21 серпня, 2018

Дитина пішла в школу. Проблеми закінчилися чи почалися?

30 липня 2018
Любов Жарова

Дослідниця, викладачка, консультантка. Докторка наук з економіки. Фахово займається питаннями сталого розвитку, що охоплює баланс екологічного, економічного і соціального складників суспільного життя. Гендерні питання — невилучна частина такого розвитку — належать до кола інтересів авторки, яка розглядає їх економічний зріз. Офіційний вебсайт і сторінка у фб.

Освіта в Україні — безкоштовна. Чи так це насправді? Наскільки доступними є школи? У третьому тексті серії «Діти, діти, куди вас подіти?» усе про шкільну освіту та витрати на неї.

Читайте також:

Загальна середня освіта (школи)

Загальна середня освіта асоціюється насамперед зі школою, і більшість учнів справді навчається у школі, а проте класифікація закладів, де здобувають таку освіту, складніша[1].

  • Середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І–ІІІ ступенів (І ступінь — початкова школа, ІІ ступінь — основна школа, ІІІ ступінь — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання)
  • Спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І–ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів
  • Гімназія — загальноосвітній навчальний заклад ІІ–ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю.
  • Ліцей — загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою
  • Колегіум — загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів

Окремі типи денних загальноосвітніх навчальних закладів державної і комунальної форм власності станом на початок 2017/2018 навчального року[2] 

Кількість учнів у загальноосвітніх навчальних закладах поступово зростає з 2014 року (що пов’язано з динамікою народжуваності в країні) й у 2017/2018 навчальному році склала 3922 тис. осіб, із яких найбільша частка учнів — 7,1 % — припадає на Київ[3]. Індекс гендерного паритету (співвідношення кількості осіб жіночої статі до кількості осіб чоловічої статі (методика ЮНЕСКО)) серед учнів становить 0,92–0,96 залежно від навчального року[4].

Кількість учнів у загальноосвітніх закладах усіх форм власності, осіб 

Водночас із 2010 року зберігається тенденція до скорочення числа державних шкіл (іл. 9) на тлі збільшення приватних навчальних закладів, кількість яких у 2017/2018 навчальному році сягнула рекордної цифри 199.

Загальноосвітні навчальні заклади, міські поселення і сільська місцевість (на початок навчального року), од. 

Згідно з вимогами ст. 14 Закону України «Про освіту» наповнюваність класів у закладах загальної середньої освіти не може перевищувати 30 учнів. Це значить, що для забезпечення всіх охочих місцями треба створювати більше класів, які не завжди можуть займатися в одну зміну через організаційно-технічні причини.

Унаслідок цього у 2017/2018 навчальному році 6,3 % міських державних загальноосвітніх закладів працювали у дві зміни (лише один приватний заклад теж працює в такому режимі). Найбільше закладів, які працюють у дві зміни, — в Київській області (6,8 %), тоді як у Харківській області немає жодної школи, яка працювала б у дві зміни[5].

У 2018 році було змінено правила вступу до першого класу загальноосвітніх навчальних закладів, скасовано Інструкцію про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів) № 389 від 19.06.2003 та затверджено нове Положення № 367 від 16.04.2018[6]. Відповідно до нового положення, право на першочергове зарахування дитини в початкову школу надається згідно з документом, який підтверджує місце проживання дитини чи одного з її батьків на території обслуговування закладу освіти. Це право закріплено в частині 7 статті 18 Закону України «Про загальну середню освіту». До території обслуговування якого закладу освіти належить конкретне місце проживання, можна дізнатися в місцевому департаменті освіти[7].

Формально дитина не зобов’язана, а має право навчатися в закладі освіти, на території обслуговування якого вона проживає, а зарахування до інших закладів відбувається на підставі жеребкування. Ситуації, коли дитина не потрапить у 1 клас, виникати не повинні, якщо ж таке станеться, це вирішують за зверненням до районного відділу освіти[8].

Якби існувала гармонійно розбудована мережа навчальних закладів, яка задовольняла б реальні потреби районів і населених пунктів, ці зміни не викликали б такого обурення і жвавого обговорення. Скажімо, Київ — велике місто з нерівномірним розподілом населення — ілюстрація того, чому ця норма виникла і чому викликає різні реакції (іл. 13). Новітні правила дозволяють зарахувати дитину в 1 клас у будь-яку школу в обраному районі за наявністю вільних міст, тобто що більше шкіл і що на більшу кількість учнів їх розраховано, то простіше потрапити в бажаний заклад освіти.

Розподіл і наповнюваність закладів середньої освіти в м. Києві 

Та якщо ви живете в густонаселеному районі міста з недорозвинутою інфраструктурою закладів освіти, то напередодні першого класу мимоволі виникає паніка — як і куди влаштувати дитину (всі ж хочуть потрапити в найуспішнішу школу до найкращої вчительки чи вчителя). Школи з вищими рейтингами запроваджують вступні співбесіди, на яких дитина повинна продемонструвати вміння читати, вирішувати логічні завдання, переказувати тощо (наче й небагато, але дитина ще вчитиметься 12 років і проходитиме буквар у першому класі). Батьки, своєю чергою, повинні встигнути записатися на таку співбесіду (у славнозвісному Харківському районі Києва в окремі середні школи треба було займати чергу з 5-ї ранку). А якщо не пройшли, то завжди залишався шанс «заохотити» керівництво зарахувати дитину, не обов’язково через хабарі, а й через купівлю чогось потрібного для школи. Усе це разом призводило до того, що дитину з 5 років починали активно готувати до вступу в школу і в разі «провалу» робили винною; навіть якщо ніхто нічого дитині не казав, у такій ситуації вона відчуває осуд і розчарування дорослих. А серед батьків починалося змагання-вихваляння, до якої школи дитина ходить, адже є школи для невдах і лузерів, а є такі, звідки виходять мільйонери і лідери. Це спотворює систему цінностей у дітей, створює кастовість і звичку судити про інших лише за формальними показниками, до яких самі діти ще не доклали зусиль.

Отож сучасний порядок — спроба впорядкувати цей процес і зробити його менш травматичним для першокласників. Водночас він повинен супроводжуватися будівництвом нових шкіл. Процес удосконалення нової системи досить швидкий, уже врегульовано питання вступу до школи, де вчаться інші діти з цієї родини.

Згідно із Законом України «Про освіту», створюють і утримують мережу закладів освіти та їхніх філій для забезпечення територіальної доступності повної загальної середньої освіти органи місцевого самоврядування, тому питання про забезпеченість населеного пункту закладами середньої освіти слід адресувати саме їм.

Іноді питання інфраструктури стосуються якогось одного аспекту, а зазвичай мають комплексний характер (достатньо порівняти карти розподілу і наповнюваності закладів дошкільної і середньої освіти). Тобто є райони з розвинутою і нерозвинутою інфраструктурою, і питання треба вирішувати комплексно з постійним контролем з боку населення, якому протистоять забудовники і мережі супермаркетів.

То скільки ж це коштує батькам?

Комунальний (державний) заклад обійдеться в суму від 2925 до 9300 грн на рік

Приватний заклад обійдеться в суму від 12 000 до 650 000 грн на рік

З чого складаються ці суми

Навчання в загальноосвітніх навчальних закладах державної або комунальної форми власності безкоштовне. Перебування в таких закладах передбачає плату за харчування та плати на потреби класу й школи в рамках батьківських комітетів, що мінімально складає 50 грн на місяць (за 9 місяців навчального року). Харчування в навчальних закладах визначається Законом України «Про освіту»[9] і постановою Кабінету Міністрів України № 16 з правками від 18.01.2016[10]. У 2017/2018 н. р. плата за харчування варіювалася від 15 до 28 грн за фактично відвіданий день (навчальний рік становить 165–168 днів)[11]. Також існують внески в благодійні фонди при навчальних закладах — від 100 грн (як правило, сплачується всі 12 місяців), як випливає з назви, вони добровільні.

Інформацію про фінансування навчального закладу можна знайти на його інтернет-сторінці[12] або запитати в районному відділі управління освітою. Аби зорієнтуватися, що потрібно школі і на які потреби вона отримала гроші, слід порівняти бюджетний запит на фінансування, що його складає дирекція і подає в районний відділ освіти з кошторисом затверджених витрат на цей період. У кінці кожного періоду заклад повинен відзвітувати про використання коштів, як бюджетних, так і тих, що надійшли в благодійний фонд, ця інформація теж відкрита.

Розуміння не тільки потреб, а й можливостей конкретного закладу — платформа для взаємодії батьків, учителів і адміністрації, адже окремі питання можуть порушувати саме батьки і так само ініціювати їх вирішення на різних рівнях — від шкільного до місцевої влади. Це вимагає залученості й часу, тому до цього не завжди активно вдаються.

Вартість перебування повний день у приватних закладах різна від міста до міста. Існує кілька варіантів плати:

  • щомісячний внесок, який покриває всі витрати;
  • щомісячний внесок і разовий щорічний платіж на додаткові витрати;
  • щомісячний платіж за перебування та окрема плата за харчування і додаткові заняття з дітьми.

Окремі школи пропонують систему знижок для другої і третьої дитини (до 30 %), на оплату за весь рік одним платежем (до 5 %) і на кожний наступний рік у навчальному закладі (1 %).

Найдорожчі приватні заклади середньої освіти — в Києві. Навчання в дорогих рейтингових приватних школах, як-от Міжнародна школа «Печерськ»[13], обійдеться в 650 000 грн за рік без доплат, а в Міжнародному ліцеї «Гранд»[14] — у 355 000 грн на рік за системою «все включено» (вступний внесок — 30 700 грн (1000 євро)).

Навчання в приватній, як і в будь-якій школі, має позитивні й негативні риси. До позитиву традиційно відносять меншу кількість учнів у класах, більшу гнучкість учителів, застосування сучасніших методик навчання. Крім того, тут звичайно менша залученість батьків, які можуть не перейматися проблемами матеріального забезпечення навчального процесу, адже плата за навчання дає їм можливості більше вимагати і контролювати. Багатьох у приватній школі приваблює мова навчання: згідно зі статистикою, державних загальноосвітніх закладів з українською мовою навчання 90,2 %, російською — 8,8 %, ще 1 % припадає на школи з навчанням угорською, англійською, кримськотатарською й іншими мовами. Водночас лише у 57,9 % приватних закладів мова навчання українська, у 38,7 % — російська, у 3,4 % — угорська, у 1,4 % — англійська.

Додаткові витрати

Додаткові витрати на відвідування будь-якого навчального закладу незалежно від форми власності існуватимуть завжди. Їх набір і вартість визначають конкретна ситуація і традиції (офіційні чи неформальні) закладу, який відвідує дитина. Це може бути спеціальна форма або тиск оточення з вимогою мати речі чи приладдя певної марки тощо. Додаткові витрати можна поділити на три умовні групи.

  • Одяг: форма (навіть якщо не вимагають спеціальної форми, то відвідування загальноосвітніх закладів однаково накладає певні обмеження на зовнішній вигляд, — це спідниця або брюки, сорочки певних кольорів тощо); спортивна форма; чешки; змінне взуття та змінний одяг і/або піжама, якщо ви відвідуєте ДНЗ. Вартість — від 500 грн.
  • Канцелярське приладдя: ручки, олівці, альбоми, зошити, щоденник, гумки, пенал і все, що вимагають і хоче дитина; рюкзак. Протягом року, як правило, виникає потреба докупити ще щось. Крім того, може виникнути потреба в зошитах і книжках для додаткових занять, як у садочку, так і в школі. Зазвичай це вимагають для вивчення іноземних мов, або існують спеціальні зошити для раннього розвитку. Вартість — від 300 грн.
  • Спільна діяльність: екскурсії, поїздки, майстер-класи. Рівень і вартість такої діяльності залежить більшою мірою від батьків, їхнього ентузіазму й достатку. Ці заходи добровільні, в них можна не брати участі, проте може виникнути ситуація, коли дитина виявиться єдиною, хто залишається осторонь, і це буде для неї некомфортно.

Вищі і професійно-технічні навчальні заклади

Кількість професійно-технічних закладів освіти постійно скорочується (з 940 установ у 2010 році до 756 установ у 2017 році), найбільша їх кількість зосереджена у Львівський (59 закладів), Дніпропетровській (58) і Харківській (45) областях[15]. Кількість спеціалістів, яких випускають такі заклади, теж неухильно зменшується і 2017 року склала лише 60 % від кількості випускників 2010 року. Усі заклади державної форми власності. Видатки з бюджету на підтримку професійно-технічних закладів становлять близько 5 % від усіх витрат на освіту. Про необхідність реформувати систему професійно-технічної освіти точиться багато дискусій[16], але поки що цей напрям далі занепадає.

Згідно із Законом України «Про охорону дитинства»[17], дитина — це особа віком до 18 років (повноліття), тому не можна ігнорувати вищу освіту і її доступність, щоб скласти повну картину витрат на навчання дитини. Водночас вищу освіту можна здобувати і в дорослому віці або ж узагалі не здобувати. Нині вищу освіту в Україні мають 79 % населення (рівень — бакалавр, магістр, спеціаліст)[18].

Видатки бюджету України на вищу освіту коливаються від 20 до 30 % від всіх витрат на освіту, але постійно зростають в абсолютному значенні і 2017 року склали 386,8 млрд грн. Підготовку кадрів різного рівня, згідно з бюджетом–2018, фінансуватимуть 25 різних відомств. Загалом на підготовку кадрів і підвищення кваліфікації (разом зі стипендіями) виділено 27,75 млрд грн, із них лише 15,5 млрд грн — у віданні Міносвіти. Сума зменшилася на 3 % порівняно з минулим роком. Однак торік вона охоплювала 3,8 млрд грн на фінансування ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації, яке тепер покладено на місцеві бюджети[19].

Нині навчання на контракті у вищих навчальних закладах варіюється від 13 000 грн за рік на хімії в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича до 46 200 грн за рік на міжнародному праві в КНУ імені Тараса Шевченка. Приватні навчальні заклади, як-от Київська школа економіки (КШЕ) й Український католицький університет (УКУ), коштують до 92 000 грн на рік.

Вимальовується цікава загальна тенденція платного навчання дитини: що старше дитина, то в середньому дешевше обходиться її навчання.

Для доповнення загальної картини доступності освіти зазначимо, що середня зарплата[20] в Україні за даними на початок 2018 року становить 92 532 грн на рік (у Києві — 140 016 грн), а 51 % доходів громадяни України витрачають на їжу (іл. 14).

Структура витрат домогосподарств, %[21] 

Усі тексти серії "Діти, діти, куди вас подіти"

Наступний текст незабаром на нашому сайті!


[1]                      Закон України «Про освіту» № 2145–VIII від 05.09.2017, ст. 9 «Про загальну середню освіту»: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19/print1452600936611248

[2]                      Загальноосвітні та професійно-технічні навчальні заклади України. Статистичний збірник. — К., 2018.

[3]                      Там само.

[4]                      Там само.

[5]                      Там само.

[6]                      Про затвердження Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти – https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-poryadku-zarahuvannya-vidrahuvannya-ta-perevedennya-uchniv-do-derzhavnih-ta-komunalnih-zakladiv-osviti-dlya-zdobuttya-povnoyi-zagalnoyi-serednoyi-osviti

[7]                      Наприклад, у м. Київ - http://don.kievcity.gov.ua/content/vstup-do-pershogo-klasu.html

[9]                      Закон України «Про освіту»: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19/print1452600936611248

[10]                    Постанова КМУ «Про затвердження Порядку надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість»: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/116-2011-%D0%BF/paran11#n11

[11]                    В Україні харчування в школах хочуть зробити обов’язковим: https://konkurent.in.ua/news/ukrayina/21042/v-ukrayini-harchuvannya-v-shkolah-hochut-zrobiti-obovyazkovim-.html

[12]                    Наприклад, сайт ліцею № 208, м. Київ: http://l208.kiev.ua/documents

[13]                    https://www.psi.kiev.ua/

[14]                    http://grandschool.com.ua/

[15]                    Загальноосвітні та професійно-технічні навчальні заклади України. Статистичний збірник. — К., 2018.

[16]                    Орел, Світлана. ПТУ на зламі й переломі // Дзеркало тижня. — 2018. — 6 квітня: https://dt.ua/EDUCATION/ptu-na-zlami-y-perelomi-274497_.html Эксперт: Профтехучилища нужно забрать из подчинения Минобразования и передать Центру занятости // Delo.UA. — 2011: https://delo.ua/lifestyle/ekspert-proftehuchilischa-nuzhno-zabrat-iz-podchinenija-minobrazovan-170255/

[17]                    Закон України «Про охорону дитинства»: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2402-14/print1452691889838931

[18]                    Дорожня карта реформування вищої освіти України: http://education-ua.org/ua/articles/1159-dorozhnya-karta-reformuvannya-vishchoji-osviti-ukrajini

[19]                    Бюджет освіти і науки 2018: що прийняв парламент // CEDOS: https://cedos.org.ua/uk/osvita/biudzhet-osvity-ta-nauky-2018-shcho-pryiniav-parlament#vysha

[21]                    Витрати й ресурси домогосподарств: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/virdg.htm

30 липня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Діти є, що далі? Ресурси — у чоловіків, відповідальність — у жінок
В Україні понад 180 тисяч «злісних» неплатників аліментів. Та чи не правильно казати «неплатників і неплатниць»? Соціологиня Людмила Малес пояснює, чому на рівні мови важливо акцентувати гендерованість явища: більшість неплатників — чоловіки, більшість тих, хто виживає, опікуючись дітьми, — жінки. Про перипетії виплати аліментів, отримання соціальної допомоги і про те, як журналісти ігнорують гендерованість проблем із доглядом і утриманням дітей — у цій статті.
Материнство. Феміністична виставка
Темою виставки сучасного мистецтва 2015 року став феміністичний погляд на материнство – розгляд його через прискіпливий аналіз особистого і суспільного, осмислення становища жінки, яка взяла на себе відповідальність народжувати і виховувати. Кураторка Оксана Брюховецька.
«Батько має право»: чи все гаразд із цією ініціативою?
Що роблять тати після розлучення? Дехто безслідно зникає з життя матері й дитини, дехто бере участь у піклуванні, а хтось боронить своє право бачити дітей. Останнім допомагає ГО «Батько має право». Що це за організація, які цілі вона собі ставить і чи завжди користується гідними методами?