21 травня, 2019

Позбутися страху

27 серпня 2017
Юлія Кропив'янська

Народилася 1986 року в Києві. Випускниця бакалаврської («Українська мова та література», 2008 р.) і магістерської програми з філології («Теорія, історія літератури і компаративістика», 2010 р.) у НаУКМА. Фрілансерка, спеціалізуюся на літературній критиці та літературному консультуванні. Пишу поезію і прозу. Практикую йогу.

Рецензія на Мельниченко Настя. #ЯНеБоюсьСказати: найвідвертіша книжка для підлітків / Настя Мельниченко; худож.-оформл. М. С. Мендор. – Харків: Фоліо, 2017. – 213 с.: іл. Купити.

Читайте також:

Торік улітку в українському сегменті соцмережі facebook (невдовзі його підхопили користувачі з інших країн) стартував флешмоб #ЯНеБоюсьСказати, де люди, жінки насамперед, розповідали про пережите сексуальне насильство у різних виявах. Це були тонни болю й жаху, нерідко озвучені вперше. (До речі, окреме питання – чи міг би відбутися подібний флешмоб до Революції Гідності?). Акція, окрім можливості нарешті сказати, послужила тестом на адекватність і людяність, якого деякі особи не пройшли, зокрема добре відомі. Чого тільки не почули дописувачки й дописувачі на свою адресу. І що брудну білизну витягають на світло. І що жінки в такий спосіб самовихваляються і хочуть привернути увагу до себе (!). Один знаний поет навіть віршика похабного склав. Та менше з тим: найголовніше, що громадськість заворушилася й заговорила. Колишні жертви стали називати кривдників на ім'я. Багато хто (передусім чоловіки) у буквальному сенсі прозріли, усвідомивши, скільки ж у світі загалом і поруч із нами насильства – непоміченого, проігнорованого, замовчуваного. І що треба робити, щоб змінити ситуацію.

Ініціаторка флешмобу, громадська діячка й активістка Настя Мельниченко, на матеріалі дописів із гештеґом (усього публічних постів зібралося 3508, якщо вірити соціологічному аналізу на ресурсі «Гендер у деталях») створила книжку для підлітків – наразі найвідвертіший в Україні посібник (певно, можна вжити саме це слово) про комплексну проблему сексуального насильства і, що важливо, – про подолання його наслідків. Авторка розвінчує численні міфи, наводить коментарі фахівців, цитує історії, що стосуються різних випадків, від шкільного булінґу до вчинків значно страшніших (як-от домагання рідного батька, зґвалтування дитини тощо). Тут читач не знайде абстракцій чи евфемізмів: книжка практична і прогресивна. Тому, якщо батькам здаватиметься, що відвертості в ній надміру, я порадила б прочитати самостійно, а тоді переповісти дитині так, як ті вважають за потрібне. Із другого боку, якщо дорослим важко спілкуватися про інтимні речі, «#ЯНеБоюсьСказати» неабияк стане у пригоді: купили, віддали підліткові на самостійне опрацювання, потім обговорили прочитане, – цілком прийнятний варіант. Так чи інак, оминути цих тем не вдасться, позаяк світ далеко не добрий; утім, здатність чесно і чітко говорити про його прикрі явища може перехилити шальки терезів на світлий бік.

Власне, книжку побудовано за принципом «попереджений – отже, озброєний», там програються найгірші сценарії. Підліток має засвоїти: усе це може трапитися зі мною, із близькою людиною, із сусідом, із однокласницею. Можливо, лихо вже сталося. У будь-якому разі, текст несе потужний конструктивний меседж: боротися всіма доступними методами, не давати злу підточити себе, не мовчати, не миритися. Багато сторінок присвячено емоційній, психологічній підтримці; розглянуто конкретні дії – що робити, куди звертатися, як поводитись, уміщено контакти відповідних служб. Та це ближче до кінця. А підводить до нього авторка, поступово пояснюючи, що насильницький акт не береться нізвідки, не існує окремо від дискурсу «культури зґвалтування», неповаги до приватного простору, токсичних стереотипів. Не раз апелюється до особистої відповідальності читача, з особливим наголошенням на важливості кордонів, умінні їх усвідомлювати, тримати й поважати – як власні, так і чужі. І ще один, надзвичайно вагомий акцент: жертва ніколи не винна, винен злочинець (хоча й досі нас часто намагаються переконати у протилежному). Це доводять безліч історій за гештеґом, і книжка Насті Мельниченко, адресована молодому поколінню, перетворює біль на зброю. Нещодавно, на річницю акції, авторка написала у фейсбуку: «На мою думку, заслуга тут саме тих перших сміливиць, які відгукнулися на мій заклик».

Можливо, комусь із дорослих книжка видасться занадто відвертою. Я думала про це, читаючи, аж дійшла до розділу «Для батьків» – і побачила, що його вступ, де аргументується обраний підхід, проілюстровано моїм дописом у рамках флешмобу, так. Відчуття, коли «все було не дарма», коли долучаєшся до чогось направду важливого, коли вносиш власну лепту в боротьбу проти несправедливості, важко описати. Коли твій анонімний голос разом із сотнею інших звучатиме для скривдженої юної людини, виразно стверджуючи: ти не сама, ти не сам у своїй біді. Ти можеш позбутися страху. І перемогти його.

(Уперше надруковано в «Українському журналі», 5/2017)

27 серпня 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Виставка "Безстрашні: вони творять фемінізм в Україні" Частина І
Виставка «БЕЗСТРАШНІ. Частина І» — це візуальний образ кола однодумиць, віртуальний круглий стіл. Ці жінки, які стояли біля витоків фемінізму в Україні, не боялися йти проти загальноприйнятих норм і неписаних правил. Простір, у якому була представлена виставка — Creative Women Space — пронизаний ідеєю жіночої солідарності, лідерства та проактивності. «Безстрашні» спонукають до рефлексії: яка моя роль у творенні фемінізму в своєму середовищі, громаді, країні? Що б я зробила, якби не боялася Виставка спонукає до рефлексії: Яка моя роль в творенні фемінізму у своєму середовищі, громаді, країні? Що б я зробила, якби не боялася?
Гендерна парадигма освітнього простору
Перший номер журналу "Гендерна парадигма освітнього простору" (2015). 
Інтерв’ю з Ларисою Кобелянською про результати гендерних проектів в Україні
Лариса Кобелянська[1] — кандидатка філософських наук, доцентка, експертка й дослідниця з гендерних питань, консультантка міжнародних проектів. Закінчила філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ступінь кандидатки філософських наук здобула в Інституті філософії НАН України. Викладала в Українському транспортному університеті, Дніпровському гірничому інституті, працювала в Академії наук України. Заступниця віце-президента Національної академії державного управління при Президентові України (2012–2013).
Як українські медіа здавали тест "яке ти 8 березня"?
Матеріал було розміщено за згоди Інституту масової інформації (ІМІ), де його було опубліковано вперше. 
Гендерно-орієнтоване бюджетування в Україні: теорія та практика
Сьогодні політика гендерної рівності є важливим чинником глобального розвитку і фундаментальним правом людини. Більшість урядів узяли на себе зобов’язання щодо досягнення цілей гендерної рівності і впровадження гендерних аспектів у державну політику. З цією метою були створені численні інструменти і підходи. Починаючи з 1995 року ряд міжнародних організацій та інституцій, зокрема Фонд розвитку для жінок ООН (ЮНІФЕМ, зараз ООН Жінки), Програма розвитку ООН (ПРООН), Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН) та інші, виступили ініціаторами інтегрування гендерного підходу до бюджетів і таким чином сприяли розвитку концепції і стратегії гендерно-орієнтованого бюджетування (ГОБ).
Найперші, найцікавіші, найкращі: що не так із дитячими книжками про видатних жінок
Аміна Ґуріб-Факім, Антоніна Прихотько, Балкісса Чайбоу, Марія Бек, Мері Ком, Євгенія Мариниченко, Наталія Кобринська… Можу закластися, що для більшості з вас ці імена, попри те, що належать вони видатним жінкам, досягнення яких важко переоцінити, звучать незнайомо. Так уже склалося, що довгий час історію писали чоловіки. І що властиво, писали переважно про чоловіків. Тому жінок, про яких нам забули розповісти вдома, у школі, в інституті, у новинах тощо і справді багато. На щастя, останнім часом на цю проблему звернули увагу. Так, лише цього року в Україні вийшло одразу кілька дитячих видань про визначних жінок, зокрема три збірки біографічних оповідань: «Сила дівчат», «Це зробила вона» і «Казки на ніч для дівчат бунтарок». Дві перші створені в Україні, остання перекладена з англійської. Усі три викликали ажіотаж на нашому книжковому ринку, усі три заслуговують уваги. Чим вони різняться? На кого розраховані? І чи мають недоліки, про які варто знати? Про все це розповім далі.
Сім'я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан та тенденції розвитку
Монографію присвячено актуальним питанням розвитку сім’ї та сімейних відносин в Україні. Видання підготовлено за матеріалами переписів населення, вибіркових обстежень умов життя домогосподарств України та результатами проведеного у квітні 2009 р. спеціального вибіркового соціально-демографічного обстеження населення дітородного віку «Сім’я і сімейні відносини». Автори аналізують основні функції сучасної сім’ї та процес їх трансформації у новітній демографічній історії, розглядають структуру і типи сімейних об’єднань в Україні, процеси формування сімейного складу населення, питання взаємодії сім’ї з іншими соціальними інститутами, вплив соціально-економічних явищ та процесів на життєдіяльність сімей. У роботі викладено результати досліджень матеріального становища та умов проживання різних категорій сімей.
Аналітичне дослідження участі жінок у складі робочої сили України
Автори даного дослідження поставили за мету здійснити поглиблений аналіз сучасних проблем гендерної нерівності на вітчизняному ринку праці та охарактеризувати її основні складові; дослідити можливості гармонійного поєднання працівниками зайнятості та сімейних обов’язків; проаналізувати особливості формування доходів українських жінок і чоловіків, зокрема оцінити обсяги неврахованої праці та внеску жінок, окреслити ставлення населення до явища дискримінації у сфері зайнятості та дослідити частоту його проявів.
Жінки та дівчата в сільській місцевості
Реалізація Цілей сталого розвитку – нікого не залишити осторонь – вимагає вжиття в сільській місцевості термінових заходів, які забезпечують належний стандарт життя, життя без насильства та шкідливих практик для жінок з сільської місцевості, а також їхній доступ до земельних та виробничих ресурсів, продовольчу безпеку та харчування, гідну роботу, освіту та здоров’я, зокрема сексуальне та репродуктивне здоров’я й права на нього.