5 квітня, 2020

Гасла, плакати й «традиційні барабани»: яким був Марш Жінок* 2020

8 березня 2020
Поширити в Telegram
841
Анастасія Костіна
 Книголюбка. Меломанка

Цьогорічний марш обіцяв бути грандіознішим за минулорічний: три з половиною тисячі фейсбучних не- і знайомих поставили в події 'іду' або 'цікавлюся', і тепле почуття солідарності з'являлося кожного разу, коли думки вчорашні вечірні і сьогоднішні ранкові нагадували: іду на марш.

Мала б бути на Михайлівській площі до 12.00: прийти, роздивитися навколо, обрати собі колону (обирати ж є з чого!), привітатися-пофотографуватися, а потім - в путь (тобто - в марш). Але певна нервовість змусила прийти на локацію раніше: як не крути, а це мій перший марш.

11.30, і я підходжу до Михайлівської площі. Вуха фіксують якісь дивні звуки, очі - цікаві стяги: червоні, сині, фіолетові. Із загального шуму вириваються окремі фрази: 'Бог', 'Господи', 'діти'... Здогадуюся, що мова мабуть, таки не про Шевченкові думи, які нема куди діти, бо 'Християнський фронт' і 'Традиція і порядок' на стягах таки нескромно натякають на інше.

Одна ораторка починає про 'дітовбивства, що стаються кожного дня', інший - підхоплює, пафосно, натхненно, голосно:

'Є дві статі: чоловіча і жіноча. Але сатана [...] диявол хоче зруйнувати нашу українську сім'ю. Він багато зробив для цього в Європі. Нас було 52 мільйони, зараз біля 40. За цим всім стоїть сатана. [Білий шум, що не вартує цитування, заклики до Господа]  Хай ця ворожа ідеологія буде зруйнована твоєю рукою!'

Ось такі гасла мали вислуховувати ще до початку Маршу всі ті, хто на нього прийшли. Але намагалися не тільки зґвалтувати наші вуха подібним 'просвітництвом', а й попсувати слух оглушливими барабанами, на яких невтомно відбивали ТУК-тук-тук-ТУК-тук-ТУК.

І хоча я нічого не маю проти барабанів як таких, у народі це прозвали б спробою зірвати марш.

А ще після цього дуже хочеться якнайшвидше потрапити в зону для учасниць та учасників під охороною поліцейських.

11.45, і наступною розвагою, що привертає увагу всіх журналісток і журналістів у радіусі кількох десятків метрів, стає 'труна фемінізму', що її проносять жінки в чорному. На 'похорони фемінізму' зібралися об'єктиви й камери всіх видів й оточили демонстранток настільки швидко, що через кілька секунд все, що можна було побачити, - лише чужі спини. Ще звідти чулася специфічна музика, що мала, мабуть, нагадати мені про щось і чи то налякати, чи то розхвилювати. Вийшло - здивувати.

11.55, і з великих колонок лине нова музика, що на кілька чудових хвилин перебиває 'традиційні барабани' та піднімає настрій учасницям й учасникам. Людей все прибуває, і це помітно, бо знайти знайомих у натовпі стає все складніше.

12.00, і нарешті чуємо те, що маємо чути: слово бере Олена Шевченко, голова ГО "Інсайт", щоби озвучити рішуче 'НІ' - 'ні' насильству, ні зґвлатуванню. "Поки одні говорять про важливість ратифікації Стамбульської конвенції, інші скандують: 'Аборт - це вбивство' ". І це правда. 'Традиційні барабани' і їхні спікери всіляко перебивають виступи активісток. Так, замість виступу Олени Мельник я чую тільки істеричне 'тут порушують совість'. Звісно, дуже шкода; однак рішучість усіх сказати те, що хотіли, це не підриває.

Навколо такий шум, що ідея скористатися серветками в якості затичок для вух вже не здається такою дикою. Врятуватися від шуму можна тільки якщо відійти від спікерок подалі: тоді не чутно ні їх, ні барабанів. Але можна пороздивлятися плакати.

Скільки їх тут було! Радують око краще за будь-які березневі тюльпани. 'Зупиніть насилля', 'Права жінок = права людини', 'Ми за ратифікацію Стамбульської конвенції', 'Рівність - традиційна цінність' - і це тільки мала їх частина. Цитати Наталі Кобринської та Соломії Павличко, нагадування, що гендерна рівність - одна з цілей сталого розвитку ООН, і що необов'язково бути жінкою, щоби підтримувати фемінізм, прикрашали малі і великі плакати. На марш приходили самі, з друзями, з коханими і навіть з малими дітьми.

12.36, і ми починаємо формувати колони. Можна приєднатися до тієї, що подобається найбільше, тієї, що тобі найближча. На марші були представлені повістки "Жінки, мир, безпека", Лівої колони, Республіканської колони, жіночої ініціативи "Одна з нас", материнських ініціатив, Велоколони, ГО "Боротьба за права", спільноти "FemUA Nordic Model", ММО "Teenergizer", екологічного руху, ГО "Клуб Еней", ініціативи "Queer&Disabled", молодих дівчат і жінок, трансгендерної спільноти, БО "Всеукраїнське об'єднання наркозалежних жінок "Вона", спортивної колони та вимоги ГО "Інсайт",  БО "Позитивні жінки", БО "Легалайф-Україна", Amnesty International Ukraine, ВБО "Конвіктус Україна" (ознайомитися - на фб сторінці Маршу Жінок* 2020).

Я приєднуюся до Amnesty International Ukraine, а заклики стають все гучнішими (коли кричать поряд, принаймні не чутно 'традиційних барабанів'):

«Права жінок - права людини!»,

«Права людини понад усе!»,

«Кажем ні патріархату - фемінізм у кожну хату!»,

«Не гальмуй - ратифікуй!»,

«Б'є - значить сяде!»,

«Права жінок понад усе!»,

«Свобода, рівність, жіноча солідарність!»

12.47 - рушаємо, але: повільно. Але: рушаємо! Поки проходимо 'традиційні барабани', чоловічий голос з усіх сил закликає 'зупинитися в ім'я Ісуса Христа'. Але якщо ми 'за суспільство без насильства', нам ніколи зупинятися.

12.48 - 13.30 Ідем-ідем-ідем центром столиці. Тримаємо плакати. Виголошуємо гасла. У грудях - приємне відчуття єдності. Зупиняємося на Поштовій площі.

Дякуємо поліції і мирно розходимося.

Підсумки? Все вдалося. Сподіваємося, марш під гаслами ратифікації Стамбульської конвенції (тої самої, у якій багатьом досі муляє очі 'гендер' і яка має на меті запобігання й боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством - Україна її підписала ще в 2011 році) наблизить нас нарешті до цієї мети.

Таким був мій перший та певна, що не останній марш.

За фото висловлюємо вдячність Олені Ангеловій. 

8 березня 2020
Поширити в Telegram
841
Репліки Спільноти

Цього року я з подругами вперше прийшла на Марш Жінок. Зізнаюся чесно: хоч я і поділяю феміністичні цінності та свідомо обстоюю ідеї гендерної рівності вже кілька років, мені було трохи ніяково. Ніяково не зрозуміти, як саме поводитися, кричати гасла, обрати близький мені лозунг. Мені не доводилося ...