20 липня, 2019

Утопія_феміністична

5 липня 2019
1969
Ірена Карпа

Телеведуча, співачка й авторка музики інді-гурту QARPA, культурна дипломатка. Мати трьох драконих — Кори, Каї і Наї.

Емпірична спроба письменниці та її читачок сконструювати жіночу цивілізацію. Пряма креативна демократія або Що з того вийшло б...

Читайте також:

Іду от щойно вокзалом в Екс-ан-Провансі. Дітей і багаж залишила на чоловіка, сама дивлюся, де які виходи. Одягнена в шорти і цілком собі непрозору льняну майку оливкового кольору, спека страшна, та й без неї я нечасто ношу бюстгальтер — він для мене від слова «ненависть». Заважає, дряпає, натирає, сковує рухи і, взагалі, не становить нічого функціонального з огляду на мій скромний розмір грудей. Одинока причина його носити — не дратувати чоловіків і не привертати зайвої уваги, що я й мушу робити у випадку з тонкими білими блузками.

І тут на тобі! «Ого, цицьки повиставляла, ну нічо собі, ого цицьки!» — шипіло й бубоніло наче собі під носа, але так, що мені чути було аж зі сходів, якими піднімалося це миршаве «сущєство» чоловічої статі. Не канонічний араб, не прищавий підліток, замордований гормонами. Просто хирлявий французький мужчинка між 30 і 40 роками, у синій футболочці і з таким обличчям, яке жодна з нас ніколи не згадає.

Я автоматично зробила яскравий жест, адаптований ще з дитинства, зі спального району в Черкасах, і дбайливо пронесений у дорослий вік — різко підняла середній палець, навіть не глянувши на вбогу істоту. А тоді повернулася до своїх і пошкодувала, що не пригрозила йому поліцією. У Франції це тепер нова тенденція: за будь-яких виявів харасменту в публічних місцях звертатися до служби охорони.

Мій чоловік поривався одразу ж знайти покидька, але, як я казала, це типаж яскравої індивідуальности і мама рідна не відрізнить його від йому подібних. Мої доньки теж допитувалися, що сталося і куди я так напружено дивлюся, але я просто сказала всім забити і розслабитися. Стрьомно в цій ситуації насправді те, що першою моєю реакцією було «О боже, треба прикритися!». Накинути на себе шарф чи шубу в сорокаградусну спеку, паранджу, кінець кінцем, тільки б під одягом не проглядали обриси мого тіла. Круто працює тисячолітня пропаганда, еге ж?.. Перша жіноча реакція — провина. Типу це я щось зробила не так, я викликала дискомфорт і збудження у якогось пересічного хрича. Капець.

А тепер уявімо собі ситуацію навпаки. Біжить бігун у лосинах (чи як там у джоґерів називаються їхні колготи, вдягнені на не завжди ідеальне тіло?), а ми такі з подругами, плюючи на лавці сємки, верещимо: «Ого, яку дупу виставив, ти бачила, як трясеться?.. О, а в цього дупа навіть і нічо так, міцненька. Агов, хлопику, а передом обернешся? Можна тебе ущипнути за яя? Як ні? Та ж чого ти тоді виставив усю свою красу, не знайшов просторіших штанів для джоґінґу?.. Куди цей світ котиться, одні проститути навколо...»

Думаю, ця історія з майкою трапилася невипадково. Уже років з десять ніхто так тупо мене на вулиці не харасив, і я вирішила, що то, може, вік поважний настав: усе-таки я канонічна «мадам», коли в сукні чи в пальті. Та трикляті шорти і майка всю мою солідність нівелювали на раз-два. Хоча я не про це. Я про те, що ніяк не могла почати писати текст на задану тему — про феміністичну утопію. Завдання редакторка поставила не з легких — описати ідеальний жіночий світ, де «здобули» без референсів на те, що «здолали».

Коли я спитала у свого французького чоловіка (а він у мене перший референс, коли треба глянути на фемінізм з боку цивілізованого мужика), як, на його думку, виглядатиме світ всепереможного фемінізму, він жахнувся. «О боже! — закричав Луї. — Дівки перемогли?.. Та це ж... це ж почнеться новий фашизм! Чоловіків принижуватимуть за те, що в них короткі члени і публічно висміюватимуть за передчасну еякуляцію!!! А ще нам же тепер платитимуть менше, ніж жінкам!» Тут надійшла його сестра, і вже реготали всі разом. Хоча про «платити менше залежно від статі» не так уже й смішно.

Потім я те саме питання поставила підписникам свого інстаграму, запостивши красиву прованську фоточку в сукні з відкритими плечима. Тут-таки вкотре зрозуміла, що підписниць у мене куди більше, ніж підписників, і ці дівчата по ідеї в кишеню не лізуть. Я реготала з кожного другого коментаря, і кожен третій ідеально лягав в основу неполіткоректної комедії. Щоправда, всі вони докорінно, крім одного чи двох, описують антиутопію. Ось лише кілька.

«Вагітні чоловіки сидять з набряклими ногами в черзі до гінеколога, кволо вихваляючись, що кому “моя” подарувала на 8 Березня (тобто 23 лютого). Половина черги кричить, що пора скасувати ці радянські свята, а інша половина їй заперечує, що тоді і взагалі подарунків не дочекаєшся».

«Чоловік у депресії, бо його батьки постійно питають, коли він одружиться / народить дітей і нафіга йому кар’єра».

«Давай одразу жесті про те, як бидло-жіночки луплять своїх святих і ніколи-ні-в-чому-не-винних чоловіків, тероризують їх, зраджують і бухають з подружками, поки благовірні виховують їхніх спільних дітей, роблять з ними уроки і шиють платтячка для шкільних вистав».

«Розповідь про працюючих жінок, які знімають молоденьких пациків, поки вдома муж у рожевому халаті пече пироги. Жінки виїздять на гольф і світські раути, де їх благовірні мають стояти збоку, мовчати і “прикрашати хазяйку”. Потім мужики в депресії збираються в читацькому клубі і один одному жаліються, як “вона не помітила його нову зачіску”».

«Якби повернутися в часи СРСР, де дівки в “адідасах” пхають “жигуль”, а мужики вдома шиють по “Бурді”».

«Вибори пройшли, нова президентка набрала Кабмін із самих жінок. І тут починається ґвалт: що за сексизм, де хоч один хлоп?! Ледве-ледве один таки пробився, і починається новий срач у пресі й соцмережах: як він туди потрапив? Чого не сидить удома з дітьми, а лізе в політику?! І взагалі, чий він коханець? Тупий же як пробка!»

Не знаю, з якої історії сідати писати сценарій. Може, навіть з усіх. І копірайт моїх дописувачок запечатаний інстаграмом!

А потім я спитала у своєї невістки-алжирки, людини, яка не з газет знає про ситуацію жінки в арабському світі, що було б для неї світом фемінізму, який переміг. «Бо я, ти знаєш, щось, крім колісниці, запряженої чотирма тарзанами, а над ними я з нагайкою, нічого поки не придумала!» — гигикаю до Ясмін, сподіваючись, що їй-то буде за що помститися рідному патріархату, в умовах якого твій бойфренд не може навіть візу до тебе отримати, поки офіційно не попросить у батька руки. «Та ж фемінізм не про це, — каже вона. — Навіщо жінкам над кимось панувати? Світ переможного фемінізму — це просто світ рівности. Рівних прав і можливостей».

Я трохи присіла і навіть хвилин на п’ять перестала продукувати свої дурнуваті жарти. Світ рівности з вуст арабської жінки, навіть натуралізованої француженки, — це дуже цікаво. Однак правда, міркували ми з нею далі, у Франції не було жодної президентки-жінки, а єдина прем’єрка втрималася аж кілька місяців. «Тут ви нас обскакали, — каже Ясмін. — У вас була та дама з косою». І показує жестом косу навколо голови. «Ну, це так, — кажу їй, — радше символічно».

Потім я ще пробувала чіплятися до сестри Луї, але вона саме гасала з кухні до столу в саду, носила наїдки і розпалювала барбекю, поки її чоловік невдоволено за щось на неї покрикував. Я зітхнула. Не скажуть мені в цьому домі, яким має бути утопічний світ. Тут на часі максимум справедлива помста за оцю рутинну нерівність (жінка не домогосподарка, а успішний ейчар, який тягне на собі всі домашні справи) і за тисячолітнє перебування в статусі «друга чєловєка» в принципі.

То, може, ми самі пофантазуємо для сміху? Чого раніше зовсім не було, але мало би бути? Наприклад, жінки-священниці. Єпископині і кардиналки, а то й прості сільські пасторки, до яких ходять, наче в гості до справедливої бабусі, котра завжди знатиме, що треба робити. Ну, бо й правда, чому це духівник, а не духівниця? Важкої фізичної праці тут не передбачено, гормональними відмінностями не відмажешся. Жінки-священниці виграють у своїх колег-чоловіків у бадмінтон і настільний теніс. А панотець Євстахій, кажуть, матір Ольгу «взув» у справі найкраще випеченого епл-крамблу для дітей-сиріт.

Власне, дітей-сиріт дедалі менше, їх інтегрують у родини, де часто головний хатній господар — чоловік, а він, як відомо, фізично сильніший і встигає зробити більше. А ще в нього низький серйозний голос, тож діти вчать уроки і слухаються назагал краще, ніж утомлену інтелектуальною роботою маму, яка приходить пізно і максимум замовляє піцу на всіх із сусіднього кафе. Та буває й навпаки, звісно, бо ключовий принцип сучасних сімей — кожен сам собі обирає роль.

Так само, до речі, кожен обирає собі релігію: в обов’язки кожного місцевого християнського пароха входить влаштовувати періодичну дитячу тусовку з імамом та імамкою, равином і равинкою, а ще із сонцепоклонниками, растафарянами, індуїстами, буддистами й атеїстами обох статей. Усі священні книги переписано з урахуванням паритетности верховного Бога й Богині (переписано вдруге, у новій редакції виправлено відсутність Бога і присутність лише самої Богині на розділену відповідальність обох за світобудову).

Нарешті легітимізувався ще вчора доволі радикальний рух маскуліністів, у якому брали участь і окремі жінки, вимагаючи повернути «все, як було» в незапам’ятні часи. Мовляв, ну й що, що бив і пив, зате ж дарував діаманти і тюльпан на 8 Березня. Іронічні історики порівнювали ампірації таких ретроградок із тугою за ковбасою по руб двадцять у симпатиків СССР, але їхні алюзії мало кому зрозумілі. (Консенсусу зі згаданим радикальним угрупованнями вдалося добитися шляхом цивілізованої дискусії в суспільстві.) Головне досягнення руху маскуліністів, на думку пересічних громадян, — урочисте знесення пам’ятників групи «Всі мужики — козли» з центральних площ населених пунктів. На місцях знесених монументів відкрито нові — пам’ятники Пінгвіну як символу висиджування яєць самцем, поки самиця йде на полювання.

Власне, про це полювання. Одна моя коментаторка запропонувала розвинути ідею «точки нуль». Уявити світ, де від початку чоловіки сидять удома й бережуть вогонь, а жінки йдуть на полювання, бо вони хитрі й спритні, а коли їх на мамонта йде ціле плем’я, то гуртом і батька легше бити. Відтак людство розуміє, що дівчатка розвиваються швидше за хлопчиків: раніше починають говорити, ходити тощо. Головне — не зупиняти їх оцим «ти же дєвочка» і не втюхувати в руки умовні п’яльця, голку й бісер. Жінка дуже собі «на ти» з природою, вони існують у гармонії, звідси все це прекрасне дике мистецтво, сміливі кольори, відверта поезія і чуттєва музика. Чоловіки — співавтори, рівноцінні партнери чи конкуренти. Усе по-чесному, все залежно від талантів і професійности кожного й кожної. А, так, і прикметники в підручниках тепер стоять спершу жіночого роду (чорна, чорний), а потім чоловічого...

От дідько. Знову Остапа понесло, ну, ви бачите? Ніяк не вдається встановити ту кляту рівність, навіть на словах, навіть на прикметниках. А чому? Може, просто тому, що я її ніколи по-справжньому не бачила, і неможливо уявити те, прикладу чого не знаєш? Навіть якщо ти письменниця. Навіть якщо тобі належить фантазувати. Я не можу нафантазувати рівність. Її треба створити фактично з нуля по всіх системах.

Так що сорі, ґайз. Я не знаю ідеального рецепту світобудови, але точно знаю, що ненавиджу все, що нас сковує. Особливо ці кляті бюстгальтери.

5 липня 2019
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Наступна ланка еволюції — фемінізм
Чи можливий феміністичний світ без розподілу характеристик та обов’язків між чоловіками й жінками? Які цінності будуть у людства, коли ми перестанемо очікувати від кожної статі певних поведінкових патернів? І чому співпраця та підтримка — найвигідніша стратегія еволюції?
Як в Україні провели експеримент з обов’язковими гендерними квотами, а потім відмовилися від них
Якщо дати жінкам владу, а чоловікам — реальну можливість ходити в «декрет», чому це зменшить кількість стихійних паркувань, інфекційних захворювань і секс-туризму (адже ми не бренд, пам’ятаєте?). Авторка показує утопію (а може, просто наше майбутнє), де з простої рівности випливають справжні дива.
Як мрії стають реальністю, або Як фемінізм змінює світ
Фемінізм змінював і продовжує змінювати світ. Ціннісний і практичний — отакий-от мій фемінізм, який веде нас до рівности. Минуле — сьогодення — майбутнє, погляньмо на це очима дівчини з майбутнього, гості з моєї феміністичної утопії.