7147 
Ішов другий тиждень карантину і вже другий місяць як стрімко наближався апокаліпсис. Друга хвиля апокаліпсису у вигляді розмазаної по стінах каші, дитячих іграшок у найнесподіваніших місцях і систематичного смикання ока підстерігала десь удома.
З дитинства пам’ятаю свої діалоги з мамою: «Мам, мені скучно». — «Зараз затанцюю». Я щоразу сподівалася на виконання танцю, але його все не було, тож я просто йшла до себе в кімнату і, хоч як це дивно, майже одразу знаходила собі нове захопливе заняття. Сьогодні така відповідь моєї мами може здатися жорстокою й егоїстичною, хоча її практичність можна вважати доведеною.
Перші роки материнства я старалася миттєво задовольняти прохання дитини про увагу, інакше доводилося витрачати сили, щоб усунути тут-таки виникле почуття провини. Саму себе вмовляти, що я хороша мати, хоч і страждаю трохи від таких самопожертв. Культ страждання, провини і всіляких утрат, узагалі, супроводжує материнство на пострадянському просторі. У якийсь момент я дійшла до ручки, у мене почало смикатися око, на звертання до мене я відповідала криком, і мій стан навряд чи можна було назвати адекватним. Уже перебуваючи в режимі економії ресурсів заради виживання, я вирішила різко змінити правила і діяла головно інтуїтивно.
Нині становище багатьох матерів погіршилося: діти постійно вдома і вимагають уваги, так само як партнери й інші домочадці. Дистанційне навчання організовано погано: багато вчителів просто скидають завдання у вайбер і вимагають, щоб батьки самі пояснювали дитині тему, виконували з нею практичні завдання. Це треба помножити на патріархальні традиції нашого суспільства, яке бачить роботу по дому і з догляду суто як «жіночу». Пора вмикати сигнал тривоги! Робота з дому + зросла кількість роботи по дому + цілодобовий догляд за дітьми + тривога через пандемію COVID-19 = швидке вичерпання ресурсів жінок.
Як мама двох дітей із 18-річним стажем, яка методом проб і помилок навчилася залишатися «в ресурсі», хочу поділитися досвідом, актуальним і для щоденного життя, а особливо для надзвичайних ситуацій, як-от нинішні пандемія й карантин.
Далекого 2002 року після народження сина до мене прийшла патронажна медсестра тітка Соня і повідала мені кілька мудрощів. З належною повагою я поставилася до цих премудростей уже пізніше (як шкода!), але, може, хтось уміє вчитися на чужих помилках.
Перша премудрість була про те, що діти хворіють і це нормально, і не здумайте себе звинувачувати в поганому догляді за дитиною.
Картина Поля Делароша «Молода мати і її діти»
Друга премудрість — здорова дитина повинна вміти сама себе розважати (особисто я перші місяці провела в спогляданні сонного карапуза, стежила за кожним зітханням, морганням, здриганням і пуком — типова тривожна мати).
Третя премудрість — це парафраз відомого анекдоту про щасливу маму з головною мораллю, що мама передусім повинна дбати про своє здоров’я (зокрема, психічне), а вже потім про дітей, партнерів і далі по низхідній.
Усю мудрість і цінність цих порад я усвідомила набагато пізніше, адже росла я з установкою на те, що думати треба про інших, а потім про себе, робити щось для себе і свого задоволення — погано, справжня мати повинна страждати і щодня жертвувати собою. Для справжнього щастя в родині треба опівночі закінчувати варити борщ, а о 6-й ранку прокидатися і починати відбивати м’ясо на відбивні.
У перші дні карантину, гортаючи стрічки соцмереж, я часто читала скарги на те, як важко поєднувати роботу і нагляд за дітьми, бо діти вимагають уваги і абсолютно не дають зосередитися на робочому процесі. Приготуйтеся, зараз на правах матері зі стажем і педагога за першою освітою я поділюся кількома практичними рекомендаціями, перевіреними на власному досвіді. Якщо ваші практики турботи про дітей і стосунки з партнером уже виробилися і здається, що пізно що-небудь міняти, у мене для вас добра новина: форсмажорні обставини — прекрасний привід і залізобетонний аргумент, щоб переглянути їх і покращити.
1. Шанс на самостійність
Отримавши теплий пакуночок у пологовому будинку, ви спершу переживаєте окситоцинову ейфорію, а після неї приходить реальність і усвідомлення того, що у вас більше немає ні себе, ні часу для себе, ні своїх бажань, ні своїх мрій. Так ось, це треба припиняти буквально одразу. Постарайтеся виділити хоча би пару хвилин, коли вас гарантовано ніхто не потурбує.
Крім того, важливо привчати дитину на якийсь час залишатися наодинці із собою. Мами часто самі (як-от я через свою тривожність) заважають дитині насолодитися самотністю, а потім, коли вже переситилися спілкуванням, дивуються, чому дитина поводиться так само, без кінця мамкаючи і чіпляючись за поділ.
У моєї бабусі було п’ятеро дітей, четверо з яких ішли одне за одним. Я у неї питала: «А що ви робили, коли всі хотіли на ручки?» — «Не хотіли». «А як ви всіх годували?» — «Самі їли». Обоє моїх дітей уже до півтора року пішли в ясла, і я з подивом дізналася, що мої масики вміють самі їсти, одягатися і ходити на горщик, просто весь цей час мама не давала їм проявити ці здібності, просто не вірила в можливості своїх дітей.
Дайте дітям шанс.
2. Режим дня, а краще розклад
Режим дня чудово працює для дітей будь-якого віку. Так, я себе дуже люблю і була категорично проти перетворювати своє життя на безкінечне цицькове пекло. Своїх дітей я завжди годувала чітко по годинах. Так я могла розуміти, скільки у мене часу і як я можу його розподілити. Перший сон — це можливість приготувати обід для себе, другий сон — моя підготовка до іспитів чи робота. О 20:00 — щоденне купання, 21:00 — відбій для дитини, а для мене написання курсової чи письмова робота, яка вимагає зосередженості. Усе, звичайно, залежить від темпераменту і здоров’я дитини, але навіть із другою (донька була неспокійною і спала тричі по 30 хвилин) мені вдавалося багато встигати.
Коли дитина стає старшою, у нього чи у неї може з’явитися власний розклад (режим дня), як і у вас. Під час канікул чи карантину можна батьківський і дитячий розклади повісити поряд, тоді й дитина розумітиме, які у вас плани і де час для нього чи неї, а де — для роботи.
Трюк простий, правда ж? Можна навіть сказати, примітивний. Однак із досвіду скажу: найважче — це поважати розклад і дотримуватися його, як свого, так і дитячого. Якщо розклад перетвориться на «папірець», каша на стінах і смикання ока залишаться.
3. Конвертація маминого робочого часу в зрозумілі для дитини цінності
Дитина не розуміє фразу «Мамі треба попрацювати», тому варто пояснити значення і важливість цього процесу доступною їй мовою. Мама повинна якийсь час робити свої справи (тут може стати в нагоді годинник зі стрілками), за цю роботу вона отримає стільки-то грошей, і на ці гроші ми зможемо піти в кіно, купити щось смачне або чим ви там зазвичай заохочуєте дитину. Тоді дитина розумітиме, заради чого вона чи він терпить і, можливо, навіть проситиме вас ще трохи попрацювати, щоб ви змогли купити щось іще.
Головне не перегинати. Це, звичайно, найпримітивніший товарно-грошовий обмін, зате дуже зрозумілий.
4. Спільне виконання роботи і дитячі домашні обов’язки
Можливо, комусь це видасться дивним, але вже в 1–1,5 року дитина може виконувати прості побутові доручення і навіть мати домашні обов’язки. Наприклад, може винести за собою памперс або ж прибрати зі столу посуд (для початку за собою), полити квіти, протерти пил. Практика показує, що найвеселіше перетворювати прибирання на таку собі сімейну розвагу і поступово рівномірно розподіляти роботу між усіма членами сім’ї.
Що стосується роботи на дому, я намагалася групувати свою роботу за принципом важливості концентрації: та, що вимагає високої концентрації (цю я залишала на вечір після дитячого відбою), і робота, яку можна виконувати бездумно, наприклад листи колегам (нехай пробачать мене колеги :-)).
Завдання, які ви робите «на автоматі», як і нескладні процеси, можна поєднувати із заняттями з дитиною. Коли, наприклад, мама пише листи або верстає, або щось іще, а дитина ліпить, малює, складає пазл тощо. При цьому всі працюють, усі зайняті, і по закінченні можна похвалити себе і дитину.
5. Добре попрацювали — добре заохочення
За свої зусилля над собою і внесок у робочий процес ми отримуємо грошову винагороду. Очікування і старання дитини теж можна заохотити. Приготувати щось смачне, подарувати листівочку, медальку — що завгодно приємне, йдеться, звичайно, не про великий подарунок, а радше про символічний жест.
6. Мамин час для себе
У вашому режимі дня неодмінно має бути час для себе. Ні, коли ви засинаєте без сил поряд із дитиною, не рахується, їжа з дитиною теж. Це час, коли ви можете робити те, що хочете, навіть якщо просто пластом лежати на ліжку чи робити щось не дуже важливе й корисне.
У момент розслаблення знову може з’явитися відчуття провини, але ви його женіть, ледь відчувши. Мама повинна відпочивати і мати можливість відновити свої психічні й фізичні ресурси.
7. Партнери
Якщо у вас є діти, то, найімовірніше, десь є їхній батько. При традиційному патріархальному розподілі обов’язків чоловік у домі виявляється без роботи. Він більше або повністю зайнятий продуктивною працею («добувач») і набагато менше репродуктивною (підтримка і виховання дітей та літніх людей).
Якщо з батьком ви проживаєте разом, важливо обговорити нову реальність, після чого усвідомлено й відповідально змінити правила розподілу обов’язків по дому. Наприклад, можна скласти графік догляду за дитиною.
Для залізобетонної аргументації рекомендую почати записувати свої активності протягом дня (одягла, нагодувала сніданком, почитала книжку, зробила зі старшим уроки, приготувала обід, поклала спати і так далі). Цей аркуш треба повісити на видному місці, наприклад на холодильник. Потім можна запропонувати партнерові зробити схожий список. Це не просто змагання, це момент істини, який покаже, хто насправді займається дитиною і як (хоча б на час карантину) ви можете принести гармонію і баланс у ваше життя.
У звичнішій ситуації на допомогу можна покликати не тільки другого з батьків, а й будь-яку бабусю чи дідуся, подругу, сусіда. Мої батьки не дуже любили несподіванки, тому я намагалася заздалегідь записати їх у чергу няньчити онуків. У моєму графіку були й інші люди, і я приблизно розуміла, коли чия черга, та заздалегідь попереджала про те, що насувається радість спілкування з дітьми.
Наостанок найголовніше!
У встановленні меж і своїх правил у вас не має бути ні тіні сумнівів і докорів сумління. Тільки твердість і доброзичливість. Діти чудово відчувають ваші душевні вагання і неодмінно скористаються вашим слабким місцем. «Ні» кажіть доброзичливо, але дуже впевнено. Після цього процес обговорення має закінчитися. Проте «ні» не кажуть при кожній нагоді, це дуже серйозне і важливе слово, і воно має бути на правильному місці, як крапка в кінці речення.
Ну що, попереду ще місяць карантину — прекрасний час, щоб запровадити нові педагогічні прийоми і відпрацювати практики. Бажаю вам стійкості, терпіння і міцної нервової системи. Впевнена, що за минулі два тижні у вас з’явилося багато власних лайфхаків, якими ви можете поділитися в коментарях.
