9 травня, 2025

Ольга СЕРДЮК: «Війна все розставила по своїх місцях, і моє – тут і зараз, у вирі подій, не лише з Україною в серці, а і в серці України»

22 листопада 2022
Поширити в Telegram
456

Мене звати Ольга Сердюк, до війни я 15 років займалася благодійними та соціальними проектами на позиції програмної директорки Фонду Олени Пінчук. Вважаю, що саме цей досвід допоміг мені залишатись в Києві з першого дня війни. Я була навчена робити все можливе, ніколи не чекати подяки чи похвали, та згодом бачити зі сторони результати своїх зусиль. 

Під час війни мій Київ став пустим, похмурим, і лякав то жахливою тишею, то вибухами, то роботою артилерії чи ПВО. Але ні в мене, ні в жодного члена моєї родини не стояло питання покинути місто. Хтось мав залишатись, допомагати військовим та просто наповнювати столицю життям. Описати страх, коли вночі в кілометрі від твоєї домівки падає ракета – просто не можливо. Це найжахливіші моменти мого життя. Поки що. 

Я майже не спала протягом 55 днів. Але якимось дивним чином фізичного ресурсу вистачало і на роботу, і на волонтерство, і на ведення флагманської для мене колонки «Я залишаюсь» в НВ, і на побутові справи, які теж звалилися на мене. Як і в періоди будь-якої кризи, навантаження на жінок найбільше. Але я не скаржуся. Ця війна дала кожному можливість знайти в ній своє місце. Хтось зі зброєю в руках, хтось з телефоном, хтось з мікрофоном, хтось з каструлею – всі ролі однаково важливі. Війна все розставила по своїх місцях, і моє – тут і зараз, у вирі подій, не лише з Україною в серці, а і в серці України.    

Ще до війни ми багато говорили про жіночу підтримку, але під час війни це питання стало як ніколи актуальним. На жаль, зараз ми бачимо атомізацію суспільства. І перш, ніж говорити про відбудову країни, на мій погляд, нам спочатку треба відбудувати націю. Зараз ми тримаємося спільного надзавдання перемогти, і все одно примудряємося поділитися на тих, хто залишився, і хто поїхав, хто на війні, і хто в офісі, хто не достатньо патріотичний, і хто псевдопатріотичний. Ми декларуємо єдність, а насправді не хочемо визнавати рішення, відмінні від власних. Ми говоримо про толерантність вибору, але ізолюємося одне від одного. Кожен з нас став українцем, навіть якщо ним не був, але на нас ще чекає шлях відбудови дійсно монолітної нації.

22 листопада 2022
Поширити в Telegram
456
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Я (не) хочу про це говорити: як підтримувати людей, які чекають на коханих з фронту
Чим насправді живуть партнери/партнерки військових. Як дають раду своїй самотности. А головне, як можна запропонувати їм підтримку й опору.
Анжеліка Бєлова: «Кожна з нас є лідеркою на своєму рівні»
Анжеліка Бєлова, президентка «Об’єднання ромських жінок “Голос Ромні”», розповіла, як локальні проєкти та сила об’єднання прокладають шлях до лідерства і кращого завтра.
Усі сексисти в купі: розбираємо випадки сексистських висловлювань за 2023 рік
Уже кілька років експертний ресурс Гендер в деталях реагує на обурливі сексистські висловлювання й дії в постійній рубриці #сексизм_патруль. Ми бачимо зміни в суспільстві, але досі вважаємо, що інститут репутації щодо сексист_ів не працює. Тому торік ми запустили антипремію «Сексист року», і цьогоріч хочемо її продовжити. Тут ми зібрали найяскравіші прикладу сексизму і об’єктивації жінок 2023 року. Знайомтеся з прикладами, щоб незабаром проголосувати за «переможця».