5870 
Я стала депутаткою міськради Житомира в 23 роки і на власному досвіді дізналася, що таке несприйняття через ейджизм та сексизм. Швидко зрозуміла, що протиставити цьому можна світові напрацювання — гендерний мейнстрімінг і гендерне бюджетування.
У 2018 році я потрапила в сотню лідерів з-поміж 1500 учасників і учасниць національного телепроєкту «Нові лідери». Я пропонувала впровадити Хартію рівности в усіх прогресивних містах країни, щоб надалі спільно з колегами з інших міст та з міжнародними організаціями провести воркшопи й напрацювати методологію втілення гендерно-орієнтованого бюджетування в Україні на рівні місцевих рад. З моменту участи в проєкті до Хартії рівности долучилися близько 50 українських міст. Це і є моя мета як політикині — щасливі люди в щасливих містах, які є комфортним середовищем для самореалізації.
Щастя починається зі співпраці. Сьогодні партнерські родини «в чотири долоні» вже не рідкість, але все-таки й не критична більшість. У Житомирі, наприклад, за останні півроку із 7160 оформлених декретних відпусток лише 57 узяли чоловіки. В Україні досі держава, церква і суспільство очікують, що саме жінки — і лише жінки — братимуть трирічну відпустку по догляду за дитиною. Та це поволі змінюється. Наведу життєвий приклад мого колеги-депутата.
Владиславу 25, він молодий тато і чоловік, працює HR на одному з найвідоміших в Україні молокозаводів. Має ще й відповідальність перед жителями міста, бо депутатствує вже четвертий рік. Його дружина до одруження працювала на радіо. Нині вона в «декреті», хоча ще зовсім нещодавно, до того як Владислав улаштувався на нову і вище оплачувану роботу, він розглядав варіант відпустки по догляду за дитиною для себе. Вирішували вже по факту, рахували економічно. Так чинять в усіх країнах, які в топі рейтингу щастя, — в Бельгії, Швеції, Норвегії, Швейцарії та ін. Чоловік каже, що не бачить у цьому нічого ганебного, як і в тому, що після роботи регулярно прибирає, миє посуд, пере речі. «Аліна як білка в колесі навколо дитини, та й повинна мати пару годин для себе, щоб і в перукарню сходити, і з колегами зустрітися».
Такі думки почуєш нечасто, вони нетрадиційні для нашого суспільства. Чому так склалося? Споконвіку чоловік був головою сім’ї, а жінка мала чітку сферу обов’язків. Її дім — це був увесь її світ (жодних тобі політичних питань, ні освіти, ні урядування в громаді). Іноді навіть поряд із чоловіками за стіл не мала права сісти. Такі видання, як «Українська жінка в горнилі модернізації», добре показують, наскільки обмеженою в правах була жіноча стать ще зовсім недавно (попри поширені ілюзії про «матріархальність» українців).
На початку ХХ століття жінки поступово здобули права на освіту і працю поза домом. У радянську добу жінкам законодавчо було гарантовано рівні з чоловіками права, але в дійсності все було інакше. Політика й високооплачувані посади вважалася суто чоловічою сферою. Жінки могли — і були зобов’язані — працювати в різних галузях, але домашню працю в цей час ніхто не скасовував, вона й далі залишалася винятково жіночою. Дискусії про партнерський розподіл обов’язків не велися.
У добу незалежности ситуація почала потрохи змінюватися. Нові явища, як-от більше залучення чоловіків у домашню працю і догляд за дитиною, часом сприймають як дивину й утопію. Проте в суспільстві, у якому хочеться жити, такі речі будуть нормальними. Що нам потрібно зробити, щоб потрапити в краще суспільство? Який це матиме вигляд? Які інституції стануть партнерами партнерських родин?
Дитсадки
Сьогодні лише подекуди в українських дитсадках немає статево-рольового виховання, коли хлопчиків не вчать бути «захисниками», а дівчаткам вихователі не кажуть на зразок «ти ніжна й тендітна, тож не бігай, а сядь, тобі ж бути принцесою». В ідеальному майбутньому буде «муніципальна» няня, ясла, садочки з одного року, дитячі зони на підприємствах, керівники яких, дізнаючись про батьківство й материнство своїх працівників, не жахаються, а оцінюють KPI спеціаліста і пропонують гнучкий графік. Одночасно й батьки не списують свою невиконану роботу на недоспану ніч та «в мене дитина захворіла». Взаємна повага і відповідальність допомагатимуть гармонійно поєднувати робочі й домашні обов’язки. А статево-рольовий підхід у вихованні відійде в минуле, поступиться місцем гендерно-нейтральному, який допомагатиме розкривати унікальні таланти особистости.
Школи й виші
У школі дівчаток не використовуватимуть як інструмент для втихомирення хлопців, щоб розсадити їх, коли бешкетують. Дівчат і хлопців не ділитимуть на групи на уроках «Захист Вітчизни», бо державу захищати і надавати першу допомогу повинні вміти всі незалежно від статі. Те саме з трудовим вихованням і фізкультурою: хлопців і дівчат однаково навчать рукоділля, домашньої праці, силових і групових видів спорту, розвиватимуть витривалість, гнучкість, грацію.
У старших класах і вишах юнацтво, крім профільних предметів, вивчатиме основи гендерної рівности. Викладачі розповідатимуть про важливість діалогу при створенні партнерських стосунків (і не нав’язуватимуть шлюб як щось найважливіше в житті, без чого люди «неповноцінні»). Більше не використовуватимуть штампи типу «жінка — це окраса чоловіка і берегиня домашнього затишку». У посібниках про сімейні цінності не буде тез про те, що «жінка повинна створити простір, у якому чоловік розкриє свої найкращі якості», а її робота не повинна заважати виконувати «жіночі» домашні обов’язки. Навпаки, пропагуватиметься бачення, що чоловік і жінка — це дві особистості, у яких рівні права й можливості, які потребують самореалізації, гідного ставлення, справедливого розподілу спільного бюджету та спільної домашньої праці.
Формування сім’ї
Молоді пари обдумуватимуть спільне життя без зовнішнього тиску. Некоректні коментарі в стилі «твоє призначення — вдало вийти заміж і народити дітей», «21 рік і ще не вийшла заміж?», «коли плануєте дітей?», «народили першу — пора другу дитину», «жінка/чоловік повинна/повинен» тощо відійдуть у минуле. Люди без акценту на стать обговорюватимуть свої очікування, будуватимуть спільні плани щодо побуту, кар’єри, дітей, домовлятимуться.
Декретна відпустка для жінки
Жінка після народження дитини не залежатиме від чоловіка матеріально, адже матиме солідні страхові виплати. Вона продовжуватиме самореалізовуватись, використовуючи гнучкий робочий графік, відповідальність партнера за дітей, допомогу соціальних служб. Жінка майбутнього не випадатиме з ринку праці на три роки, не втрачатиме професійні контакти і навики, не матиме проблем з улаштуванням на роботу після «декрету». Її впевненість у собі лише зростатиме.
Декретна відпустка для чоловіка
Чоловіча відпустка по догляду за дитиною мало відрізнятиметься від жіночої. Саме тому працедавці перестануть з підозрою ставитися до жінок, адже у чоловіків теж будуть діти і вони так само за ними доглядатимуть. Держава ж допомагатиме оплачувати декретні відпустки.
Виробити таку модель допоможе приклад Швеції. Сьогодні шведське законодавство на сім’ю дає до 480 днів оплачуваної відпустки по догляду за дитиною. При цьому закон зобов’язує кожного з батьків використати мінімум три місяці (90 днів) із цих 480 днів. Решту днів можна поділити між собою так, як батьки вважають за доцільне. Спочатку чоловіки, які не використовуватимуть свої 90 днів, псуватимуть свою репутацію на роботі — як егоїсти, нездатні до партнерства в сім’ї, а отже, в робочій команді. Згодом дедалі більше залучення чоловіків до догляду за малятами ставатиме модним і звичним.
Партнери
У «сім’ї в чотири долоні», де партнери обговорюють усе наперед і домовляються, знизиться ризик домашнього насильства. Уже не гратиме ролі, хто фізично сильніший, багатший або просто впевненіший у собі (бо має більше можливостей) — можливості в усіх будуть однаковими.
Батько, як і мама, буде готовий прокидатися посеред ночі і вставати до маленької дитини. Братиме малечу на дитячий майданчик, за потреби готуватиме омлет чи борщ. Буде готовий обговорювати розподіл обов’язків, орієнтуючись не на давні українські традиції дискримінації жінок, а на потенціал і ресурси партнерки, на бачення кар’єри обох партнерів та інші домовленості. Наймані послуги з догляду й прибирання не вважатимуться ганьбою для «господині».
Попри насичений робочий графік, батьки матимуть вільні години вранці і ввечері та на вихідних, щоб читати, танцювати, гратися разом зі своїми дітьми. У кожному разі, хай там що вирішили жінка й чоловік — хто буде вдома, а хто на роботі і в які саме проміжки часу, — у родині мають панувати затишок і задоволення одне від одного, тоді всі навколо теж будуть щасливими, а суспільство стане здоровішим.
Повага до різних сімей
Сім’я — важлива соціальна ланка, але вона може бути дуже різною, навіть складатися з однієї людини. Для України звичні нуклеарні сім’ї (батьки + діти), протилежні традиційним, де разом живуть дідусі, батьки, діти, тітки й дядьки. Підвид нуклеарної родини — так звані неповні сім’ї. Загинув тато в АТО чи мама під час пологів, а може, батьки розлучилися і постійне право проживання дитини визначено за матір’ю чи батьком, дітей усиновлено одинаками, жінка виховує дитину одна — таке життя. І ніхто не матиме права називати це неповноцінністю та пропагувати «повну» сім’ю як єдину «нормальну». Усі проявлятимуть чуйність, висловлюватимуться й чинитимуть так, щоб усі члени різних видів сімей почувалися комфортно. Сьогодні у нас кожна п’ята жінка виховує дитину самостійно, 57 % чоловіків після розлучення не беруть участи у вихованні дітей, а ради церков та інші традиціоналісти це називають дуже грубо — «трагедією» і «неповноцінністю». Як у такі моменти почуваються діти з різних сімей? Чи задумувалися про це під час «традиційних сімейних фестивалів»?..
Дружні до батьків і дітей міста
Партнерська родина житиме в партнерському місті. Сьогодні в Житомирі понад 80 % сходових клітей не обладнано пандусами для візків. Єдиний підземний перехід у Житомирі понад 30 років був без пандуса. Ця ситуація добре знайома мамам в інших містах.
Такого більше не буде. Усі громадські простори будуть доступними для різних категорій населення та зручними. З продуманими потрібними послугами (як-от дитячі кімнати, безпечні дитячі майданчики). Звернуть увагу і на інформаційний шум: нам потрібні естетичні вивіски замість купи кольорового пластику, звукова гігієна, інноваційні рішення для безпечного й інклюзивного міста.
Вирішенням цих питань займатимуться міськради й виконавчі комітети через створення гендерного портрета міста й гендерно-орієнтоване бюджетування, яке враховує потреби жінок і чоловіків, людей різного віку, з різних соціальних груп.
Серед цих потреб — медицина і транспорт. Медицина буде якісною, технологічною, доступною і продуманою для маленьких пацієнтів (жодних черг, у яких доводиться «маринувати» дитину з температурою). Комунальний транспорт стане доступним для батьків з дітьми у візках і людей з інвалідністю. Не просто, «як у Європі», а краще.
Законодавство й роботодавці
«Співпраця» — ключове слово нового тисячоліття. Це неминучий шлях до добробуту. Економічний розвиток і соціальна відповідальність починаються з партнерства вдома, а далі розростаються у співпрацю бізнесу, влади і громади.
Якщо ті, хто ухвалює рішення, — вихідці із сімей і їх творці, описані вище, то в межах своєї компетенції вони поводитимуться по-партнерськи, з повагою й увагою до різних людей та їхніх потреб.
Такі законодавці ухвалюватимуть справді дієві закони із запобігання домашньому насильству, підтримки молодих родин, розвитку інфраструктури, програми створення шелтерів, соціальних хабів і гуртожитків для людей у складних життєвих обставинах.
Завдяки підтримці влади і міжнародних фондів працюватиме соціальний бізнес, який приноситиме не лише прибуток, а й користь для людей, котрі живуть навколо нас. Буде допомога вразливим групам населення, мамам і татам з інвалідністю чи тим, у кого хворі діти, наркозалежним і тим, хто вийшов із місць позбавлення волі. Не лише фінансова, а й психологічна та професійна допомога з перекваліфікацією і працевлаштуванням.
* * *
Як бачимо, сьогодні всі сфери життя — від дитсадка до лікарні, від родини до міськради — потребують трансформацій за принципом рівних можливостей. Те, якою буде публічна політика, кожен і кожна з нас визначає спочатку вдома, усталюючи партнерські стосунки як нову норму, а потім коли говорить про них публічно. Владиславу, про якого я розповідала на початку тексту, я запропонувала приєднатися до ініціативи HeForShe, проводити зустрічі, на яких чоловіки у неформальних розмовах переконуватимуть один одного змінювати ставлення до жінок, відмовлятися від стереотипів, допомагатимуть один одному навчитися бути партнерами. Він обмірковує цю можливість.
А чи задумувалися ви?
