17 липня, 2018

Коли народжувати? Як змінився вік материнства за останні сто років

27 червня 2018
Олена Стрельник

Кандидатка соціологічних наук, ґендерна дослідниця, авторка книжки «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології» («Критика», 2017).

«Годинничок-то цокає!» — чи не кожна жінка чула у своєму житті цю фразу. Однак яка вона, ця «критична» позначка годинника (якщо припустити, що вона таки існує)? Побутує думка, що наші прабабусі виходили заміж у 13–15 років, народжували рано й часто, проте реальність була іншою. У сучасної української жінки одна-дві дитини, а середній вік першого материнства змістився від 22 років у 1990-х до 25 років нині. У Західній Європі вперше народжують у 29 (в середньому). Тривалість життя невпинно зростає, тож імовірно, вік материнства теж «старішатиме». Що означають ці зміни і чому вони сталися?

Читайте також:

Суспільство регулює репродуктивну поведінку через низку механізмів, серед них суспільні очікування від материнської ролі та конструювання вікової норми материнства. «Хороша мати» живе в шлюбі, здорова, гетеросексуальна, освічена, представниця середнього класу. Зрештою, хороша мама не «надто молода» чи «надто стара». Ці очікування створюють умовний життєвий календар, «розклад», відповідно до якого багато жінок вибудовують свої життєві траєкторії, зокрема планують материнство.


Медісон Омаха. Проект "Утроба". Музей материнства.

Вік жінки вписано в систему «репродуктивного тиску», у якій материнство розглядається як ядро жіночої ідентичності. Обговорення репродуктивних планів поширено в нашій культурі: жінок можуть питати про дітей, про плани їх народити родичі, колеги, ледь не випадкові знайомі. У «розклад» чи то таймінг материнства вписано конструювання ще однієї ідентичності — бабусі, що її суспільство теж уважає ознакою «нормальної» жіночності. «Раннє» материнство дає можливість побути бабусею. На матеріалах інтерв’ю з літніми жінками Анна Шадріна дійшла висновку, що репродуктивний тиск впливає на жінок різних поколінь: для жінки бути бабусею так само драматично важливо, як і бути матір’ю. Якщо у жінки в 60 або 70 років немає онуків, вона виправдовуватиметься так само, як 35-річна пострадянська жінка, у якої немає дітей. І це пояснює, на думку Шадріної, як працює система відтворення. Коли жінці потрібно стати бабусею, вона починає «пресувати» дочку, щоб та швидше ставала матір’ю. Тоді обидві зможуть уникнути стигми. Це пояснює, чому юне покоління страждає від репродуктивного примусу: так матері старшого покоління дбають і про нас, і про себе. «Ти станеш матір’ю, я стану бабусею, від нас відчепляться, я встигну допомогти тобі з онуками і зможу спокійно померти, знаючи, що виконала свою місію на землі»[1].

Очевидно, що ситуативні (скажімо, перехід до 12-річної шкільної освіти) і цивілізаційні (збільшення тривалості життя й розвиток медицини) чинники далі сприятимуть підвищенню віку материнства. В Україні середній вік матері при народженні першої дитини 2016 року становив 25 років (на початку 1990-х — 22 роки)[2]. А що було раніше? І що буде далі? Які соціокультурні зміни стоять за цими цифрами? Спробуємо розібратися.

Історичні трансформації уявлень про вікову норму материнства

У домодерних суспільствах жінки народжували протягом усього фертильного віку внаслідок відсутності контрацепції і можливості втручання в репродуктивний цикл. Відтак вік материнства здебільшого не проблематизувався, а дискурсивно груп «молодих» чи «зрілих» матерів не існувало. Проте суспільство опосередковано регламентувало вік материнства, регулюючи насамперед вік вступу у шлюб.

Недосконалість демографічних методів обліку шлюбів і народжень у XVIII–XIX століттях залишає відкритою відповідь на питання про середній вік народження жінкою першої дитини в ранньомодерній Україні. Історичні розвідки дозволяють припустити хибність побутових уявлень про ранні шлюби і раннє материнство як поширену практику в українській традиції. Ігор Сердюк спостеріг, що більшість перших шлюбів у Гетьманщині XVIII століття укладено набагато пізніше за мінімальний пропонований церковними і світськими нормами вік. Указ Синоду 1774 року вимагав від священиків дотримуватися «планки» в 15 років для хлопців і 13 років для дівчат для реєстрації шлюбу, але фактичний вік укладання шлюбу був істотно вищим. Наприклад, середній вік вступу в перший шлюб для чоловічого населення Переяслава станом на 1766 рік дорівнював 25,7 року, для жінок — 22,5 років[3], для сільського населення цей вік становив 23,7 і 19,1 року відповідно. Середній вік батьківства, вірогідно, становив плюс один рік від шлюбного віку. Ці дані очевидно руйнують міф про унормований і поширений характер ранніх (у 16–18 років) шлюбів та народжень у традиційному українському суспільстві.


Жан Оноре Фрагонар. "Радощі материнства".

Подібні практики були властиві й іншим суспільним станам. Скажімо, дворянки покоління 1780-х років, як правило, народжували вже не раніше за 18 років, а в 1830–1840 роках жінці, яка народжувала вперше, могло бути і 20–23, і 28, і навіть 37 років, хоча останній вік сприймали як щось геть незвичне[4]. Водночас у дворянському середовищі народження дітей не було привілеєм молодих батьків. Постійні вагітності призводили до того, що дворянки вкотре переживали вагітність, маючи вже старших доньок, які вступили в період фертильності. Досить пізній вік (навіть за сучасними уявленнями), у якому дворянки народжували дітей, свідчить про тривалість їхнього репродуктивного періоду й сексуальної активності. Наприклад, батькам княгині Наталії Долгорукої, коли у 1713–1718 роках у них народилося ще п’ятеро дітей було: матері — 43, 44, 45, 46 і 48 років, а батькові — 61, 62, 63, 64 і 66 років. Звісно, цей випадок пояснюється повторним шлюбом, але загалом пологи дворянок у першому (і єдиному) шлюбі після 40 років були поширеним явищем[5].

Очевидно, толерування «пізнього» материнства в традиційному українському суспільстві відрізнялося в інших соціальних верствах. Оксана Кісь наводить свідчення, що серед селянства існувала звичаєва норма, згідно з якою старші люди віком за 50 років не одружувалися, вважаючи це за гріх, а на Київщині пари літнього віку, які ставали батьками, навіть наражалися на суспільний осуд[6].

Отож «раннє» й «пізнє» материнство — конструкти сучасних суспільств, для яких вік — важливий критерій соціального поділу. Унаслідок складних процесів суспільної модернізації й інституціалізації материнства протягом ХХ століття формуються уявлення про «норму» материнства, його «розклад» та «ідеальний» вік.

Більше про звичаї традиційного українського селянства читайте в статтях Ірини Ігнатенко - про материнство і батьківство, секс, та уявлення про красу

«Надто рано»: конструювання проблеми раннього материнства

Раннє материнство — одна з найсприятливіших тем для формування так званої «моральної паніки» (Cтенлі Коен) — коли виникає ситуація невідповідності між фактичним поширенням феномена і соціальним занепокоєнням щодо цього. Особлива роль у конструюванні моральних панік належить медіям. У медійних сюжетах про «мам-дітей» історії про раннє материнство і зростання кількості підліткових вагітностей представляють як тривожну тенденцію до деградації моральних цінностей[7]. Безперечно, підліткова вагітність — гостра проблема, а багато неповнолітніх мам потребують підтримки. Однак протягом останніх десяти років кількість народжень, які припадають на юних (до 20 років) матерів, знизилася. У 2010 році питома вага таких народжень становила 7,8 % (загальна кількість — 38 680, із них 783 — віком до 16 років)[8]. У 2015 році 6 % усіх народжень припадали на цю вікову групу (загальна кількість — 24 719, із них 644 дівчини стали матерями у віці до 16 років). При цьому 21 864 дівчини віком до 20 років народили першу дитину, 2471 — другу, 312 — третю, 57 — четверту, 12 — п’яту і наступних дітей (імовірно, ці дані охоплюють і багатоплідні пологи)[9]. Важливо відзначити, що проблема раннього материнства має етнічний характер. Скажімо, найбільша кількість ранніх народжень (у дівчат віком до 16 років) фіксується в Закарпатській області: це територія з найбільшою чисельністю ромів у місцях їх компактного проживання[10].

Існує низка досліджень соціального конструювання вікових норм материнства на прикладі неповнолітнього (підліткового) материнства. Татьяна Арчакова, спираючись на англомовні дослідження, зазначає, що ця тема часто опиняється в центрі уваги на хвилі «моральної паніки»; нерідко спричиняє стигматизацію юних матерів, навіть якщо вони адекватно адаптуються до своєї ролі; крім того, її подають у невідповідних масштабах через некоректне висвітлення в медіях із використанням надто емоційних означень на зразок «діти ростять дітей»[11]. Побіжний погляд на українські медії підказує, що журналіст(к)и висвітлюють проблему раннього материнства з соціально-патологічних позицій. Ось типовий портрет неповнолітньої мами: дівчина-сирота або дитина з маргінальної сім’ї, апатична й асоціальна, не хоче самостійно виховувати дитину і вирішувати побутові проблеми.

Ці образи іноді стоять на заваді адекватній соціальній і психологічній підтримці матерів-підлітків. Сприйняття підліткового материнства часто навантажено смислами, пов’язаними з лібералізацією сексуальності, маргінальністю, бідністю та руйнуванням ідеалів «традиційної сім’ї». Критичне ставлення до таких смислів дозволить побудувати ефективнішу систему соціальної підтримки мам-підлітків. Наразі увага до батьківських ресурсів на кшталт «що вона може дати дитині» змістилася з матеріальних потреб у бік успішної соціалізації і пізнавального розвитку, — констатує Арчакова[12].

Про досвід Британії у зменшенні кількості підліткових вагітностей читайте в статті Дарини Мізіної в спецрубриці «Сексуальна освіта»


Раян МкГіннес. "Медитація материнства".

«Надто пізно»: чинники відтермінованого материнства

Частка народжень, які припадають на вікову групу жінок 30–40 років, за період незалежності України зросла майже вдвічі[13]. Очевидно, що цивілізаційні демографічні зміни, передусім збільшення тривалості життя, спричиняють зміни «життєвого розкладу» і підвищення віку дорослішання, закінчення навчання, виходу на ринок праці та народження дітей.

Сучасне життя дедалі частіше перетворюється на «проект», а батьківство стає результатом індивідуального вибору жінок і чоловіків, узгодженого з іншими життєвими проектами. Рефлексованість сучасного батьківства передбачає, що люди планують народження дитини, спираючись на свої життєві наміри, обираючи для цього оптимальний час, вписуючи цю подію в певні етапи свого життя, як-от завершення навчання, досягнення матеріального добробуту, кар’єрної позиції тощо[14].

Рефлексованість і планованість батьківства зумовлюють так зване «відтерміноване (відкладене на пізніші терміни) материнство/батьківство». За даними Організації економічного співробітництва й розвитку, 2015 року пересічний вік жінок, які народжують уперше, становив 29 років. У країнах Європи раніше за цей вік народжують у Болгарії, Румунії, Латвії, Естонії, Польщі (25–27 років), пізніше — в Італії, Іспанії, Швейцарії, Люксембурзі, Греції (30–31 рік)[15].

Суспільні оцінки явища «пізнього материнства» в європейських країнах теж різні. Під час Європейського соціального дослідження 2012 року респондентів/-ок запитували: «З якого віку, на вашу думку, жінка надто стара для рішення народити дитину (незалежно від того, йдеться про першу дитину чи про будь-яку наступну)?». На думку респондентів/-ок, такий вік становить 41,6 років, варіюючись від 39,1 в Угорщині до 43,8 в Австрії. В Україні цей показник — 42 роки. Фактична частка матерів, які народжують у віці від 40 років, в Україні становила 1,6 % порівняно із 7,3 % в Італії та майже 5 % в Іспанії, Ірландії, Греції. Відчутно менше, ніж в інших європейських країнах, в Україні народжують і жінки віком 45–49 років — у середньому дві жінки на 10 тисяч, тоді як у Греції цей показник становить 15, в Ірландії — 13, в Італії — 11[16].

Про кар’єрні мінуси для жінок і бонуси для чоловіків у зв’язку з народженням дітей читайте в статті Олени Ткаліч.

Інститут репродуктивної медицини та «вікова норма» материнства

Важливі агенти конструювання «вікової норми» материнства — лікарі, які через механізми медикалізації виконують функцію інституційного регулювання материнських практик. Розвиток медичних практик допомоги породіллям — чинник кардинального покращення становища матері й дитини. Однак сучасна роль медицини в інституційному регулюванні материнства зазнає критики з огляду на проблеми медикалізації репродукції, що її соціологи інтерпретують як розширення спектра можливостей і водночас як посилення контролю над репродуктивною поведінкою[17].

Поняття «медикалізація» означає, по-перше, зростання влади медичних інституцій у суспільстві, внаслідок чого вони починають виконувати функцію не лише лікування і профілактики, а й соціального контролю; по-друге, процес, у ході якого соціальні проблеми починають трактувати як особливого штибу хвороби чи патології, а медиків позиціонують як виняткових носіїв експертного знання з розрізнення нормального і патологічного[18].

Нині медицина відіграє вагому роль у конструюванні материнства. Його вікову норму зазвичай пов’язують із ризиками, співвідносними зі зростанням віку жінки. Першу групу ризиків обумовлюють проблеми зі здоров’ям, спричинені віковими фізіологічними змінами, які створюють ризики для виношування плоду, вагітності й пологів. Вірогідно, покращення якості життя і стану медицини сприятиме профілактиці цих ризиків. Друга група ризиків пов’язана з генетичними розладами і хромосомними мутаціями у дітей, яких матері народили в зрілому віці. Так, імовірність народити дитину із синдромом Дауна помітно зростає з віком матері. Та варто замислитися над таким. Звичайно вік матері і батька прямо пов’язані: що старші жінки, то, як правило, старші їхні чоловіки. Отже, без окремих досліджень важко визначити, ці ризики спричинено віком матері, віком батька чи обох батьків одночасно[19].

Проте й дотепер термін «біологічний годинник» застосовують винятково до жінок, хоча низка західних досліджень засвідчила зв’язок пізнього (після 45 років) бáтьківства і здоров’я нащадків: вік чоловіка корелює з геномними мутаціями, хромосомними аномаліями, розладами аутичного спектра у дітей та із шизофренією[20]. Ці дослідження наштовхують на думку, що жінок довгий час несправедливо звинувачували в одноосібній відповідальності за народження дітей з генетичними відхиленнями, тоді як переконливих доказів цього немає.

Як означені медичні норми впливають на досвіди жінок та їхню взаємодію з інститутом медицини? Російська соціологиня Ольга Брєднікова, проаналізувавши власний досвід материнства, виявила цікаві метаморфози свого вікового статусу у взаємодії з медичними установами під час вагітності і після пологів[21]. Першу вагітність у 36 років лікарі маркували як проблемну, але російську лексему «старородящая» майже не вживали, частіше використовували так само російський евфемізм «возрастная пациентка».

Репродуктивна медицина вважає нормою народження першої дитини до тридцяти п’яти років, а після переходу цієї межі тіло вагітної жінки визначається як «проблемне», що криє потенційні небезпеки і вимагає більшого нагляду та медичних маніпуляцій. Дослідниця, зокрема, зазначає, що їй частіше доводилося відвідувати жіночу консультацію, частіше здавати аналізи, зокрема складні й дорогі, на можливі генетичні відхилення у плода, їй частіше призначали підтримувальну терапію тощо — усе це наполегливо рекомендують усім вагітним старше за 35 років. Отже, процес медичного моніторингу вагітності суттєво ускладнився, він вимагає багатьох великих часових і матеріальних витрат.

Яко аргументи на користь підвищеної лікарської уваги до стану вагітної жінки незмінно наводили згадані вище статистичні дані про вірогідність ускладнень і потенційні ризики. Вікові розрізнення в репродуктивній медицині чітко фіксовані і поширюються на всіх пацієнток; перетворюючись у такий спосіб на інституційну норму. Хоча дослідниця зазначає, що в її випадку вік проблематизувався без урахування індивідуальних особливостей організму. Цікаво, що медичні працівники намагалися нормалізувати її вік, пригадуючи історії про своїх знайомих, які народжували у віці «під п’ятдесят». Вік пацієнтки намагалися наблизити до уявної «норми», однак тим самим конструювалася і підтверджувалася її «ненормальність».

Символічні метаморфози вікового статусу відбулися після пологів: усіх пацієнток післяпологового відділення називали «дівчатами» і «молодими мамами» незалежно від їхнього віку і попереднього досвіду материнства. І лікарі, і медсестри, і технічний персонал воліли вживати саме такі узагальнені звернення, які апелюють до молодості. Тут фраза «молода мати» — це сталий вислів, де слово «молода» означає не так вік, як стаж материнства. Проте всі знають про владу номінацій, і подібне звернення теж передбачає й тягне за собою відповідне ставлення, — зазначає Брєднікова. «Молоді» за означенням матері виявилися в ролі учениць: їх постійно навчали, наставляли, інструктували.


Кортні Кессель. "Балансуючи", перформанс.

Підсумок

Вік материнства — частина глобальних цивілізаційних і демографічних змін, пов’язаних передусім зі збільшенням тривалості життя та відповідним «відсуванням» життєвих подій. Незворотність цих змін суспільство поки що мало усвідомлює і розглядає це як загрозливу тенденцію.

Очевидно, що відтермінування батьківства може створити нові виклики для суспільства, сімей і матерів. Наприклад, так зване «сендвіч-покоління», а саме жінки, затиснуті між множинними ролями. Ідеться про потребу поєднати оплачувану працю, піклування про ще маленьких дітей і водночас про своїх літніх батьків[22]. Народження дитини в пізньому віці може загострити такі напруження.

У домодерному українському суспільстві материнство було логічним продовженням шлюбу, а час народження дитини визначався біологічно, мало регулювався і не співвідносився з такими етапами життєвого циклу, як закінчення навчання і вихід на ринок праці, адже цих етапів просто не існувало. Життя сучасної людини підпорядковано інституційним моделям, які регулюють настання певних життєвих подій: вступ до школи і її закінчення (12 років), 4–6 років навчання у виші (в окремих випадках більше), зрештою, вихід на ринок праці і здобуття самостійності, що внаслідок функціонування інституту освіти і збільшення років навчання припадає вже на 25–30 років. Відтак для сучасної жінки народження дитини перетворюється на життєве завдання, проект, що його вона мусить вписати в низку інших життєвих подій, балансуючи між медичними приписами («кращий вік для материнства — 2 років»), соціальними приписами («батьківство — це відповідальний крок») та власними життєвими прагненнями, можливостями, доступними ресурсами. Народження дитини може бути паралельним проектом поряд зі здобуттям освіти і професійним розвитком за наявності відповідних сімейних і суспільних ресурсів. Скажімо, дитячі кімнати при університетах, доступні і якісні дитячі садочки — це і є ті важливі ресурси. Альтернатива — послідовні типи стратегій типу «спочатку дитина, потім — кар’єра» або навпаки «спочатку — кар’єра, потім — дитина». І поки точаться дискусії на зразок «материнство після тридцяти — це ризиковано, а до 25 — безвідповідально», тисячі українських жінок намагаються майже самотужки вирішити дилему «кар’єра або материнство», бо в гендерованому суспільстві тільки жінка стоїть перед цією дилемою. І замість покладати на жінок відповідальність за «неправильні» репродуктивні стратегії, за «раннє» і «пізнє» материнство, треба створити такі умови, щоб не змушувати жінок робити такий часом драматичний вибір між материнством і професійною самореалізацією.

Про суспільство, дружнє до дітей, читайте в статті Наталії Бурмаки.

Література

 

1. Что значит «быть хорошей матерью» в современном мире? // Новое литературное обозрение, http://www.nlobooks.ru/node/8549

2. Державна статистика обраховує також вік батька при народженні дитини: у 2010 році 4939 юнаків стали батьками у віці до 20 років, у 2015 році — 3422

3. Сердюк, Ігор. Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст. / Ігор Сердюк. — К.: К.І.С., 2018. — 456 с.

4. Белова, Анна. «Четыре возраста женщины». Повседневная жизнь русской провинциальной дворянки ХVIII — середины XIX в. / А. В. Белова / РАН, Институт этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая, Российская ассоциация исследователей женской истории. — СПб.: Алетейя, 2010. — С. 368.

5. Там само. — С. 369.

6. Кісь, Оксана. Жінка в традиційній українській культурі (друга половина ХІХ — початок ХХ століття): Монографія / Оксана Кісь. — Львів: НАН України, Інститут народознавства, 2012. — С. 202.

7. Наприклад, ефіри на телеканалі «Інтер» 9 і 13 жовтня 2017 року на тему «мама — дитина» — про 12-річну дівчинку з Борислава Львівської області, яка народила дитину: http://detector.media/kritika/article/131008/2017-10-18-raz-dnk-dva-dnk-tri-dnk-stosuetsya-kozhnogo-epizod-2/

[8] Населення України за 2010 рік: Демографічний щорічник. — К.: Державна служба статистики, 2011. — С. 289.

[9] Населення України за 2015 рік: Демографічний щорічник. — К.: Державна служба статистики, 2016. — С. 76, 68.

[10] Марценюк, Тамара. Проблеми ромів в Україні: гендерні аспекти // Український соціологічний журнал. — 2013. — № 1/2. — С. 58.

11. Арчакова, Т. О. Раннее материнство: психологическая проблема или социальный конструкт / Т. О. Арчакова // Электронный журнал «Психологическая наука и образование». — 2012. — № 1. — С. 6

12. Арчакова, Т. О. Раннее материнство: психологическая проблема или социальный конструкт / Т. О. Арчакова // Электронный журнал «Психологическая наука и образование». — 2012. — № 1. — С. 11

[13] Населення України за 2015 рік: Демографічний щорічник. — К.: Держ. служба статистики, 2016. — С. 80.

14. Чернова Ж., Шпаковская Л. Молодые взрослые: супружество, партнерство, родительство. Дискурсивные предписания и практики в современной России / Жанна Чернова, Лариса Шпаковская // Laboratoruim. Журнал социальных исследований. — 2010. — № 3. — С. 31].

[15] http://www.oecd.org/els/family/database.htm

16. Aksyonova S.Y. Advanced Maternal Age: the Case of Ukraine / S. Y. Aksyonova // Демографія та соціальна економіка. — 2014. — № 2(22). — С. 62–64.

17. Темкина, Анна. Медикализация репродукции и родов: борьба за контроль / Анна Темкина // Журнал исследований социальной политики. — 2014. — Т. 12. — № 3. — С. 32–336.

18. Михель, Дмитрий. Медикализация общества: теория, история, микрополитика / Дмитрий Михель // Журнал исследований социальной политики. — 2009. — Т 7. — № 3. — С. 293–294

[20] https://www.newscientist.com/article/2148071-old-fathers-pass-on-more-mutations-to-kids-than-old-mothers/; https://www.newscientist.com/article/mg21528795-100-older-fathers-pass-on-more-mutations

[21] Бредников, Олег. «Старородящая» молодая мать (институциональные игры с категориями возраста) // Новый быт в современной России: гендерные исследования повседневности. 2009: http://lib.sale/sotsiologiya-gendernaya/novyiy-byit-sovremennoy-rossii-gendernyie.html

[22] Социолог Елена Здравомыслова о «непродуктивной старости» и боли «поколения сэндвич» // The Village, https://www.the-village.ru/village/people/city-news/232683-sandwich-generation

27 червня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Де найкраще народжувати? Відпустка у зв’язку з вагітністю, пологами та доглядом за дитиною в різних країнах світу
Вагітність і догляд за дітьми — це важко, для когось просто на грані фізичних можливостей. Тому «подушка безпеки» у вигляді оплачуваної відпустки має бути універсальним правом. Наразі у кожній країні свої особливості «декрету». У цій сфері тісно перемішуються економічні й культурні чинники, а методи варіюють від чіткого державного регулювання до повної свободи ринку. Іноді ефективно спрацьовують протилежні підходи, іноді — жодні. Однак певний набір необхідних умов для щасливого безбідного батьківства і дитинства можна сформулювати. Яку політику в цьому плані проводить Україна і що нам варто запозичити зі світового досвіду — про це далі в статті.
Не руш моїх кіл
Чимаманда Нґозі Адічі «Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п’ятнадцятьох пропозиціях».
Коли маєш сина і доньку, а світ навколо повен стереотипів
Тисячі років зовнішній світ, хай там хто його представляв — «церква», «мас-медіа», «школа», «родичі», повсякчас намагається залізти в наш особистий простір, щоби підказати, пояснити, переконати. Здавалося б, надворі ХХІ століття, а нашим дітям досі нав’язують дивовижні стереотипи про те, чим повинні або не повинні займатися дівчата і хлопці, жінки і чоловіки. Чи наші діти страждатимуть від цього, як ми? Чи, може, навпаки — вони розширять світогляд і врешті-решт змінять цей світ? Залежить від нас, дорослих, від нашого вміння нівелювати руйнівний вплив стереотипів, від нашої підтримки.