25 квітня, 2024

Чи знищить рукавиця нескінченности сексизм?

6 липня 2019
Поширити в Telegram
4442
Валерія Нікітіна

Студентка правничих наук в НаУКМА, правозахисниця, громадська активістка, членкиня департаменту з прав людини Ліберально-демократичної ліги України, учасниця проєкту «(Не)Рівність».

Уявімо справжнього фана попкультури, aka гіка. Це пацан років шістнадцяти, полиці в нього тісно заставлено коміксами, є кілька тематичних наборів «Леґо», супергеройська футболка (обов’язково), трохи притрушені пилом фігурки і безмежна жага витрачати кошти на улюблену сагу. Цей хлопчина нам знайомий, ми бачили його мільйон разів, ще з часів перших «Зоряних воєн», а може, й раніше. А тепер завдяки ностальгійній хвилі ми отримали класичного гіка в образах Вейда з «Першому гравцю приготуватися», Біллі Бетсона із «Шазаму», Пітера Паркера з «Повернення додому» чи хлопчиськів із «Дивних див». Важко повірити, але саме для них нині знімаються наймасштабніші франшизи, і саме те, що подобається цій категорії людей, визначається як «популярна культура». А отже, цілком очевидно, що рольовими моделями в популярній культурі будуть ті, хто захоплює розуми цільової аудиторії, брутальні й могутні напівбоги, саркастичні мільйонери і шляхетні холоднокровні джедаї.

От тільки вихідні дані хибні, бо насправді цільова аудиторія інша. У 2017 році на нью-йоркському КомікКоні ICv2 оприлюднили дослідження, згідно з яким близько 40 % читачів коміксів — жінки[1]. А кількість глядачок супергеройських фільмів не поступається кількості глядачів, наприклад, у США 45 % чоловіків і 38 % жінок бачили хоча б один фільм про Месників[2]. Це відкриття шокувало студійних босів і найзапекліших фанів культурної сегрегації з дна Реддіту, але дівчата теж люблять попкультуру і — о диво — теж можуть приносити її творцям прибутки.

Якщо у нас майже порівну споживачів і споживачок, чому ринок залишається орієнтованим тільки на чоловіків? Щоб розібратися в цьому, варто звернутися до історії першоджерела всієї попкультури — коміксів. У загальновідомому значенні комікси з’явилися наприкінці 1930-х як прості історії про боротьбу добра зі злом і протягом десятиліть адаптувалися до вимог часу. Скажімо, в 1940-х і 1950-х капітан Америка протистояв нацистам, а суперсили, пов’язані з ядерною енергетикою, з’явилися в розпал Холодної війни.

Комікси стали культурним феноменом і візитною карткою США, а такі герої, як Супермен чи Людина-павук, перетворилися на обожнюваних усіма ідолів. І поки історія міняла комікси, комікси впливали і трансформували свідомість дітей. Створювали ж їх винятково чоловіки і для чоловіків, а якщо на їх сторінках з’являлися супергероїні, то їхньою найяскравішою рисою характеру залишалася глибина декольте.


Нед Лідс ("Людина Павук: Повернення")

Допоки комікси залишалися друкованими, вони користувалися шаленою популярністю лише в США, але десь із середини 2000-х комікси перебираються на кіноекрани і, прихопивши із собою проблемну репрезентацію жінок (а також будь-кого, хто не білий підтягнутий американець у розквіті сил), підкорюють увесь світ.

З часом тиск громадських активісток та не в останню чергу потенційна можливість величезних прибутків змусили творців коміксів переглянути свою політику щодо супергероїнь. Ступити на ґрунт створення жінки-супергероїні було важко, але продюсери таки наважилися, й 2017 року на екрани вийшла «Диво-жінка», яка стала найкасовішим фільмом[3] DC і врятувала підмочену на той час репутацію франшизи. Трохи сором’язливіші Marvel не наважилися зайти далі серіалів «Джессіка Джонс» та «Агент Картер», хоча й ті виявилися на диво успішними і отримали по вісім зірок на IMDb[4] та 88  % і 86  % на Rotten Tomatoes[5] відповідно. Так на біду борців за сегрегацію в попкультурі людство зробило кілька кволих кроків від любовного інтересу в бронеліфчику до персонажки.


Капітан Америка бореться з Гітлером в одному з перших коміксів Marvel

За два роки після «Диво-жінки» Marvel нарешті подарували нам перший фільм із супергероїнею — головним образом. «Капітан Марвел» увірвалася на екрани помпезно. Настільки, що де-не-де досі можна натрапити на коментарі «фемінізм зруйнує Marvel» та «на фільм ніхто не приходив, а студія викупляла квитки, щоб крутити фільми в порожніх залах». Зрозуміло, нарікання майже цілковито лунали з вуст (чи то пак із клавіатур) чоловічої аудиторії. Пояснити це досить просто, адже Брі Ларсон, виконавиця головної ролі, посягнула на святе, на те, що раніше належало тільки чоловікам, — на супергероїв. А ділитися ніколи не хочеться: ні виборчим правом, ні робочими місцями, ні своїми героями.


Чудо Жінка з одноіменного фільму DC

Так чи так, Керол Денверс зуміла зібрати $1 126 318 317 у світі і посіла друге місце серед найуспішніших сольних фільмів після «Чорної пантери»[6]. Та чи вдалося студії з першої спроби відчути запит аудиторії і показати героїню так, щоб за неї не було соромно? Без сумніву! Сольник про найсильнішу супергероїню кіновсесвіту вийшов, насмілюся сказати, чудовим. Почасти завдяки жінкам у знімальній групі (зокрема, режисерці Анні Боден та сценаристкам Женеві Робертсон-Дворет, Ніколь Перлман і Меґ Лефов), а почасти завдяки Брі Ларсон, виконавиці головної ролі. Капітанка Марвел рішуче виділяється серед інших жінок у супергеройському кіно. Вона не просто крута, вона розуміє, що це не потрібно нікому доводити, вона вже найсильніша героїня кіновсесвіту, хоча інші персонажі систематично повторюють їй, що це не так, що вона занадто слабка чи занадто емоційна. Мало того, Керол не носить відвертого вбрання, а її фігура відрізняється від стандартної голлівудської. На показі, поки Керол частувала кулаками антагоністів, я чула захоплене: «Боже, у неї короткі ноги, прямо як у мене!» І саме тут був справжній empowerment. Прекрасно показано і жіночу дружбу між Керол і Марією, теж рідкісне явище для супергероїки і кіно взагалі. Не можна оминути і той факт, що «Капітан Марвел» не має любовної лінії — головного рушія всіх дій жіночих персонажок у кіно. Тож на виході маємо міцно збитий (не без вад) фільм про жінку, якою можна пишатися і яку хочеться наслідувати.

А потім ми отримали «Месників», які, хоч і були сюжетно прекрасним фільмом, але розгубили фемповістку «Капітан Марвел» ущент. Насамперед просто гнітить лінія Наташі Романової (Чорної Вдови). Її спіткала тяжка доля бути натяком на любовний інтерес Залізної Людини, Капітана Америки, Соколиного Ока й Халка в різні періоди кіновсесвіту. Вона з’явилася ледь не разом із Тоні Старком, але ніколи не посідала чільного місця і не мала власного фільму. Та й суперсил їй не дісталося, лише пістолети і латексний костюм. Ось і в «Завершенні» сценаристи відвели Наташі функцію померти заради загального добра. Мало того, неоплакана смерть однієї з оригінальних Месників забувається майже одразу, а сюжет мчить далі. Особливо різко все це сприймається на тлі драми Тоні Старка. Натомість ми отримали «феміністичний момент» посеред бою, коли всі персонажки-супергероїні збираються в одну команду. Виглядало це, звісно, епічно, але пам’ятаймо, що майже всі ці круті жінки — сайдкіки чи любовні інтереси, і, якщо говорити відверто, вони зібралися разом, лише щоб нагадати: Marvel не забули про свої феміністичні настрої.


Джесіка Джонс з одноіменного серіалу Marvel 


Капітанка Марвел з одноіменного фільму 


Керол Денверс, альтер-его Капітанки Марвел

Бачити таке на екрані сумно, але мусимо терпіти і сподіватися на краще майбутнє, де персонажки не просто інструмент для розкриття головного героя, де сексуальність — це не примха автора, створена задля втіхи чоловічої аудиторії, а частина характеру, викликана логічно побудованим сюжетом. Ба більше, сподіватимемося, що сексуальність перестане бути константою. Віримо в майбутнє з різноманітними характерами і позитивним ставленням до жіночих тіл, з гумором і гідною натхненною історією.

Де ж знайти щось таке вже тепер? У коміксах, звичайно! Прабатьки надпопулярного супергеройського кіно почали сягати небувалих феміністських висот. Варто тільки поглянути на «Бетвумен: Елегія»: цей комікс DC зображує свою героїню з любов’ю і повагою. Вперше ідентифікуючи її як лесбійку, він не перетворює її сексуальність на джерело драми, а залишає це як частину її ідентичности і розповідає натомість хорошу історію[7]. А незалежні видавництва створюють неймовірний «The Wicked + The Divine», який пропонує читачам і читачкам розширити погляд на фемінність і на гендер загалом, а ще розказує свіжу й захопливу детективну історію. Варті уваги і «Королеви щурів» з чотирма героїнями-найманками у фантастичному сеттінгу. Крім того, що у нього божевільний химерний сюжет, комікс прекрасно демонструє жіночу дружбу. Словом, творці фільмів мають неабияке джерело для натхнення.


Жіноча команда Месників ("Месники:Завершення")


Персонажки коміксу "“The Wicked + The Divine”

Отже, кінокомпанії, які творять супергероїку, доволі незграбно вийшли на дорогу розмаїтішого кіно, і їм хочеться побажати більше режисерок, більше сценаристок, більше акторок у головних ролях, більше сміливості, експериментів, розмаїття, більше любові до своїх героїнь та до своїх глядачок і глядачів.

6 липня 2019
Поширити в Telegram
4442
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Безгендерне майбутнє
Чому агендерні люди часто використовують ознаки чоловічого гендеру як універсальне, а множення гендерних ідентичностей не працює? Авторка пропонує мисленнєвий експеримент — забути концепти фемінности й маскулінности і подивитися на людей без них.
Справедливість vs турбота: якою має бути феміністична етика?
Традиційно західна етика пріоритизувала маскулінні цінності й нехтувала фемінними. Незалежність, справедливість і раціональність були еталоном моральности, а от пов’язаність з іншими, турботливість і емоційність чеснотами не вважалися. «WTF?» — запитують сучасні філософині-феміністки і дискутують про те, якою буде етика, звільнена від патріархальної упереджености. Можливо, настав час змінити етику справедливости на етику турботи?
Чи був би митрополит Андрей Шептицький феміністом?
Чи можна досягти порозуміння з ворогами (рівности)? Автор застосовує «принцип позитивної суми» митрополита Андрея Шептицького до сучасного конфлікту між правозахисниками і традиціоналістами: «Спроба хоча б теоретично відітнути себе від будь-якої зі сторін змушує шукати прийнятне для обох, золоту середину, спільний знаменник, можливість порозуміння. Завдання не з найлегших, але хай якими способами ми намагатимемося вирішити це рівняння, результат буде одним. Спільним знаменником для всіх виявиться повага до розмаїття».