19 жовтня, 2019

Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку

30 серпня 2019
2194
Наталка Сняданко

Письменниця, перекладачка, журналістка. Навчалася у Львівському, Фрайбурзькому та Варшавському університетах. Працювала координаторкою Осередку досліджень античної традиції Східної і Центрально-східної Європи, кураторкою літературно-мистецького проєкту швейцарської фундації Pro Helvetia в Україні. Входила до редколегії польсько-німецько-українського літературного часопису «Радар», була журналісткою і редакторкою в кількох українських газетах і журналах. Публікувалася у виданнях: «du», NZZ, «Die Welt», «Süddeutsche Zeitung», «Deutsche Welle», «New York Times», «The Guardian», «Gazeta Wyborcza», «Tygodnik Powszechny», «Nowa Europa Wschodnia» та ін.

Авторка дев’яти книжок прози: «Колекція пристрастей», «Сезонний розпродаж блондинок», «Синдром стерильності», «Чебрець у молоці», «Комашина тарзанка», «Гербарій коханців», «Країна зламаних іграшок», «Фрау Мюллер не налаштована платити більше», «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма». Переклади її текстів виходили в одинадцятьох країнах, серед яких Німеччина, Австрія, Швейцарія, Польща, Угорщина, Великобританія, Чехія, Росія, США.

Письменниця Наталка Сняданко поспостерігала за сім’ями українців на курорті — всі ми добре знаємо ці гендерні «розклáди». Як робити натомість, щоби бути рівними і справді щасливими? Усе ніби дуже просто, але прості речі часто виявляються найскладнішими.

Читайте також:

На терасі біля басейну мама фотографує Наталочку. Наталочці місяців п’ять, вона посміхається, тягнеться пальчиками до телефону, агукає і перебирає ніжками. Потім мама кладе Наталочку на шезлонг і починає надягати повзунки. Наталочка плаче, їй душно. Мама приказує:

— Ну, не плач, ти ж знаєш, що дівчаткам не можна ходити голими. Вони ж дівчатка.

На сусідніх шезлонгах лежать мами з хлопчиками такого самого віку. Хлопчики в одних лише памперсах, не плачуть, їм не душно. Хлопчикам можна лежати голими. Вони ж хлопчики.

Дівчинку Наталочку кладуть у візочок, оздоблений золотом, і возять по красивій території курорту, де всюди квіти, чистенькі доріжки, дитячі майданчики. Як у казці. У часи мого дитинства була така популярна казка Миколи Трублаїні — «Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку». У цій казці доволі підозрілий гендерний розклáд. Лебідь ні з того, ні з сього вирішив з’їсти сріблясту рибку. Вона попросила його не робити цього, і лебідь призначив викуп — черевички, як у дівчинки Наталочки. Тож дівчинці Наталочці довелося проявити гендерну солідарність і віддати свої черевички сріблястій рибці, щоб ту не з’їли. Тепер про цю казку давно забули, а от гендерні стереотипи не дуже й помінялися. Тому хочеться вірити, що коли Наталочка виросте, у цій казці вже ніхто не заборонятиме щось дівчаткам лише тому, що у них інша форма геніталій.

Світ, у якому не існує гендерної нерівности, — це казка, точніше, утопія, бо ж утопія, як відомо, — це місце, якого немає, описане свого часу в романі Томаса Мора. У гендерно справедливій утопії такий курорт виглядав би зовсім інакше. Тобто сам курорт був би схожим: альтанки, будиночки, спа, доглянуті газони і прибрані доріжки на території, ввічливий персонал, смачна кухня. Інакше звучали б діалоги, які чуєш принагідно. Наприклад, такий.

Ще молодий, але вже достатньо пузатий чоловік в обвислих плавках щойно вийшов із хамаму і тепер лежить на шезлонгу спа-зони та віддає розпорядження по телефону:

— Я еще в глубоком лесу. Да, очень дикий лес, очень слабое, еле тянет. Ну, ячмень, да, еще не созрел. Пока работаем по-старому.

Потім він заплющує очі і поринає у якісь свої мрії, чи то про достиглий ячмінь, чи то про кращий мобільний зв’язок. У дверях тераси з’являється його струнка дружина і несміливо питає:

— Ти не хочеш поплавати з малим, бо він хоче, а я не вмію.

Чоловік спершу не чує її, потім роздратованим жестом виймає слухавку з вуха.

— Шо? – перепитує.

— Не хочеш поплавати з малим? — зовсім переляканим голосом питає дружина.

— Ні. Не хочу, — відповідає чоловік і знову заплющує очі.

За сніданком у ресторані цей чоловік, як і в багатьох схожого типу сім’ях, зазвичай сидить за столом, широко розставивши ноги, й насуплено переглядає щось у телефоні. Дружина і ще одна-дві жіночки старші на вигляд (мама, теща, няня?) заклопотано бігають довкола нього, запитуючи, що ще йому принести зі шведського столу. Він роздратовано і розмито відповідає, як людина, котру відволікають від важливої справи якимись дурницями.

Звичайно, так буває не завжди. Іноді можна побачити сцени, які дають надію, що гендерно справедлива утопія — це місце, що колись таки існуватиме. Ну, хоча б частково.

Підтягнутий тато з бородою грає з дітьми у футбол або бадмінтон. Інший, без бороди, ловить з дітьми рибу. Старанно виголений тато з двома маленькими дітьми приходить у басейн і дуже терпляче відповідає на наполегливі питання доньки:

— Тату, ми на цей лежак ідемо?

— Так.

— На ось цей? — перепитує дівчинка.

— Так.

— То мені на цей лежак класти рушник?

— Так.

— Точно на цей?

— Так, — відповідає тато з буддистським спокоєм, і я почуваюся майже, як в утопії.

У цій моїй уявній утопії обов’язково існуватиме закон про репродуктивну працю. Цей закон регулюватиме статус такої праці, розцінки, за якими вона оплачується, а також соціальний статус тих, хто цією працею займається. Жінка, яка виношує, народжує чи виховує дитину, матиме в цьому суспільстві найвищий статус. Адже це найпотрібніша і найважча з усіх робіт, і якщо її не виконувати або виконувати погано, суспільство приречене на занепад і вимирання. До того ж це єдина з усіх робіт, яку неможливо делегувати. Щоб репродуктивна праця виконувалася якісно, вона повинна гідно оплачуватися і користуватися повагою в суспільстві. Жінка, яка виносила й народила дитину, має почуватися як людина, котра виконала дуже важливу і потрібну роботу, а не як обслужний персонал свого чоловіка, зобов’язаний подавати йому каву і яєчню навіть під час сімейного відпочинку.

Репродуктивна праця повинна забезпечувати жінці матеріальну незалежність протягом усього періоду виховання дитини. Тоді жінка зможе вирішувати — займатися їй вихованням дитини самостійно чи делегувати цю роботу повністю або частково комусь із членів родини чи найнятій особі, а самій повернутися на попередню роботу або пошукати нову. Важливий у цьому законі навіть не так фінансовий момент, адже знецінення «жіночої» праці геть не залежить від матеріального стану родини, як важливий момент статусу. Репродуктивна і домашня робота — це зайнятість 24/7, вона вимагає підвищеної стресостійкости, тому так важко знайти хорошу няню, а якщо знайти її вдається, то послуги її коштують дуже недешево. Не менш складно й дорого знайти хорошу прибиральницю або домогосподарку, яка візьме на себе всю домашню роботу і зробить це вчасно і якісно, не чекаючи детальних вказівок і нагадувань. Саме тому для більшости сімей доступніше у фінансовому плані рішення, коли всі ці обов’язки «безкоштовно» бере на себе жінка. При цьому вона часто втрачає роботу, кваліфікацію, а її самооцінка після кількох років, проведених у декреті, різко падає. У цьому полягає найбільший парадокс, бо якщо порахувати вартість роботи, яку вона виконує, це часто куди більша сума, ніж заробіток її чоловіка. Та зазвичай це не міняє традиційного гендерного розклáду, коли чоловік заробляє, тому його робота важлива, а жінка «не працює», тому її роль у сім’ї другорядна, залежна від чоловіка.

У суспільстві, яке я собі уявляю, дітей виховуватимуть з усвідомленням того, що не існує «безкоштовної» праці, а тим паче безкоштовної «жіночої» праці. Так само як не існує праці «чоловічої». Будь-яка робота має належно оплачуватися, а людину, яка її виконує, слід поважати й цінувати незалежно від форми її геніталій.

У такому суспільстві зміняться і стандарти краси. Більше не буде реклами «для жінок», яка пропонуватиме «підготуватися до літа», тобто схуднути і поголити місця, які видно з-під купальника. У такому суспільстві чоловікам не потрібно буде їздити на «статусних» авто і носити дорогі годинники для того, щоб їх поважали і хотіли вийти за них заміж. Привабливість і добра фізична форма будуть однаково важливими для жінок і для чоловіків. Так само добровільно і за взаємною згодою в сім’ї розподілятимуть роботу, яку потрібно виконувати: хто працюватиме вдома, а хто — поза домом, хто готуватиме обід, а хто займеться пранням, хто перевірить уроки, а хто пропилососить.

У такому суспільстві слово «декрет» більше не лякатиме ні роботодавців, ні жінок, адже і одним, і другим це буде матеріально вигідно й почесно. Так само охоче братимуть на роботу жінок, які щойно вийшли з декретної відпустки і мають малих дітей, адже це означатиме для підприємства не лише проблеми через часті лікарняні та відсутність жінки на робочому місці з інших причин, а й податкові та інші пільги, які зроблять співпрацю з такою жінкою вигідною.

Зрозуміло, що з не меншою охотою в «декрет» ходитимуть і чоловіки. Багато з них, мабуть, і тепер брали б декретні відпустки, якби могли собі дозволити це фінансово і не потерпали б від іронічних коментарів про «підкаблучників» чи «жіночу роботу», яку вони буцімто «здуру» беруть на себе.

У суспільстві гендерної утопії, про яке я мрію, кількість сексуальних партнерів до шлюбу ніяк не впливатиме на репутацію ні чоловіків, ні жінок. Та й наявність чи відсутність самого шлюбу не впливатиме ні на соціальний статус, ні на репутацію. Комусь цікаво мати різних сексуальних партнерів, а комусь — тривалі стосунки з одним партнером або партнеркою. Хтось хоче жити разом і виховувати дітей, а хтось хоче жити разом без дітей або, навпаки, виховувати спільних дітей, але при цьому жити окремо. Пари можуть бути різного віку, хтось один може бути набагато старшим і це не обов’язково чоловік. Гетеросексуальні пари без дітей ні в кого не викликатимуть ні осуду, ні здивування, так само як гомосексуальні пари з дітьми. Жодні стосунки не вважатимуться «морально вищими», кращими чи правильнішими за інші. У суспільстві, про яке я мрію, українською існуватимуть і широко вживатимуться всі вислови, які давно існують в англійській мові на позначення різного типу стосунків. Blended family, cohabitation, bi-racial family, common law partnership (opposite or same sex) та інші.

У цьому суспільстві не буде заборони торгувати своїм тілом, але й осуду за це не буде. Засуджуватимуть тільки тих, хто користується такими послугами, експлуатуючи чиєсь тіло за гроші.

У цьому суспільстві чоловіки не звертатимуться до своїх підлеглих словом «дівчино», натомість активно вживатимуть фемінітиви на позначення жіночих професій. Секретарями й асистентами працюватимуть як жінки, так і чоловіки різного віку. Нікому не спадатиме на думку, що жінки в офісі перебувають насамперед для того, щоб приносити каву чоловікам, тішити їхнє око своїми короткими спідницями й округлими формами, а також щоб конспектувати сказане на нарадах і виконувати іншу марудну роботу, для якої вони «створені».

Та найважливіше — у стосунках між статями пануватиме не бажання довести щось одне одному, підкорити когось, змусити виконувати свої бажання, узалежнити, позбавити віри в себе, змусити утримувати себе й дітей та інші стереотипні поведінкові моделі, що їх ми спостерігаємо нині, коли стосунки будуються на так званих «практичних» засадах. У стосунках не буде тих, хто приноситиме себе в жертву і шукатиме за це якихось бонусів. У цьому суспільстві стосунки існуватимуть лише для однієї-єдиної мети — робити обох партнерів щасливими. Усе ніби дуже просто, але прості речі часто виявляються найскладнішими.

30 серпня 2019
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Один день мого життя
Чи може бути світ, у якому жінка — молодець? У якому її тіло не занадто товсте чи худе, а завжди просто її. У якому хай там коли вийшла заміж і народила дітей — це завжди вчасно. А якщо взагалі цього не зробила, однаково молодець, бо зробила щось інше. Ніби нескладно все, правда? Наша редакторка плакала, коли читала цей текст, адже жіночі мрії про феміністичну утопію дуже прості. Варто додати трішки поваги і справедливости, і наш світ стане ідеальним. І до болю сумно, що цих простих речей у жінок, та й у всіх решти теж, поки що немає.
Секс феміністичний
Який він, феміністичний секс? Це питання підірвало Тіндер! Насправді все просто: усвідомленість, комунікація, згода, повага. А для декого так складно...
Технологічне — це феміністичне
Технологічний розвиток зумовлює економічні зміни, а ті, своєю чергою, — соціальні. І саме в сучасному світі постіндустріальної інформаційної доби є той базис, на якому якнайкраще може розвинутися справжня рівність при максимальному розмаїтті, зокрема гендерна. Чому цього не уникнути?