582 Мене звуть Софія Буртак. Я кандидатка політичних наук. Моя основна освіта — це політологія, а сфера діяльности — сільське господарство, зокрема сільський розвиток. Я прийшла, напевно, років п’ятнадцять тому в проєкт технічної міжнародної допомоги від уряду Канади фермерам і дрібним сільським виробникам. І моїм головним завданням 15 років тому було просувати рівні можливості жінок і чоловіків у контексті реалізації сільськогосподарських проєктів технічної допомоги. Це було непросто, тому що розуміння гендерної рівноправности в сільському господарстві і тоді, і тепер треба визначати, враховуючи технології виробництва й доступ до ресурсів. Проте нам із командою за ці роки вдалося визначити, де гендер і в молоці, і в зерні, і в плодоовочевому секторі.
Сьогодні ми працюємо в 14 областях України постійно і консультуємо виробників з інших областей на відстані.
Останні три роки я найбільше працювала в Донецькій і Луганській областях на підконтрольній Україні території.
Евакуація замість втілення стратегії
17–18 січня 2022 року ми провели в Святогірську стратегічну сесію і визначили пріоритети для Луганщини в розвитку кооперативів, зокрема жіночих ініціатив. У нас є окремий фонд для фінансування саме жіночих бізнесів у селі, не тільки в агронапрямі, а й в інших, у суміжному жіночому підприємництві. Ми також запустили бізнес-мережу сільських жінок у всіх областях України. Це таке радше горизонтальне об’єднання наших жінок із різних куточків і різних сфер. Фактично форуми, які ми проводили з 2016 року, були неформальним об’єднанням. А вже 2021 року ми формалізувалися в громадську спілку.
На нашій останній стратегічній сесії, ми визначили три пріоритетні напрями розвитку Луганщини і мали переходити до їх втілення. Додам, що в грудні 2021 року в Донецькій області було засновано сільськогосподарський кооператив «Продукція Сходу» — в Нікольську біля Маріуполя. Це безпрецедентна подія — ми вперше робили мультифункціональну кооперацію, тобто об’єднувалися жінки й чоловіки з різних секторів і різних ланцюгів доданої вартости — молоко, овочі, зерно, ягоди для доробки, переробки, маркетингу й закупівель.
Напередодні 24 лютого ми планували провести кілька подій, але мусили їх скасувати. Я була розчарована, що не можу організувати стільки гарних заходів для мобілізації жіночого лідерства разом зі структурою ООН.Жінки в сумських і херсонських громадах, які конче мали відбутися. З іншого боку, в день повномасштабного вторгнення була така тривога за безпеку людей, які, слава Богу, залишилися вдома разом із сім’ями і могли про себе подбати.
24 лютого ми мобілізувалися, у нас був план евакуації ще з початку січня. І цього дня ми активували всі наші евакуаційні процедури. Мене уповноважили приймати людей із різних куточків України, які були в дорозі.
Гуманітарна допомога впорядковується і набирає нових обертів
Ми продумували шляхи з Дніпровщини на Львівщину. Починаючи з цього дня, я супроводжувала евакуацію і наших працівників з офісу, і фермерів та фермерок з Донеччини. На жаль, з Луганщини не встигли виїхати в перший тиждень війни, бо ми працювали зі Станицею Луганською і Новоайдаром, Старобільськом. Окупанти дуже швидко перекрили там шляхи. А з Донеччини я супроводжувала в дорозі сім’ї наших фермерів, які виїжджали, селила їх по дорозі. Тому що перші тижні дорога в 900 кілометрів долалася за три дні.
У Запоріжжі досі потрошки облаштовуємо життя наших дівчат-фермерок, які змогли виїхати з першою евакуаційною хвилею. Херсонщину було заблоковано в перший день, дороги прострілювалися і було надто небезпечно пересуватися. Не всі жінки мали доступ до авто і досвід водіння, щоб швидко приєднатися до гуманітарного конвою. А жінки в селах часто не мали інформації, коли і яким маршрутом поїде гуманітарний конвой.
Ми співпрацюємо з краківськими волонтерами з Фундації Оміо, які напряму допомагають постраждалим сільським територіям. Ми можемо переправити гуманітарну допомогу на сільські території і закрити перші невідкладні потреби. Така допомога трошки нині впорядковується, то стихає, то постає перед новими викликами. Ситуація дуже динамічна, адже війна триває. Для мене це друга лінія постійної роботи — логістика, забезпечення, розвантажувати і завантажувати вручну.
Гуманітарна допомога гендерно-чутлива
Тепер ми пробуємо вирішити проблему, з якою зіткнулися жінки, — це потрійне навантаження. Вони мусять дбати про фронт і працюють на забезпечення, адже є дуже багато запитів — харчових, побутових, соціальних. Сільські жінки опинилися в цій пастці.
Ще сільські жінки закривають потреби переселених до них у громади людей, а це вже їхній ресурс, адже готувати, годувати, вирощувати — це теж лягло на них. І третє — ніхто з них не знімав сімейних обов’язків, обов’язків виробництва, ведення домогосподарства — піклування про родину, дітей, старших. І ми бачимо тепер особливо чітко: якщо зникає елемент чоловічої праці в господарстві, виникає величезне питання технологізації і механізації праці жінок.
Тому ми хотіли б завдяки Бізнес-мережі сільських жінок — з нашими канадськими партнерами та зі структурою ООН.Жінки — подбати саме про механізацію. Принаймні спробувати вивільнити руки і час жінок у селі. Бо банальне миття посуду — трудомісткий процес, але його можна вирішити посудомийною машиною. Тісто може замісити обладнання для замішування. Коли говорити про решту операцій, які однаково лежать на жінках і на організації жінками, — випікання, прання, всі обслужувальні роботи, вирощування овочів і тварин — в принципі, їх можна механізувати, просто про це треба відверто говорити. І коли зникає допомога чоловіка по господарству, бо переважно це робила вся родина, то навантаження лягає на сільських жінок.
У нас дуже коротка перспектива планування
Сьогодні, коли ми живемо в стані війни, я на собі відчуваю, якими маленькими кроками відбувається робота і як оперативно й негайно треба на все реагувати. Може статися так, що о 7 ранку подзвонили, а о 6 вечора ти вже маєш бути в Кракові, тому що треба забирати, вантажити, віддавати. Тому планування наразі — великий виклик для всіх, у всіх сферах.
Наступні півроку ми переглянемо свої потреби. Ми вже розуміємо, у яких обставинах живуть наші сільські жінки. У нас є жінки на окупованих територіях. Жінки в зоні бойових дій, які можуть бути евакуйовані або можуть залишатися на місцях. Жінки, переселені на інші території, вони можуть оселятися в селах. Вони можуть бути міськими, але переїздити в село, і в них будуть свої виклики. Або сільські жінки в умовах міста — це теж інші обставини. І також є жінки, які приймають, поселяють, забезпечують у селах.
Ми плануємо розподілити наші сили так, щоб охопити цих сільських жінок допомогою або різними проєктними ініціативами. Ми бізнес-мережа, тому ми все-таки орієнтуємося на підприємство й етапи економічного відновлення. І ми побачили, що це можливо навіть у період війни. Ніхто не заморозив діяльність, люди однаково працюють у селах, але потребують набагато більшої підтримки і підмоги.
Потрібно адвокувати потреби жінок
Ми спостерігаємо таку тривожну централізацію після децентралізаційних процесів. І страждають від цього передусім наші жінки. Адже доходи в місцевий бюджет скорочуються, а виклики місцевого самоврядування тільки посилюються. І зв’язку з центральною владою у них тепер менше.
Тому ми дуже за те, щоб різні спільноти, жіночі організації, жіночі мережі теж долучалися до адвокаційних процесів. Зарплати жінок-голів ОТГ дуже низькі, і не тільки голів, а всього складу територіальної громади. Забезпечення, на якому вони працюють — і гуманітарне, і військове, і соціальне — це шалені виклики. Так що адвокація — це топ!
Щоб їх почули, це середовище треба формувати всією нашою гендерною спільнотою, всіма організаціями центрального рівня. Ми працюємо у полях — у селах, регіонах. І нам завжди було потрібне партнерство на рівні Києва, на центральному рівні — для сільських жінок, для того щоб вони були почуті з усіма своїми потребами і проблемами.
Це правда, нині ми працюємо над тим, щоб їхні потреби було сформульовано в інтереси. Це важкий і викличний процес, тому що потреби відчуваються нагально тут і вже, а сформулювати правильно їх в інтерес, який мав би політичний, економічний, соціальний контекст, — це непросто, це окрема робота.
Цей проєкт — спільна ініціатива громадської організації «Український жіночий конгрес» та австрійської організації «Жінки без кордонів». Серія інтерв’ю розповідає про досвід і лідерство українських жінок під час війни.
