8 грудня, 2022

Чому ми, як феміністки, повинні лобіювати зброю для України?

13 травня 2022
Поширити в Telegram
484
Дар’я Цимбалюк

Дар’я Цимбалюк досліджує, пише, малює. Отримала докторський ступінь в Сент-Ендрюсівському університеті, її дисертація була присвячена переселенню з Донецької та Луганської областей та війні, а також відносинам між людьми та рослинами, порушеними цим насильством. Разом із Юлією Філіп’євою та Віктором Засипкіним є авторкою мистецького проєкту «Одіссея Донбас», присвяченого спогадам людей, які переїхали з Донбасу; разом із Катериною Возницею, Юлією Сердюковою, Віктором Засипкіним та іншими працює над анімаційним фільмом «Сад переїхав», присвяченим людям і рослинам, і їх переселенню під час війни; і разом з Вікторією Донован є авторкою книги «Межі колаборації: мистецтво, етика та Донбас», яка виходить у 2022 році.

Ірина Замуруєва

Зараз Ірина працює над проєктами кліматичної адаптації і регіональної кліматичної політики та досліджує трансформаційні творчі практики (в організації Sniffer в Шотландії), практикує неієрархічні структури турботи (з художнім колективом Autonomous Care Unit) та курує художньо-дослідницьку ініціативу із створення турботливих стосунків між свинями і людьми (з Pig Response Project). Ірина має ступінь магістра наук із Сталості, Суспільства і Довкілля (MSc Sustainability, Society and Environment).

Це оновлена версія статті, яка була опублікована англійською в Open Democracy, 16.03.2022

Як феміністки, ми критично ставимося до мілітаризації. Ми не підтримуємо воєнно-промисловий комплекс і міжнародну торгівлю зброєю. Але у війні Росії проти України єдиним етичним феміністським вибором для нас ‒ є лобіювання надання більшої кількості зброї для нашої країни. Воєнні злочини Росії не залишили нам іншого вибору, окрім як вести кампанію за додаткову військову допомогу, аби мати можливість захистити себе та вижити.

Навіщо нам більше зброї?

Наш дім в небезпеці: хоча зараз ми живемо в Шотландії, ми обидві виросли в Україні. Наші близькі залишаються там. Мати Дар’ї знаходиться у Києві, а батько вступив до лав армії. Батьки Ірини вимушено стали біжен_ками.

Росія стирає з лиця землі українські міста. Це не стратегічне нанесення ударів по воєнній інфраструктурі, а холоднокровне, безжальне вбивство мирних житель_ок.

Маріуполь зруйнований російськими військовими майже на 90%. Мер зазначає, що в місті загинули 21000 людей. Росія продовжує безперервно скидати авіабомби на «Азовсталь», де залишаються поранені люди.

Після звільнення міст та сіл на півночі України, світ дізнався про звірські воєнні злочини росіян, які ґвалтували жінок та дітей (часто це були групові зґвалтування), катували та страчували мирних житель_ок. Братські могили були виявлені в Бучі та Мангуші. Більше 500 000 україн_ок були депортовані у Росію.

Харків обстрілюють щоденно. Рідне місто Дар’ї – Миколаїв – теж постійно обстрілюють, і там вже більше чотирьох тижнів відсутнє водопостачання. Багато міст Донецької та Луганської областей, знаходяться в епіцентрі запеклих боїв. Рубіжне зруйновано на 70%, бої за місто тривають. 3 травня Львівська та Закарпатська області, що знаходяться далеко від кордону з Росією та зони активних бойових дій, зазнали ракетних обстрілів. Ніде в Україні зараз не можна почувати себе у безпеці. Російські солдати безперервно чинять воєнні злочини і будуть продовжувати чинити це, якщо ми нічого не зробимо, щоб зупинити їх.

Чому це імперська війна?

У цьому короткому тексті неможливо розповісти всю історію України і історію її боротьби з Росією. Але декілька речей важливі для розуміння більш широкого контексту імперської війни Росії проти України.

По-перше, Росія століттями намагається примусити Україну бути частиною свого політичного, економічного та культурного простору. Росія позиціонує україн_ок як неповноцінних, як «малорос_ок», як колоніальних Інших. У своєму виступі 21 лютого 2022 року Путін заявив, що Україна не є реальною державою. Такий рід насилля і навмисного винищення з боку колонізатор_ок знайомий багатьом корінним народам.  

Війна Росії проти України – це не лише напад на територію і суверенітет нашої країни, і почалась вона не у 2014 році з анексії Криму або окупації частин Донбасу. Росія століттями продовжує вести колоніальну війну повільного насилля проти України, стираючи нас як народ, як суспільство та як культуру.

Пацифізм

Наше розуміння фемінізму – це активна інтерсекційна боротьба за усунення усіх видів пригнічення. Наше розуміння фемінізму полягає у тому, аби допомогти пригніченим (ви)жити.

Війна в Україні являє собою особливий вид пригнічення: російський імперіалізм представляє екзистенційну загрозу для нашої вітчизни.

Для нас подолання російського пригнічення починається із опору. Цей опір носить доволі практичний і приземлений характер: він означає можливість в першу чергу захистити себе від ракет та бомб, що скидають на нас з неба російські військові. Народ України виявив неабияку мужність, він захищає свою землю і чинить опір. Однак однієї тільки мужності недостатньо. Щохвилини стає все більш очевидним, що якщо ми хочемо, щоб Україна продовжила опір, і якщо ми хочемо зупинити жорстокі вбивства мирних житель_ок, ми повинні підтримати постачання в Україну додаткової зброї. 

Закликати до військової підтримки – не легке для нас рішення. Тим не менш, на даний момент пацифістська позиція сприяє продовженню насилля. Пацифізм вбиває. Бездіяльність вбиває. Кожен день цієї війни означає все більше і більше втрачених життів – і не лише життів людей, але й життів інших живих істот, при цьому руйнуються и занепадають цілі екосистеми.

Що нам необхідно, так це чітка і аргументована реакція на насилля проти України, реакція, що пульсує люттю та солідарністю. Нерішучість у підтримці постачання більшої кількості зброї для України означає підтримку уможливлення воєнних злочинів через привілей власної безпеки.

Не існує чіткого плану для практикування етичної політики. На даний момент не-воєнної допомоги Україні недостатньо. Це не абстрактне етичне питання підтримки мілітаризації. Це питання життя або смерті – дати можливість людям захищати себе і цивільне населення від постійних обстрілів з боку Росії.

Феміністська етика потребує колективної відповідальності допомогти жертві. Народна військова та цивільна мобілізація в Україні підкреслює чітке розділення між жертвою – людьми України, що зазнали жорсткого вторгнення в свої домівки, – і агресоркою – Росією, яка чинить жорсткі воєнні злочини проти мирного та незалежного народу. Цей конфлікт чорно-білий, і світ має відповідальність допомогти народу України захистити себе.  

Що ви можете зробити зараз?

У довгостроковій перспективі ми продовжуємо укріплювати антикапіталістичну, інтерсекційну, феміністську солідарність. Зараз же ми закликаємо до вашої підтримки, аби здійснити політичний тиск на західні уряди, щоб вони надали Україні максимальну військову підтримку у найкоротші терміни.

Якщо ви організовуєте демонстрацію або кампанію за Україну, слід підняти питання про військову допомогу нашій країні. Розмова про зброю складна, тому ми просимо вас поговорити з по_другами та поділитися цим текстом. Ми організовуємо відео-дискусії про військову допомогу, що ними теж можна ділитися. Якщо ви проживаєте за кордоном, ми також просимо вас написати представни_цям західних урядів, і тут ми пропонуємо декілька ідей:

-       Постачати в Україну засоби ППО, особливо такі, які дозволили б вражати літаки великої дальності (та й всю авіацію) у нічний час та в умовах поганої видимості;

-       Надати Україні винищувачі та навчити українських пілот_ок керувати новими літаками;

-       Надати Україні дальньобійні артилерійські ракетні комплекси і реактивні системи залпового вогню;

-       Надати Україні безпілотні дрони для допомоги у боротьбі на землі;

-       Надати Україні танки та бойові броньовані автомобілі;

-       Надати Україні протикорабельну зброю;

-       Надати матеріально-технічну підтримку Україні у транспортуванні зброї в країну та її територією;

-       Надати Україні паливо, оскільки Росія наполегливо обстрілює нафтосховища, аби залишити Україну без палива;

-       Забезпечити Україну захистом від біологічної та хімічної зброї;

-       Як можна швидше почати тренування українських військових, аби вони могли використовувати нову зброю;

-       Увести ембарго на російську нафту та газ.

Лише разом ми зможемо зупинити російську агресію та вбивства мирних жител_ьок України. Народ України бореться що є сили. Ми теж можемо разом  боротися за  отримання інструментів самозахисту.

Авторки - Дар’я Цимбалюк та Ірина Замуруєва

Переклад - Альона Грузіна

Редакція - Вадим Мірошниченко

13 травня 2022
Поширити в Telegram
484
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Жінки не лише воюють, але і гинуть на війні. Як пам’ятають героїнь та чи має цей процес гендеровану складову?
Як пам’ятають жінок, які загинули за волю України
Як формується пам’ять про тих, хто зробили внесок в історію, чи присутні в колективній пам’яті жінки минулого і сучасності, та чому це важливо.
Анжеліка БЄЛОВА: «Моє завдання на майбутній рік – підтримувати внутрішньо переміщених осіб, жінок у складних життєвих обставинах»
Мене звуть Анжеліка Бєлова, я ромська активістка. Жіноча лінія моєї родини належить сервіцької етнічної групи ромської національної меншини – українських ромів, які довгий час жили на території України: мої прапрабатьки народилися у Комишувасі (Запорізька область) близько 1870 року.