7 
Мені завжди бажали жіночого щастя під час виголошення тостів на родинних застіллях, показували його у фільмах та серіалах. Про нього писали в романах, де після численних випробувань своїх чеснот героїня врешті-решт отримувала сім’ю і достаток.
У світі, де гендерна рівність є все ще прагненням, а не фактом, ця концепція не видається загрозливою. Стереотип «жіночого щастя» навіює затишок сімейного застілля з дітьми та люблячим чоловіком, які тішаться гарячій вечері.
Як і кожен стереотип, насправді це муляж, який патріархат століттями ретельно вимальовує, щоби втримати владу в своїх руках і користуватися всіма благами безоплатної праці.
То чому саме патріархату вигідне «жіноче щастя»?
По-перше, це пастка: вхід є, а виходу нема. Зазвичай жінка після заміжжя відокремлюється від своєї родини та починає будувати нову сім’ю. В типовій, нуклеарній сім'ї вона потрапляє в пастку хатнього побуту, догляду дітей і чоловіка. Так зване жіноче щастя ізолює її та не дає змоги соціалізуватися. Так вона стає чудовим допоміжним інструментом, що забезпечує чоловіка комфортом та їжею, поки той працює на експлуатаційну машину капіталізму. Жінкам роками нав’язують безоплатну працю, відсутність кар’єрного зростання та фінансову залежність як шанс нарешті стати собою, реалізуватися в своєму «природному середовищі». Концепт «жіночого щастя» подає цю експлуатацію як жертовну любов, змушуючи жінку прагнути до цього. І це ідеальна формула підкорення — змусити жертву хотіти перебувати в лещатах системи.
По-друге, тіні вигідні системі. Коли жінка поринає в сімейні клопоти й потрапляє в тенета «традиційної сім’ї», вона не становить загрози для системи, не конкурує за хорошу посаду, не протестує, не заохочує до об’єднання. Вона не становить небезпеки, бо не має змоги створити рушійну силу, поки перебуває за огорожею «сімейного затишку». Патріархат ненавидить спільноти, бо спільноти об’єднуються проти системи та конкурують з привілейованими елітами. Що більш ізольованою почуватиметься жінка в суспільстві, то краще.
Вона в тіні. В тіні чоловіка, дітей, хатніх справ.
По-третє, ти ресурс, яким легко користуватися. Патріархальна культура завше намагається нормалізувати концепт «жіночого щастя», позаяк у цьому випадку жінка стає безкоштовним економічним, репродуктивним та емоційним ресурсом: економічним — бо працює безоплатно; репродуктивним — бо народжує та виховує майбутню робочу силу; емоційним — бо зазвичай догоджає чоловікові.
По-четверте, ти не втручаєшся в політичний розподіл благ. У патріархальній системі вся влада належить чоловікові. Він ухвалює рішення, подає законопроєкти, голосує. Допоки жінка переймається «створенням затишку», чоловік має змогу реалізуватися та формувати суспільний порядок, тоді як жінка не може втручатися в цей простір. Вона залишається допоміжною функцією, що тільки дає змогу впорядкувати цей світ ефективніше, не враховуючи її комфорту й пріоритетів.
По-п’яте, ти сама собі дисципліна. Жінка, яка щиро вірить у свою роль «відданої мами та дружини», зробить все для того, щоб догодити іншим, але не собі. Вона картатиме себе за егоїстичність, якщо хтось підштовхне її до роздумів про альтернативу. В цьому найбільша небезпека культу «жіночого щастя», позаяк він змушує жінку вірити в те, що материнство та заміжжя — це основне, тож більше їй нічого бажати.
Поняття щастя не має бути уніфікованим. Кожна жінка має право обирати, що їй робити зі своїм життям. Вона може обирати материнство або ж кар’єру. Дбати насамперед про себе.
Однак проблема в тому, що патріархат робить усе можливе для того, щоб жінка не бачила альтернативи, не усвідомлювала, що існує інша картина майбутнього, щоб віддано вірила, що їй судилося тільки одне, насолоджувалася самопожертвою та не ставила зайвих запитань, поки все вирішують за неї.
І щоб їй здавалося це щастям.
