Патріархат руйнує чоловіків

Матеріал Лі Фесслер 30 жовтня, 2018. Переклад Наталії Сліпенко. 

Життя чоловіка може бути прекрасним і вільним. Але спершу чоловіки мусять втекти від токсичного поняття маскулінності, яке змушує їх проводити емоційні кордони.

Майкл Кауфман, канадський автор і викладач, який спеціалізується на маскулінності й гендерних дослідженнях, бореться проти «величезної ізоляції», яка часто супроводжує традиційні прояви маскулінності. Він – співзасновник кампанії «Біла стрічка», що протидіє насильству проти жінок, і єдиний чоловік-член Дорадчого комітету з гендерної рівності «Великої сімки», який створив прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо. Кауфман – автор восьми книжок з гендерних питань, серед яких «Хлопчача інструкція з фемінізму» та запланована «Час прийшов: чому чоловіки повинні приєднатися до революції за гендерну рівність». Він також старший науковий співробітник Instituto Promundo, бразильської НУО, яка залучає хлопчиків і чоловіків до боротьби за гендерну рівність.

У розмові з Quartz Кауфман пояснив, чому вважає фемінізм найбільшим даром для чоловіків, і як він впорався з токсичними маскулінними стандартами у своєму власному житті.

Патріархат – це не лише система влади чоловіків над жінками і влади одних чоловіків над іншими, це ще й чоловіче прагнення влади над природою. І це прагнення швидко заводить нас у глухий кут.

1. Ви багато замислювались про нерівність на робочому місці до того, як почався рух Me Too? Що з того, чому вас навчив рух Me Too, було найважливішим?

Протягом останніх 35-40 років, як письменник, спікер, викладач, радник та активіст, я займаюся залученням чоловіків і хлопчиків до просування гендерної рівності, боротьби з насильством чоловіків проти жінок та позитивних змін у житті чоловіків, включно з трансформацією батьківства. У 1991 році я співзаснував кампанію «Біла стрічка» – рух чоловіків для боротьби з насильством проти жінок, який вже поширився на 80 чи 90 країн. Я розробляв програми боротьби з сексуальними домаганнями на роботі та працював з «ООН Жінки», з корпораціями та спілками, щоб підтримувати професійний прогрес жінок. Тож, думаю, моя відповідь на перше запитання – так. Чому мене навчив рух Me Too? Що чоловікам слід і далі слухати голоси жінок і те, як вони говорять про свій досвід. Нам ще треба добре розібратися в собі, і ми мусимо про це говорити.

2. Ви вважаєте себе феміністом? Чому так або чому ні? Як ви визначаєте свій фемінізм?

Однозначно, в тому сенсі, що фемінізм – теорія і практика гендерної рівності та підтримка прав жінок і дівчат. І однозначно й у тому сенсі, що попри те, що він являє собою виклик для чоловіків, я вважаю фемінізм найкращим подарунком, який чоловіки коли-небудь отримували. Фемінізм – це також про голоси й досвід жінок, тож у цьому контексті я часто називав себе швидше профеміністом, ніж феміністом. Але враховуючи, як деякі консерватори й релігійні фундаменталісти намагаються повернути час назад у питанні прав жінок, я готовий з гордістю заявити, що я фемініст.

3. Що ви робите щодня, щоб сприяти гендерній рівності?

На професійному рівні, я тільки це й роблю – виступаю, консультую, займаюсь волонтерством. За останні роки я чимало часу витратив, пишучи наступну книжку на цю тему. Це також дуже особисте питання. Я завжди прагнув виконувати принаймні половину хатньої роботи, я втручаюся, коли чую сексистські й гомофобні коментарі й жарти, часом починаю розмовляти з незнайомцями в черзі на касі в супермаркеті. Я намагаюся пам’ятати про ті привілеї, які маю, будучи чоловіком, особливо враховуючи, що я білий гетеросексуальний чоловік середнього класу. Йдеться не про колективну провину, а швидше про переконання, що всі повинні мати ті ж самі права й привілеї, з якими пощастило мені.

4. Яка зараз найбільша загроза для чоловіків в Америці? Чому?

Патріархат. Протягом багатьох років моя робота досліджує парадокс влади чоловіків – сама сутність того, як побудований світ чоловічої влади і те, як привілеї не лише надають нам велетенські переваги, а й мають серйозні наслідки для хлопчиків і чоловіків. Тому я й кажу, що фемінізм – це чудовий подарунок для чоловіків. (Хоча він заслуговав би на нашу підтримку, навіть якби це було не так!) Коли я кажу, що патріархат – найбільша загроза, я маю на увазі різноманітні економічні, політичні, релігійні та родинні інститути, які історично постали з патріархату й закріплюють його; я також говорю про чоловіків – і жінок – які виступають проти змін та загрожують правам жінок. А ще я говорю про нагальну загрозу кліматичних змін. Патріархат – це не лише система влади чоловіків над жінками і влади одних чоловіків над іншими, це ще й чоловіче прагнення влади над природою. І це прагнення швидко заводить нас у глухий кут.

5. Ви говорите про сексизм зі своїми товаришами-чоловіками? Якщо так, які стратегії проявили себе як найбільш ефективні, а якщо ні, що вам заважає?

Увесь час. У нас вже зібралось чимало доказів того, як найкраще донести ідею до інших чоловіків – це мають бути ідеї з викликом, але позитивні. Потрібно уникати колективної провини чи звинувачення. Потрібно уникати узагальнень про чоловіків. Потрібно розуміти, що чоловіки можуть зіграти (а багато чоловіків вже відіграють) позитивну роль у боротьбі за гендерну рівність та проти насильства над жінками. І потрібно заохочувати чоловіків і слухати голоси й турботи жінок, і відстоювати ці ідеї зі своєї чоловічої позиції.

6. Що в вашому житті як чоловіка вас найбільше тривожить?

Як у всіх чоловіків, у мене є глибинні страхи про те, що я не відповідатиму суворим очікуванням, пов’язаним з тим, що я – чоловік. Хоча більшість чоловіків у певному віці починають відпускати це уявлення і просто приймають те, що ми такі, які ми є, і що ми ніколи не виконаємо усіх пунктів зі «списку чоловічності», на жаль, я іноді бачу старших чоловіків, які з усіх сил намагаються довести, що вони справжні чоловіки, й використовують це, щоб викликати ненависть до сміливих жінок. Не показуватиму пальцем на Овальний кабінет[1] чи щось таке.

7. Що ви хотіли б, щоб ваші колеги-жінки, і жінки загалом, знали про вас?

Що я стараюся. (Думаю, вони вже знають, що я роблю помилки!)

8. Деяким чоловікам здається, що вони у програшній ситуації: чоловіки критикуватимуть їх за те, що вони висловлюються [на підтримку гендерної рівності], а феміністки – за те, що вони висловлюються недостатньо. Що б ви сказали цим чоловікам?

Звісно ж, іноді бувають нападки, але те ж саме буває з усіма, хто висловлюється проти несправедливості. Не думаю, що Нельсон Мандела колись сказав: «Я краще нічого не говоритиму про апартеїд і расизм, бо деяким білим людям це не сподобається». Голоси й точки зору жінок розмаїті; навіть серед феміністок думки можуть різнитися. Ми маємо слухати їх з повагою і діяти відповідно до наших переконань і спроможності. Наша мета – бути союзниками жінок, так само, як моя мета як білої людини – бути союзником не-білих людей, або моя мета як гетеросексуальної людини – бути союзником ЛГБТК-людей. Іноді це означає, що нас почнуть критикувати, але це лише наслідок того, що ми припиняємо монополізувати простір для висловлювань.

9. Якби ви могли змінити щось таке, що ви сказали чи зробили, що підтримувало нерівне сприйняття хатньої роботи, що б це було? Чому?

Коли мій син був маленьким на початку 80-х, я намагався робити половину батьківської роботи. Але зараз я розумію, що іноді сприймав те, що робила моя партнерка, як належне і не усвідомлював, що нам треба обговорити роботу з догляду за дитиною і досягти порозуміння.

10. Яка найкраща порада, яку ви коли-небудь отримували від іншого чоловіка, і яка ваша найкраща порада молодим чоловікам?

Це прозвучить як кліше, але коли мені було десь вісім років і я сумував за домівкою, мій дядько сказав мені, що можна плакати. Це було відкриття! А моя порада молодим чоловікам така: вам пощастило, у вас є можливість приєднатися до найвеличнішої революції в історії людства – революції за гендерну рівність.

Першоджерело.