21 травня, 2019

Постанова Верховного Суду ускладнила процедуру отримання відпустки по догляду за дитиною для чоловіків

31 жовтня 2017
Христина Кіт

Адвокатка та правозахисниця, кандидатка юридичних наук. Голова та співзасновниця Громадської організації "Асоціація жінок-юристок України "ЮрФем", юристка Громадської організації "Центр "Жіночі перспективи".

Нещодавно в засобах масової інформації активно обговорювалася постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі №6-1412цс17. Згідно неї, роботодавець тепер має право відпустити у відпустку по догляду за дитиною батька дитини — але більше не зобов’язаний це робити.

Постанова Верховного Суду ускладнила процедуру отримання відпустки по догляду за дитиною для чоловіків

Нещодавно в засобах масової інформації активно обговорювалася постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі №6-1412цс17[1]. Згідно неї, роботодавець тепер має право відпустити у відпустку по догляду за дитиною батька дитини — але більше не зобов’язаний це робити.

Справа стосувалася поновлення на роботі. Чоловік вважав, що його незаконно звільнили за прогули, оскільки він, на його думку, перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі написаної та надісланої роботодавцю заяви. Мати дитини вийшла на роботу на повний робочий день до закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Роботодавець мотивував причини звільнення ненаданням документів, визначених частиною четвертою статті 20 Закону України «Про відпустки», на підтвердження фактичного догляду за дитиною.

Кодексом законів про працю України, а саме статтею 179 передбачено, що відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Проте, для того щоб використати дану відпустку батьку, наприклад, необхідно (відповідно до ст. 20 ЗУ "Про відпустки") окрім подання заяви роботодавцю, подати довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати). Хоча у дану статтю необхідно було б внести зміни, оскільки з 2016 року допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку уже не виплачується.

Дана норма Закону України "Про відпустки", а також стаття 179 Кодексу законів про працю України є дискримінаційними, оскільки закріплюють існуючі у суспільстві стереотип. Зокрема існуючий стереотип, що догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку є обов'язком матері. Відповідно батьку, який хоче піти у дану соціальну відпустку необхідно довести, що саме він здійснює догляд за дитиною.

Як випливає із вище зазначеної постанови Верховного суду України, а також із попередньої практики, яка склалася, зокрема ухвали Верховного суду України від 15 жовтня 2010 року у справі  № 6-14270св10[2]  надання соціальної відпустки батьку є не обов’язком, а правом роботодавця,  оскільки обов’язковим є надання такої відпуски лише матері дитини.

Із такою позицією Верховного суду України я не погоджуюся, оскільки у статті 20 Закону України "Про відпустки" зазначено, що відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається батьку дитини, бабі, дідові чи іншим родичам за умови подання відповідних документів. Таким чином, якщо батько подасть довідку по вихід матері на роботу роботодавець зобов'язаний надати йому таку відпустку.

Існуючі стереотипи, які ще й підсилюються законодавством, а відповідно і рішеннями суду призводять до непрямої дискримінації жінок на ринку праці, яка проявляється у відмові жінкам у прийнятті на роботу, відмові у просуванні по службі і підвищенні заробітної плати саме з мотивів ймовірного виходу у декретну відпустку, навіть якщо працівниця таких намірів не має.

Це яскраво показує нещодавно проведене Асоціацією жінок-юристок України "ЮрФем" дослідження, участь у якому взяли 365 жінок-юристок. 63,3% респонденток відповіли, що їм відмовляли у прийнятті на роботу через стать чи сімейні обов'язки.

Відповідно до п. 3 статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні

непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

06 жовтня 1999 року Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок відповідно до якої ми зобов'язані вживати заходів щодо викорінення існуючих стереотипів щодо ролі жінок та чоловіків у суспільстві, серед них зокрема і роль жінки виключно як матері.

Одним із способів викорінення існуючих стереотипів щодо виключної ролі жінки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є запровадження  за прикладом Швеції обов'язку кожного з батьків використати певну кількість днів чи місяців відпустки.

31 жовтня 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Виставка "Безстрашні: вони творять фемінізм в Україні" Частина І
Виставка «БЕЗСТРАШНІ. Частина І» — це візуальний образ кола однодумиць, віртуальний круглий стіл. Ці жінки, які стояли біля витоків фемінізму в Україні, не боялися йти проти загальноприйнятих норм і неписаних правил. Простір, у якому була представлена виставка — Creative Women Space — пронизаний ідеєю жіночої солідарності, лідерства та проактивності. «Безстрашні» спонукають до рефлексії: яка моя роль у творенні фемінізму в своєму середовищі, громаді, країні? Що б я зробила, якби не боялася Виставка спонукає до рефлексії: Яка моя роль в творенні фемінізму у своєму середовищі, громаді, країні? Що б я зробила, якби не боялася?
Гендерна парадигма освітнього простору
Перший номер журналу "Гендерна парадигма освітнього простору" (2015). 
Інтерв’ю з Ларисою Кобелянською про результати гендерних проектів в Україні
Лариса Кобелянська[1] — кандидатка філософських наук, доцентка, експертка й дослідниця з гендерних питань, консультантка міжнародних проектів. Закінчила філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ступінь кандидатки філософських наук здобула в Інституті філософії НАН України. Викладала в Українському транспортному університеті, Дніпровському гірничому інституті, працювала в Академії наук України. Заступниця віце-президента Національної академії державного управління при Президентові України (2012–2013).
Як українські медіа здавали тест "яке ти 8 березня"?
Матеріал було розміщено за згоди Інституту масової інформації (ІМІ), де його було опубліковано вперше. 
Гендерно-орієнтоване бюджетування в Україні: теорія та практика
Сьогодні політика гендерної рівності є важливим чинником глобального розвитку і фундаментальним правом людини. Більшість урядів узяли на себе зобов’язання щодо досягнення цілей гендерної рівності і впровадження гендерних аспектів у державну політику. З цією метою були створені численні інструменти і підходи. Починаючи з 1995 року ряд міжнародних організацій та інституцій, зокрема Фонд розвитку для жінок ООН (ЮНІФЕМ, зараз ООН Жінки), Програма розвитку ООН (ПРООН), Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН) та інші, виступили ініціаторами інтегрування гендерного підходу до бюджетів і таким чином сприяли розвитку концепції і стратегії гендерно-орієнтованого бюджетування (ГОБ).
Сім'я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан та тенденції розвитку
Монографію присвячено актуальним питанням розвитку сім’ї та сімейних відносин в Україні. Видання підготовлено за матеріалами переписів населення, вибіркових обстежень умов життя домогосподарств України та результатами проведеного у квітні 2009 р. спеціального вибіркового соціально-демографічного обстеження населення дітородного віку «Сім’я і сімейні відносини». Автори аналізують основні функції сучасної сім’ї та процес їх трансформації у новітній демографічній історії, розглядають структуру і типи сімейних об’єднань в Україні, процеси формування сімейного складу населення, питання взаємодії сім’ї з іншими соціальними інститутами, вплив соціально-економічних явищ та процесів на життєдіяльність сімей. У роботі викладено результати досліджень матеріального становища та умов проживання різних категорій сімей.
Аналітичне дослідження участі жінок у складі робочої сили України
Автори даного дослідження поставили за мету здійснити поглиблений аналіз сучасних проблем гендерної нерівності на вітчизняному ринку праці та охарактеризувати її основні складові; дослідити можливості гармонійного поєднання працівниками зайнятості та сімейних обов’язків; проаналізувати особливості формування доходів українських жінок і чоловіків, зокрема оцінити обсяги неврахованої праці та внеску жінок, окреслити ставлення населення до явища дискримінації у сфері зайнятості та дослідити частоту його проявів.
Жінки та дівчата в сільській місцевості
Реалізація Цілей сталого розвитку – нікого не залишити осторонь – вимагає вжиття в сільській місцевості термінових заходів, які забезпечують належний стандарт життя, життя без насильства та шкідливих практик для жінок з сільської місцевості, а також їхній доступ до земельних та виробничих ресурсів, продовольчу безпеку та харчування, гідну роботу, освіту та здоров’я, зокрема сексуальне та репродуктивне здоров’я й права на нього.
Гендерно зумовлене насильство в регіонах, які постраждали від конфлікту
Звіт за результатами дослідження. Влітку 2015 року ЮНФПА було ініційовано дослідження проявів гендерно зумовленого насильства в регіонах, що постраждали від конфлікту в Східній Україні, а саме - на підконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей, а також в Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській областях, які прийняли основний потік внутрішньо переміщених осіб (ВПО).