345 
Я дописую цю колонку, сидячи між двома стінами і відстежуючи новини про нові запуски ракет. Я думаю про те, як сильно зміниться наше суспільство. Зміни тривають уже з 2014 року. З’явилася нова категорія людей — внутрішньо переміщені особи, яка 2022-го різко збільшилася. Зростає кількість людей з інвалідністю, ампутаціями, психічними розладами. Дедалі більша кількість камінгаутів серед ЛГБТ+ людей, які йдуть на фронт захищати нашу свободу.
Російська агресія проти України стала каталізатором багатьох процесів, зокрема усвідомлення того, що ми дуже різні, але під цим небом ми разом. І будемо разом.
Базова цінність і право кожної людини — мати можливість рівноправно брати участь у суспільному житті. На жаль, на шляху до цього постають бар’єри. Інколи вони фізичні, просторові, скажімо, коли ви бачите, як людина в колісному кріслі штурмує сходи будівлі, бо там немає пандуса. Інколи бар’єри бувають економічні чи освітні, коли в людини немає можливостей отримати гідну роботу чи доступ до якісної освіти, тому що вона якось відрізняється.
Та найчастіше всі ці бар’єри спричинено тим, що міцно вкоренилося в наших головах, — це стереотипи й упередження. Стереотипи про те, що люди з інвалідністю потребують особливого співчутливого ставлення. Про те, що місце жінки — біля домашнього вогнища й колиски. Про те, що всі геї тендітні й манірні і не вміють тримати зброю в руках.
Такі стереотипи шкодять не тільки певній групі людей — вони шкодять усьому суспільству. Адже ми втрачаємо величезний потенціал, відмовляючись взаємодіяти з різними людьми, у кожної з яких свій унікальний досвід. Утрачений потенціал — це втрачені можливості для всіх нас.
Тому безбар’єрне, відкрите суспільство, де кожен і кожна відчуває, що до них ставляться з повагою, попри будь-які ознаки й статуси, і знає, що є однаковий доступ до можливостей, має перспективи для розвитку. Тому і було створено «Довідник безбар’єрности», який дає базу безбар’єрної мови. Мови, яка не дискримінує і не стигматизує, головний принцип якої — поважати гідність іншої людини.
Про цей та про інші принципи інклюзії й гендерної рівности розказується в розділі «Складові безбар’єрности». У ньому є про те, щó таке універсальний дизайн і чому субтитри у відео потрібні не лише людям із порушеннями слуху. Є про те, хто належить до маломобільних груп населення. Спойлер перший: це не лише люди з інвалідністю. Спойлер другий: інколи ви теж потрапляєте в цю категорію.
Найбільший розділ, який називається «Словник», — це перелік термінів, розбитих за темами. У ньому я та ще п’ятнадцять правозахисників і правозахисниць зібрала купу слів і висловів, як бажано й не бажано говорити про ту чи ту людину. Наприклад, чому коректно казати «людина з порушенням сприйняття кольору», а не «дальтонік», «роми», а не «цигани», «людина з діабетом», а не «діабетик», «гомосексуал», а не «гомосексуаліст», «онкопацієнт», а не «онкохворий», і багато-багато іншого.
У розділі «Безбар’єрний календар» пояснюється, чому не варто 3 грудня вітати людей з інвалідністю з Міжнародним днем інвалідности, а 8 Березня — це не свято краси, мімози й весни. Натомість там наведено рекомендації, як можна відзначити якусь пам’ятну дату, щоб це було корисно і не зашкварно.
Над рубрикою «Етика взаємодії» я працювала якраз перед повномасштабним вторгненням. Тоді й вирішила зробити акцент на тому, як спілкуватися з людьми з інвалідністю, як запропонувати допомогу незрячій людині чи людині в колісному кріслі. А ще я поговорила з психотерапевткою, щоб зібрати поради про спілкування з людьми, у яких є тимчасові психічні розлади, з родичами людей, у яких розлад аутистичного спектра. Тепер цей розділ постійно поповнюється рекомендаціями, як підтримати свій психічний стан і людей навколо в часи переживання гострого стресу.
Я саме працювала над змістом довідника, коли мені сказали, що він буде з відкритим кодом, тобто його можна постійно доповнювати. І це правда. Недавно я дописувала в нього, чому не можна говорити «жертва домашнього насильства», та доповнювала блок про людей, які хворіють на рак. А з березня 2022 року в ньому з’явився окремий розділ, присвячений війні. Там і про те, як допомогти дезорієнтованій людині, і як умовити людину старшого віку спуститись в укриття, і як діяти, якщо побачили дитину без дорослих, — усе, що стало таким актуальним у нашій новій реальності.
Відверто кажучи, мені дуже хотілося б, щоб «Довідник» не розширювався і там не було б нічого, що містило б слово «війна». Проте це наше життя. Хіба можна було подумати 2013 року, що у нас з’явиться категорія ВПО? Хто може знати, що на нас чекає далі? Варто бути готовими до всього. І варто руйнувати бар’єри, які нам заважатимуть бути собою у своїй країні.
