17 травня, 2022

Війна і діти

11 квітня 2022
Поширити в Telegram
57
Любов Жарова

Дослідниця, викладачка, консультантка. Докторка наук з економіки. Фахово займається питаннями сталого розвитку, що охоплює баланс екологічного, економічного і соціального складників суспільного життя. Гендерні питання — невилучна частина такого розвитку — належать до кола інтересів авторки, яка розглядає їх економічний зріз. Офіційний вебсайт і сторінка у фб.

Твоє життя змінюється, коли ти народжуєш. Це не погано, це просто факт. Бажано прийняти його до того, як народиш. Проте ти ніколи не будеш готовою до війни.

Я можу впевнено стверджувати, що більшість моїх рішень — маленьких і великих, поточних і стратегічних, власне, будь-яких — після 24 лютого було ухвалено з позиції «у мене є малолітні діти.

Чому малолітні? Бо коли мій дорослий син сказав, що залишиться тут і робитиме все, щоб Україна була вільною й незалежною, то все, що я могла зробити, — сказати йому, що люблю і пишаюся.

Чому малолітні діти? Бо якби я була сама, то діяла б зовсім інакше, адже відповідала б лише за себе. А коли думаєш про злочини російській армії в Німеччині, Сирії і скрізь, де вони були, то дочку хочеться одразу сховати.

Отож у мене є діти. Діти, які ще не пожили, не зустріли своє кохання, не ходили в гори, не відвідували інші країни, не відгуляли випускний і не зробили ще мільйон простих щоденних речей, з яких складається наше життя. Тому в певний момент я зрозуміла, що треба їхати. Просто кинути всі ті звичні речі й житло, у якому все підлаштовано під нас, і їхати.

Складаючи речі в рюкзак, ти обираєш між книжкою для дітей і своїми штанами і, звичайно, береш книжку. Зрештою, ти однаково береш не те, але хоча б щось. Усе потрібне взяти просто неможливо, бо ти не можеш передбачити ні погоду, ні умови, ні наявність води й місця для сушіння та багато іншого.

Просто не можна взяти із собою свій дім. Крапка. Ти залишаєш його позаду з усіма виробами дітей, фотографіями (вже вдруге з 2014-го), дорогими тобі дрібничками. Головний принцип — мінімізувати місце. Щоб кожен міг нести свій маленький рюкзак, а ти пильнуватимеш сумку з документами й дітей.

Наша дорога була порівняно комфортною — я вибиралася машиною. Проте брали ми мінімум, адже ще треба було взяти трохи їжі, води, ковдру, щоб малі не мерзли. Минаючи нескінченні блокпости, я дякувала всім. Мій особистий кошмар: що робити, якщо лопне колесо. Я вже мала такий досвід, ну, бракує мені сили відкрутити його. Та якесь підсвідоме розуміння, що всі ці люди мені допоможуть, а від блокпосту до блокпосту не більше як три години пішки з дітьми, заспокоювало. Я вдячна всім людям, котрі нас прийняли і допомогли, котрі дозволили їхати цугом, консультували і шукали інформацію.

Коли ти з дітьми, то панікувати контрпродуктивно: все тільки ускладнюється. Плакати теж не випадає — діти лякаються.

Коли о 5 ранку ти бачиш за вікном вибух, треба просто швидко розбудити їх і сказати стати у дверний отвір у коридорі, а потім розважати їх у бомбосховищі. Годинами кермувати автівкою, стояти в чергах, оповідати якісь історії. Пояснювати, чому не варто з’їдати все одразу, а блювати треба прицільно. Я вже мовчу про дражливе питання туалету в дорозі, коли твій шлях відміряно комендантськими годинами і сиренами.

Постійно говорити щось підбадьорливе, особливо коли їдеш через незнайоме місто по навігатору під завивання сирен. Заспокоювати, адже головне — тут тепло, є де лягти, а ти пильнуватимеш речі, поки вони сплять. Гратися з чужими наляканими дітьми, бо це ж діти і вони бешкетують.

Немає правильного чи неправильного вибору, є планування на день. Кожний день — це маленький бій. Кожний день — це тисячі питань, коли ти вирішуєш і береш на себе відповідальність за дітей, їхні безпеку і життя. Це вимотує, адже це відповідальність не лише за себе.

Власне, з перетином кордону вона не зникає, лише прибирає трохи інших форм. Тому перше, що я зробила, — купила в аптеці термометр, жарознижувальне, антигістамінне, краплі від нежитю, смекту і знеболювальне. Краще, щоб нічого з цього не знадобилося, але ж діти хворіють і вночі та на вихідні.

Так само питання помешкання, навчання, харчування тощо ніхто не скасовував. Увесь наш налагоджений світ зруйновано, ти повинна функціонувати в новій реальності, а головне — допомогти дітям освоїтися і жити. Це новий виклик війни, на який ми повинні відповісти.

Моралі не буде. Це лише маленький нарис про те, чому війна з дітьми і без сприймається по-різному. Я не скаржуся, просто стараюся працювати, допомагати, підтримувати і ще виховувати дітей.

Життя бентежне, але воно є і ми намагаємось не забувати радіти сонечку, дню, весні...

Усе буде Україна!

22 березня, маленьке польське містечко

11 квітня 2022
Поширити в Telegram
57
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Чому ми, як феміністки, повинні лобіювати зброю для України?
Як феміністки, ми критично ставимося до мілітаризації. Ми не підтримуємо воєнно-промисловий комплекс і міжнародну торгівлю зброєю. Але у війні Росії проти України єдиним етичним феміністським вибором для нас ‒ є лобіювання надання більшої кількості зброї для нашої країни. Воєнні злочини Росії не залишили нам іншого вибору, окрім як вести кампанію за додаткову військову допомогу, аби мати можливість захистити себе та вижити.
Флешмоб #моя_героїня до Дня матері 2022
Сьогодні, в День матері - і в День пам’яті та примирення – ми хочемо оприявнити українських героїнь в публічному просторі, зробити видимим їхній внесок – і запрошуємо вас долучитися до всеукраїнського флешмобу про лідерство і героїзм українських жінок.
Насилля волає на весь світ
Суспільство не повинно шукати провину тієї, хто вціліла після зґвалтування. Немає жодної провини. Це про порядок дій російських військовослужбовців. Це про негласні чи озвучені, писані чи неписані накази командування. Міжнародне кримінальне правосуддя відмовляє в амністії тим, хто чинив сексуальне насильство.