864 
У мобільному застосунку є карта України з позначенням регіонів, де лунає повітряна тривога, інколи вона волає на всю країну, інколи концентрується на певних областях.
Нині я можу скласти карту України і позначити регіони, де жінки й діти зазнали сексуального насильства від російських окупантів. Це недавно звільнені від окупації і поки що окуповані території: Херсонська область, Маріуполь, Київщина, Чернігівщина, Сумщина, Миколаївщина, Харківська область, Донецька, Луганська.
Насилля волає на всю Україну. Насилля над українками волає на весь світ.
До мене звертаються жінки, їхні матері, сестри, і ті, хто вціліли після цього, і ті, хто хочуть захисту й справедливости для своїх рідних. Таких випадків більшатиме, бо травма болить довго, вона забирає мовлення в людей, але згодом жінки звинувачуватимуть голосніше й голосніше.
Амбасадорка Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс після перших повідомлень від жінок, що надійшли зі звільнених територій Київщини, виступила із заявою, у якій зазначила, що Росія зробила зґвалтування зброєю і навмисне застосовує її в Україні.
Часто зґвалтування, як і інші сексуальні злочини, суспільство сприймає не з позиції насилля, а з позиції сексу. Ніби це такий-от специфічний секс, а не насильство. У мирний час рішення про ґвалт ухвалює насильник, за цей кримінальний злочин його і має бути покарано. Суспільство не повинно шукати виправдань для таких злочинів, для насильників. Їх немає.
Суспільство не повинно шукати провину тієї, хто вціліла після цього злочину. Немає жодної провини. Сексуальне насильство у воєнний час є воєнним злочином, це не лише про персональну відповідальність окупанта, не лише про звірства одного чи кількох.
Це про систему.
Це про традицію допустимої військової поведінки.
Це про порядок дій російських військовослужбовців.
Це про негласні чи озвучені, писані чи неписані накази командування.
Це і про урядове та суспільне прийняття насильства як норми в Росії: домашнє насильство там не є кримінальним злочином, тому воно є суспільною нормою.
Бий своїх, щоб чужі боялися. Б’є значить любить. В оприлюднених перехоплених розмовах окупантів з мамами й дружинами чуємо схвалення зґвалтування, заохочення до зґвалтування. Інтонації флірту, жартів, захоплення своїм мужиком. Мозок і серце відмовляються це сприймати. Бо це не людська поведінка, бо жінка не може ТАК реагувати на катування іншої жінки? Або може? Бо це норма?
Є рішення Європейського суду з прав людини у справі Володіної проти Російської Федерації, у якому ЄСПЛ зазначає, що державна політика Росії ігнорує цю проблему, наражаючи насамперед росіянок на небезпеку, на катування, на смерть.
Як свідчать рішення ЄСПЛ по Грозному, під час двох чеченських воєн ґвалтувати чеченських дівчат при матерях, матерів при дітях, ламати кінцівки, вибивати зуби, видирати волосся, дробити коліна, ґвалтувати до кровотеч, розстрілювати було цілком у традиціях російської армії.
Наші тіла — свідки того, що з нами відбувається. Ще надійніші свідки — наші душі, наша пам’ять, яка не дозволяє забути, попри біль і згорьованість.
Міжнародне кримінальне правосуддя відмовляє в амністії тим, хто чинив сексуальне насильство. Міжнародне кримінальне правосуддя скасовує терміни давности за такі злочини. Міжнародне кримінальне правосуддя чекатиме скільки потрібно, коли наші тіла, наша пам’ять, наші душі почнуть свідчити.
