16 листопада, 2018

Позбутися страху

27 серпня 2017
Юлія Кропив'янська

Народилася 1986 року в Києві. Випускниця бакалаврської («Українська мова та література», 2008 р.) і магістерської програми з філології («Теорія, історія літератури і компаративістика», 2010 р.) у НаУКМА. Фрілансерка, спеціалізуюся на літературній критиці та літературному консультуванні. Пишу поезію і прозу. Практикую йогу.

Рецензія на Мельниченко Настя. #ЯНеБоюсьСказати: найвідвертіша книжка для підлітків / Настя Мельниченко; худож.-оформл. М. С. Мендор. – Харків: Фоліо, 2017. – 213 с.: іл. Купити.

Читайте також:

Торік улітку в українському сегменті соцмережі facebook (невдовзі його підхопили користувачі з інших країн) стартував флешмоб #ЯНеБоюсьСказати, де люди, жінки насамперед, розповідали про пережите сексуальне насильство у різних виявах. Це були тонни болю й жаху, нерідко озвучені вперше. (До речі, окреме питання – чи міг би відбутися подібний флешмоб до Революції Гідності?). Акція, окрім можливості нарешті сказати, послужила тестом на адекватність і людяність, якого деякі особи не пройшли, зокрема добре відомі. Чого тільки не почули дописувачки й дописувачі на свою адресу. І що брудну білизну витягають на світло. І що жінки в такий спосіб самовихваляються і хочуть привернути увагу до себе (!). Один знаний поет навіть віршика похабного склав. Та менше з тим: найголовніше, що громадськість заворушилася й заговорила. Колишні жертви стали називати кривдників на ім'я. Багато хто (передусім чоловіки) у буквальному сенсі прозріли, усвідомивши, скільки ж у світі загалом і поруч із нами насильства – непоміченого, проігнорованого, замовчуваного. І що треба робити, щоб змінити ситуацію.

Ініціаторка флешмобу, громадська діячка й активістка Настя Мельниченко, на матеріалі дописів із гештеґом (усього публічних постів зібралося 3508, якщо вірити соціологічному аналізу на ресурсі «Гендер у деталях») створила книжку для підлітків – наразі найвідвертіший в Україні посібник (певно, можна вжити саме це слово) про комплексну проблему сексуального насильства і, що важливо, – про подолання його наслідків. Авторка розвінчує численні міфи, наводить коментарі фахівців, цитує історії, що стосуються різних випадків, від шкільного булінґу до вчинків значно страшніших (як-от домагання рідного батька, зґвалтування дитини тощо). Тут читач не знайде абстракцій чи евфемізмів: книжка практична і прогресивна. Тому, якщо батькам здаватиметься, що відвертості в ній надміру, я порадила б прочитати самостійно, а тоді переповісти дитині так, як ті вважають за потрібне. Із другого боку, якщо дорослим важко спілкуватися про інтимні речі, «#ЯНеБоюсьСказати» неабияк стане у пригоді: купили, віддали підліткові на самостійне опрацювання, потім обговорили прочитане, – цілком прийнятний варіант. Так чи інак, оминути цих тем не вдасться, позаяк світ далеко не добрий; утім, здатність чесно і чітко говорити про його прикрі явища може перехилити шальки терезів на світлий бік.

Власне, книжку побудовано за принципом «попереджений – отже, озброєний», там програються найгірші сценарії. Підліток має засвоїти: усе це може трапитися зі мною, із близькою людиною, із сусідом, із однокласницею. Можливо, лихо вже сталося. У будь-якому разі, текст несе потужний конструктивний меседж: боротися всіма доступними методами, не давати злу підточити себе, не мовчати, не миритися. Багато сторінок присвячено емоційній, психологічній підтримці; розглянуто конкретні дії – що робити, куди звертатися, як поводитись, уміщено контакти відповідних служб. Та це ближче до кінця. А підводить до нього авторка, поступово пояснюючи, що насильницький акт не береться нізвідки, не існує окремо від дискурсу «культури зґвалтування», неповаги до приватного простору, токсичних стереотипів. Не раз апелюється до особистої відповідальності читача, з особливим наголошенням на важливості кордонів, умінні їх усвідомлювати, тримати й поважати – як власні, так і чужі. І ще один, надзвичайно вагомий акцент: жертва ніколи не винна, винен злочинець (хоча й досі нас часто намагаються переконати у протилежному). Це доводять безліч історій за гештеґом, і книжка Насті Мельниченко, адресована молодому поколінню, перетворює біль на зброю. Нещодавно, на річницю акції, авторка написала у фейсбуку: «На мою думку, заслуга тут саме тих перших сміливиць, які відгукнулися на мій заклик».

Можливо, комусь із дорослих книжка видасться занадто відвертою. Я думала про це, читаючи, аж дійшла до розділу «Для батьків» – і побачила, що його вступ, де аргументується обраний підхід, проілюстровано моїм дописом у рамках флешмобу, так. Відчуття, коли «все було не дарма», коли долучаєшся до чогось направду важливого, коли вносиш власну лепту в боротьбу проти несправедливості, важко описати. Коли твій анонімний голос разом із сотнею інших звучатиме для скривдженої юної людини, виразно стверджуючи: ти не сама, ти не сам у своїй біді. Ти можеш позбутися страху. І перемогти його.

(Уперше надруковано в «Українському журналі», 5/2017)

27 серпня 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Українські жінки в умовах Голодомору: безправність vs дієздатність
У статті історикиня Оксана Кісь висвітлює жіночий досвід Голодомору в історичних дослідженнях та публічному дискурсі, окреслює гендерний вимір Голодомору, жіночий спротив насильницькому вилученню майна. Розповідає як про активну протидію “розкуркулюванню”, так і про участь жінок у “розкуркулюванні”. Окреме місце відведено темі жіночих стратегій виживання в умовах голоду, трагедії материнства й деформації і деградації жіночого тіла в умовах голоду.
Нариси з історії жіночого руху Стрийщини
Дослідження З. Ханас «Нариси з історії жіночого руху Стрийщини» проведене на основі осмислення великої кількості архівних джерел, періодики та літератури. Більшість історичних фактів, наведених тут, вперше впроваджується в наукове використання. Авторка простежує основні етапи історії зародження і розвитку українського жіночого руху на Західній Україні, аналізуючи діяльність осередків жіночої організації Стрийщини. У книзі охоплено період кінця XIX - початку XXI століття. Книга розрахована на широке коло читачів, науковців, краєзнавців, викладачів вищих та загальноосвітніх учбових закладів.
Фемінізм глибше розуміли жінки з колишніх імперій, – Марта Богачевська-Хомяк
Марта Богачевська-Хомяк – авторка монографії «Білим по білому. Жінки в громадському житті України. 1884–1939». Це перша книжка про жіночий внесок у національні українські рухи. Метафора «Білим по білому» дуже наочно ілюструє видимість таких рухів, союзів, угруповань жінок. Часто вони займалися «жіночими справами» — як-от організацією шкіл для дівчат або подоби дитячих садочків для дітей матерів-одиначок, які працюють. Марта Богачевська-Хомяк — громадська діячка й активістка українського жіночого руху в США; колишня віце-президентка Союзу українок Америки, на початку 2000-х очолювала програму академічних обмінів імені Фулбрайта в Україні.
Дума України - жіночого роду
Цю книжку можна без перебільшення назвати особливою. Це перша узагальнена науково-історична праця, що висвітлює роль українських жінок у затяжній, напруженій, кривавій боротьбі багатьох поколінь за незалежність Вітчизни. Матері, дружини, сестри, доньки, утворивши свої громади, товариства, зрештою - наймасовіший Союз Українок, продуманими громадсько-політичними заходами ширили освіту, культуру, утверджували національну свідомість серед свого населення. Так завдяки нашим жінкам, завдяки їхній співпраці з міжнародними жіночими організаціями світ більше довідався про Українську Народну Республіку, про її демократичні засади, про лютий Голодомор 33-го, про героїчну боротьбу українських повстанців з фашистськими та більшовицькими окупантами. Воістину: що не могли чоловіки, те змогли жінки.
Адженда "Нова політика рівності України 2030"
Адженда розроблена під керівництвом Віри Нанівської в Україні та презентована у Вашингтоні під час Українських днів у Конгресі США та в Києві в Українському Кризовому Медіа Центрі.
Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів та насильства щодо жінок
Дослідницька робота та публікація цього звіту здійснені Українським центром соціальних реформ на замовлення UNFPA, Фонду ООН в галузі народонаселення за сприяння Департаменту з питань міжнародного розвитку Уряду Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (UK DFID).  
Жінки та чоловіки на керівних посадах в Україні. Статистичний аналіз відкритих даних ЄДРПОУ
Цей звіт підсумовує результати статистичного аналізу, проведеного з метою висвітлити гендерний розподіл керівників юридичних осіб та приватних підприємців в Україні. Він має на меті заповнити певні прогалини у гендерно дезагрегованій статистиці шляхом аналізу відкритих урядових даних. Гендерно дезагреговані дані є ключовими для вивчення гендерних особливостей в економічній активності, підвищення обізнаності громадськості та розроблення ефективних політик і програм щодо підвищення економічної спроможності жінок, а отже, сприяють досягненню Цілей Сталого Розвитку (ЦСР), зокрема цілі 5 «Гендерна рівність».
Інтерв’ю з Еллою Ламах про розвиток феміністичного активізму і гендерної політики в Україні
Елла Ламах[1] — гендерна експертка, тренерка, активістка. Голова правління Всеукраїнської громадської організації «Центр “Розвиток демократії”»[2], створеної 2003 року. Члени Центру працюють за програмами «Права людини», «Лідерство», «Розробка та впровадження кампаній громадянського представництва», «Гнучка демократія», «Практичне право», «Гендерна рівність», «Дебати», «Запобігання насильству та протидія торгівлі людьми», «Здоровий спосіб життя», у рамках яких успішно реалізовано 33 проекти.
Відео свідчень Крістін Блазі Форд, постраждалої від сексуальних домагань Бретта Кавано, одного з кандидатів до Верховного Суду США

Відео

Професорка психології Університету в Пало Альто розповіла всім про те, як Бретт Кавано, один із представлених Дональдом Трампом кандидатів до Верховного Суду, сексуально домагався її неповнолітньої.
Інтерв’ю з Мартою Чумало про підтримку жінок і феміністичний активізм у Львові
Марта Чумало[1] — співзасновниця, заступниця голови, керівниця проектів і психологиня громадської організації «Центр “Жіночі перспективи”»[2] (м. Львів), у якій працює більше як 20 років. Як громадську організацію ЦЖП було зареєстровано 1998 року. За час своєї діяльності ЦЖП реалізував понад 100 різних проектів, надав безпосередню допомогу більше як 20 000 клієнток, провів різні соціологічні дослідження, активно співпрацював з місцевими органами влади, надавав правову, освітню й інформаційну підтримку різним цільовим групам[3].