29 червня, 2022

Хто миє посуд на карантині: як порівну розподілити домашні обов’язки?

12 травня 2020
Поширити в Telegram
3624
Нина Потарская

Участница оргкомитета 8 марта,  с 2016 года - Национальная координаторка по Украине в Международной женской лиге за мир и свободу (Женева). В рамках своей работы я мониторю потребности и проблемы в реализации прав женщин, живущих в зоне конфликта, гендерно чувствительной медиацией, готовлю доклады о правах женщин в рамках CEDAW, CESCR, Универсального периодического обзора и других.

Пригадується старий російський анекдот. Після домашнього застілля, коли пішли останні гості, дружина грайливо каже чоловікові: «А теперь ты мой!» На що чоловік відповідає: «Сама мой!» Хороша ілюстрація повсюдної практики розподілу домашніх обов’язків у родині. Не будуть винятком і партнерства, де жінка теж працює, а після роботи виходить на «другу зміну»: готування, прання, прибирання, уроки з дітьми.

Сьогодні, коли багато сімей залишилися на карантині без роботи або працюють з дому, на порядку денному гостро постало питання про перегляд правил домашнього господарства та перерозподіл домашніх обов’язків. Адже сім’я функціонує за принципом закритої системи: якщо хтось недопрацьовує, значить хтось інший перепрацьовує, втомлюється, ображається, дратується і починає задумуватись...

Багато жінок уже навчилися заробляти і бути самостійними (з готуванням їжі і прибиранням вони й раніше справлялися). Як то кажуть, жінці, котра працює, і самій дружина потрібна, або останній острівець у домі, де не обійтися без чоловіка, — спальня. Проте й тут чекає біда: не всі жінки цікавляться чоловіками і сексом. Чоловікам є над чим поміркувати.

Можливо, в цьому місці дехто з чоловіків відчує себе непотрібним, забутим і скривдженим, але щиро сподіваємося, що вони з цим упораються. Помітили, так? Навіть тут я вмикаю домашнього психолога і займаюся звичною для багатьох жінок емоційною роботою — психологічним обслуговуванням чужих емоцій.

Як не образити, як правильно сказати, коли краще підійти, який у нього настрій, що я зробила не так — усі ці питання в жіночій голові часто зринають автоматично при вигляді мужчини, батька, брата, чоловіка. Звично, що чоловік сильніший, головніший і розумніший, а жінці треба стежити за його реакціями, настроєм та іншими емоційними і фізичними параметрами, щоб гарантувати свою безпеку. Я, звичайно, описую зараз перебільшені, майже печерні уявлення про стосунки, але вони й сьогодні вельми поширені. Це наш шлях соціалізації, який починається з безневинної фрази «Ти ж дівчинка...».

Фраза «Ти ж хлопчик...» учить багато чого іншого, при цьому ніби вибудовуючи опозицію до дівчаток, — учить зневажливо ставитися до «дівчачого», а потім і до «жіночого». Середньостатистичний хлопчик ще до школи знає, що існує табу на рожевий, ігри з ляльками і возіння іграшкової коляски. Робити «як дівчисько» зазвичай означає погано, відтак займатися «дівчачою» роботою непрестижно і навіть принизливо для «справжнього чоловіка».

Одного разу донька вийшла після уроку з розвитку мовлення явно незадоволеною, і вчителька розповіла, що моя другокласниця цілий урок сперечалася і не хотіла повторювати фразу з картинки. Виявилося, що сюжети дидактичних картинок виходили за межі наших домашніх практик: на передньому плані зображено прасувальну дошку, за нею стоїть жінка з праскою, а за спиною жінки на плиті булькає страва в каструлі. Вчителька просила повторити за нею фразу «Мама прасує», на що моя донька протестувала «Мама не прасує» і була права. У нашій родині у мами немає потреби прасувати — прасує винятково тато, і свої сорочки теж.

Це маленька, але дуже наочна ілюстрація людського програмування за гендерною ознакою, яке формує наші очікування в сімейному житті. Потім їх важко змінювати, навіть якщо ці очікування ледве корелюють із необхідністю. Однак для процвітання сучасного суспільства важливо мати максимально збалансовану представленість жінок і чоловіків у соціальному, економічному й культурному житті.

Щоб не бути голослівними, звернімося до статистики. За даними дослідження «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до ґендерних стереотипів і насильства щодо жінок» (2018), 89 % опитаних чоловіків задоволені розподілом домашніх обов’язків, і це не дивно. Хто ж обурюватиметься своїми привілеями не мити посуд чи уникати необхідности прибирати за собою? Водночас 62 % вважають, що дружина/партнерка так само задоволена розподілом праці; тобто 38 % чоловіків усе-таки помітили, що вона незадоволена, і це обнадіює.

Останні дослідження батьківства в Україні теж свідчать про те, що українським татам ще багато треба зробити, щоб стати більш залученими. 65 % батьків думають, що достатньо просто заробляти гроші, аби бути хорошим татом. Чоловіки проводять зі своїми дітьми в середньому 22 години на тиждень, а жінки — 49 годин. 62 % чоловіків визнають, що зазвичай дружина забезпечує щоденний догляд і піклування про дітей; 78 % кажуть, що в їхніх сім’ях саме дружина залишається вдома з дитиною, коли та хворіє; 63 % вважають, що міняти підгузки дітям — жіноча робота.

Нерівність очевидна, але що з цим робити і як гармонізувати сімейні стосунки? Адже родинне щастя залежить від міри щастя кожного окремо взятого члена сім’ї. Для початку спробуємо проаналізувати чинники, які впливають на рівномірність розподілу домашніх обов’язків. На жаль, дуже мало досліджень присвячено вивченню подружніх стосунків, особливо на пострадянському просторі. Цікаві висновки запропонувала в книжці «Сучасний патріархат»[1] Марина Малишева, яка на базі емпіричних досліджень зробила такі узагальнення:

- що менший розрив між доходами в партнерстві, то рівномірніше розподіляється домашня робота;

- що вищий рівень освіти у партнерів, то більше вони беруть участь у домашніх справах;

- що престижніше професійне заняття чоловіка, то менше він займається домашнім господарством;

- що більш егалітарних поглядів дотримуються партнери, то рівномірніше розподіляється домашня робота;

- престиж професійного заняття жінки не має вираженого зв’язку з витратами часу на домашню працю;

- жінки з більш егалітарними уявленнями менше часу приділяють домашньому господарству.

Безумовно, це вагомі чинники, які впливають на справедливість розподілу обов’язків, а проте любов і бажання одне одному допомагати можуть виявитися сильнішими.

Що ж робити?

Для початку постарайтеся означити проблему, висловивши свої спостереження, і запросіть до пошуку спільних рішень. Наприклад: «Я звернула увагу, що в нашому побуті нерівномірно розподілено домашні обов’язки, і я від цього втомлююсь. Особливо під час карантину». Тут вам допоможуть техніки ненасильницької комунікації, які складаються з таких послідовних кроків: спостереження, почуття, потреби, прохання.

Розглянемо приклад з немитим посудом:

1) спостереження: Я бачу в раковині брудний посуд.

2) почуття: Я дуже втомилася і прикро, що я знову повинна мити посуд.

3) потреби: Я хочу відпочити, і мені потрібна твоя підтримка.

4) прохання: Ти міг би помити посуд?

Використання ненасильницьких методів комунікації вимагає дотримуватися послідовности, доброзичливости та навички виражати емоції і потреби, до чого чоловіча соціалізація не дуже добре готує. А для побудови ненасильницької комунікації потрібні бажання й готовність обох партнерів. Інакше нічого не заважає ігнорувати ваші прохання або ж підводити ідеологічні обґрунтування «Я не буду виконувати жіночу роботу».

Можливо, партнер не погодиться вже з тим фактом, що ви виконуєте більше домашньої роботи, бо зазвичай частину цих обов’язків ви робите, поки нікого немає вдома, і ця робота просто залишається невидимою. Під час карантину заплющувати очі на очевидне складніше.

1. Почніть із записування того, що ви зробили по дому, і запросіть до такої документації партнера. Уже до кінця тижня стане зрозуміло, хто перепрацьовує, а хто недопрацьовує.

2. Обговоріть отримані результати з партнером і дітьми.

3. Домовтеся про графік виконання домашніх обов’язків відповідно до віку і можливостей усіх членів сім’ї.

Що ж робити, якщо після довгих розмов і прохань нічого не відбувається і ситуація з розподілом обов’язків залишається несправедливою? У цьому випадку важливо зрозуміти свої цілі та пріоритети і як довго ви зможете щасливо жити в ситуації, яка вас засмучує. Про ці почуття і роздуми теж варто поговорити з партнером, а далі вже робити висновки.

 

[1] См.: Малышева, Марина. Современный патриархат: Социально-экономическое эссе. — М.: Academia, 2001.

12 травня 2020
Поширити в Telegram
3624
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою