30 вересня, 2025

Три уроки феміністичного виховання від мого тата

12 червня 2025
Поширити в Telegram
157
Валерія Широкова

Журналістка, авторка подкасту про вагітність, пологи й материнство "Лєро, коли онуки?".

Маю спогади з дитинства, за які вдячна татові. Вони — про маленькі дії, які справляють великий вплив.

1. Один крик за все моє життя

Мені було п’ять. Я повисла, вчепившись за ручки по обидва боки дверей і просунувши ноги під пахви. Розгойдуючись, закричала: «Тату, дивися!».

І він крикнув у відповідь, один-єдиний раз за все моє життя: «Негайно злізь!».

За секунду він уже знімав мене з дверей, щоб я не вдарилася хребтом до відкоса, щоб не впала на підлогу разом із дверима. Це був не крик-покарання, не злість, а тривога. Більше він не підвищував на мене голосу. Ніколи не використовував силу чи страх, щоб мене «виховувати».

Як це сформувало дорослу мене? Коли хтось кричить, особливо чоловік, я не лякаюся, не заклякаю, а подумки питаю, чому ви вважаєте, що маєте право так зі мною говорити. Ніколи цього не озвучую, але маю потужне внутрішнє переконання: я заслуговую на повагу! І якщо хтось вважає, що на дівчину можна кричати, щоби поставити її на місце — проблема точно не в дівчині.

2.  Добуток і довіра

У третьому класі мене перевели до українськомовної школи. Це був Мелітополь 90-х. Знайти таку школу — вже маленька революція. В домашньому завданні з математики було слово «добуток». У нашій зросійщеній родині ніхто не знав, що воно означає. Інтернету й телефона не було.

«Не знаю, що саме вони мали на увазі, — сказав тато, — але дивися, що ми можемо зробити». Він розв’язав задачу чотирма способами: додавання, віднімання, множення і ділення. На ранок, уточнивши переклад, я переписала правильну відповідь у чистовик.

Це не історія про «домашку». Це історія про спільну відповідальність. Мені дали відчути, що я не сама. І не звинувачували мене в тому, що я не можу пояснити, що мені треба.

Відтоді я знаю, що підтримка — це не про «ти знову наплужила, тому тебе треба рятувати». Це коли поруч з’являється людина, не з висоти, не для контролю, а щоб бути з тобою, тому що ти — важлива. Не тому що «дівчинка слабка» чи «бідося», а тому що людина має право на опору. Мені не потрібен герой, мені потрібен союзник.

3.  Антон, Іван і вечеря тата

Дев’ятий клас. Найкращий друг хлопця, в якого я закохана, освідчився мені в коханні. Для підлітки це майже апокаліпсис. Життя втратило сенс саме в той момент, коли з роботи прийшов тато.

Того року він працював фізично, тож після вечері майже одразу засинав. Але кохання Антона порушило не лише мої плани на життя, а й татів план на диван перед телевізором. 

Тато їв суп і дві години слухав, як красиво падають кучері на Іванові очі, як нестерпно звучить моє ім’я, коли його вимовляє Антон. Я плакала. Я співала під гітару щойно написану пісню з римами «кров — любов». А він уважно слухав і ставив запитання.

Я не пам’ятаю слів, але пам’ятаю відчуття: я сиджу в нього на колінах і знаю, що все буде добре. Бо це не кінець світу. Бо я розумна, красива і, що не менш важливо, гарна співачка й авторка пісень.

Тато не радив «поговори з мамою», не відмахнувся, не сказав, що закоханість не на часі, не злякався моїх сліз.

Зараз я знаю: емоційність — не слабкість, а індикаторка зв’язку. І якщо хтось цього боїться або висміює, це про них, а не про мене. Мій тато показав мені це. І коли сьогодні я ділюся своїми почуттями з партнером, то знаю, що маю право на повноцінну відповідь, не знецінення, не іронію, а присутність.

У багатьох родинах емоції є «маминою справою». Але мій тато довів, що турбота, уважність і чутливість — не тільки «жіночі риси». Вони — людські. І саме з них виростає довіра.

Можливо, ці три історії не є портретом ідеального батька, але це мій особистий досвід феміністичного виховання. Без гучних гасел. Без розмов про рівність. Просто через щоденний вибір бути поруч. Деякі з цих моментів тато вже не згадає, а я з них вибудувала себе.

12 червня 2025
Поширити в Telegram
157
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Книжки, що вплинули на формування моєї сексуальности
Іноді, щоб мати хороший оргазм, треба дослідити не лише тіло, а й контексти, які нас сформували: соціальні норми, релігійні тексти, масову культуру.
«Червона» правда: чому більше не можна мовчати
Чому менструація —  це політичне питання.
Рани геноциду: як жіночі організації Руанди допомагають суспільству відновлюватися
Життя після геноциду: що роблять жіночі організації Руанди.