогресивні, важливо далі працювати над уточненнями супутніх обставин злочину. Зміни 2019 року не охоплюють дії сексуального характеру, не пов’язані з проникненням у тіло, а до таких дій можна віднести, наприклад, домагання при позиції влади чи повноваження, а також випадки, коли жінка ґвалтує чоловіка без проникнення в тіло.
У 2022 році Верховна Рада України зробила ще один важливий крок — ратифікувала Стамбульську конвенцію — документ про запобігання гендерно-зумовленому насильству. Країни-підписантки зобов’язуються узгодити своє законодавство з міжнародними стандартами в питанні боротьби з насильством. Наразі кілька статей нашого Кримінального кодексу потрібно доопрацювати, щоб вони відповідати стандартам Конвенції. Крім того, це означає, що покарання за сексуальне насильство має стати справедливішим.
Про успішні приклади законодавчих змін у світі
Станом на червень 2023 року Стамбульську конвенцію підписали 37 країн Європи (плюс сам Євросоюз), ратифікувала 21 країна.
Мапа країн-членів Ради Європи, які ратифікували Стамбульську конвенцію. Зелений — документ підписано й ратифіковано, фіолетовий — колишні учасниці, жовтий — тільки підписано, червоний — не підписано, сірий — не підписано (країни, які не є членами Ради Європи). Джерело: Вікіпедія
За інформацією організації Amnesty International, станом на 2020 рік лише 16 європейських країн із 31 мали закони, що визначали зґвалтування як секс без згоди: Бельгія, Хорватія, Кіпр, Данія, Фінляндія, Німеччина, Греція, Ісландія, Ірландія, Люксембург, Мальта, Іспанія, Словенія, Швеція , Швейцарія і Великобританія. Протягом 2019–2021 років такі зміни з’явилися також у законодавстві Фінляндії, Швейцарії, Словенії, Данії, Нідерландів, Іспанії, Греції.
Вдало з погляду культури згоди визначено зґвалтування у Великобританії: це 1) проникнення в тіло постраждалої особи; 2) відсутність згоди; 3) відсутність підстав для іншої особи обґрунтовано припускати згоду потерпілої особи.
Та в Німеччині, де зґвалтування — це 1) сексуальний напад; 2) сексуальне примушування; 3) проникнення (кваліфікуюча ознака).
Законодавства цих країн визначають зґвалтування як сексуальну дію без згоди і сприяють створенню широкого переліку супутніх обставин злочину без обмежень та стереотипів.
Небезпечні упередження про згоду
Культура згоди руйнує романтику в сексуальних стосунках? Закони про згоду лише призведуть до наклепів? Такі побоювання лунають у публічному просторі. Що з ними не так — розбираємо далі.
У 2019 році, коли в Україні набрали чинності зміни до Кримінального кодексу, що визначили як зґвалтування будь-які сексуальні дії без згоди, інтернет-користувач_ки активно поширювали меми про «розписки на секс», нарікали, мовляв, нове законодавство закріплює очевидні речі, а вимоги до згоди стануть причиною наклепів за сексуальне насильство.
Жарти про зґвалтування — яскравий прояв культури насильства, адже це знецінення серйозности злочину, вони абсолютно недоречні на тлі того, що 67 % українок не звертаються до поліції через страх, що їм не повірять.
Більшість жертв сексуального насильства не завжди одразу усвідомлюють, що їх зґвалтували, а в окремих випадках у принципі не здатні усвідомити це. Таку реакцію може спричинити не лише боязнь осуду з боку суспільства, а й фізіологічні реакції організму, стрес тощо. Як повідомляла BBC[1], дослідження, яке охопило 28 випадків зґвалтувань жінок і дівчат віком від 14 років, показало, що в 60 % жертв спочатку не усвідомлювали, що їх зґвалтували.
Завважмо й те, що досі бюрократичні проблеми, неетичне ставлення до постраждалих від насильства на допитах, обвинувачення постраждалих правоохоронцями не дають законам про згоду повноцінно функціонувати під час доведення факту скоєння злочину або збору доказів.
Приклад такої ситуації. Сюжет Емми Антонюк про те, як киянці і її дочці не вдається довести насильство, скоєне співмешканцем, попри їхні спроби надати необхідні докази — такий складний порядок їх передачі в правоохоронні органи.
З огляду на таку невтішну ситуацію в суспільстві думка про те, що наклепи за зґвалтування частіші за справжні зґвалтування, хибна й маніпулятивна.
Наступний популярний міф про поняття згоди — стереотип, нібито вербальна згода руйнує романтику в статевих стосунках. Культура насильства поширює в масовій культурі агресію як щось привабливе: фільми, серіали, літературні твори і навіть міфологічні сюжети — усе це стверджує силу й агресію як справжню маскулінність, притаманну кожному чоловікові.
Насправді проблема полягає якраз у романтизації сексуальної агресії. Тому мета культури згоди зворотна — романтизувати взаємну згоду як цінність у стосунках. У секс-позитивній культурі учасни_ки сексуальної взаємодії отримують задоволення від згоди й розуміння того, що їхні дії приносять задоволення партнеру або партнерці. Тож варто розглядати романтизацію агресії і порушення кордонів іншої людини як травму, яку ми отримуємо від домінування культури зґвалтування в повсякденному житті.
* * *
Насильству не може бути виправдань. Насильство багатогранне, важливо помічати, якими різними бувають зґвалтування, щоб визначити для них адекватне покарання.
Якщо людина каже «ні» або вона ваша підлегла особа, або вона не досягла віку згоди, цього вже достатньо, щоб зрозуміти: будь-які дальші дії сексуального характеру щодо неї — це насильство.
Одяг людини, макіяж, мова жестів, навіть статус ваших стосунків не означають «так». «Ні» означає «ні». Що може бути простіше?
