21 серпня, 2018

Де найкраще народжувати? Відпустка у зв’язку з вагітністю, пологами та доглядом за дитиною в різних країнах світу

13 липня 2018
Олена Ткаліч

Редакторка ІА «Соцпортал», активістка ГО «Соціальний рух». Теми, які найбільше цікавлять, — трудові права жінок, молоді та осіб з особливими потребами, материнство в сучасних умовах, реформи медицини, освіти і соціального забезпечення.

Вагітність і догляд за дітьми — це важко, для когось просто на грані фізичних можливостей. Тому «подушка безпеки» у вигляді оплачуваної відпустки має бути універсальним правом. Наразі у кожній країні свої особливості «декрету». У цій сфері тісно перемішуються економічні й культурні чинники, а методи варіюють від чіткого державного регулювання до повної свободи ринку. Іноді ефективно спрацьовують протилежні підходи, іноді — жодні. Однак певний набір необхідних умов для щасливого безбідного батьківства і дитинства можна сформулювати. Яку політику в цьому плані проводить Україна і що нам варто запозичити зі світового досвіду — про це далі в статті.

Читайте також:

Оплачувана відпустка по догляду за дитиною — це право жінки мати певний дохід на час, коли вона не в змозі виконувати трудові обов’язки, та зберігати за собою на цей період робоче місце. Такий механізм має розірвати зв’язок між наявністю дітей і бідністю: сім’ї страхують від утрати звичного бюджету, а якщо жінка виховує дитину самостійно — від ризику залишитися з новонародженим малям без засобів до існування.

Необхідність цього права на загальносвітовому рівні ООН визнала в середині минулого сторіччя. Нині є лише дві країни, де державної відпустки по догляду немає взагалі, — це Папуа — Нова Гвінея і США (це регулюється на рівні штатів). При цьому варіантів тривалості «декрету», рівня оплати, можливості передати відпустку іншим родичам дуже багато — від досить умовних до 100 % оплачуваних на довгий термін. Як, власне, і в ситуації з доглядовою інфраструктурою, адже реальна тривалість відпустки по догляду за дитиною нерозривно пов'язана з кількістю, якістю і вартістю ясел, садків та шкіл.

Звичайно, відпустка по догляду і доступність дитсадків безпосередньо впливають на гендерну рівність, відсоток зайнятих жінок, їхні можливості самореалізації і кар’єрних здобутків. Якщо у звичайному житті багато сексистських стереотипів можна ігнорувати й успішно доводити зворотне, то під час вагітності й початку материнства жінки, як правило, опиняються в безпомічному стані, стають залежними від родичів і держави. Саме цей проміжок може перекреслити всі попередні досягнення в навчанні і кар’єрному зростанні та міцно прив’язати жінку до традиційної гендерної ролі. Звісно, вагітності бувають різні, діти бувають різні, низка сучасних професій може дозволяти працювати до останнього і поєднувати догляд за дитиною з дистанційною роботою. Проте дивлячись на фото матері з немовлям, яка однією рукою набирає на ноутбуці текст, малює, відповідає на діловий дзвінок, а іншою годує дитя, слід зважати на його маніпулятивність. Вагітність і догляд за дітьми — це важко, для когось просто на грані фізичних можливостей. Тому «подушка безпеки» у вигляді оплачуваної відпустки має бути універсальним правом. А от як її зробити оптимальною в плані часу, оплати і можливості передати іншим родичам — це питання відкрите, тут у кожної країни свій підхід.

Теорія. Що про різновиди відпустки по догляду кажуть юристи й соціологи

28 червня 1952 року в Женеві на генеральній конференції Міжнародної організації праці при ООН було ухвалено Конвенцію про охорону материнства. Відповідно до статті 3 мінімальний термін відпустки у зв’язку з вагітністю й пологами має становити не менше як 12 тижнів: шість тижнів до пологів і шість після. Наші оплачувані і обов’язкові 126 днів — це 18 тижнів. Водночас є країни, де мінімальна відпустка по вагітності й пологах менша за наведену норму.

Відповідно до даних Doing Business[1], крім Папуа — Нової Гвінеї і США, де обов’язкового «декрету» немає взагалі, найменші законодавчо закріплені відпустки у Свазіленді — лише два тижні. Цікаво, що такі самі цифри у Великій Британії. Мається на увазі, що там це мінімум, який жінка повинна провести вдома, і легально повернутися на роботу раніше за цей термін не можна. Наприклад, у нас це 18 тижнів, а передбачені законом дальші три роки — на вибір жінки. Найчастіше відпустка по догляду в Об’єднаному Королівстві триває рік. Британія прикметна ще й тим, що тут дозволено півроку бути «в декреті» одразу обом батькам зі збереженням робочого місця. Однак ця ініціатива не дуже популярна, бо виплати на дитину не прив’язані до зарплати і вони, як правило, менші.

Невеликі обов’язкові «декрети» також у Самоа й Тунісі (4 тижні), Чорногорії, Гаїті, Еритреї та ОАЕ (6 тижнів), Непалі, Омані й Катарі (7 тижнів), Бахрейні, Бутані, Ямайці, Малаві, Малайзії, Мальдівах, Мозамбіку, Філіппінах, Пуерто-Рико й Судані (8 тижнів).

Своєю чергою, найбільші обов’язкові відпустки по догляду у Швеції (півтора року), Болгарії (рік і 2 місяці), Норвегії, Албанії, Боснії й Герцеговині (рік). Абсолютний рекордсмен — Сан-Марино (рік і 9 місяців).

У країнах ЄС тривалість відпусток у зв’язку з вагітністю й пологами та по догляду за дитиною становить у середньому 44 тижні. Середня тривалість оплачуваної відпустки — 36 тижнів, що зазвичай охоплює відпустку у зв’язку з вагітністю й пологами та відпустку по догляду за дитиною[2]. При порівнянні з оплачуваними у нас 18 тижнями контраст увиразнюється.

Сім країн дають оплачувану відпустку для батька дитини (paternity leave): Австрія (6 місяців), Бельгія (3 дні), Данія (10 днів), Іспанія (2 дні), Франція (3 дні), Фінляндія (1 тиждень). Данія збільшила тривалість відпустки по догляду за дитиною і встановила її на 1 місяць довшою, якщо відпустку бере батько (інакше додатковий місяць анулюється)[3].

В Україні для батька передбачено лише неоплачувані два тижні за бажанням після народження дитини, а також можливість узяти неоплачувану «декретну» відпустку.

Цікаво, що з минулого року можливість брати два тижні відпустки по догляду отримали чоловіки в Ірані[4], а тим часом у Швейцарії[5] уряд відмовився давати татам 4 тижні оплачуваного «декрету». Повторно цю ініціативу розглядатимуть цьогоріч[6].

В обов’язкових відпустках по догляду, особливо на довгий період, а також у татових «декретах» можна побачити певний елемент примусу. Цю модель, яка найбільше притаманна Північній Європі — Фінляндії, Швеції, Норвегії, Данії, Ісландії, данський соціолог Геста Еспінг-Андерсен називає, навпаки, демократичною.

«Там така ідеологія, що всі блага розподіляються однаково, тому вона й називається демократичною. Якщо у вас високий дохід, це не причина, щоб ви не отримували ту чи ту допомогу, пов'язану з дітьми. Якщо у вас низький дохід, то ви його тим більше отримуєте», — пояснює термін дослідниця Ольга Ісупова[7].

За її словами, є таке поняття як штраф за материнство (penalty for motherhood), коли через втрату кваліфікації після «декрету» жінка втрачає і в зарплаті. «І мінімальний штраф саме в такій системі, скандинавській. Тому що відпустка по догляду за дитиною стає не дуже великою, вона ділиться з іншими людьми, існують ясла, куди можна віддати дитину», — зазначає соціологиня[8].

У типології європейських систем сімейної політики, яку розробив Еспінг-Андерсен, крім демократичної, є ще корпоративістська і ліберальна. Корпоративістська полягає в тому, що суспільство сприймається як кооператив, куди кожен входить зі своєю часткою. І, умовно, що більша ця частка, то більше бонусів надалі можна отримати. Ліберальна ж, навпаки, передбачає підтримку лише для найнужденніших.

«Та в кожному разі їх основна мета не підвищувати народжуваність, а те, щоб діти не жили в бідності і мали приблизно рівні шанси в дитинстві», — підкреслює Ольга Ісупова. За її словами, корпоративістська система притаманна Німеччині і Франції: «При цьому вона там дуже по-різному влаштована, і в результаті народжуваність у Франції набагато вища, ніж у Німеччині»[9]. Як зазначає дослідниця, у цій системі блага розподіляються спочатку тим членам суспільства, котрі працюють, а вже потім поступово поширюються на все суспільство з підвищенням його добробуту.

«Однак при цьому в Німеччині традиційніші погляди на гендерні ролі, на те, що повинна робити мати і що повинен робити працівник. Дуже живучі уявлення, що мати повинна багато вкладати в дитину, а працівник — у роботу, і тому це взагалі майже неможливо поєднувати. У Франції гнучкіший підхід. Франція — це перша країна у світі, де ще в XIX столітті народжуваність почала падати нижче за рівень простого відтворення населення. Тому там сімейна політика існує вже з початку XX століття. Що її відрізняє, наприклад, від Скандинавії, де теж усе непогано? У Франції передбачено вибір: немає обов'язкової відпустки для батьків, немає обов'язковості ні в чому. Жінка може вирішити: “Якщо я народжую, я віддаю дитину в ясла”, — і їй у цьому допоможуть, дадуть субсидії на ці ясла або ще на щось. Або вона може сказати: “Ні, я народжую і хочу з малям сидіти вдома”, — і їй дадуть істотну допомогу», — розповідає Ольга Ісупова[10]. Як указує дослідниця, ще одна характерна риса системи у Франції — держава виділяє допомогу на те, щоб зібрати дитину до школи, адже з віком витрати на дитину справді зростають.

Тим часом ліберальна система, притаманна Великій Британії, США, Нідерландам, передбачає дуже дорогі дитячі садки. «Вважається, що якщо у вас уже є гроші, то ви вирішуєте всі свої питання самі за допомогою грошей, за допомогою ринкових засобів. Допомога йде тільки бідним. У цьому є свої мінуси, тому що там є покоління людей, які вже в третьому-п'ятому поколінні всі безробітні, всі живуть на допомогу. І там відбувається певна деградація: це аж ніяк не мігранти з якихось країн (хоча і вони теж), а це, власне кажучи, таке англійське північне населення», — підкреслює Ісупова[11].

Практика. Якими є реальний «декрет» і доглядова інфраструктура в різних країнах

Якщо говорити про вітчизняні особливості, то в Україні оплачується лише відпустка у зв’язку з вагітністю й пологами — загалом 126 днів, це приблизно два місяці до і два після пологів. Змінити їх конфігурацію, наприклад, працювати до останнього, а після народження отримувати виплати протягом 4-х місяців, юридично неможливо. Виплати розраховують відповідно до лікарняного листа і видають вагітним після 30-го тижня, коли на основі медичних документів і починається «декрет». У разі усиновлення надається 56 днів відпустки, її замість матері може отримати й тато. Якщо офіційно жінка не працює, вона отримує символічну суму від соцзабезу. Після народження кожна сім’я має право на допомогу при народженні дитини, яка становить 41 280 грн: одноразово 10 320 грн та 860 грн щомісяця протягом трьох років. Допомога не надається автоматично й оформлювати її треба в соцзабезі, вже маючи свідоцтво про народження. Якщо протягом 12 місяців сім’я по неї не звернулася, право на виплати втрачається. До липня 2014 року суми відрізнялися відповідно до порядку народження дітей: за першу дитину «платили» близько 30 тис. грн, за другу — 60 тис. грн, за третю — 120 тис. грн. Оформлювати допомогу можна на будь-кого з подружжя, тому якщо мати чи батько мали дітей від попередніх шлюбів, вигідно було її давати більш «багатодітному». Відтепер виплати на другу, а особливо третю і наступних дітей набагато зменшилися, за час кризи і зовнішньої агресії їх додатково знецінила інфляція. А саме ця сума має замінити зарплату жінки на час трирічного «декрету». Виплати у зв’язку з вагітністю й пологами, які залежать від зарплатні, виплачують до досягнення дитиною 2-х місяців, бо вважалося, що з цього віку мати може віддати дитину в ясла і повернутися на роботу. На практиці ж знайти дитсадок, де приймуть дитину до року, майже неможливо. Абсолютна більшість садків придатні для дітей з півторарічного, а то й дворічного віку. Переповненість дитячих закладів у мегаполісах віддаляє дату вступу до них ще більше. «Декрет» (неоплачувану відпустку по догляду за дитиною до 3-х років, під час якої зберігається робоче місце) може взяти батько або інший член сім’ї, але на практиці це буває рідко і через гендерні стереотипи, і через вищі зарплати чоловіків, що їх родині невигідно втрачати

Дані із сайту електронної черги в київські дитсадки. Серед 560 наявних у столиці закладів лише 75 готові приймати дітей з року, і жоден — з 2 місяців.

Узагалі, особливість ситуації в Україні (і не тільки в питанні «декретів») — велика розбіжність між законодавчою теорією та практикою. Тіньовий трудовий ринок не дозволяє майже половині жінок отримати в повному об’ємі виплати у зв’язку з вагітністю й пологами, гарантії збереження робочого місця і ще низку пільг для матерів; відсутність належної доглядової інфраструктури перешкоджає матерям швидко повернутися на роботу, гендерно обумовлена різниця в зарплатах — залучати до «декрету» тат, а загалом низькі зарплати переважної більшості населення — найняти няню. За даними, які наводить Олена Стрельник у книжці «Турбота як робота», залучити персонал можуть менше як 10 % сімей[12]. Останньою ініціативою влади була проголошена можливість компенсувати суму в розмірі прожиткового мінімуму при офіційному наймі няні. Однак ініціативу розкритикували, зокрема через малу суму компенсації — вона не покриє навіть податок, який треба сплатити за найм. Позаяк ця сфера перебуває переважно «в тіні», в плані економії сімейних грошей втрачається будь-який сенс.

Пропозиція, яку в суспільстві сприйняли жвавіше, — коробка з речами для кожного новонародженого на зразок того, як це роблять у Фінляндії[13]. Дискусії про те, що саме має бути в коробці, тривають досі. Першими скористатися коробкою зможуть батьки малят, які народяться у вересні цього року.

Досвід пострадянських країн багато в чому збігається з українським, але з часом з’являється дедалі більше відмінностей.

Як розповіла «Гендеру в деталях» жителька Білорусі, мати дворічного хлопчика Анна Зелінська, відпустка по догляду триває тут, як і в Україні, 3 роки.

Найчастіше в "декреті" “сидять” усі 3 роки. 10 % жінок виходять раніше, але якщо у них добрі заробітки. Передбачено низку державних виплат. Перша — за становлення на облік у поліклініці до 12 тижня вагітності, її виплачують у перший місяць після пологів. Потім виплата «декретних» на роботі — дев’ять середніх зарплат, але не більше за суму, еквівалентну $2,5 тис. Разова виплата по народженню дорівнює ~$1000, щомісяця до 3-х років платять $150. Для двійні і малозабезпечених виплати більші.

Щодо повернення на роботу закон захищає жінок від звільнення, і по факту цього дотримуються, тому що за порушення передбачено великі штрафи і кримінальну відповідальність. Виплати відповідно до офіційної зарплатні теж майже завжди збігаються з реальною.

Водночас приватні підприємці за законом отримують лише половину передбачених державою виплат. «У моєї подруги чоловік у “декреті”, бо вона ПП і отримувала б на 50 % менше виплат. А так батько отримує всі виплати на дітей замість дружини», — розповіла Анна.

Загалом відсоток тат у «декреті» невисокий, але наразі розглядається можливість надавати за бажанням чоловіка 14-денну неоплачувану відпустку до досягнення дитиною 6 місяців[14]. В Україні, до речі, чоловіки теж мають право за бажанням узяти двотижневу неоплачувану відпустку після народження дитини.

Садочки і школи, за словами Анни, здебільшого приймають дітей після двох років, але тенденції потроху змінюються[15]. «Зазвичай у 2,5 віддають у ясла. У школах же запровадили новий режим — навчання починається з 9 ранку. І багатьох це не влаштовує, бо робочий день в держустановах починається о 8 ранку», — уточнила Анна.

Цікаво, що віддавати в ясла дітей, молодших за 2 роки, не заведено в багатьох східноєвропейських країнах. Наприклад, у Чехії ставлення до цього таке саме, як у Білорусі і в Україні[16].

Підхід у країнах ЄС відрізняється. За словами матері трирічного хлопчика Ірини Баум з Німеччини, віддавати дітей у ясла заведено з раннього віку.

Більшість віддають у рік, навіть у півроку це не рідкість. Щоправда, місць у державних яслах мало. Насамперед місця в яслах отримують неповні сім'ї, де немає одного з батьків, малозабезпечені сім'ї, де батькам важливо знову вийти на роботу, а також сім'ї, де старший братик чи сестричка вже ходять у цей садок, — заради логістичної зручності для батьків. У мам із забезпечених сімей, котрі не працюють, мало шансів на місце в яслах. Зазвичай вони віддають дітей у приватні ясла (це дуже дорого!) або наймають нянь. Для старших дітей існують групи продовженого дня в школах, але не у всіх, і кількість місць теж дуже обмежена. Принцип розподілу місць той самий — малозабезпеченим, неповним сім'ям із батьками, які працюють. У приватних школах є групи продовженого дня, але такі школи дорого коштують (про які я знаю, то від €500 до €2000 на місяць). Багато батьків, не отримавши місце в групі продовженого дня у звичайній школі, віддають дітей у приватні школи, щоб мати можливість працювати. Або наймають нянь. Діти до 14 років не можуть перебувати без нагляду дорослих. Якщо з дитиною щось трапляється, коли батьки (або інший відповідальний дорослий) її не супроводжували, у батьків будуть серйозні проблеми. Багато дітей у віці 10–12 років самі ходять у школу і на тренування, частіше групуючись з однолітками або сусідами, але це все на ризик і під відповідальність батьків. І однаково більшість садків працюють до 17:00, окремі — до 18:00, тобто про роботу з 9 до 18 не йдеться, якщо немає няні.

Водночас, за її словами, після виходу з «декрету» працівник із сімейними обов’язками має право змінити умови співпраці і скоротити кількість своїх робочих годин та, відповідно, зарплату.

Багато моїх знайомих замість 40 годин тепер працюють по 20 і по 30 годин на тиждень. У декого менша кількість робочих днів, чотири наприклад, залежно як домовишся з роботодавцем. Відмовити в скороченні робочих годин роботодавець не має права. Звільнити вагітну працівницю не можуть. Роботодавець зобов'язаний зберегти робоче місце за батьком чи матір’ю, які перебувають у “декреті”, або надати рівноцінну посаду й умови. У “декрет” можуть іти і мами, і тата, і останнє не рідкість. Термін “декрету” — 3 роки, його можна використати не обов'язково в перші три роки життя дитини, а в будь-який час до шкільного віку. Розмір виплат батьківської допомоги залежить від зарплати і становить від €300 до €1800 на місяць, її виплачують протягом року. Батьки, котрі не працюють, теж отримують допомогу, але мінімальну. Крім того, всі батьки отримують допомогу на дітей — €190 на місяць. По досягненні 18-річного віку цю суму отримуватиме сама дитина аж до свого 25-річчя. Ці виплати передбачено для всіх батьків незалежно від трудової діяльності, зайнятості і розміру зарплати

 — розповіла Ірина.

Про цікаві особливості відпустки по догляду за дитиною ми дізналися від подружжя Марини й Олександра з Австрії, які виховують двох дітей 2-х і 4-х років.

Вагітним заборонено працювати за 8 тижнів до передбачуваної дати народження дитини і 8 тижнів після народження. Протягом цього часу майбутня мама отримує фінансову допомогу, яка розраховується залежно від зарплати за попередні 3 місяці. Відпустка по догляду за дитиною починається по закінченні 8-тижневого періоду після народження, її може бути розділено максимум двічі між батьками, і для кожного з батьків вона повинна тривати не менше як 2 місяці. Обраний термін і період відпустки треба оголосити в письмовій формі роботодавцю. Відпустка по догляду за дитиною, забезпечена захистом від звільнення, триває максимум до дня, який передує другому дню народження дитини. Захист від звільнення починається з моменту повідомлення про вагітність роботодавцю і триває до кінця декретної відпустки плюс 1 місяць з моменту виходу на роботу. Якщо ви хочете вийти за рамки цього, потрібна письмова угода з роботодавцем.

Що стосується виплат на дітей, то в Австрії, за їхніми словами, передбачено різні варіанти. «По-перше, залежно від зарплати: якщо батько або мати безперервно працювали мінімум 182 дні (відпустка не береться до уваги), які безпосередньо передували виходу в “декрет”, з виплатами медичного страхування і пенсійного страхування в Австрії та не отримували допомогу по безробіттю, соціальну допомогу чи допомогу на освіту. У такому випадку допомогу розраховують так: 80 % від останнього доходу, але максимум €66 в день (близько €2000 на місяць). Із загальної суми допомоги на одну дитину 20 % зарезервовано для другого з батьків. Зміна між батьками (мати працює, батько вдома, і отримують допомогу, і навпаки) можлива тільки двічі, тому може виникнути максимум три блоки. Кожен з батьків повинен перебувати у відпустці не менше як 61 день.

По-друге, залежно від часу декретної відпустки. Допомогу по догляду за дітьми може затребувати хтось один із батьків у період від 365 днів до максимум 851 дня з дня народження дитини, або обоє батьків у період від 456 днів до 1063 днів з дня народження дитини. Хто вирішує взяти короткий варіант, отримує €33,88 на день, у найдовшому варіанті це €14,53 на день. Сума, що її в кінцевому підсумку отримають батьки, залежить від того, який вони оберуть період».

За словами подружжя, обов'язкового «декрету» для батька немає — хто хоче, той і бере: «Серед наших знайомих кожен батько брав відпустку (2 або 3 місяці залежно від варіанту відпустки) щонайменше для однієї дитини. У нашому випадку батько був 2 місяці вдома з нашою другою дитиною».

Про доглядову інфраструктуру Марина й Олександр розповіли, що їхня перша дитина пішла в садок у рік і 4 місяці, друга — в рік і 2 місяці. «Зазвичай десь у 2 роки йдуть уже всі, тому що це максимальний термін оплачуваної декретної відпустки. У школах є групи продовженого дня, але не скрізь, і звичайно за додаткову плату. Працювати повний робочий день реально, якщо вистачає грошей на групу продовженого або babysitter».

У європейських країнах політика в області батьківства характеризується суттєвою залученістю держави, натомість у Сполучених Штатах підхід кардинально інший.

За словами жительки Сіетла, матері двох хлопчиків 7 років і двох місяців Валентини Романової, трудове законодавство регулюється на рівні штату.

У штаті Вашингтон передбачено відпустку по догляду за дитиною 12 тижнів плюс лікарняний (6 тижнів у разі природних пологів, 8 тижнів у разі кесаревого розтину). Тобто у мене 18 тижнів відпустки. Також відпустки надають батькам. Мій чоловік працює в Амазон, у них хороші умови, у нього 6 тижнів оплачуваної батьківської відпустки, в Гуглі ще краще — 12 тижнів. Часто батьки беруть відпустку по черзі, щоб не віддавати зовсім немовля в ясла. Спеціальних законів немає, але в суспільстві популярна думка, що тато теж повинен бути з дитиною. Протягом “декрету” тебе ніхто звільнити не може, але якщо не вийшов на роботу, то все — немає варіанту збереження робочого місця без збереження зарплати. Окремі компанії (Амазон, наприклад) дозволяють виходити на півдня по закінченні “декрету”. Тобто 18 тижнів повністю вдома, потім ще 6 тижнів півдня працювати. На жаль, мало хто надає “декрет” до народження дитини. Скажімо, я народила 16 березня, а “декрет” у мене було призначено на приблизну дату пологів, названу лікарями, — 20 березня. Проте компанія на свій розсуд може надавати допологову відпустку. В Амазон це 4 тижні. Є щось типу "інвалідності у зв'язку з вагітністю", але її не отримати, якщо немає серйозного діагнозу. Ясла беруть з 4 тижнів, але коштують дуже дорого! Мами, які можуть собі це дозволити, намагаються працювати неповний робочий день. Часто все зав'язано на страховку: втрачаєш роботу — втрачаєш страховку, а це дуже погано. Виплат на рівні держави немає. Для тих, у кого сімейний дохід не перевищує певний мінімум, діти отримують страховку від штату, вона також покриває пологи. Є різні програми адресної допомоги: ти можеш отримати талони на їжу, субсидію на житло (яку не всі орендодавці хочуть приймати), а також фінансову допомогу на навчання, якщо підеш у коледж. Є садки-ясла для малозабезпечених, більш-менш доступні. Допомога дуже часто надходить від приватних осіб-доброчинців. Ще поширено звертатися до різних сусідських спільнот типу: ”Я знаю бідну жінку, у неї троє дітей, і нічим цього місяця заплатити оренду”. І всі скидаються по можливості. Ну, і ще є щось типу гуртожитків для матерів-одиначок, які залишилися без житла (а все житло або орендоване, або в кредит, відповідно, втратив роботу — втратив будинок), але вони переповнені, плюс там якісь обмеження за термінами перебування.

Цікаво розглянути варіанти відпустки по догляду за дитиною в країнах, де суспільство вважається традиційнішим.

Скажімо, в Об’єднаних Арабських Еміратах від самого початку медичного спостереження за вагітністю лікарі вимагають документи, які засвідчують шлюб. І це стосується не тільки громадян країни, а й усіх гостей, зокрема численних трудових мігрантів. За словами Олександри Вовк, яка близько року разом з чоловіком і однорічною дитиною прожила в Дубаї, недавно в місцевій пресі обговорювали гучний випадок із парою з Китаю. Після виявленої вагітності поза шлюбом їх обох депортували.

Тут поняття матері-одиначки немає взагалі. Навіть якщо чоловік негідно себе поводить, не заробляє, то більшість і далі з ним житиме. А в разі розлучення суд залишить дітей із чоловіком. Протилежні рішення ухвалюють у виняткових випадках, але тоді жінка отримує великі відступні

 — каже Олександра.

Що стосується трудових прав, то жінка має 6 тижнів оплачуваної відпустки, яку можна взяти до чи після пологів. Часто з роботодавцем домовляються про додаткові неоплачувані дні. Ще є норма про дві півгодинні перерви на день на грудне вигодовування. Багато жінок після початку материнства до роботи не повертаються, зате в країні дуже поширено залучення домашнього персоналу — нянь і помічниць у хатніх справах, і так само ясла.

У ясла беруть із 6 місяців, можна віддавати на півдня або на цілий день з 8:00 до 19:00. Від цього залежить ціна, яка стартує від $1000 на місяць. Проте й догляд на справді високому рівні. Школи теж дуже дорогі, але на вигляд відмінні. Крім учителів, є хтось на зразок няні для окремих учнів. Наприклад, я спостерігала, як такі працівники годували дітей у їдальні. Загалом політику в цьому питанні можна охарактеризувати як дорого і якісно. Навіть якби ти погодився на трохи нижчий рівень сервісу, такої можливості немає. Якщо приїжджаєш працювати в ОАЕ з дитиною, то зобов'язаний орендувати квартиру відповідного розміру й обстанови. І на це може піти левова частина заробітку. Ще ти не маєш права найняти несертифіковану няню. І її обов’язково треба оформити на свою візу. Якщо дитина з неоформленою нянею потрапить у госпіталь, батькам нарахують великий штраф. З іншого боку, дуже тішить ставлення суспільства до дітей. Тут вони скрізь, за винятком хіба кальянних, і на них усі доброзичливо реагують, є відповідна інфраструктура.

А от у Туреччині оплачувана відпустка у зв’язку з пологами і доглядом за дитиною становить, як і в Україні, 4 місяці. Її можна взяти як за два місяці до пологів, так і пізніше, — розповів батько дворічної дівчинки Дженгіз Учар зі Стамбула.

Багато жінок довго ходять вагітними на роботу і в останній місяць або 2 тижні йдуть у “декрет”. Переважно роблять кесарів розтин, бо жінкам це здається безпечнішим варіантом. Тому часто всі чітко знають заплановану дату операції. Після цих 4 місяців можливі ще 4 місяці відпустки, але без зарплати. При народженні дитини держава дарує маленьку золоту монету “чейрек алтин” — 1,75 г золота. Коли ми народжували, ціна такої монетки була близько 150 лір (приблизно 1000 грн). Тепер такі цифри: перша дитина — 300 лір (2000 грн), друга — 400 лір (2500 грн), третя — 600 лір (3800 грн). Отримує її мама на пошті. Виходить, що золото в ціні зростає і гроші для мами теж ростуть. Є ще “молочні гроші” — 100 лір. Релігійних і культурних заборон чи проблем із поверненням на роботу у матерів немає. Наша невістка вийшла з “декрету” з першим сином, коли йому було 3 місяці, а вдруге — коли доньці був місяць. З дітьми була бабуся, це явище поширене. Сучасні молоді мами намагаються швидко виходити на роботу. Загалом є два табори: ті, хто багато працюють, або домогосподарки. В освічених сім’ях, де батьки активно працюють, зазвичай одна-дві дитини, три — рідкість. Вагітних не можна звільняти, у “декреті” теж, робоче місце зберігається. Державні садки приймають дітей з 4 років. Вони непогані, але в приватні садки можна віддавати з двох років на півдня. Великі приватні університети роблять свої дитсадки, початкові школи і так далі. У приватних школах дитину забирає сервіс і привозить під будинок. Однак найпізніше о третій дня, тому батькам, котрі працюють, без няні чи допомоги родичів не обійтися. Вартість приватного садка — від 17 000–20 000 лір на рік (близько 100–120 тис. грн), школи — 25 000 лір (157 тис. грн ), вартість няні — від 1200–1500 до 4000 лір на місяць (7500–25 000 грн).

Зовсім інакша сімейна політика в Південно-Африканській Республіці, де досі дуже різка расова й класова сегрегація. За словами Анастасії Рябчук, яка з трирічною дочкою кілька років проживає в ПАР, тут дітей віддають у садки навіть з трьох місяців і на повний день.

Біля нашого дому був садок з трьох місяців, але в ясельній групі наша донька була єдиною білою дитиною. Серед вихідців із Європи назагал заведено перші два-три роки наймати няню, яка одночасно може бути домогосподаркою і коштує лише десять-двадцять доларів на день залежно від обов’язків. Жінки також можуть дозволити собі довшу неоплачувану відпустку по догляду, а дехто не працюють, бо чоловіки заробляють достатньо, щоб забезпечити сім’ю. Натомість серед чорношкірих робітників рішення віддати дитину в ясла з трьох місяців продиктовано економічними мотивами: у країні рівень безробіття становить 30 %, а серед молодих жінок сягає 50 %, тому жінки, які мають роботу, тримаються за неї і повертаються з “декрету” через три місяці після пологів. Інший варіант для мам, котрі працюють, — залишати дітей на бабусь чи безробітних родичок десь у сільській місцевості або запрошувати бідних родичок до себе в місто. Цікаво, що поруч із тим садком, куди ми водили доньку в рік, був удвічі дорожчий садок і початкова школа, де дітей брали лише з двох років (ми теж перевели туди доньку, коли їй виповнилося два). Цей садок мав коротший робочий день (з 7 до 17, а не з 6 до 18) і орієнтувався більше на дітей викладачів університету та журналістів телерадіокомпанії, будівлі яких були в п’яти хвилинах ходи від садка. Якщо перший садок коштував $100 на місяць із харчуванням, то другий — $200 без харчування. Державних садочків, наскільки мені відомо, у країні немає, але в бідних районах є садки, що їх повністю або частково фінансують доброчинні і релігійні організації і де навчання може коштувати лише $20 на місяць.

За словами Анастасії, хоча департамент праці визначив термін декретної відпустки чотири місяці і до роботи заборонено повертатися раніше, ніж через шість тижнів після пологів, це стосується лише офіційно працевлаштованих робітників і не поширюється на неформально зайнятих, тимчасових і сезонних працівників (наприклад, на фермах). Водночас сама Анастасія і дехто з її знайомих могли за бажанням брати неоплачувану відпустку. «У принципі, в Україні нині щось подібне: можеш сидіти навіть до шести років з дитиною, тільки грошей за це не матимеш. Тому майже ніхто не сидить, усі стараються виходити раніше. У мене в університеті в Йоганнесбурзі було так: я взяла просто перерву на шість місяців, неоплачувану, але з можливістю повернутися», — каже Анастасія.

Виплати на дітей у ПАР, за її словами, є тільки для бідних і безробітних. «Це так звані "соціальні гранти". Їх дають, якщо розмір доходу опікуна менше за 45 тис. рандів (близько 3 тис. євро) на рік. Розмір такого гранту на одну дитину торік становив 400 рандів на місяць (це десь 25 євро), і цього, як я вже казала, достатньо на субсидований садок у бідному районі. У селах часто ціла сім’я харчується за соціальні гранти на дітей і пенсіонерів, бо роботи там узагалі може не бути ніякої. Опікуном може бути хто завгодно — той, хто реально опікується. У цьому плані тут гнучкіше і враховуються всі нестандартні ситуації, бо три чверті дітей народжуються поза шлюбом і татусі часто десь зникають або раз на рік щось висилають символічно — і все. Іноді обоє батьків помирають від СНІДу, і молодшими братами й сестрами опікуються старші — такий варіант теж передбачено. Якщо ще порахувати всіх мам, які працюють, думаю, вийде, що десь кожну третю дитину виховують бабусі чи тітки».

У таких умовах діти швидко стають самостійними. «Не знаю, чи існують подовжені групи в школах. Щодня бачила школярів на шляху додому десь годині о третій, але ніхто особливо не переймається, що діти самі, поки дорослі на роботі. У наших сусідів старший хлопчик, дев’ятирічний, сам повертався додому і робив уроки, іноді на нього мама залишала ще півторарічне немовля і трирічну сестру. Тобто тут дитина у 8–9 років уже відповідальна, як доросла. Це якщо на дітей робітників подивитися, бо серед заможнішого населення знову ж таки є можливість найняти няню чи домогосподарку, яка, прибираючи і готуючи їжу, одним оком наглядатиме за школярем», — каже Анастасія.

Можливі варіанти запозичення досвіду

Отже, різновидів сімейної політики і відпусток у зв’язку з вагітністю й доглядом за дитиною чимало, у кожній країні свої особливості.

З огляду на соціальну захищеність, гендерну збалансованість і можливість матері «безболісно» повернутися на роботу еталонною традиційно називають шведську систему. Її головні прикмети: 18 місяців оплачуваної відпустки, з яких щонайменше три належать батьку і їх не можна передати матері, а також розвинена система ясел. Цікавий і ефективний також «вільний» французький підхід, де немає обов’язкових варіантів і можливий за підтримки держави як ранній вихід на роботу, так і довгий «декрет». Та якщо в одних країнах він спрацьовує, то в інших — ні.

Українські норми «декрету», принаймні формально, видаються не найгіршими у світі, водночас на тлі досвіду інших країн вочевиднюється потреба вдосконалення.

Головні відмінності полягають у тому, що в Україні досить коротка оплачувана відпустка і на неї не може розраховувати чоловік, крім випадків всиновлення або удочеріння. Також у нас фактично відсутні ясла, готові прийняти дітей раннього віку, що змушує жінок довгий час бути вдома і випадати з ринку праці.

Прив’язка виплат на дитину до зарплатні в умовах високої тіньової зайнятості, звісно, матиме менший ефект. Та навіть виходячи з мінімальної зарплатні, відповідно до якої варто встановлювати планку й безробітним, вони виявляться більшими за ті, що існують. До того ж це стимулювало б тат із «білою» зарплатою брати «декрет», бо тоді відпустка не впливатиме на сімейний бюджет. Про це, зокрема, кажуть і в наукових юридичних колах[17].

Трьох оплачуваних років, звісно, ніде у світі немає. Проте для ранішого виходу матерів і батьків на роботу потрібна система ясел. Беззаперечний плюс українських садків — їхня фінансова доступність. Мінус — велика завантаженість, коли в мегаполісах проблематично влаштувати в садок навіть 3–4-річну дитину, а також якість утримання і кваліфікація персоналу. Саме це часто стає на перешкоді, буває, віддати зовсім маленьких дітей є куди, але просто страшно. З одного боку, без збільшення державного фінансування це питання вирішити неможливо, з іншого — багато країн чуйно ставляться до батьківських переживань. Скажімо, у яслах у Швейцарії для вихователів обов’язково володіти мовою жестів, щоб зовсім маленькі діти могли сказати їм про свої потреби[18]. У Нідерландах практикують дуже детальні фотозвіти про кожну дитину, що їх батьки отримують протягом дня[19]. Цікава також практика власних дитячих садків на великих підприємствах і в установах. Для психологічного й логістичного комфорту батьків вони ідеальні. Якщо дитяча кімната є у Верховній Раді, то непогано було б поширювати цю практику на решту установ і закладів.

Цікаво також, як у країнах ЄС далі вдосконалюють правові норми. Європейська конфедерація профспілок (ETUC) вносить такі пропозиції, як «адекватний захист від звільнення щонайменше 6 місяців після повернення з відпустки по догляду»[20], адже цей період для батьків дуже важкий в усіх аспектах. Крім того, з погляду гендерної рівності важливі «загальні профілактичні заходи, орієнтовані на здорові й безпечні робочі місця для чоловіків і жінок». На думку європейських профспілок, за окремими винятками, це набагато більше сприяє гендерній рівності, ніж конкретні заходи, спрямовані на вагітних жінок[21].

Отож належним чином оплачувана відпустка по догляду за дитиною, залученість до неї тат, захист від звільнень молодих батьків, гнучкий трудовий графік, доступність дитячих освітніх закладів і безпечні умови праці для всіх працівників незалежно від статі — шлях до гендерної рівності та можливості ростити дітей без ризику бідності. І це стає суттєвішим підґрунтям для щасливого дитинства й сімейного життя, ніж відтворення традиційних гендерних ролей.

 

[2] Левченко Н. І. Щодо відпусток у зв’язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною: українське законодавство та європейський досвід // Єдність і диференціація трудового права та права соціального забезпечення: Матеріали IIІ Всеукраїнської наук.-практ. конф. (Харків, 28 листопада 2014 р.) / За заг. ред. К. Ю. Мельника. — Х.: ХНУВС, 2014: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/410/Edn%2bduffer_trud_prava_2014.pdf?sequence=2&isAllowed=y

[3] Там само.

[4] Иранским отцам разрешат уходить в декрет: http://iransegodnya.ru/post/view/978

[5] Надо работать, папа! Щвейцария отказала отцам в отпуске по уходу за детьми: https://vokrugsveta.ua/interesting/nado-rabotat-papa-shhvejtsariya-otkazala-ottsam-v-otpuske-po-uhodu-za-detmi-19-10-2017

[6] «Декретный отпуск» для отцов на финишной прямой: http://nashagazeta.ch/news/politique/dekretnyy-otpusk-dlya-otcov-na-finishnoy-pryamoy

[7] Европейские системы семейной политики: https://postnauka.ru/video/64915

[8] Там само.

[9] Там само.

[10] Там само.

[11] Там само.

[13] Финские коробки для младенцев завоевывают мир: https://www.bbc.com/russian/society/2016/04/160404_baby_box_round_the_world

[14] Белорусским отцам будут предоставлять декрет: неоплачиваемый и на 14 дней: https://sputnik.by/society/20180403/1034611123/belorusskim-otcam-budut-predostavlyat-dekret-neoplachivaemyj-i-na-14-dnej.html

[15] «Молодым тоже нужно зарабатывать». Почему и как белорусы отдают в садики годовалых малышей: https://news.tut.by/society/595024.html?f&crnd=22065

[16] О детских садиках в Чехии: http://letters.komarovskiy.net/o-detskix-sadikax-v-chexii.html

[17] Левченко Н. І. Щодо відпусток у зв’язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною: українське законодавство та європейський досвід // Єдність і диференціація трудового права та права соціального забезпечення: Матеріали IIІ Всеукраїнської наук.-практ. конф. (Харків, 28 листопада 2014 р.) / За заг. ред. К. Ю. Мельника. — Х.: ХНУВС, 2014: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/410/Edn%2bduffer_trud_prava_2014.pdf?sequence=2&isAllowed=y

[18] Детские сады в Швейцарии: http://letters.komarovskiy.net/detskie-sady-v-shvejcarii.html

[19] Голландские ясли: секреты счастливого детства: http://letters.komarovskiy.net/gollandskie-yasli-sekrety-schastlivogo-detstva.html

[20] Revision of the Maternity protection (Pregnant workers) Directive - 92/85/EEC, state of play and follow up: https://www.etuc.org/documents/revision-maternity-protection-pregnant-workers-directive-9285eec-state-play-and-follow#.Wu8g19SLSt9

[21] ETUC’s Position on the revision of the Pregnant workers Directive // European Trade Union Confederation. 2009: https://www.etuc.org/IMG/pdf/ETUC_position_revision_pregnant_workers_directive__7__EN.pdf

13 липня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Діти є, що далі? Ресурси — у чоловіків, відповідальність — у жінок
В Україні понад 180 тисяч «злісних» неплатників аліментів. Та чи не правильно казати «неплатників і неплатниць»? Соціологиня Людмила Малес пояснює, чому на рівні мови важливо акцентувати гендерованість явища: більшість неплатників — чоловіки, більшість тих, хто виживає, опікуючись дітьми, — жінки. Про перипетії виплати аліментів, отримання соціальної допомоги і про те, як журналісти ігнорують гендерованість проблем із доглядом і утриманням дітей — у цій статті.
Материнство. Феміністична виставка
Темою виставки сучасного мистецтва 2015 року став феміністичний погляд на материнство – розгляд його через прискіпливий аналіз особистого і суспільного, осмислення становища жінки, яка взяла на себе відповідальність народжувати і виховувати. Кураторка Оксана Брюховецька.
«Батько має право»: чи все гаразд із цією ініціативою?
Що роблять тати після розлучення? Дехто безслідно зникає з життя матері й дитини, дехто бере участь у піклуванні, а хтось боронить своє право бачити дітей. Останнім допомагає ГО «Батько має право». Що це за організація, які цілі вона собі ставить і чи завжди користується гідними методами?