19 березня, 2024

Закон і сексуальне насилля у різних країнах світу: захист чи фікція?

14 лютого 2017
Поширити в Telegram
17768
Олена Зайцева

Дослідниця гендерної проблематики, активістка української феміністичної спільноти, перекладачка (профіль на linkedin.com).

Закон і сексуальне насилля у різних країнах світу: захист чи фікція?

Якщо насилля не видно, це не означає, що його не існує. Сексуальні злочини «ховаються» чи не найкраще: про них соромно говорити, їх складно довести, нерідко вони навіть мімікрують під норму. Проте цифри відкривають правду: за останніми даними, кожна третя жінка на землі зазнає фізичного або сексуального насильства, і в більшості випадків його здійснює інтимний партнер[1]. Правозахисна організація RAINN теж наводить жахливі факти: сексуальне насилля відбувається кожні 109 секунд, і лише шестеро з тисячі насильників опиняються у в’язниці[2]. Дослідники повторюють: це лише верхівка айсберга і жертв сексуальних злочинів набагато більше, попри цілу низку міжнародних організацій, конвенцій і місцевих законів, спрямованих проти сексуального насильства. Чому так відбувається, і чи можуть тут узагалі допомогти закони?

Щоб боротися з проблемою, потрібно її усвідомити, окреслити і зрозуміти, що або хто її причина. Статистика красномовно засвідчує, що переважну частину сексуального насилля здійснюють чоловіки над жінками[3]. Саме тому міжнародне право за останні десятиліття поповнилося, зокрема, такими документами:

  • Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979)
  • Декларація ООН про викорінення насильства щодо жінок (1993)
  • Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція, 2011)

Крім того, на міжнародних трибуналах[4] у справах Руанди і колишньої Югославії сексуальне насилля було визнане геноцидом і злочином проти людства, а статут Міжнародного кримінального суду вважає зґвалтування й інші види сексуального насилля воєнними злочинами, тобто грубим порушенням міжнародного гуманітарного права. В ООН створено посаду спеціального представника Генерального секретаря з питання сексуального насильства в умовах конфлікту.

Отже, світове співтовариство й окремі верстви населення визнають та окреслюють проблему, але це лише перший крок. Далі потрібні не тільки послідовні зміни внутрішніх законів держав, а й ґрунтовний перегляд ставлення пересічних громадян до сексуального насильства. Цей процес відбувається не так швидко, як хотілося б: імплементація нових норм у внутрішнє право держав затягується, а серед людей продовжують панувати безліч стереотипів (про віктимну поведінку жертви, про насильника-незнайомця, про «нормальність» і «приватність» сімейного насилля тощо). Факти і статистика просто не досягають потрібної аудиторії, багато хто навіть не в курсі, що за наявними даними лише 4 % насильників — незнайомці[5], тобто жахливу більшість сексуальних злочинів вчиняють знайомі з жертвою чоловіки.

Розгляньмо, як саме впливає розвиток міжнародного права на внутрішні закони держав і як усе це разом відбивається на рівні сексуального насильства в державах.

Міжнародне право, зокрема вказані вище документи, зазвичай слугують орієнтиром для законодавства різних країн. Заковика в тому, що міжнародні конвенції та договори обов’язкові для держави, тільки якщо вона належним чином погодиться з ними: підпише, ратифікує тощо. Ці процеси можуть розтягуватися на роки (як-от це відбувається у випадку ратифікації Україною Стамбульської конвенції), і міжнародні норми залишатимуться лише декларативними заявами з сумнівною практичною користю для захисту в місцевому суді. Тому перший важливий етап — надати міжнародній нормі обов’язкової сили всередині держави або ухвалити/змінити закон, який міститиме нові правила.

Міжнародні норми важливі ще й тому, що спонукають уживати єдину/узгоджену термінологію, яка звичайно дещо відрізняється в різних кранах, державних об’єднаннях і організаціях. Узагалі, термінологія — дуже важлива річ у законодавстві. Варто лише якомусь явищу, предмету чи дії не мати свого чіткого означення в нормативних актах, як знаходиться безліч способів уникнути справедливого покарання за очевидні, на перший погляд, порушення і злочини. Відтак жертві таких порушень і злочинів важче себе захистити. Здавалося б, що складного в означенні сексуального насилля чи зґвалтування, — всі вчили в школі біологію. Проте судова практика навіть найбільш розвинених країн свідчить, що можливі варіанти. Розгляньмо ці терміни.

Термінологія

Найновіший міжнародний документ, який містить означення сексуального насильства (sexual violence), — це Стамбульська конвенція 2011 року. Згідно з нею, сексуальне насильство — це такі форми свідомої поведінки:

  • вчинення, без згоди, вагінального, анального або орального проникнення сексуального характеру в тіло іншої особи з використанням будь-якої частини тіла або предмета;
  • вчинення інших актів сексуального характеру з особою без згоди;
  • примушення іншої особи здійснювати акт сексуального характеру, без згоди, з третьою особою.

Саме сексуальне насильство вважається одним із найбільш травматичних і найпоширеніших порушень прав людини. Це один із видів гендерованого насилля, яких безліч: від «звичного» домашнього насильства і зґвалтувань до обливання кислотою, ушкодження жіночих статевих органів, примусових шлюбів та вбивства новонароджених дівчаток.

Різновидом сексуального насилля є сексуальні домагання (sexual harassment) — будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної або фізичної поведінки сексуального характеру з метою або наслідками завдати шкоди гідності людини, зокрема шляхом створення загрозливих, ворожих, таких, що принижують гідність, образливих і агресивних умов[6]. Сексуальні домагання можуть прибрати різну форму: від неістотних порушень до нападу. Підступність цієї форми сексуального насилля в тому, що більшість може вважати такі дії допустимими «особливостями» поведінки, фактично змушуючи жертву з ними миритися.

В українському законодавстві сексуальні домагання — це дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування[7]. Отже, в Україні цей термін має вужче значення, бо передбачає наявність відносин підпорядкування між агресором і жертвою. А от терміна «сексуальне насильство» у нас узагалі немає, а замість нього є розділ Кримінального кодексу України під назвою «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи». Ніби непогано, але проблема в тому, що загального означення таких злочинів там теж немає, є лише конкретний їх перелік:

  1. Зґвалтування
  2. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом
  3. Примушування до вступу в статевий зв'язок
  4. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості
  5. Розбещення неповнолітніх

Тобто якщо наявність у насильницьких діях одного з цих злочинів довести не вдасться, то й покарання не буде (або це раптом виявиться зовсім не злочином проти статевої свободи). Наприклад, візьмімо термін «зґвалтування» — це «статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи». Колись на парах з кримінального права наш викладач любив жартувати, що якщо жінка вирішить зґвалтувати чоловіка, то це буде хуліганство. Аудиторія весело гиготіла: це ж можна безкарно хуліганити скільки завгодно. А тепер погляньмо на питання під іншим кутом: відповідно до постанови № 5 пленуму Верховного суду України від 30.05.2008, не можуть уважатися зґвалтуванням (або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом) статеві зносини, якщо погрози не передбачали фізичного насильства (наприклад, була погроза знищити або пошкодити майно, поширити певну інформацію тощо). Так само не вважатиметься злочином проти статевої свободи і недоторканості насильницьке введення в отвори тіла потерпілої особи різних предметів, якщо не буде доведено, що такі дії здійснено з метою задоволення статевої пристрасті. То як же такі дії кваліфікуватимуться? У названій вище постанові Верховний суд стверджує, що це можуть бути, зокрема, легкі тілесні ушкодження, мордування (якщо немає тілесних ушкоджень) або навіть те саме «смішне» хуліганство[8]! Ось вона, термінологія. Зрозуміло, покарання в такому випадку можуть бути дуже різні, навіть мізерні штрафи, що взагалі нонсенс!

Проблеми з кваліфікацією випадків сексуального насилля є не лише в Україні. У США, де нібито «небезпечно» навіть затримати погляд на жінці довше, ніж дозволено, означення зґвалтування (rape) відрізняється залежно від штату, а в Міннесоті, Небрасці та Нью-Мексико цей термін узагалі не використовують в обвинуваченнях. У чому різниця? Різні злочини — різні покарання! Скажімо, гучна справа проти ґвалтівника зі Стенфорда Брока Тьорнера закінчилася сміховинним шестимісячним терміном не в останню чергу тому, що «не відбулося контакту його пеніса з жертвою» (фактично, він просто не встиг). А запихати непритомній жінці в піхву сторонні предмети — то вже інша справа. Звичайно, таке рішення судді Аарона Перські викликало величезне обурення, публічні протести і майже півтора мільйона підписів під петицією про звільнення судді з посади[9].

Ба більше, голосно залунали вимоги переглянути сам термін «зґвалтування», за прикладом ФБР, яке ще 2013 року змінило його з «примусового статевого акту» на «проникнення, безвідносно до його глибини, у піхву або анус, здійснене за допомогою будь-якої частини тіла або предмета, або оральний контакт зі статевим органом іншої людини без згоди жертви». А допоки такого означення у законах штатів немає, батько ґвалтівника може спокійно собі дозволити заяви на зразок «щось завелике покарання за якихось 20 хвилин активності».

Ще більше непевності і демагогії там, де сексуальне насилля проходить при несуттєвому або взагалі за відсутності тілесного контакту. Зокрема, у Латвії, яка теж ніяк не ратифікує Стамбульську конвенцію, обурені традиціоналісти кричать про загрози запровадження до законодавства країни нових «каламутних» понять, як-от «сексуальне домагання». Окремі активісти навіть безсоромно прирівнюють такі домагання до звичайних залицянь, що їх ми всі втратимо через «продукт радикальних феміністок» — Стамбульську конвенцію! І хоча серйозно сприймати такі заяви важко, вони свідчать про ставку на невігластво (адже термін «сексуальні домагання» закріплено ще в директиві 2002/73/EC[10], майже 15 років тому) та про наявність вух, які хочуть почути саме такі речі.

Насправді відправним пунктом у закріпленні терміна «сексуальні домагання» у європейському праві можна назвати ще 1986 рік, коли Європейський парламент ухвалив Резолюцію про насильство проти жінок[11]. А у Великій Британії та Ірландії сексуальні домагання на правовому рівні визнавалися дискримінацією за ознакою статі ще у 1990-х роках (за прикладом США, де все почалося з закону «Про громадянські права» (Civil Rights Act) 1964 року). Складність цих юридичних конструкцій дуже допомагає традиціоналістам, які розуміють небажання більшості розбиратись у правових нюансах.

Статистика

Розгляньмо ефективність законів у сфері сексуального насилля на прикладі даних про зґвалтування у різних країнах світу[12]. Тут треба зробити кілька важливих ремарок про дані в наведеній нижче таблиці.

1.      У 98–99 % країн є відповідні закони, тобто з усіх сфер сексуального насильства ця найбільш урегульована на законодавчому рівні.

2.      Дані (кількість зґвалтувань) подаються відповідно до офіційно зафіксованих фактів зґвалтувань (на підставі заяв жертв чи іншим чином виявлених), що, звичайно, набагато менше за реальну кількість таких злочинів навіть у розвинених країнах.

3.      Кількість виявлених порушень суттєво залежить від того, що вважається зґвалтуванням, наскільки ефективно працює система виявлення злочинів та наскільки самі жертви схильні повідомляти про зґвалтування.

4.      У переважній більшості випадків жертвами зґвалтувань стають жінки, а кількість заяв указано на 100 тисяч населення (а не 100 тисяч жінок), тому кількість жертв саме серед жінок фактично вдвічі більша за наведені цифри.

Потребують пояснень також основні відмінності в означенні зґвалтувань у різних країнах, які фігурують у таблиці. Наприклад, зґвалтування у законодавстві може мати широке (проникнення будь-яким предметом або інші насильницькі дії сексуального характеру) або вузьке (лише статевим органом, лише статевий акт) означення. Різниться й означення того, як має бути висловлено/виявлено незгоду на сексуальні дії: чи має бути опір, чи має бути сказано чітке «ні», чи достатньо відсутності «так» (найпрогресивніший варіант). Що стосується зґвалтувань у шлюбі, то в таблиці червоним кольором зазначено ті країни, де такі дії НЕ вважаються злочином (без деталізації щодо кількості заяв у поліцію, судових розглядів чи вироків).

Країна

Закон (особливості)

Факти про зґвалтування

Кількість зґвалтувань[13]

1996

2001

2006

2010

Австралія

Термін «зґвалтування» дещо різний залежно від штату: від «статевого акту без згоди» до «проникнення сексуального характеру без згоди». Максимальне покарання — довічне ув’язнення.

Розвинена правова система і доволі адекватне ставлення до жертв призводить до частіших повідомлень про злочин.

Немає даних

Немає даних

91,6

(2003)

28,6

Австрія

Законодавче означення зґвалтування широке. Максимальне покарання за зґвалтування — 15 років[14]. Окремі норми регулюють зґвалтування у шлюбі.

Багато скарг на зґвалтування з боку мігрантів — мусульман і африканців (2016).

Немає даних

Немає даних

8,5

10,4

Азербайджан

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Покарання — від 4 до 8 років. Максимальне покарання за зґвалтування — 15 років (за зґвалтування особи віком молодше за 14 років).

Через ризик «втратити честь», традиції і корупцію в лавах поліції у більшості випадків жертви не повідомляють про зґвалтування.

0,9

0,5

0,4

0,2

Аргентина

Термін «зґвалтування» не використовується, покарання за насильницький статевий акт — від 3 до 20 років. Закон вимагає доказів у вигляді явних тілесних ушкоджень або свідків.

Є дані про вороже ставлення до жертв з боку поліції, лікарів і судів; виправдання ґвалтівників.

Немає даних

Немає даних

8,4

8,5

(2008)

Афганістан

За законом не зґвалтування є злочином, а секс поза шлюбом. Тому покарання (до 15 років ув’язнення) призначається саме за це і його може отримати і сама жертва (є реальні приклади).

За місцевими звичаями статеві стосунки поза шлюбом караються смертю.

Дані вважаються невірогідними

Багами

З 2008 року законодавче означення зґвалтування дуже широке, а покарання за зґвалтування (чи спробу) — довічне ув’язнення (було від 7 років).

Зґвалтування у шлюбі не вважається зґвалтуванням (за законом).

Немає даних

Немає даних

22,2

22,7

Бангладеш

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Максимальне покарання — довічне ув’язнення. Досі не скасовано тест «двох пальців» (проникнення у піхву пальцями для визначення «звичності сексу» для постраждалої жінки).

Майже 90 % чоловіків уважають, що без опору немає зґвалтування. Зґвалтування у шлюбі не є зґвалтуванням (за законом).

Немає даних

Немає даних

7,82

Немає даних

Беліз

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Зґвалтування у шлюбі криміналізовано з 1999 року. Покарання за зґвалтування великі — від 8 років до довічного ув’язнення.

На практиці покарання не завжди такі великі.

Немає даних

Немає даних

15,3

6,7

Бельгія

Законодавче означення зґвалтування дуже широке (будь-яке проникнення сексуального характеру, будь-яким способом чи засобом). Покарання — від 5 до 30 років ув’язнення.

На практиці покарання бувають невеликими (наприклад, 2 роки). Розвинена правова система призводить до частіших повідомлень про злочин.

14,6

22,6

26,3

27,9

Білорусь

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Покарання за зґвалтування — від 3 до 7 років (до 15 років за обтяжувальних обставин). Окремого закону про зґвалтування у шлюбі немає, але декриміналізації теж немає.

Заяви про зґвалтування у шлюбі нехарактерні через традиційні погляди на роль жінки.

5,4

7,5

3,6

2,3 (2009)

Болгарія

Законодавче означення зґвалтування широке. Покарання за зґвалтування — від 2 до 8 років (до 15 років за обтяжувальних обставин).

Проблема у притягненні до відповідальності ґвалтівників, жертви яких не давали їм відсіч.

9,3

7,4

6,8

2,8

Болівія

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Зґвалтування у шлюбі стали незаконними лише з 2013 року. Покарання за зґвалтування теж стали суворішими — 4–10 років (малолітньої дитини — до 20 років).

Щоб зґвалтування було визнано злочином, жертва має висунути офіційні звинувачення.

Немає даних

Немає даних

12,2

26,1

Боснія і Герцеговина

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Зґвалтування під час Боснійської війни багато хто вважає частиною геноциду. Розгляд справ щодо тодішніх злочинів триває. Покарання за зґвалтування — від 1 до 15 років тюрми.

У 2015 році військовий суд уперше присудив компенсацію жертві 1993 року (без відсилання до інших судів).

Немає даних

Немає даних

1,1

1,2

Велика Британія (Англія й Уельс)

Законодавство оновлено 2003 (Англія й Уельс) та 2009 (Шотландія) року. Законодавче означення зґвалтування досить вузьке. Покарання визначає суд (максимум — довічне ув’язнення).

Лише 15 % постраждалих звертаються у поліцію. 60 % жінок уважають, що якщо не пролунало «ні», то зґвалтування не було. Правовий захист жертв спонукає повідомляти про злочин.

11,7

18,6

25,6

29,4

Вірменія

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Необхідна умова — насильницькі дії чи погрози, а не відсутність прямої згоди. Покарання за зґвалтування — від 3 до 6 років (до 15 років за обтяжувальних обставин).

Традиції покладають провину й сором на жертву зґвалтування. Закон не має чіткого означення зґвалтування у шлюбі як злочину.

1,2

0,9

0,3

0,4

Греція

Законодавче означення зґвалтування широке, проте не охоплює зґвалтування у шлюбі. Покарання — ув’язнення (термін визначає суд).

Повідомляється, що лише 5 % жертв звертаються у поліцію.

1,3

1,0

2,4

1,9

Грузія

Законодавче означення зґвалтування дуже вузьке. Покарання — від 25 років тюрми до смертної кари.

Інші дії сексуального характеру (без згоди) теж караються законом.

0,9

1,0

3,8

1,9

Данія

Законодавче означення зґвалтування вузьке. У 2013 році шлюб нарешті перестав уважатися виправданням зґвалтувань. Покарання за зґвалтування — максимум 8 років (12 за обтяжувальних обставин).

Відсутність вимоги отримати чітку згоду на секс («так») веде до виправдання злочинців і критики з боку правозахисників.

7,4

9,2

9,7

6,4

(2009)

Естонія

Законодавче означення зґвалтування дуже широке. Покарання за зґвалтування — від 1 до 5 років (до 15 років за обтяжувальних обставин).

Жертва має довести застосування сили чи неспроможність опиратися.

6,6

5,3

11,4

6,0

Зімбабве

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Мінімального покарання не встановлено, максимальне — довічне ув’язнення.

Є міф, що секс із незайманою лікує від СНІДу. Близько 70 % жертв у віці 11–16 років.

28,7

44,7

40,0

Немає даних

Ізраїль

З 2014 року законодавче означення зґвалтування дуже широке. Покарання — від 16 до 20 років ув’язнення.

Майже 80 % жінок заявили, що живуть, «постійно боячись сексуального нападу».

Немає даних

Немає даних

19,1

17,5

(2008)

Індія

Зґвалтування у шлюбі (при спільному проживанні) не є злочином. З 2013 року законодавче означення зґвалтування розширено. Покарання — від 7 років ув’язнення до смертної кари.

Через консервативні традиції жертви не повідомляють про зґвалтування. У 98 % зґвалтувань жертва знала насильника.

1,5

1,5

1,7

0,4

Ірландія

Законодавче означення зґвалтування широке. Максимальне покарання — довічне ув’язнення, мінімального немає.

13 % жінок зазнали зґвалтувань (або спроби). 91 % жертв знали нападників.

4,9

5,8

10,0

10,7

Ісландія

Законодавче означення зґвалтування широке. Мінімальне покарання — лише 1 рік, максимальне — 16 років. У 1992 році покарання було пом’якшено.

Мінімальне покарання (близько року) не рідкість. Правовий захист жертв спонукає повідомляти про злочин.

16,4

(1997)

Немає даних

23,9

24,9

(2009)

Італія

Використовується широкий термін «сексуальне насильство». Законодавство змінилося з 2009 року після низки гучних зґвалтувань іноземцями. Найвище покарання змінено на довічне ув’язнення, інші покарання збільшено, мінімальне — 5 років.

Суспільна думка і навіть судові рішення містять віктімблеймінг (не той одяг, попереднє статеве життя жертви).

2,0

4,3

7,7

Немає даних

Канада

У 1983 році термін «зґвалтування» було замінено на «напад сексуального характеру» (sexual assault) з дуже широким значенням. Покарання — від півроку до 14 років ув’язнення.

За наявними даними, жертви звертаються в поліцію лише у близько 10 % випадків.

Немає даних

Немає даних

1,7

1,7

Кіпр

Законодавче визначення зґвалтування досить вузьке. Мінімального покарання немає, максимум — довічне ув’язнення.

Лише невелика частка заявлених зґвалтувань доходить до суду.

1,1

2,3

3,4

2,5

(2009)

Киргизстан

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Покарання — від 5 років до довічного ув’язнення. За примушення до дій сексуального характеру — від 2 до 8 років.

Залишається проблемою «викрадення нареченої» (та її зґвалтування, відмова родини від неї).

7,8

6,5

5,1

5,9

Латвія

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Мінімальне покарання за зґвалтування — 2 роки позбавлення волі, максимальне — довічне ув’язнення.

Є свідчення про віктімблеймінг з боку поліції.

5,3

5,1

5,7

3,5

Литва

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Мінімального покарання за «звичайне» і групове зґвалтування немає, встановлено максимальну межу — 7 і 10 років відповідно. Максимальне покарання — 15 років (за зґвалтування дитини).

Концепцію зґвалтування у шлюбі не сприймає консервативна більшість, тому заяви про такі типи зґвалтувань — рідкість.

4,7

5,1

7,5

6,3

Мальдіви

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Зґвалтування у шлюбі не вважається злочином. Секс поза шлюбом заборонено, саму жертву може бути засуджено. Максимальне покарання за зґвалтування — смертна кара.

Заяв про зґвалтування дуже мало, мало вироків. Через консервативні традиції жертви не повідомляють про зґвалтування.

2,8

1,8

0,3

Немає даних

Молдова

Зґвалтування трактується досить вузько, проте мінімальне покарання за інші дії сексуального характеру — теж 3 роки. Максимальне покарання (за наявності тяжких наслідків) — довічне ув’язнення.

Відзначено упереджене ставлення до жертв зґвалтування, в окремих випадках є проблеми з відкриттям проваджень.

5,8

4,7

6,2

10,3

Нідерланди

Законодавче означення зґвалтування широке. Мінімального покарання немає, максимальне — 12 років, або 15 років у разі смерті жертви, можливий штраф.

На 2014 рік посідає 4-те місце в Європі за поширеністю сексуального насильства.

9,2

10,8

8,7

9,2

Німеччина

Означення зґвалтування розширено 2016 року. Мінімальне покарання — 2 роки, максимальне не встановлено (лише для окремих випадків — до 10 років).

Лише 8 % справ про зґвалтування закінчуються вироком (дані 2014 року).

7,6

9,6

9,9

9,4

Нова Зеландія

Зґвалтування трактується вузько, проте покарання за інші види сексуального насильства те саме: мінімального покарання немає, максимальне — 20 років.

У 2013 році була серія протестів проти дій поліції і віктімблеймінгу. Проте розвинена правова система спонукає повідомляти про злочини.

26,6

21,5

32,2

25,8

Норвегія

Законодавче означення зґвалтування широке. Мінімальне покарання (2 роки) є лише для окремих видів зґвалтувань, максимальне — 21 рік.

За даними 2010 року, 16 % заяв доходять до суду і 12 % завершуються вироком. Проте розвинена правова система спонукає повідомляти про злочини.

9,6

12,4

18,0

19,2

Перу

Окремого терміна «зґвалтування» немає, є «сексуальне насильство». Покарання — від 4 років до довічного ув’язнення.

Експерти відзначають сексизм, віктімблеймінг навіть на судовому рівні.

18,5

22,5

20,8

23,5

(2009)

Південно-Африканська

Республіка

З 2007 року законодавство дуже сучасне. Зґвалтування в шлюбі протизаконне. Законодавче означення зґвалтування широке. Покарання — від 10 років до довічного ув’язнення.

Один із найвищих показників зґвалтування дітей (імовірно через міф, що секс із незайманою лікує від СНІДу). Невіра у поліцію.

Немає даних

113,5

(2002)

137,6

132,4

Північна Ірландія

Законодавство оновлено 2008 року, означення зґвалтування вузьке. Покарання визначає суд (максимум — довічне ув’язнення).

Експерти відзначають віктімблеймінг навіть серед молоді. Проте розвинена правова система спонукає повідомляти про злочини.

17,6

17,3

26,2

Немає даних

Польща

Законодавче означення зґвалтування досить вузьке (в рамках злочинів проти статевої свободи й порядності). Окремо визначено насильницькі статеві відносини (покарання — від 2 до 12 років) та інші сексуальні дії (покарання — від 6 місяців до 8 років).

У 2017 було подано законопроект про заборону абортів у разі зґвалтування.

5,1

6,1

5,2

4,1

Португалія

Законодавче означення зґвалтування досить широке. Покарання — 3–10 років.

Експерти відзначають мачизм, віктімблеймінг і тривалі судові розгляди.

4,9

3,6

3,2

4,0

Республіка Корея

Законодавство оновлено 2013 року, означення зґвалтування залишається вузьким. Покарання — від 3 років до довічного ув’язнення.

Судові розгляди рідко завершуються тюремним ув’язненням.

11,8

13,2

13,3

13,6

Румунія

Законодавче означення зґвалтування досить вузьке. Покарання — 3–10 років, та 5–18 років (за обтяжувальних обставин).

Зґвалтування у шлюбі було визнано злочином лише 2000 року.

6,0

5,8

5,2

4,7 (2009)

Сінгапур

Зґвалтування у шлюбі не є злочином. Законодавче означення зґвалтування вузьке, проте покарання однакове і для «інших видів проникнення сексуального характеру» — до 20 років ув’язнення.

Понад 50 % заяв про зґвалтування завершуються вироками.

2,8

3,0

2,7

Немає даних

Словаччина

Зґвалтування трактується вузько, проте покарання за інші види сексуального насильства те саме — від 5 до 25 років.

Жертва має пройти через довгі допити, запитання ґвалтівника.

3,9

3,1

3,2

2,6

(2009)

Словенія

Зґвалтування трактується вузько, покарання — від 1 до 15 років ув’язнення.

95 % жертв не повідомляють про зґвалтування, особливо у шлюбі.

3,4

5,0

2,7

3,1

США

Федеральне законодавче означення зґвалтування широке, але не в окремих штатах. Покарання (федеральний закон) — від штрафу до довічного ув’язнення.

Кількість заяв про зґвалтування зменшується (40 років). Розвинена правова система спонукає повідомляти про злочини.

35,1

31,2

30,2

27,3

Таїланд

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Покарання — від 4 років ув’язнення до страти (у разі суттєвих травм чи смерті жертви). Зґвалтування у шлюбі стало протизаконним лише 2007 року.

Смертна кара — велика рідкість. Високий рівень віктімблеймінгу. Сексуальне насилля романтизується.

5,9

6,4

8,0

6,7

Туреччина

Термінологія обмежується поняттям сексуального насильства. Покарання — від 7 до 18 років. Сексуальне насильство у шлюбі стало протизаконним лише 2005 року. З 2004-го із законів вилучено посилання на звичаї, цнотливість, пристойність тощо.

За опитуванням 2003 року, 33 % поліцейських погодилися, що «окремі жінки заслуговують зґвалтування»; суттєвий віктімблеймінг.

1,2

1,9

2,5

Немає даних

Угорщина

Термінологія обмежується поняттям сексуального насильства. Покарання — від 2 до 15 років ув’язнення.

Великий відсоток справ про зґвалтування завершуються вироком.

4,1

5,8

2,6

2,5

Україна

Законодавче означення зґвалтування досить вузьке. Покарання — від 3 до 15 років ув’язнення. Погроза майнового характеру вважається недостатньою, щоб кваліфікувати зґвалтування.

Реальні випадки зґвалтувань приблизно вдесятеро разів частіші, ніж офіційна статистика. Наявний віктімблеймінг.

3,5

2,4

2,1

1,4

Фінляндія

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Покарання — від 1 до 10 років ув’язнення. Насильницькі сексуальні дії без статевого акту караються штрафом або ув’язненням до 3 років.

У 2010 році 74 % фінів назвали провокаційну поведінку жінок причиною насильства. Проте розвинена правова система спонукає повідомляти про злочини.

7,7

8,9

11,6

15,2

Хорватія

Законодавче означення зґвалтування досить широке. Покарання — від 1 до 15 років ув’язнення.

Більшість покарань помірні, нерідкі подвійні медобстеження (через неузгодженість процедур або брак матеріалів жертва змушена проходити медобстеження двічі).

2,0

3,9

4,2

3,2

Чехія

Законодавче означення зґвалтування досить широке. Покарання — від півроку до 18 років ув’язнення.

У 2015 році третина населення підтримувала віктімблеймінг.

6,6

5,5

5,2

4,6

(2009)

Чилі

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Покарання — від 5 до 15 років ув’язнення. До 2004 року вік статевої згоди був 12 років[15]. Зґвалтування у шлюбі є злочином з 1999 року.

Жертви зґвалтування не мають права на аборт. На розгляді Сенату є закон про дозвіл абортів при зґвалтуванні.

4,2

8,8

11,4

Немає даних

Швейцарія

Законодавче означення зґвалтування вузьке. Покарання — від 1 до 10 років ув’язнення.

Приблизно кожна п’ята справа про зґвалтування закінчується вироком.

4,9

6,3

8,5

7,1

Швеція

З 2005 року законодавче означення зґвалтування широке. Покарання — від 2 до 10 років ув’язнення.

У 2009 році кількість вироків (щодо зґвалтувань) була найнижчою у Європі. Проте розвинена правова система спонукає повідомляти про злочини.

14,2

23,5

40,6

63,5

Шотландія

Законодавче означення зґвалтування досить вузьке, проте максимальне покарання за інші види проникнення аналогічне. Максимальне покарання — довічне ув’язнення і фінансові санкції.

Кримінальні справи відкриваються приблизно у 25 % заяв про зґвалтування. Проте правова система спонукає повідомляти про злочини.

11,8

11,6

18,0

17,0

(2009)

Шрі-Ланка

Законодавче означення зґвалтування досить вузьке. Покарання — 7–20 років (проте мінімальні покарання визнано невідповідними Конституції). За законом, зґвалтування у шлюбі не є злочином.

Справи про зґвалтування розглядають (у середньому) від 2 до 6 років. 96,5 % ґвалтівників не було покарано. Через консервативні традиції жертви не повідомляють про зґвалтування.

3,9

6,4

7,4

Немає даних

Японія

Законодавче означення зґвалтування досить вузьке. Мінімальне покарання — 3 роки. Мінімальне покарання за грабіж суворіше, ніж за зґвалтування.

Жертви мають право зберігати анонімність і свідчити на судовому процесі через відеочат.

1,2

1,8

1,5

1,0

Що можна сказати, переглянувши таблицю? Що дані жахають мінімальними покараннями за скалічені життя жінок і дітей, постійними обвинуваченнями жертви у злочині, «нормальністю» сексуального насильства майже в усіх куточках світу! Жінкам ніде сховатися, на планеті просто немає місця, де вони були б у безпеці. Причому саме по розвинутих і демократичних країнах видно весь масштаб проблеми: що більше захисту жертва сподівається отримати від держави, то ширше піднімається завіса над реальними масштабами насилля проти жінок. Це при тому, що в кращому разі лише 10–15 % жертв повідомляють у поліцію про зґвалтування, а 47 держав до сьогодні взагалі не вважають зґвалтування у шлюбі злочином[16].

Звичайно, ця таблиця та й будь-які наявні статистичні дані не дозволяють порівняти реальну кількість зґвалтувань у різних країнах: ми бачимо лише офіційно зафіксовані випадки, верхівку айсберга. Порівнюючи дані різних держав, слід також зважати на їхні історичні події, зокрема військові конфлікти, державні перевороти, міграцію тощо. Та й сам термін «зґвалтування» помітно відрізняється навіть у законах, не те що в людській свідомості, тому те, що одна жінка схильна вважати насильством, інша цілком може сприйняти за «чоловічу природу». І якщо канадку від заяви в поліцію утримуватимуть сором і небажання ретравматизації, то для жінок в окремих мусульманських країнах така заява може крити ризики для життя.

Один із головних висновків, який можна зробити на підставі цих даних, — хай там яким досконалим буде закон і яким суворим буде заявлене покарання, та без адекватної системи правосуддя він не працюватиме. Якщо правоохоронні органи, суди ставляться до жертви насильства упереджено, це веде не лише до мінімальних чи умовних вироків, а й до того, що справи просто не доходять до суду. І якщо жертва не довіряє поліції або суспільна думка і місцеві традиції створюють для неї ризики при подачі заяви, то й самої заяви не буде. Хороший приклад — Південно-Африканська Республіка, де з 2007 року діє законодавство, яке може правити за взірець навіть Сполученим Штатам Америки. Та ще й мінімальне покарання за зґвалтування у ПАР аж 10 років — стільки, як максимальне покарання у Фінляндії, Швейцарії чи Португалії. При цьому саме у ПАР найбільша кількість заявлених зґвалтувань у світі — приблизно удев’ятеро більше, ніж у Фінляндії, у 19 разів більше, ніж у Швейцарії, у 33 рази більше, ніж у Португалії (дані 2010 року). Навряд чи хтось припустить, що південноафриканки частіше звертаються до поліції. Правда набагато сумніша: закон не захистить там, де він діє лише на папері.

Позитивний приклад — це також країни, де велика кількість заяв про зґвалтування завершуються засудженням злочинця, тобто де правоохоронні і судові органи нормально виконують свою роботу. Наприклад, у Сінгапурі приблизно 50 % усіх заяв завершується вироками і статистика показує у 50 разів менше звернень про зґвалтування, ніж у сумнозвісній Південно-Африканській Республіці. Це при тому, що Сінгапур — країна цілком традиційних поглядів і зґвалтування у шлюбі злочином там не вважається, а мінімальний вирок не встановлено взагалі.

Схожі результати бачимо в Угорщині, де кількість заяв про зґвалтування поступово зменшується. Спад насильства спостерігається і там, де завдяки розвиненій правовій системі і ставленню суспільства жертва вже давно схильна звертатися до поліції (наприклад, в Австралії). Протилежні результати демонструють Норвегія, де лише 12 % заяв завершується вироками, та Швеція, де покарання відбуває лише кожен п’ятий заявлений ґвалтівник. Хоча і з цими цифрами слід бути обережними: 2005 року означення зґвалтування у Швеції вельми розширено, до того ж ця країна відома високим рівнем захисту прав жінок, що не може не впливати на кількість звернень жінок у поліцію.

Отже, ефективна боротьба з сексуальним насиллям у правовій площині можлива за таких основних умов: визнання проблеми суспільством, створення/удосконалення відповідних нормативних актів, якісна робота правоохоронних органів, неупереджена і непідкупна судова система. У разі відсутності якоїсь із цих умов захист жертви сексуального насилля суттєво ускладнюється і вимагає чималих додаткових зусиль, як-от залучення ЗМІ, громадських організацій, публічний розголос тощо. Крім того, зважаючи на статистику, законодавче регулювання має бути спрямовано передусім на захист жінки від знайомої людини, зокрема покликане захистити її від насильства з боку сексуального партнера.

Історія — це те, що твориться навколо нас сьогодні. Ми не можемо вповні осягнути значення певних змін для майбутнього, поки це майбутнє не настало. Вивчаючи міжнародне право у кінці 1990-х, я не знала, що саме тоді у Європі лише зароджувалася міцна правова база для боротьби з сексуальною дискримінацією і насильством. Як багатьом не дуже обізнаним і не дуже свідомим, мені здавалося, що особливих проблем у цій сфері розвинена Європа не має. А проблеми не просто були — виявляється, ми лише продовжуємо поступово їх розуміти, за допомогою науки, логіки і фактів викриваючи насильство, яке маскується під традиції, «природу» або жарти. Так, незнання і невігластво зажди були добрими друзями будь-якого зла. Тож повернімося на початок: якщо насильства не видно, це не означає, що його не існує. І кожна людина сама обирає, ким бути у цьому випадку — стороннім спостерігачем, сліпим мандрівником чи центром змін.

 

[2]          Див.: The Rape, Abuse & Incest National Network — американська правозахисна організація, яка бореться проти сексуального насилля, дані: https://www.rainn.org/about-sexual-assault

[3]          Harrendorf, Haskenan, Malby, Stefan, Marku, Steven. «International Statistics on Crime and Justice» (PDF). www.unodc.org. United Nations Office on Drugs and Crimes.

[4]          Допоміжний орган Організації Об’єднаних Націй.

[5]          Kelly, Gary (2011). Sexuality today. New York, NY: McGraw-Hill. ISBN 9780073531991

[6]          Див. статтю 40 Стамбульської конвенції.

[7]          Див. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

[8]          «Примушування вступити у статевий зв'язок» тут теж може не підходити, бо такі дії стосуються лише особи, від якої жертва матеріально або службово залежна.

[13]        На 100 000 населення, за рік, відповідно до заяв у поліцію.

[14]        Тут і далі вказано роки позбавлення волі.

[15]        Тобто 12-річна дівчина вважалася такою, яка може дати свідому згоду на секс.

14 лютого 2017
Поширити в Telegram
17768
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Some voices cannot be heard, yours can
Кожна третя жінка є жертвою насилля, але тільки 12% свідків звертаються до поліції з підозрою про злочин. Європейська комісія з нагоди Міжнародного жіночого дня підготувала відео, щоб нагадати нам про силу голосу, який кожен з нас має.
Годі терпіти: усе про гендерне насильство проти жінок
Під гендерним насильством (gender-based violence) мається на увазі насильство, яке чинять переважно чоловіки проти переважно жінок. Найчастіше (але не тільки) це насильство здійснюється в приватному просторі (домашнє насильство), тому його погано розпізнають і карають органи правосуддя. Це проблема ХХІ століття, актуальна для всіх країн світу: немає жодної країни, де її було б вирішено. Годі терпіти! Цей текст — про види гендерного насильства та способи протидії.
Насильство, яке заведено не помічати в українській літературі
Українська література має імідж нуднуватих текстів про страждання, де фігурують безталанні красуні, а чоловіки їм трапляються або непорядні, або безхарактерні. При ближчому розгляді у нашій класиці і сучасній літературі багато крові, зла, помсти, і часто насильство має виразний гендерний відтінок.