21 травня, 2018

Будь-який вдалий шлюб починається зі сліз

23 квітня 2018
Оля Тальві
Перекладачка, філологиня, феміністка.

Ще однією досить показовою стрічкою в контексті прав людини на фестивалі  Docudays UA 2018 став фільм Розер Корейя під назвою «Хапай і тікай». Центральна тема стрічки - традиція викрадення дівчат у Киргизстані та подальше їх примусове одруження. Мабуть, давно я так не сердилася, як під час перегляду. Документальне кіно може бути і упередженим, в ньому може відчуватися постать і позиція режисера і те, що його присутність якимось чином впливає на те, що відбувається. Не знаю, чи правильно це. Тут вийшов фільм зовсім неупереджений, без постаті режисера. Мене завжди дивувало, як героям стрічки вдається виконувати звичні дії і навіть не відчувати сорому чи недоречності своїх дій, коли їх знімає камера. Однак якимось чином їм це вдається. Герої фільму відтворюють жахливу традицію - викрадення наречених - і, вочевидь, навіть не уявляють, що це неприпустимо.


Жінки розповідають про свій досвід викрадення. Складається враження, що викрали, мабуть, вісім із десяти жінок. Я, звичайно ж, очікувала, що всі вони будуть обурені, емоційно розповідатимуть про те, що сталося. Однак не всі вони говорили про це як про щось страшне. Вочевидь, дається взнаки сильне вкорінення цього явища, якому жінки просто не бачать альтернативи, не знають, що буває інакше. Деякі навіть сміються, деякі розповідають, що все ж розлучаються і вертаються до родини. Дивна також позиція і батьків; усі хочуть щастя для дитини, однак зауважують, що якщо дівчину викрадає хтось із заможної родини, то їй краще лишитися. До речі, щоб змусити дівчину залишитися, вдаються і до погроз, і до примусу, і до маніпуляцій, і до апелювання до честі родини. Я знала про це й раніше. Чого я не знала - то це того, що це не настільки стара традиція, як здається, і розквіту свого набула за радянських часів, коли дівчата отримали можливість їхати до міста і здобувати освіту. Це одразу ж оголило іншу проблему - чоловіки, занадто дурні і занадто ледачі, все ж збагнули, що освічена дівчина ніколи не обере такого, як він, і стали їх викрадати.


І це ще один вид рабства, який прикривають «традиціями» - хай би скільки не було їм років. Викрадені жінки теоретично мають змогу повернутися назад, але їм всіляко ускладнюють життя, а подекуди ловлять і знову забирають до родини чоловіка. Ображені та скривджені дружини, які зазнають насильства, не можуть розраховувати на поміч громади, оскільки раз жінка вирішила залишитися, то це був її вибір.


Фільм закінчується фразою: «Будь-який вдалий шлюб починається зі сліз». Фінальні сцени фільму, де хлопці змовляються і викрадають молоденьку дівчину, дуже лякають і збурюють всередині невимовний гнів. Мені прикро і боляче за кожну жінку, яку примушують «вступати» в такі рабські стосунки, життя і пізнання якої закінчується фактично на цьому етапі, бо, як правило, викрадають дівчат мешканці сіл, де жінка не лише атрибут в родині, але також і мати численних дітей і ще одна робоча пара рук. Мені б хотілося, щоб у нас показували більше таких матеріалів, щоб назавжди викоренити думку про те, що таку принизливу долю може за людину вибирати хтось інший, однак, називаючи це «власним вибором».


Будь-який вдалий шлюб починається зі сліз