8 жовтня, 2024

Керувати аудиторією чи підкоритися їй: як фемінізм змінює світ серіалів

27 грудня 2018
Поширити в Telegram
9741
Галина Михайлова

Мама, журналістка, феміністка. Пише на соціальні, економічні й культурні теми. Цікавиться темою жіноцтва і його ролі в житті людства.

Читайте також:

Чому серіали так сильно впливають на аудиторію? Новітні дослідження доводять, що під час одночасного перегляду фільму в кінотеатрі люди навіть блимають одночасно, не кажучи вже про синхронізацію мозкових реакцій аж на 70 %. А уявіть собі тисячі глядачів, які сидять удома перед телеекраном, дивляться нову серію і реагують одночасно, хоча їх розділяють шалені відстані. Вони разом відчувають пристрасть, горе, щастя[1].

Така синхронність не може не вплинути на їхні дальші дії. До того ж кожному фанату і поціновувачу хочеться наслідувати улюблених персонажів. З яскравих прикладів — після серіалу «Комісар Рекс» збільшилася кількість вівчарок як домашніх собак, а після виходу на екрани «Гри престолів» стало модно тримати вдома хаскі. На жаль для самих хаскі, адже це не хатня тварина, їй потрібен простір, це спричинило численні відмови від них[2]. Наслідування зачепило не лише собак, ясна річ. Серіали «Вікінги» і «Гра престолів» нормалізували сприйняття довгого волосся у чоловіків (досі таку зачіску найчастіше носили представники рок-субкультур).

Сила дії серіалів, як і кіно взагалі, полягає в розмаїтті інформації. Для кожного віку, статку, переконань величезна фабрика серіалів створила свою телеісторію. Проте не лише серіали впливають на людей, а й глядачі впливають на події на екрані. Блогери, влогери, користувачі Твіттера, відвідувачі форумів можуть примусити історію йти новим шляхом, наприклад, прибрати актора, як це було в «Картковому будинку» через скандал із Кевіном Спейсі.

Віртуальність дозволяє керувати масовою свідомістю, яка рухається слідом за певними проявами віртуальності. Водночас серіальна реальність цікава для впровадження нових норм поведінки. Людину часто захоплює інша реальність. У ній є і мутанти, які борються проти урядів, що хочуть їх знищити (телесеріал «Обдаровані» й інші), є герої з відхиленнями від психічної норми, котрі виявляються сильнішими і потрібнішими за звичайних людей («Сприйняття»), є серіали, де роботи трансформуються в людей («Світ Дикого Заходу» й інші). Однак ця інореальність має реальні наслідки. Ми змінюємо своє ставлення до стигматизованих людей, отримуємо нові навички життя у візуальному світі, міняємо свої звички, скажімо, задля здорового харчування і поведінки[3].

Від милої кицьки до суперагента: еволюція жінок у серіалах

Головні героїні серіалів за останні двадцять-тридцять років кардинально змінилися. Від томних і пристрасних Ізаур та кумедних красунечок на зразок Сібіл Шепард у «Детективному агентстві “Місячне сяйво”» серіали нарешті перейшли до різних жінок — сатиричних, амбіційних, рішучих, які не гірше, а іноді навіть краще за чоловіків справляються з будь-яким завданням. І ця тенденція прогресує.

Найкраще еволюцію можна простежити на прикладі серіалів, які транслюються довгий час. Більше як 50 років фанати «Стартреку» спостерігають за подіями в уявному майбутньому. Перший «Зоряний шлях» вийшов на екрани 1966 року. У першому сезоні оригінального серіалу жінки на кораблі займаються головно тим, що приносять їжу чоловікам. Єдина жінка на мостику — чорношкіра радистка Ухура, яка поводиться досить манірно. Хоча цей персонаж революційний для свого часу, адже перша афроамериканка на екрані в космосі. Та й форма у них специфічна. На противагу комбінезонам і брючним костюмам чоловічого складу екіпажу, жінки вдягнені у міні-сукні, які ледь закривають сідниці, і чорні колготи. Найзручніший одяг для міжзоряних перельотів, чи не так? Знаковий також промо-фільм до першого сезону. Там капітан, побачивши жінку-старшину, яка принесла доповідь, ледь не підскочив і заявив, що ніяк не звикне до жінок на мостику. А у відповідь на здивування ще однієї жінки зазначив, що з нею інша справа. Це його заступниця, але її стать команда спеціально ігнорує, її навіть називають «Номер один».

Останній же «Стартрек» «Зоряний шлях: Діскавері» разюче відрізняється. По-перше, жодних колгот. Одяг жінок відповідає професії і нічим не відрізняється від чоловічого. По-друге, капітан і командор — жінки, до того ж одна азіатка, інша темношкіра. І взагалі, на кораблі є істоти різних рас, на відміну від першого сезону, де був лише вулканець. Центральна персонажка — темношкіра Майкл Бьорнем, яку зіграла Сонікуа Мартін-Грін, — максимально логічна і добре контролює свої емоції, на противагу героїні першого сезону серіалу.

Кадр із фільму «Секс і місто»

Зміни справді разючі. Якщо ще десять років тому молоді гетеросексуальні жінки частіше асоціювали себе з Кері Бредшоу із «Секс і місто», то нині нові героїні: Супергьорл з однойменного серіалу, Лагерта з «Вікінгів», Дайнеріс із «Гри престолів». Те, що в комерційному кіно почали з’являтися нестандартні жіночі образи, говорить про тенденцію. Сильні й незалежні жінки, які не дуже переймаються стосунками (принаймні це не центральна сюжетна лінія), стають нормативною соціальною моделлю для жіночої поведінки і самореалізації.

Хоча цікаві жіночі персонажі в серіалах були завжди. Згадаймо кілька з них. Героїня, яку любили всі діти 1990-х, — Ксена, найкрутіша принцеса-воїн (серіал ішов з 1995-го по 2001 роки). Чомусь нікого з нас у дитинстві не дивувало, що жінка може командувати армією і ніхто не виганяє її освоювати підбори чи варити борщі.

Жінок часто наділяли магічною силою. «Баффі — винищувачка вампірів» (1997–2003) — культовий серіал рубежу тисячоліть. Багато дівчат мріяли бути на неї схожими. Або навіть згаданий «Секс і місто» (1998–2004). Хоча половину серіалу присвячено, що не дивно, коханню і любовним стосункам, ми бачимо там чотири сильні жіночі образи зі складною особистою й професійною динамікою.

З часом змінюється не тільки типаж героїнь, а й варіації поєднання характеру і зовнішності. Тепер сильній жінці зовсім не обов’язково нагадувати Брієнну Тарт або копіювати чоловічий стиль одягу. Друга хвиля фемінізму з 1970-х років критикувала культурну увагу до різниці між чоловічим і жіночим тілом та боролася за можливість не голити волосся на тілі, не користуватися косметикою і сексуалізованим одягом, адже все це патріархатні вимоги, нав’язані жіноцтву. Однак з кінця 1990-х традиційні прояви фемінності, як-от губна помада, високі підбори або гламур, більше не конфліктують з жіночою силою і незалежністю[4].

Кадр із серіалу «Кістки»

Згадаймо хоча б популярний останнім часом сюжет, коли детектив працює з помічником — патологоанатомом, письменником, лікарем. Я навмисне не окреслювала, хто жінка в цій парі, бо варіанти різні. Скажімо, у серіалах «Касл» і «Роузвуд» красиві й сильні жінки служать у лавах поліції. Антропологиня, яку зіграла Емілі Дешанель у серіалі «Кістки», навпаки, допомагає агенту ФБР. Третій вид, коли жінка керує всім процесом розслідування, — це серіали «Слідство за тілом» та «Вероніка Марс».

Останні два серіали не випадково згадано разом. Вони яскраво демонструють варіативність серіалу як шляху комунікації з аудиторією навіть у рамках одного жанру. Вероніка — молода дівчина, підліток, навчається в старшій школі. Така персонажка знайде відгук насамперед у молодої аудиторії, транслюватиме підліткам ідеї самостійності. У серіалі порушено, зокрема, теми класової ненависті й булінгу. Меган Хант у «Слідстві за тілом», яку зіграла Дана Ділейні, зріла жінка: на момент початку зйомок акторці було 53 роки. У Меган інші проблеми — непорозуміння з донькою, труднощі в особистому житті, які зачеплять старшу аудиторію. При цьому вона впевнена, красива, доглянута жінка, яка, незважаючи на свою роботу патологоанатома, на вигляд просто супер. Це відповідає рольовій моделі жінки старшого віку, яку транслюють і інші популярні серіали. У «Відчайдушних домогосподарках» жінкам уже за сорок років, у них діти, чоловіки, купа своїх проблем, але вони однаково стежать за собою, зустрічаються, ведуть активне соціальне життя. Така жінка затребувана аудиторією, і серіали показують, що така рольова модель реальна, нормалізуючи її для соціуму.

Однак ідеальність ставиться під сумнів навіть у самих серіалах. Скажімо, ті ж таки «Відчайдушні домогосподарки». Лінет Скаво — мати чотирьох дітей, яка змушена наново починати кар’єру. Рештки їжі на одязі, проблеми із сусідами через бешкетування, стосунки з чоловіком — це знайомо кожній багатодітній мамі. Габріель Соліс — багатійка і колишня модель, яка потрапила в золоту клітку. Сьюзан Мейер переживає розлучення. Єдина ідеальна, на перший погляд, Брі ван де Камп теж на грані розлучення і з проблемами в родині. Це про неї сусідки питають, як їй усе вдається. А секрет насправді у вмінні добре приховувати проблеми. У цих серіалах жінка не просто робот на підборах: вона втомлюється, у неї бувають проблеми, вона не встигає фарбуватися або й узагалі цього не робить.

Серед жінок старшого віку в серіалах виділяються образи жінок з гомосексуальною орієнтацією. Найчастіше їх показують аутсайдерами, яким доводиться пробиватися крізь терни до своєї мети. Наприклад, у серіалі «911» є персонаж Генрієтта «Хен». Чорношкіра парамедик на пожежній станції, лесбійка, вона долає спротив командира, який уважає, що в його пожежній частині жінкам не місце, — цьому присвячено окрему серію. Весь серіал пронизує наскрізна думка — щоб рятувати людей, не важливі ні вік, ні стать, ні зовнішність.

ТОП–15: різні жінки, різні долі, спільне — внутрішня сила

Чимало серіальних героїнь припадають нам до душі. Передивитися всі кінокартини світу неможливо, тому пропоную вам 15 кращих, на мою думку, серіалів, які чудово показують жіноцтво і його прагнення до самовизначення.

Поділ серіалів на історичні, фантастичні, політичні й детективні умовний.

Історичні

Нинішніх кінематографістів часто надихають постаті сильних жінок, які відігравали поважну роль у політиці минулого. Образи цих жінок дуже різні — від звабливої Мата Харі до жорсткої Маргарет Тетчер. На екрани переносяться не лише історичні діячки, — у серіалах знайшла місце і тема боротьби жінок за свої права. І хоча окремі сцени геть далекі від документальності, загальні тенденції часу очевидні.

«Розслідування Мьордока» (Murdoch Mysteries). Канадський детективний серіал про геніального криміналіста не був би таким повним і цікавим без помічниці слідчого — патологоанатома Джулії Огден, яку зіграла Хелен Джой. Родзинка типового сюжету — те, що дія відбувається в Канаді кінця ХІХ століття, і в серіалі використано всі характерні риси доби. Доктор Огден — ледь не перша студентка на лікарняному відділенні, єдина жінка-патологоанатом у Торонто, дуже самостійна і феміністично налаштована особа. Звичайно, в серіалі не могло не відбитися таке яскраве явище, як рух суфражисток: у кількох епізодах Джулія стає до лав жіночого руху за виборче право — вибирати і бути обраною. Хоча серіал і сама ця ситуація — цілковита вигадка, опір частини чоловіків і їхня риторика відповідають реальності. В останніх сезонах на екрані з’являється також темношкіра учениця Джулії Ребекка Джеймс, яку зіграла Мона Траоре. Для ХІХ століття це крутий прорив.

Ще один серіал розповідає про становлення жінок, які розпоряджаються своїм життям і правами — це «Телефоністки» (Las chicas del cable). Перший іспаномовний серіал від «Нетфлікс» потрапив у наш рейтинг завдяки героїні Ани Фернандес Гарсії. Вона зіграла роль Карлоти, яка долучилася до руху борчинь за права жінок. «Для суспільства ми були тільки домогосподарками і матерями. У нас не було права мати мрії або амбіції. Заради світлого майбутнього деяким жінкам доводилося долати величезні відстані, а іншим — протистояти нормам цього консервативного шовіністського суспільства. Та в кінцевому підсумку ми всі, багаті чи бідні, хотіли одного — бути вільними», — важливе гасло серіалу.

Небагато серіалів можуть зосереджуються на одній історичній постаті. «Біла королева» (The White Queen) — британська серіальна драма про історичні події ХV століття. Війна Червоної і Білої троянд — кровопролитне протистояння між Ланкастерами і Йорками — стало тлом для історії трьох сильних, амбітних жінок. Єлизавета Вудвіль, Маргарита Бофорт і Анна Невілл багато пережили і зрештою стали королевами. У серіалі переплітаються історичні факти й інтриги. Головне його гасло — «Чоловіки йдуть битися. Жінки ведуть війну», кінець кінцем, вони її виграють, кожна своєю ціною.

Одна з найяскравіших і найвпливовіших жінок ХХ століття — королева Великої Британії Єлизавета ІІ. Саме їй присвячено серіал «Корона» (The Crown). Від звичайної жінки, яку лагідно називають Лілібет, до можновладної правительки — як в одному житті сполучити людське і політичне? Мабуть, найкращою відповіддю на це питання стане серіал. Політичні скандали, Суецька криза, материнство й заміжжя — у Єлизавети ІІ є чому повчитися.

«Шляхетна жінка (The Honourable Woman). Меґі Джиленхол грає Нессі Штейн, якій дістався у спадок батьків бізнес із виробництва зброї. Та її мета — владнати політичну кризу і вирішити збройний конфлікт між палестинцями й ізраїльтянами. Замінити зброю на мир дуже складно, і цей міні-серіал наочно показує вир конфлікту, у якому опиняється жінка.

Фантастичні

Крізь час і простір — в інших, вигаданих світах жінки теж керують дуже впевнено. Або борються за свої права. Ситуації цілком життєві, просто щоб достукатися до тієї частини аудиторії, яка більше полюбляє фантастику, в такі фільми додають драконів, війська, інопланетян і все, що робить їх фантастичними. Та й у вигаданих світах, як виявляється, ті самі проблеми, що й у нашому.

«Оповідь служниці» (The Handmaid’s Tale). У тоталітарній державі Галаад роль жінки звели до біологічної функції. Усіх репродуктивно спроможних жінок із незаможних сімей муштрують і змушують народжувати дітей — вони служниці-інкубатори для офіцерів. І навіть у таких вигаданих умовах є жінки, які йдуть проти системи і добиваються волі. Серіал переміг у численних номінаціях, зібрав чимало схвальних відгуків критиків і глядачів. А блискуча гра Елізабет Мосс робить його дуже цікавим. Завважу, що серед служниць у центрі навчання є і білі, і темношкірі жінки.

«Гра престолів» (Game of Thrones) — революція в серіальному бізнесі, просто вибух на екранах. Серіал відзначено багатьма престижними нагородами, серед них 38 прайм-таймових премій «Еммі» в різних номінаціях, три премії «Х’юго» за найкращу постановку. Один із наймасовіших за кількістю глядачів проект багатий на сильних жіночих персонажок. Уже згадана Брієнна Тарт, а ще Старк, Серсея Ланістер і, звичайно, Дайнеріс Таргарієн. Молода британська актриса Емілія Кларк розкішно втілила образ принцеси у вигнанні, у яку закохується майже кожен чоловік на її шляху. Мета героїні — повернути собі трон, який колись належав її батькові, і задля цього рішуча дівчина готова на все. Протягом усіх сезонів Дайнеріс еволюціонує — з невинної дівчини в легкій сукні вона перетворилася на керманичку і воїтельку. Та й крім матері драконів, у серіалі є на кого подивитися із впливових жінок. Вони втілюють різні стилі правління, добилися влади різними шляхами і тримають її, наче бульдог жертву. Діліться в коментарях, хто вам найбільше до вподоби. Серіал розкриває тему нетрадиційних сексуальних стосунків. Головні й другорядні персонажі, не тільки жінки, різні за статурою, зовнішністю, фізичними вадами. Порушується в «Грі престолів» і важлива тема ставлення до людей інакших, які відходять від стереотипів і традиційних уявлень. Тіріон Ланістер через свій зріст розчарував сім’ю і все життя страждав від проблем у взаєминах із батьком, однак герой Пітера Дінклейджа викликає симпатію завдяки адекватному мисленню і добрим учинкам. До речі, завершальний сезон саги стартує вже у квітні 2019 року.

«Доктор Хто» (Doctor Who). Якщо коротко, Доктор — інопланетянин, який може міняти своє тіло, але сам ніколи не знає, ким буде в майбутньому. Дванадцять разів його грали чоловіки, а втринадцяте доктором стала жінка — роль отримала Джоді Віттакер. Одразу після оголошення актриси в ролі Тринадцятого Доктора британський журнал «Radio Times» провів опитування серед більше як 12 тисяч глядачів, яке показало, що загалом думка про першого Доктора-жінку позитивна. Проти цієї ідеї висловилися тільки 15 % опитаних, 42 % назвали рішення авторів серіалу «чудовим», а 43 % відповіли, що не хочуть робити поспішних висновків і дочекаються першої серії з Джоді в ролі Доктора[5]. Серіал варто подивитися ще й тому, що «Доктор Хто» — найдовший у світі науково-фантастичний серіал, внесений до Книги рекордів Гіннеса.

Політичні

«Якщо жінка має право піднятися на ешафот, вона повинна мати право піднятися на трибуну», — цю фразу ще 1791 року написала Олімпія де Гуж, письменниця й журналістка доби Великої французької революції. Національний конвент відхилив її «Декларацію прав жінки і громадянки», але вона стала пророчою — жінки здобули право обиратися і бути обраними. Героїні наступних серіалів пройшли або проходять усі стежки виборчого процесу і керують політичним життям нарівні з чоловіками і над ними.

«Уряд» (Borgen) — данський серіал про важку роботу політиків. Сюжет фільму про політичну боротьбу розгортається в сучасній Данії. Головна героїня Біргітте Нюборг очолює Партію поміркованих, а її медіа-радник знаходить серйозний компромат на чинного прем’єр-міністра. Нюборг відмовляється грати в брудну гру, і компромат опиняється в руках лідера опозиції. На подив усіх, оприлюднений компромат не просто нищить опозицію і владну партію, а й виводить уперед Партію поміркованих. Біргітте має сформувати уряд країни, втримати позицію в політичних іграх, не відмовитися від своїх принципів і не втратити родину. Першою жінкою у владі бути важко — серіал саме про це.

«Скандал» (Scandal). У цьому серіалі всім керує Олівія Поуп у виконанні Керрі Вашингтон. За цю роботу актрису було номіновано на премію «Еммі» за найкращу жіночу роль у драматичному телесеріалі. Вона перша темношкіра акторка за останні два десятиліття і сьома в історії, номінована в цій категорії. Серіал розповідає про дівчину, яка допомагала організувати передвиборчу кампанію президента США і стала його коханкою. Після перемоги на виборах стосунки припинилися. Героїня вирішила скористатися навичками й контактами і відкрила антикризове агентство. Олівія Поуп вирішує проблеми багатих клієнтів та працівників Білого дому. Фішка серіалу в певній реалістичності: сюжет засновано на житті і кар’єрі Джуді Сміт, колишньої керівниці прес-центру Джорджа Буша — старшого, яка виступила однією з продюсерок проекту.

«Стан справ» (State of Affairs). Америкою керує чорношкіра жінка! Роберта Пейтон на своїй посаді стикається з чималими труднощами, і їй допомагає Чарльстон Такер. І це теж жінка! Вона працює в ЦРУ, влучно стріляє і завжди готова допомогти. Як поєднати кар’єру й особисте життя, коли ти президентка чи агентка? Можливо, відповідь знайдеться в серіалі. Невеликий спойлер: агентка ЦРУ почне зустрічатися із сином президентки.

«Політикани» (Political Animals). У центрі сюжету міні-серіалу — сильна і впевнена в собі жінка Елейн Барріш, яку майстерно втілила на екрані Сігурні Уївер. У дев’яностих роках вона була одружена з президентом Сполучених Штатів, який, незважаючи на свої позашлюбні зв’язки, був дуже популярний. Коли каденція чоловіка закінчилася, жінка вирішила почати власну політичну кар’єру. Елейн обрали губернаторкою штату Іллінойс. У ніч перемоги вона попросила в чоловіка розлучення, а через два роки стала державним секретарем. У цьому серіалі теж зображено, як жінка-політик розривається між роботою і сім’єю, — типовий сюжет, викликаний застарілим стереотипом про жінку — берегиню родини.

«Картковий будинок» (House of Cards). Клер Андервуд відмовилася мати дітей, бо вважала, що це завадить їм із чоловіком насолоджуватися головною справою життя — політикою. Вона не просто права рука чоловіка — в останньому поки що сезоні вона вже всім керує. Геніальні політичні ходи, мінімум емоцій, лише користь для бізнесу — Клер нетипова персонажка. Не молода, не 90–60–90, жодних яскравих кольорів і декольте. Вона залізна леді серіалу, і це неймовірно приваблює. На посаді президента Сполучених Штатів вона не зраджує своїй манері жорстоко вести гру. Серіал може шокувати тих, хто дивиться на жінок-політикинь крізь рожеві окуляри.

Детективні

Шукаючи правду, не бійся її знайти. Жінки-детективи на екрані вже нікого не дивують. Ще з часів «Секретних матеріалів» розслідувачки різних типів: із сексуальним підтекстом і без, літні й молоді, білявки й чорнявки — заполонили детективний жанр. Та два серіали, які я виділила в цю категорію, вразили мене куди більше за інші.

«Кістки» (Bones). Геніальна антропологиня Темперанс Бреннан у виконанні Емілі Дешанель разом з агентом ФБР Сілі Бутом за допомогою команди антропологів із Джеферсонівського інституту розкривають кримінальні справи. Типовий серіал стає цікавішим завдяки характеру головної героїні. Самостійна, феміністична, зі схильністю до перфекціонізму доктор Бреннан, не зважаючи ні на посади, ні на що інше, досягає своєї мети. Іноді вона нетактовна, іноді занадто напориста, та це завжди позитивно впливає на розслідування. У серіалі, крім власне кримінальних історій, порушуються проблеми лідерства жінок, декретної відпустки, наукового зростання. І Бреннан не одинока варта уваги персонажка серіалу. Каміла Сероян, її керівниця в інституті, — нащадок африканських рабів, цьому присвячено окрему серію, у якій персонажі відновлюють обличчя тих, хто затонув із рабовласницьким кораблем.

«Безстрашна» (Fearless) — це історія юристки, яка вирішила заново відкрити стару кримінальну справу про вбивство дівчини-підлітка. Засуджений уже багато років за ґратами, але Емму Бенвіл насторожують кілька моментів. Попри перешкоди спецслужб, постійний контроль ЗМІ та осуд з боку батьків жертви, героїня починає розслідування. Жодних спойлерів не буде. Чи вдалося їй — дізнаєтесь із серіалу. Тлом для детективної історії стали теми біженців, усиновлення, стосунків із батьками при смерті. Сповнений сенсами серіал справді дає привід порефлексувати на соціальні теми.

Серіали і політика: взаємне проникнення та перспективи спілкування з аудиторією

Після виборів у США, які виграв Дональд Трамп, в інтернеті поширилася теорія змови. В одній із давніших серій «Барт у майбутньому» мультиплікаційного серіалу «Сімпсони» сказано, що він змінив Трампа на посаді президента. «Сімпсони» взагалі говорили багато про що, перш ніж ці події сталися (наприклад, угадали про епідемію Еболи і нобелівського лауреата з економіки), кілька анонімів навіть заявляли про програмування людської поведінки. Так це чи ні, ми дізнаємося за кілька років, адже слідом за Бартом президенткою стала жінка — Ліза виправляла все, що накоїв брат.

Політика й серіали дуже тісно пов’язані. Лише кілька днів тому з’явилася стаття про програмування позитивного образу Росії в російському дитячому мультсеріалі «Маша і ведмідь»[6]. Вірити цьому чи ні — особиста справа кожного, але ці дві сфери вельми взаємопроникні. Політикиня Гіларі Клінтон і режисер Стівен Спілберг об’єднуються для екранізації книжки «Час жінок: велика боротьба, щоб отримати голос» авторства Елен Вайс. У книжці йдеться про боротьбу жінок за право голосу. Гіларі Клінтон буде виконавчою продюсеркою проекту, і це не перший серіальний досвід політикині. Раніше Гіларі і ще двоє колишніх держсекретарів США знялися в серіалі про життя жінки на цій посаді «Мадам держсекретар»[7].

Отже, маючи мислячу аудиторію, серіал може на неї вплинути. У серіалі взаємодіють різні погляди, світоглядні позиції, перетинаються різні проблеми. Тому не можна стверджувати, що в кожному серіалі домінує одна тематична лінія, ціннісна позиція, навпаки, серіал — калейдоскоп тем і сюжетів. У процесі перегляду ми трансформуємо своє світобачення і розуміння себе. Однак нині аудиторія не просто споживає продукт, а і впливає на нього — своїм відгуком і попитом.

За останні п’ятдесят років серіали врешті-решт відійшли від образу милої гетеросексуальної білої домогосподарки в ідеально випрасуваній сукні і показують нам реальних жінок. Вони старі й молоді, 90–60–90 й іншої статури, темношкірі, азіатки, на керівних посадах і командні гравчині. У серіалах останніх років до образу жінки почали ставитися серйозніше. Ці образи перестали бути пласкими — з’являється бекграунд особистого досвіду, стосунків з іншими героями, проблем і перемог. Немає єдиного образу — жінка еволюціонує, перед нею відкриваються нові можливості. І не тільки жінки. Ще двадцять років тому тему гомосексуалів у серіалах було майже табуйовано, нині ж виходять присвячені їм кінокартини, як-от «Нова норма» — фільм про пару геїв, які хочуть скористатися послугами сурогатної матері і виховувати дитину. Узагалі, тему інвалідності десятиліттями замовчували і у фільмах, і в серіалах. Сьогодні серіал «Гарний доктор» детально розповідає історію аутиста, який, попри хворобу, став лікарем. Персонажі змінюються, стають реальнішими, і нам простіше ототожнювати віртуальний світ із нашим.

Хоча люди дивляться серіали головно для відпочинку й розваги, ті однаково можуть впливати на її судження. Сподіваємося, активні й соціально значущі жінки по той бік екрана вразять глядацьку аудиторію і привчать її до того, що політикиня, науковиця, детективка, керівниця — це нормальна робота для жінки, а не поодинокі випадки.

І невеликим бонусом — серіал «Дивовижна місіс Мейзел». Типовий сюжет, коли головну героїню кидає чоловік, має несподівану розв’язку. Жінка жартує краще за нього і стає стендап-коміком у США в консервативних 1950-х. Арешт, епатаж, жіноча дружба, навчання на помилках і шлях до мети через дуже смішні «терни». Щойно вийшов другий сезон!

 

[1] Див.: Miller, Greg. How movies synchronize the brains of an audience // https://www.wired.com/2014/08/cinema-science-mind-meld/

[2] Див.: O’Brien, Liam. Game of Thrones inspired Huskie craze goes cold as owners give up on dogs // https://www.independent.co.uk/environment/nature/game-of-thrones-inspired-huskie-craze-goes-cold-as-owners-give-up-on-dogs-8431188.html

[3] Див.: Почепцов, Георгий. Трансформации виртуального пространства в процессах влияния // https://ms.detector.media/trends/1411978127/transformatsii_virtualnogo_prostranstva_v_protsessakh_vliyaniya/

[4] Див.: Post Feminism and Popular Culture [Електронний ресурс] // Feminist Media Studies. — 2004: https://politicsandculture.org/2009/11/09/post-feminism-in-popular-culture-a-potential-for-critical-resistance/

[5]Див.: Тринадцатый доктор // https://ru.wikipedia.org/wiki/Тринадцатый_доктор

[6] Див.: Children’s show is propaganda for Putin, say critics (2018) // https://www.thetimes.co.uk/article/childrens-show-is-propaganda-for-putin-say-critics-j9wxcvslm

[7] Див.: Клінтон і Спілберг створюють телепроект про боротьбу за права жінок // https://ms.detector.media/tv_radio/1411981046/klinton_ta_spilberg_stvoryuyut_teleproekt_pro_borotbu_za_prava_zhinok/

27 грудня 2018
Поширити в Telegram
9741
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Ольга Неманежина про роль жінок в українській політиці, конкуренцію та важливість протидії сексизму
Ольга Неманежина — гендерна експертка, керівниця громадської організації «Рада жіночих ініціатив». Експертний ресурс Гендер в деталях розпитав її, як вона, будуючи політичну кар’єру, зіткнулася з мобінгом. Також експертка порадила, як політикиням реагувати на сексизм і гідно давати відсіч.
Катерина Левченко: Питання сімейної та гендерної політики – актуальний погляд у майбутнє
У новообраному українському парламенті стало значно більше жінок-депутаток. Як це позначиться на розвитку тих сфер суспільного буття, які найчастіше пов’язують саме з участю представниць жіночої статі? Чи опиняться в пріоритетах питання сім’ї та забезпечення гендерної рівності?
Права і тюльпани: чому ми досі відзначаємо 8 березня?
8 березня залишається одним з найпопулярніших свят в пострадянській Україні, яке пересічні громадян(к)и масово відзначають як «жіночий день» квітами-цукерками-дрібними подарунками. Однак первісно воно було Міжнародним днем солідарності у боротьбі за права жінок. Як відбувалася деполітизація цього свята в СРСР, де «жіноче питання» вважали вирішеним? Чи справді 8 березня святкують лише в країнах соцтабору? Чому політичні лідери і посадовці в незалежній Україні продовжують вітати жінок у брежнєвському дусі зі «святом весни, краси і ніжності»? Чи можливо і потрібно сучасним українським жінкам повернути собі украдене свято? Про сучасні феміністичні ініціативи з відновлення політичного смислу 8 березня – у цій статті.