488 До 24 лютого я була звичайною студенткою, навчалась в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, працювала у сфері комунікацій в юридичному бізнесі, але той, здавалось би, такий далекий та морозний день змінив життя всіх українців та українок на «до» та «після». І я не виняток.
24 лютого я прокинулася від дзвінка друга. Ми не спілкувалися більше півроку, тому я одразу зрозуміла, що щось сталося. До останнього з сім’єю сподівалися залишитися в Києві. Того вечора Броварським проспектом у східному напрямку рухалася колона танків. Цей гуркіт досі не дає мені спокою. Наступного дня ми виїхали в одне з невеличких поселень Черкаської області вдалечині від великих міст, де пробули до кінця квітня. Якраз там, однієї ночі, остаточно втомившись від власної бездіяльності та неможливості допомогти людям навколо, розділити чужий біль та втрату, на просторах соціальних мереж я натрапила на анонс набору нових членкинь до мережі «Молодих лідерок миробудування».
Розвиток мережі молодих жінок
На той момент мережа існувала вже декілька років за підтримки міжнародних донорів, об’єднуючи жінок з Луганської та Донецької областей, а з кінця 2021 – початку 2022 року діяльність охоплювала жінок та дівчат майже в усіх областях України. Проєкт став для мене справжньою віддушиною. Тут я знайшла однодумиць.
Ближче до літа почались розмови про інституціоналізацію діяльності мережі за рахунок реєстрації окремої громадської організації. Разом з двома іншими мережінками я прийняла пропозицію очолити її, поставивши собі за мету просувати питання миробудівництва та залучення жінок до процесів прийняття рішень.
З того часу, ми взяли участь у перегляді Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року для Луганської області, приєднались до дослідження основних викликів, з якими стикаються молоді жінки та дівчата в контексті збройного конфлікту в наших умовах, під егідою «Інтерньюз-Україна», взяли участь у Конференції із Локалізації Порядку денного «Жінки, мир, безпека» в Україні через участь молоді, що була організована ООН Жінки в Україні. Також двоє наших мережінок восени мали змогу взяти участь у тренінгах з медіації в Гаазі на базі Інституту Клінгендейла.
Агентність українських жінок під час війни
В умовах війни, на жаль, загострюється репрезентація класичного патріархального міфу про поділ суспільства на «захисників» та тих, кого потрібно захистити. У цьому контексті агентність жінок піддається сумніву й зводиться до суспільно нав’язаної ролі жертви. Проте, дівчата та жінки виводять свою агентність навіть із початку повномасштабного вторгнення на якісно новий рівень: сьогодні молоді жінки відіграють різноманітні ролі, роблячи внесок у відбудову місцевих громад, піклуючись про постраждалих, посідаючи керівні посади в Збройних Силах України, виконуючи роботу по дому та догляду за дітьми й літніми людьми.
Перед українським суспільством зараз стоїть завдання – зберегти та наростити здобуті досягнення на ниві гендерної рівності, розвінчання міфів та стереотипів, дестигматизації ролі жінок в управлінні, миробудуванні та на фронті після Перемоги. На це й будемо орієнтуватись в подальшій своїй діяльності, як у рамках мережі чи громадської організації, так і на особистому рівні.
Цей проєкт — спільна ініціатива громадської організації «Український жіночий конгрес» та австрійської організації «Жінки без кордонів». Серія інтерв’ю розповідає про досвід і лідерство українських жінок під час війни
