19 жовтня, 2019

Кохання між рівними

25 вересня 2019
440
Євгенія Кононенко

Письменниця, перекладачка, есеїстка, авторка досліджень в галузі Cultural Studies, Hero Studies, Archetype Studies.

Відома письменниця розмірковує про аспекти своєї феміністичної мрії — мрії про світ, у якому жінки і чоловіки рівні, самореалізовані та мають однакові можливості і мотивації шукати «сродну працю». Якими будуть любовні сюжети в такому світі?

Читайте також:

Я письменниця і перекладачка художньої літератури. Я працюю із внутрішнім світом жінок і чоловіків, яких створила сама або яких створили інші авторки й автори. Для мене індивідуальне важливіше за соціальне. Тому й зараз намагатимусь розібратися, що відбувається в єстві жінки, яка вважає себе феміністкою. Я не наводитиму цифри про зайнятість, безробіття, оплату праці, насильство в родині, хоча в жодному разі не вважаю другорядними ні такі цифри, ні те, що за ними стоїть.

Коли мене питають, що насправді робить жінку феміністкою, я маю на це питання цілком однозначну відповідь — любов до своєї роботи, радість самореалізації, коли відчуття повноти буття неодмінно пов’язано з успіхами на шляху самовдосконалення як професіоналки. Феміністка — це жінка, яка працює, і не лише заради заробітку. Навіть якщо робота нелегка. Навіть якщо повно поразок, а не суцільні перемоги. Та якщо справу життя жінці не нав’язано, а вона прийшла до неї в результаті свідомого вибору, спробувавши попередньо інші ролі, то все решта в житті цієї жінки буде підпорядковано цьому вибору. Це визначатиме її дальші стратегії в царині кохання, шлюбу (якщо жінка захоче його брати) і материнства (знов-таки, якщо жінка захоче).

Я нерідко чую, що якусь жінку невротичної поведінки характеризують як статево невдоволену: вона така дратівлива, бо в неї немає мужчини. Вона така гнівлива, бо в неї поганий чоловік. Ніхто ніколи не каже: жінка така неврівноважена тому, що не знайшла справи життя, яка відповідає запитам її єства. А я проблему бачу саме в тому, що багато жінок, розумних і освічених, такої справи життя для себе не знаходять або, ніби й знайшовши, не досягають навіть перших перемог. Уся енергія зосереджується на романах, на перспективі одруження, на матеріальному рівні й соціальному статусі ймовірного або реального партнера.

Однак проблема «сродної праці» актуальна і для чоловіка, і для жінки! Це проблема людини, а не проблема статі. Проте чоловік і жінка не реалізовують себе з різних причин: чоловік — тому що суспільство й родина очікують від нього високооплачуваної, а не «сродної» праці, а жінка — тому що для неї й досі оптимальна робота, поєднувана з турботою про родину.

Отже, наріжний камінь моєї феміністичної мрії — це кардинальне збільшення числа дівчат, як спочатку шукають себе, а вже потім шлюбного партнера. Точніше, дівчат, які свідомо замисляться і не менш свідомо збагнуть, чи справді їм потрібен саме шлюбний партнер? А може, молодій жінці, яка знайшла себе, більше підійде якийсь інший вид зв’язку між чоловіком і жінкою? Сьогодні зростає кількість самотніх жінок, які, проте, не нещасні. При теперішньому рівні освіти й поінформованости таких мало би бути помітно більше. Однак незаміжні молоді жінки досі якоюсь мірою відчувають свою неповноцінність і ніби виправдовуються за свій статус. Чому ж досі чоловік, який так і не одружився, овіяний аурою чогось значущішого, ніж банальний батько родини, а самотній жінці співчувають як такій, яка не виконала в житті свого головного призначення? Проте ніхто не співчуває жінці, котра не реалізувала й навіть не усвідомила свій творчий потенціал.

Тому другий важливий напрям моєї феміністичної мрії — це адекватне ставлення в суспільстві до жінок, які не піддалися репродуктивному тоталітаризму, не стали матерями, а пішли власним шляхом і виконали в житті щось інше. Потроху ці зміни відбуваються, але справді «потроху».

Я не проти родини, я за свідому родину. І за свідоме материнство, яке неодмінно поєднується зі свідомим батьківством. І це ще один вимір моєї феміністичної мрії. Я дуже добре пам’ятаю так званий «застійний період» і його культурні практики. Вийти заміж треба було обов’язково. На тогочасному шлюбному фронті склалася така розстановка сил, що чоловік, одружуючись, ніби робив послугу жінці: дівчині вийти заміж було набагато престижніше, ніж хлопцеві одружитися. Якщо не вдавалося нікого на собі одружити, то треба було принаймні народити дитину. Розлученою жінка ще могла бути, а от бездітною — ну ніяк. Матері благословляли дочок на позашлюбний секс з метою зачаття і наступне самотнє материнство.

Така ситуація пояснювалася не лише репродуктивним тоталітаризмом як домінантною настановою в СРСР, а ще й фатально низькою зарплатнею більшости радянських чоловіків. Мало не все, що заробляв радянський батько родини, на нього й витрачалося. Адже йому треба було їсти (багато), одягатися (добре), споживати культурні цінності (які, можливо, не поділяла родина). Такі не вимерли ще й сьогодні, але сучасна молода жінка, яка зрозуміла, що їй потрібна родина, не повинна народжувати від такого! Неодружена молода жінка, яка нібито хоче заміж, повинна розуміти, що воно таке — родина, материнство і щоденний секс. І розуміти, що батьком її дитини має бути лише чоловік, готовий бути батьком, якого не дратуватиме цей статус, який буде терплячим зі своїми дітьми, який опікуватиметься ними навіть у разі розлучення. Таких чоловіків мало, але однаково народжувати варто лише від таких. Свідома родина, свідоме материнство — нехай родин буде мало, світ справді перенаселений, але нехай будуть максимально свідомі і, відповідно, щасливі сім’ї.

Кохання, романів, серійної моногамії гостьових шлюбів — цього в суспільствах рівних можливостей набагато більше, ніж сімей. І щоб не бути жертвою в таких стосунках, жінка, знов-таки, повинна бути свідомою. Висока самооцінка жінки — то не сексуальна влада красуні над чоловіками, що завжди існувало, навіть за найсуворішого патріархату. Йдеться про інший тип високої самооцінки, де сексуальна привабливість — лише один складник особистости жінки, а не її стрижень, де домінує особиста самореалізація, на яку не може посягнути навіть безмежно коханий чоловік.

Життя є життя: і чоловік, і жінка можуть дуже тяжко переживати свої любовні історії. Це стосується і тих, хто сягнув висот професії в мистецтві, науці чи ще в якійсь сфері. Є безліч сюжетів одержимости коханням і в жінок, і в чоловіків. Цю сферу не можна регулювати. І все-таки у світі рівних можливостей для чоловіків і для жінок культурні практики кохання зміняться.

У патріархальному суспільстві жінки «ставили» на кохання. Вони просто не могли не робити цього. Якщо соціум ставився до жінки як до нижчого створіння, то закоханий чоловік, принаймні в період активної фази закоханости, ставився до жінки як до створіння вищого. І це подобалося жінці, бо захотіти ставлення до себе як до рівної — до цього жінці рости ще не одне сторіччя. Жінки навчилися затягувати активну фазу чоловічої закоханости, навчилися маніпулювати закоханим чоловіком, змушуючи його вирішувати важливі для себе питання. У суспільстві рівних можливостей, навіть у перехідному, як нинішнє, жінка багато питань у своєму житті може вирішувати сама, без чоловіка. Це мимоволі коригує стосунки між статями.

І однаково безліч жінок «ставлять» на чоловіків. Вони відчайдушно кокетують, заливаються гормональним сміхом, вбираються в недоречний, не по ситуації сексуальний і тому такий комічний одяг. А чоловікам це подобається. Я не раз відчувала мало не фізичний біль, коли в товаристві під дією несвідомих сексуальних імпульсів раптом уривалися змістовні розмови, які переміг непристойний регіт, а замість обміну таємними думами починався обмін вульгарними компліментами. І добре, якщо цей вихор охопить молодь, але цим могутнім несвідомим імпульсам скоряються і перестарки.

Для жінки хвалитися успіхом у чоловіків — базовий інстинкт. Це як чоловікам властиво хвалитися потенцією. Чи можна і чи варто боротися з цими інстинктами? Якщо й коригувати цю могутню стихію, то в жодному разі не законодавчо, що було б безглуздо й комічно. Я можу сказати, що і в молоді роки, і тепер мені хочеться тікати з товариств, де починає панувати цей згубний вихор недиференційованої сексуальности, який усе псує. Ще один вимір моєї феміністичної мрії — звести до мінімуму ці дурні толоки, особливо в товаристві людей освічених, поінформованих, із високим соціальним статусом.

Можливо, ця моя «вимога» видається несерйозною, малозначущою. Та я наполягаю і на ній. Бо сексуальну енергію варто витрачати якось інакше, а не в той спосіб, коли розумні люди жваво ведуть дурні розмови. Адже це, зрештою, свідчить про статеві проблеми їх учасників.

У патріархальних родинах статеві проблеми не було вирішено, хоча нібито всі чоловіки й жінки мали широкі переконливі шлюбні ліжка. Чи не найяскравішим проявом того, що патріархальний шлюб не вирішує статеві проблеми, став тріумф фрейдизму на зламі сторіч. І порятунком може виступити не коханець і не похід у будинок розпусти, а та сама свідомість. Коли жінка (і чоловік, зрештою, так само), вважаючи себе низькосортним статевим об’єктом, погоджується на стосунки, які її (його) не тішать, це проблема не невдоволених інстинктів, а низької гендерної культури.

У своїй феміністичній мрії я окреслюю проблеми, які можна назвати проблемами «особистого життя». Саме вони найбільшою мірою є предметом уваги літераторів обох статей. Я не хочу сказати, ніби в суспільстві рівних можливостей не буде особистих драм, — вони будуть завжди. Проте зміниться ставлення до цих проблем, зросте розуміння потреб — своїх і того, хто поряд.

Як же змінити ситуацію, коли так багато трагедій, яких могло би бути менше? Не говоритиму про законодавство. Воно не ідеальне, але наближення суспільства рівних можливостей гальмує не так законодавство, як стереотипи мислення, де законодавство не діє. Не говоритиму тут про освіту, яка в нас давно та сама і для дівчат, і для хлопців. Ми не можемо сказати, ніби дівчатам не зараховують високих балів, якщо вони їх набрали. Чому ж хлопці, які списують у дівчат фізику й математику, через пару десятків років опиняються на куди вищих щаблях суспільної драбини? Чому й досі в умовах зовсім іншого виробництва такі міцні ці стереотипи: чоловік добуває, а жінка береже домашнє вогнище?

Хто або що задає ці установки? Якщо не освіта, то виховання? А хто і що виховує? Знов-таки, не буду зараз про сім’ю та її травми — про це я пишу в художніх творах. Тут хочу сказати кілька слів про ті установки, які дає масова культура: кіно, серіали, масова література.

На сторінці «Гендер в деталях» можна почитати про появу позитивних з погляду фемінізму серіалів. Однак сукупна ідеологія масової культури й надалі якщо не сексистська, то закорінена в традицію. Хай там яка успішна серіальна героїня, хай яка переконлива її кар’єра, а справжнє щастя вона здобуває лише в шлюбі і в материнстві. Чоловік рано чи пізно неодмінно прийде на допомогу, без якої жінка ну просто загине. І він однаково успішніший за успішну жінку. Негарні або зовні звичайні, невиразні героїні під кінець серіалу обов’язково здобудуть зовнішність з обкладинки жіночого журналу. Усі складники масового кінематографу: чарівні актори, стильний одяг на них, гарні краєвиди, естетичні інтер’єри, напружений розвиток подій, очікувана і водночас несподівана розв’язка — усе це дуже адекватна «упаковка» для несвідомого нав’язування глядачам певної ідеології.

Новітні серіали, як і архаїчні казки, закінчуються весіллям. Із тією великою різницею, що казки фіксують міфологічну реальність поєднання протилежностей, а продукти масової культури тиражують мрію глядачок про достаток і добробут, серцевина чого — високооплачуваний чоловік.

Простір масової культури безмежний, і дослідження певного її зрізу час від часу з’являються. Є й дослідження масової культури, які використовують феміністичні підходи. Ідеологія масової культури потроху змінюється, але дуже повільно. І масова культура продовжує бути одним із провідних чинників, які формують і дають установки. Такими є популярні фільми, серіали, жіночі журнали, жіночі романи.

Чи мрію я про світ без масової культури? Я свідома, що це мрія, яка не має під собою ґрунту, бо ж навіть мрія повинна на чомусь базуватися. Та я мрію про такий стан суспільства, коли зростання самої свідомости бодай у колах людей освічених знизить кількість споживачів масової культури, а ті, хто її все-таки споживатиме, критично ставитимуться до її продуктів, під впливом чого масова культура змінить свою ідеологію згідно з викликами часу.

...А як справи в літературі, яка не належить до масової? Поле літератури безмежне, його в сукупності дослідити дуже важко. Звичайно, там набагато менше наративів, які стверджують абсолют цінностей, що їх заведено називати традиційними. І хоча я намагаюся стежити за світовим літературним процесом, я ще не зустрічала історії кохання між рівними. Кохання, що його може прийняти і подарувати людина, здатна жити сама, яка не казиться від власної самоти, але й не замикається в ній. Тоді й зустрінеш зрілого партнера, бо незрілі люди вже більше не приваблюватимуть.

У реальному житті такі історії кохання зрідка вже трапляються, ба більше, вони зрідка траплялися і за суворого патріархату, але таких історій іще не відтворено засобами культури. Є лише спроби, імітації цього сюжету. Така історія, якщо її буде належним чином розроблено і розтиражовано, стане чимось, що реально наблизить світ рівних можливостей чоловіків і жінок.

Може, включити цей сюжет у свої творчі плани?..

25 вересня 2019
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Один день мого життя
Чи може бути світ, у якому жінка — молодець? У якому її тіло не занадто товсте чи худе, а завжди просто її. У якому хай там коли вийшла заміж і народила дітей — це завжди вчасно. А якщо взагалі цього не зробила, однаково молодець, бо зробила щось інше. Ніби нескладно все, правда? Наша редакторка плакала, коли читала цей текст, адже жіночі мрії про феміністичну утопію дуже прості. Варто додати трішки поваги і справедливости, і наш світ стане ідеальним. І до болю сумно, що цих простих речей у жінок, та й у всіх решти теж, поки що немає.
Секс феміністичний
Який він, феміністичний секс? Це питання підірвало Тіндер! Насправді все просто: усвідомленість, комунікація, згода, повага. А для декого так складно...
Технологічне — це феміністичне
Технологічний розвиток зумовлює економічні зміни, а ті, своєю чергою, — соціальні. І саме в сучасному світі постіндустріальної інформаційної доби є той базис, на якому якнайкраще може розвинутися справжня рівність при максимальному розмаїтті, зокрема гендерна. Чому цього не уникнути?