9 травня, 2021

Як мрії стають реальністю, або Як фемінізм змінює світ

11 липня 2019
Поширити в Telegram
2815
Юлія Мартова

Студентка магістерської програми «Право» Національного університету «Києво-Могилянська академія». Юристка, феміністка та оптимістка.

Читайте також:

ХХІ століття. Світ змінився настільки, що нашим предкам таке навіть не снилося. Життєвий лад, розподіл статусів, грошей, влади, технології, взагалі, сучасний звичний нам світ — чи люди, скажімо, в ХVІ столітті могли уявити таке? У ХVІ столітті, де Англією править королева Єлизавета Велика, Шекспір пише свої драматичні твори, а Васко да Гама знову вирушає в експедицію. Про фемінізм, соціальну рівність, права людей, права тварин і космічні польоти тоді, звісно, не було й мови.

І от ми сьогодні. У ХХІ столітті розквіт (а подекуди вже й криза) демократії, пацифізму та боротьби за екологію. Здається, людство рішуче просунулося вперед, поставивши під питання те, що вважалося об’єктивною істиною, і змінивши те, що видавалося незмінним. На зміну одним великим проблемам прийшли інші, але незмінним залишилася боротьба старого з новим, статики й динаміки, стабільности й прогресу. Що ж шукає суспільство, так наполегливо ідучи вперед?

Tempora mutantur, nos et mutamur in illis. Латинський вислів, який у перекладі означає, що часи змінюються і ми змінюємося разом з ними. Та хто вирішує коли, як, на скільки і що має змінитися?

Чи можемо ми уявити майбутнє? Чи вгадаємо щось із прийдешнього? Чи воно недоступне нам так само, як сьогоднішні реалії людям ХVІ століття? Я все-таки спробую й уявлю хоча б частину майбутнього. Те, що можу спрогнозувати із сьогоднішньої боротьби. Феміністичну утопію.

У ній живе дівчина десь мого віку. Сьогодні вона виконує навчальне завдання — набирає текст на комп’ютері (чи як там це робитиметься в майбутньому). Вона пише про історію, у якій хоробрі жінки намагалися подати свій голос та вказати на нерівність. Історію минулих років, у якій слово «фемінізм» ще сприймалося як антонім до «нормальної жінки», хоча самі феміністки робили все від них залежне, щоб звільнити всіх без винятку від кайданів гендерних стереотипів. Їй складно: вона не зовсім розуміє, як усе це могло бути.

Моя героїня пише з іншого світу. Її світ можна охарактеризувати як інклюзивний. До речі, вона не знає, що таке «дівчаче» виховання чи виховання «шляхетної леді». Лише завдяки уроку історії про побут і звичаї ХХ–ХХІ століть вона дізналася, що, живи вона в тому часі, у неї обов’язково було б рожеве платтячко, а у її брата — синя футболка, батьки обрали б для неї гуманітарну професію, а брат займався б точними науками. Їй дивно. Як би багато вона втратила, скільки кольорів і досвідів, якби жила так однобоко, навіть не намагаючись спробувати щось «хлопчаче».

Моя героїня обере власний шлях, вона обере його вільно. Я впевнена, що вона ніколи не зіткнеться з проблемами гендерної нерівности, як-от нерівна заробітна плата, подвійне навантаження чи «скляна стеля». Можливо, лише під час виконання завдання про життя жінок у ХХІ століття вона дізнається про ці явища.

Їй буде дивно, чому це жінки не могли вільно ходити вулицями вночі. Вона перепитуватиме батьків, чому дівчат застерігали не носити короткі сукні і що означає «спровокувати небажану увагу». Впевнена я і в тому, що вона ніколи не зазнає насильства.

Я бачу її щасливою жінкою, і це для мене головне. Вона не докладає жодних зусиль, щоб дорівнювати чоловіку в очах інших. Такої долі я хотіла б своїй доньці і всім жінкам на планеті, такою я бачу і дівчину з майбутнього.

Щоб дівчата майбутнього жили так і дізнавалися про дискримінацію лише з уроків історії, суспільство має далі змінюватись. Змінюватись завдяки жіночому руху, руху за рівність. Саме жіночий рух розвивав і продовжує розвивати ідеї, які приведуть світ до рівности й інклюзивности, ці ідеї вже містяться в Цілях сталого розвитку ООН (ціль 5), численних конвенціях, статутах міжнародних організацій.

Жінки досі вважаються «слабкою» статтю, та й домашнє насильство — це зовсім не минуле, а сьогодення. Без популізму і прикриття традиціями фемінізм продовжує рятувати життя й допомагати жінкам. Його внесок, на мою думку, набагато більше, ніж молитва за жінку, яка стала жертвою насильства, в церкві.

Я з гордістю називаюся феміністкою. Хоча мої друзі сприймають це неоднозначно, мені не соромно належати до руху, який веде суспільство вперед, встановлюючи рівність та усуваючи дискримінацію. Впевнена, тренд фемінізму тільки починає розколихувати свою четверту хвилю.

11 липня 2019
Поширити в Telegram
2815
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Безгендерне майбутнє
Чому агендерні люди часто використовують ознаки чоловічого гендеру як універсальне, а множення гендерних ідентичностей не працює? Авторка пропонує мисленнєвий експеримент — забути концепти фемінности й маскулінности і подивитися на людей без них.
Справедливість vs турбота: якою має бути феміністична етика?
Традиційно західна етика пріоритизувала маскулінні цінності й нехтувала фемінними. Незалежність, справедливість і раціональність були еталоном моральности, а от пов’язаність з іншими, турботливість і емоційність чеснотами не вважалися. «WTF?» — запитують сучасні філософині-феміністки і дискутують про те, якою буде етика, звільнена від патріархальної упереджености. Можливо, настав час змінити етику справедливости на етику турботи?
Чи був би митрополит Андрей Шептицький феміністом?
Чи можна досягти порозуміння з ворогами (рівности)? Автор застосовує «принцип позитивної суми» митрополита Андрея Шептицького до сучасного конфлікту між правозахисниками і традиціоналістами: «Спроба хоча б теоретично відітнути себе від будь-якої зі сторін змушує шукати прийнятне для обох, золоту середину, спільний знаменник, можливість порозуміння. Завдання не з найлегших, але хай якими способами ми намагатимемося вирішити це рівняння, результат буде одним. Спільним знаменником для всіх виявиться повага до розмаїття».