240 
Вступ
У грудні 2022 року уряд схвалив стратегію впровадження гендерної рівности у сфері освіти до 2030 року. Однак на практиці досі непоодинокі випадки сексизму від викладачів/-ок, навчальні матеріали, які транслюють гендерні стереотипи і сексистські твердження. Зрештою, сексуальна освіта досі не є елементом навчальної програми.
Читайте більше:
«Шкільні підручники як джерело толерантности до насильства і звинувачення постраждалих» Ярини Холод
Серед найголовніших агентів/ок запровадження Стратегії гендерної рівности в освіті — передусім педагоги(ні), тому підвищення рівня їхньої обізнаности і компетентности — важливий елемент реалізації Стратегії. Гендерна чутливість виховательок/-ів, вчительок/-ів та викладачок/-ів усіх рівнів освіти, починаючи від дитячих садків і завершуючи університетами, має вирішальне значення. Вміння освітян(ок) ідентифікувати сексизм і боротися з ним сприятиме ефективній реалізації стратегії та досягненню її цілей.
Це дослідження мало на меті визначити, як освітян(к)и тлумачать явище сексизму та чи можуть розпізнати прояви «доброзичливого» і «ворожого» сексизму в освітньому процесі.
Методологія
У рамках дослідження було проведено глибинні інтерв’ю з двома представницями закладу повної загальної середньої освіти у невеликому місті та з представником неформальної і позашкільної освіти. Респондентка 1 викладає історію для середньої і старшої школи, респондентка 2 — асистентка вчителя в інклюзивному класі, респондент 3 має досвід роботи в позашкільній освіті, нині займається формуванням програми й філософії навчання в закладі неформальної освіти.
Диференційована гендерна соціалізація
Усі учасники/-ці дослідження погодилися, що загалом у суспільстві хлопці й дівчата виховуються по-різному. Респондент 3 зазначив, що навіть якщо не помічав і не відчував прикладів такого особисто, визнає, що це існує як явище в суспільстві. Зокрема, звернув увагу на те, які риси характеру заохочуються для хлопців, а які — для дівчат.
«У моєму вихованні й у вихованні мого оточення там прям суворих стереотипів і шаблонів не було, але думаю, що загально це те, що хлопці мають бути сильними, дівчата — вміти попіклуватися, можливо, дівчата більше медицину мають знати» (Р3).
Респондентка 1 відзначила, що «хлопців завжди традиційно вчать бути мужніми і захищати дівчат, пускати дівчат вперед. Ну, якщо це так чисто шляхетна сторона моделі» (Р1).
Інший прояв відмінного виховання, про який згадав учасник, — те, що у батьків може проявлятися різне ставлення до навчання дитини залежно від статі. Те, що дівчата зазвичай краще вчаться, — результат того, що до них суворіші вимоги і прискіпливе ставлення, тоді як хлопцям частіше пробачають: «Дівчата зазвичай добре вчаться, бо, напевно, батьки, якщо хлопець балуваний там або по двору бігає, уроки не виконує, хлопцям це пробачають. А якщо дівчина не робить уроки або погано вчиться, то її за це сварять, мені так здається» (Р3). Так у дівчат виховують старанність і працьовитість, а хлопцям дають більше свободи.
«Дівчатам більше прививають старанність, вони краще вивчають іноземні мови, відвідують гуртки, багато гуртків можуть відвідувати, тобто після школи ще танці, співи, ще встигають на якесь там карате. Хлопцям більше дозволяють бути вільними, тобто вони можуть після школи піти побігати у дворі, потім піти на якісь тренування і потім уроки, якщо вони не дороблять, то нічого страшного. За моїми спостереженнями, до дівчат більш прискіпливі в навчанні» (Р3).
Важливо, що пізніше респондент звернув увагу на те, що «дівчат, ну не те, щоб примушували вчитися, але дівчат заохочували до того, що ну, ви ж такі розумні, давайте ще більше, давайте на олімпіади їздити» (Р3). Тобто щоб дівчата добре вчилися, вдаються радше до їх заохочення, а не до дисципліни. Так дівчата інтерналізують роль хорошої учениці і надалі виконують їй завдяки самодисципліні.
Респондентки 1 і 2 мали відмінне бачення: на їхнє переконання, нині з боку педагогів немає різних стандартів у навчанні для хлопців і дівчат. Ставлення й підхід до навчання дитини, а також особисті риси залежать від впливу батьків і особливостей виховання в сім’ї.
«Батьки в теперішніх обставинах скидки для хлопчиків не роблять. Це тобі потрібно або не потрібно. Це мені цікаво або це мені не цікаво. Акценту на те, що ти хлопчик і можна не вчитися, немає» (Р1).
«Зважаючи на сьогоднішню тенденцію, звісно, що спостерігається, що немає такої різниці між хлопцями і дівчатами, хто краще вчиться, хто гірше, хто має спокійніший характер, хто непосидючий, хто спокійніший. Власне, як на мене, залежить від подачі батьків, від виховання, також від самої дитини, наскільки вона готова вчитися, брати відповідальність за те, що в школі відбувається, наскільки готова приймати свої самостійні рішення. Як на мене, немає різниці між тим, як навчаються хлопчики, які у них риси характеру, і як дівчатка» (Р2).
Респондент 3 спершу теж зауважив, що здебільшого для педагогів немає різниці, хлопець це чи дівчина (наприклад, у контексті участи в олімпіадах), суттєвішу роль грає бажання дитини вчитися. Однак згодом він припустив, що «можливо, вчителькам, жінкам легше вмовити піти на олімпіаду дівчинку, аніж хлопця поїхати на олімпіаду» (Р3).
Говорячи про розподіл домашніх обов’язків, учасники/ці дослідження завважили, що те, чи залучено хлопців до їх виконання, дуже залежить від конкретної сім’ї і виховання батьків. Респондентки не робили висновки про якісь загальні тенденції, а радше акцентували на тому, що ставлення дитини до хатніх справ залежить від того, скільки опіки отримує дитина та чи наділяють її відповідальністю за щось. Респондентка 1 відзначила, що в окремих сім’ях хлопців учать бути відповідальними, а в інших ними опікуються аж так, що «вони залишаються такими маминими дітьми і в школі, і поза школою, і після школи, і в житті» (Р1). Респондентка 1 спостерегла також, що «дівчата відповідальніші на рахунок кухні. Бо я дивлюся, як ростуть діти, як росли мої діти, як ростуть ті діти, з якими я в школі зустрічаюся. Ті вже печуть, готують їсти, а хлопці тільки пробують це, навіть на трудовому навчанні маємо часом таке» (Р1).
Предмети, які «краще вдаються дівчатам і хлопцям»
Учасницям/-ку було наведено поширене стереотипне твердження, нібито «одні предмети краще вдаються дівчатам, а інші — хлопцям». Після цього вони мали дати твердженню оцінку і визначити, чи є в ньому ознаки сексизму. Усі погодилися, що така теза неправильна і сексистська, але при цьому використовували дещо різні пояснення.
Респондент 3 зазначив: «Я думаю, що це твердження є сексизмом. Тому що не залежить від статі твоє вміння навчатися, якісь точні науки або гуманітарні науки, тому це сексизм» (Р3). При цьому він визнав, що одним дітям справді можуть краще вдаватися певні предмети, тому що в них краще розвинуто певні навички: «Але я думаю, що якщо... Тобто тут залежить від того, скільки ти часу приділяв в дитинстві. Тобто якщо ти багато майстрував конструкторами, можливо, в тебе краща просторова уява» (Р3). У такому разі дальша успішність у певних предметах безпосередньо залежить від особливостей раннього розвитку дитини й агентів соціалізації, які впливали на неї.
Респондентка 1 зазначає: «Вчені кажуть, що мислення і навіть ці всі механізми мислення у хлопців трошки інакше працюють, ніж у дівчат». Водночас вона теж погоджується, що це твердження — сексизм, і нині так казати недоречно, бо «є в нас потужні дівчата-математики, у нас є хлопці — потужні історики й гуманітарії. Тому, мабуть, що зараз не вартує [так стверджувати]. Тобто в сучасному світі у всіх є доступ до всього. І дівчата є сильні математики, і хлопці» (Р1). А проте вона вважає, що існує різниця не в мисленні хлопців і дівчат, а у формі викладу, і помічає це на прикладі виконаних робіт: «Наскільки лаконічно може бути написана робота у хлопців, наскільки творчою буде у дівчат. Тобто, ну, різниці нема, мислення є те саме. Але виклад може бути зовсім інший» (Р1). Респондентка не погоджується з тим, що це зумовлено особливостями соціалізації, а переконана, що це «задатки природні, це можливість себе реалізувати і кожен має свої можливості… Це індивідуально: ти або можеш це зробити, або ні. І це так само, що хлопці, що дівчата».
Респондентка 2 теж уважає, що успішність з певного предмета залежить винятково від уподобань дитини, а не від статі: «Хлопці пишуть дуже гарні твори, і можуть творчо думати, і вміють, наприклад, гарно говорити... І дівчата, вони теж можуть бути як гуманітаріями, так бути математичними більше» (Р2).
Сексизм у навчальних матеріалах
Респондент 3 зазначив, що у його особистому досвіді не траплялися навчальні матеріали з проявами сексизму. Однак варто зважати на те, що він працював/-є у позашкільній і неформальній освіті, де немає чітких указівок МОН щодо вибору матеріалів і підручників. У відповідь на приклад обвинувачення постраждалої в підручнику «Основи здоров’я» респондент сказав, що чув про нього і це викликало у нього чимале обурення.
Респондентка 1, вчителька історії, каже, що не натрапляла на матеріали, які транслювали б неправильні, на її погляд, ідеї про роль чоловіків і жінок у суспільстві. Однак вона завважила, що серед історичних діячів, зокрема в науці й культурі, переважають чоловіки, а жінкам, які фігурують у програмі, приділяють більше уваги. Респондентка розповіла, що серед князів києворуської доби є лише одна політична діячка — княгиня Ольга, тому її діяльність описано особливо детально. Також респондентка згадала вправи, які часто пропонують у навчальних матеріалах, коли треба історичних діячок віднести до якоїсь номінації.
«Наприклад, котрого з історичних діячів, жінок, ви можете віднести до найкрасивішої, дати номінацію “Королева краси”, “Королева мудрости” і так далі. Тобто ми можемо номінувати. Ну, можемо робити акцент на те, щоб усе-таки звертати увагу на жінок, але стикаємося з тим, що є».
Ця практика привертання уваги до історичних діячок, з одного боку, свідчить, що зусилля для підвищення видимости жінок в історії докладаються. З іншого боку, виникає сумнів, чи такі вправи, як-от згадана респонденткою, не транслюють типові гендерні стереотипи. Проте щоб робити конкретні висновки про прояви сексизму в підручниках історії, треба проводити окремий контент-аналіз цих матеріалів.
Респондентка 2 зауважила, що питання гендерної рівности — це не пріоритетна тема у всесвітній історії.
«Є у нас така тема, наприклад, ми говоримо вікінгів, і там так одне таке невеличке речення було про те, як до жінок ставилися вікінги. І серед тих, наприклад, 30 параграфів зі всесвітньої історії, то про ставлення до жінок, коли ми говоримо про побут, традиції і звичаї, там згадано п’ять параграфів, не більше. Але ми тоді акцентуємо, чому вікінги нарівні, дуже шанобливо ставилися до жінок — тільки через те, що вони так само тримали зброю, як і чоловіки. Тобто вони вважали їх рівними між собою. Тому, власне, от тут є такий важливий гендерний нюанс, тобто значимість в суспільстві. Жінка нарівні з чоловіком тільки тоді, коли вона здатна з ним дорівнятися до його значимости. Коли вони виконують приблизно рівноцінну роль в суспільстві, рівноцінний внесок» (Р1).
Визначення сексизму
У попередніх частинах розмови йшлося про конкретні приклади з побуту і професійного життя, у цьому є блоці фокус змістився з конкретного на загальне. Зокрема, респондент(к)ам запропонували дати означення поняттю «сексизм» відповідно до того, як вони його розуміють. Респондент 3 описав сексизм так: «це упереджені стереотипні бачення або жарти про певну стать. Тут мені треба провести ще межу. Я знаю, що дві статі, а гендерів дуже багато. Скоріше, сексизм — це упередження, ставлення або жарти про якусь зі статей» (Р3). На уточнювальне питання про те, чи він має на увазі лише ставлення чи й дії теж, респондент уточнив, що це «ставлення, яке переростає в дії. Діями можуть бути якісь слова, так і якісь там поблажки».
Серед конкретних прикладів таких поблажок, що їх називав респондент, було чимало ситуацій, коли для дівчат і хлопців існують різні фізичні нормативи (наприклад, у таборах, організованих національно-патріотичними гуртками, де працював респондент, або ж у програмі неформальної освіти, одним з елементів якої є фізичний розвиток). Також як приклади сексизму респондент навів тези про те, що чоловіки — кращі шеф-кухарі або водії. Він зазначив, що кількісно справді може бути більше чоловіків на цих посадах, але у випадку з шеф-кухарями «можливо, це якраз вияв якогось патріархату в тому плані, що вони кар’єрно йдуть до кінця. Але в тому плані, чи кращі вони менеджери, чи кращі вони куховари, ну, не знаю». У випадку з водіями пояснення схожі: «Можливо, статистично більше хлопців мають водійські права. Зараз не знаю, але нехай візьмемо 50 років тому — більше чоловіків мало автомобільні права. Ну, тому що більше їх йшло в автомобільну школу, або мали кошти на авто, або, можливо, просто інженерно там треба було багато маститися в масло, і вони там не брезгували. Це теж якась теж частина нав’язана».
Респондентка 1 відповіла так: «Сексизм — це розподіл по статі, більше всього що. І, можливо, перевага когось одного над іншим. Чоловічого або жіночого». Респондентка погодилася, що це може проявлятися як на рівні ставлення, так і в поведінці. На думку респондентки 2, сексизм — це «якоюсь мірою і пригноблення якоїсь статі? ...населення, так. Або чоловічого, або жіночого. Ну, я не впевнена».
Гендерна нерівність в освіті
Одна з тем розмови — гендерна нерівність у сфері освіти як в одній із галузей ринку праці. Респондент 3 спостеріг, що, з його досвіду, чисельно в освіті переважають жінки. Однак він не вважає, що причина цього — наявність / відсутність певної освіти чи ставлення при прийомі на роботу. Мало того, він зазначив, що не бачить різниці ні в ставленні, ні в заробітній платі працівників/-иць, бо оплата праці залежить винятково від освітнього рівня й років стажу. Надбавки, зі слів респондента, залежать від здобутків. Єдиний «якийсь відчутний видимий сексизм», на його думку, можна виявити у сфері національно-патріотичного виховання: «Хлопці раніше вивчали якусь вогневу, а дівчата медицину, але зараз, наприклад, мій брат закінчив 10–11 клас, то він ходив з дівчатами на медицину і ніхто йому нічого не казав, тобто не обов’язково було бути з хлопцями».
Водночас зі свого досвіду участи в «Пласті», «Джурі» та інших патріотичних іграх, де був суддею й інструктором, респондент зазначає, що в таборах (як компонент позашкільної освіти) розподілу обов’язків залежно від статі не помічав.
«У сфері позашкілля розділення взагалі немає: всі разом бігають, шукають орієнтування, всі разом тренуються, всі разом їздять на всякі виїзди туристичні, всі рубають дрова, і хлопці, і дівчата, всі збирають дрова, і хлопці, і дівчата, і вогонь розпалюють і хлопці, і дівчата. Тобто там узагалі немає розділення по гендеру, статі, твоїх фізичних сил. Треба працювати — і всі працюють. Так само і на кухні: всі чергують, всі носять воду, всі рубають, всі мішають кашу, всі нарізають. У походах, я можу говорити про цю сферу, так як багато мандрую, цього поділу немає».
Відмінності помічав між учасниками/-цями з міської і сільської місцевости: «Школярі, які приїжджають з більш таких закритих громад або сіл, то, можливо, у них є такі упередження, що ти куховар, а ти йди по дрова. Але якщо це з міст і районних центрів, то поділу роботи на таборах немає» (Р3).
Респонденткам 1 і 2 було наведено приклад вертикальної гендерної сегрегації в освіті: той факт, що більшість учительок у школах — жінки, тоді як чоловіки частіше обіймають менеджерські позиції (директори шкіл, керівники відділів освіти). Питання полягало в тому, чи помічали вони таку тенденцію і чи вважають її проявом сексизму. З досвіду освітянок, ситуація у їхньому місті дещо відмінна — два з трьох навчальних закладів очолюють жінки. А проте Респондентка 1 зауважила: «зазвичай так, жінки беруть на себе обов’язок на виконання такої середньої ланки, проміжної, а ключові позиції в управлінській займають чоловіки, я думаю, я не звертала уваги, але так воно і є».
Респондентка вбачає в цьому «певну закономірність, коли “чорну” роботу виконують жінки, а вершечки належать чоловікам», але не впевнена, чи можна вважати це сексизмом, бо де-юре всі мають необмежені можливості і «це межа, яку може досягнути жінка». Зважаючи на це, вона переконана, що причина не в сексизмі, а, ймовірно, у відсутності бажання самих жінок.
У відповідь на цю тезу учасниці запропонували альтернативну, з якою вона могла погодитись або не погодитись. Суть альтернативного пояснення в тому, що хоч здебільшого немає технічних обмежень в описі вакансії, існують певні невидимі бар’єри, через які жінки рідше претендують на вищі посади. Зокрема, те, що від жінки частіше очікують відповідальности за репродуктивну працю, тому через обмежений часовий ресурс під тиском суспільних норм жінки рідше пріоритезують кар’єру. Респондентка погодилася, що, «можливо, це пов’язано з подвійними обов’язками жінки», і навіть поділилась особистим прикладом, як їй пропонували вищу посаду, але для неї в пріоритеті були сімейні обов’язки. Хоча респондентка сама відзначила, що «дуже часто поєднати і посаду, і сімейний обов’язок дуже складно», одразу після неї вона припустила, що це питання пріоритетів і бажання.
Респондентка 2 погодилася з цією тезою і додала: «Тут не залежить від того, хто може керувати — жінка чи чоловік. Власне, що є такі люди, котрі хочуть, щоб ними керували, і вони йдуть вперед за тією людиною, а є, навпаки, люди, котрі хочуть самі керувати і щоб за ними йшли».
Обізнаність освітян про сексизм
В останньому тематичному блоці розмови йшлося про те, чи загалом освітян(к)и, педагоги_ні мають бути обізнані в питаннях гендерної рівности, вміти ідентифікувати і протидіяти сексизму. Респондент(к)и погодилися, що ці знання важливі нині.
«Думаю, що педагоги на будь-яких рівнях: чи то там садочок, школа, університет і так далі, — мають знати, що таке сексизм, вони мають його відрізняти. Тобто помічати в потоці всієї інформації, спілкування з учнями, фіксувати і намагатися пресікати. Тому що тут справа не в якомусь покаранні, а в плані, щоб, можливо, за рахунок того, що педагоги будуть підкреслювати це, учні або студенти будуть це зауважувати і намагатися цього уникати» (Р3).
«Я вважаю, що, по ідеї, можна би було. Ну, ми з цим не стикалися наразі, розумієте? Але є обізнаність з тим, що має бути там гендерна рівність, і ми кажемо, що ми всі різні, але ми всі рівні. І ми про це з дітьми проговорюємо» (Р1).
«Власне, ми проговорюємо з дітьми, що ми різні, але ми рівні. І ніхто не має права обмежити вашу свободу, і ви маєте право виконувати не обов’язково чоловічу чи жіночу роль. Ну, я кажу, там, де фізична сила, там трошки складніше. Ну, а решту всі обов’язки в суспільстві і ваші права — це абсолютно рівність» (Р2).
Тут респондентки 1 і 2 ще раз наголосили на тому, що, на їхню думку, базові уявлення і переконання щодо гендерної рівности у дітей формуються шляхом диференційного наслідування, тобто діти спостерігають і наслідують сценарії поведінки, яких дотримуються представники/-ці їхньої статі. Батьки — первинні агент(к)и соціалізації, відповідно на дитину суттєво впливає те, як розподілено ролі всередині сім’ї.
«Як на мене, гендерна рівність помічається найбільше вдома. Якщо дитина бачить вдома цю гендерну рівність, то, звичайно, що вона буде проявляти її і в школі, і в іншому закладі. Якщо вона бачить, що вдома батьки одне одному допомагають, вона буде вдома, в школі брати участь, наприклад, у прибиранні класу чи заохочуватися до якихось там святкувань, щоб усе гарно прикрасити. Якщо, наприклад, дитина бачить, що переважає якась нерівність, тобто відчутне нерівноправ’я, що чоловік, наприклад, каже “ти це маєш робити” до дружини, відповідно, хлопці теж у класі будуть казати “ми це замітати не будемо, ми не будемо витирати дошку, ми не будемо там мити це. Ми це не маємо робити, це не наша робота”. Власне, я думаю, що це все йде із дому, з того домашнього виховання» (Р2).
Якщо говорити про знання освітян(ок) про сексизм і забезпечення гендерної рівности, то, на думку Респондента 3, багато що залежить від прикладу адміністрації: «тобто точно сексистами і сексистками не мають бути адміністратори шкіл або навчальних закладів, бо вони є обличчям навчального закладу».
Також він переконаний, що найефективніше пояснювати й демонструвати явище сексизму та його наслідки за допомогою:
- Реальних прикладів: «Я думаю, що, можливо, якісь там інформаційні довідки в ті самі книжки “Основ здоров’я” або “Я громадянин”, додавати якийсь розділ про сексизм і дослідження, як він впливає на економіку, на суспільство, на добробут в сім’ї, на добробут в команді. Можливо, є якісь дослідження про успішні бізнеси, там Netflix, Toyota, або якісь там світові, що в цих компаніях сексизму або нема, або він дуже на низькому рівні. І за рахунок цього в них дуже високий рівень гуртової співпраці, брейнштормінгу» (Р3).
- Культурних продуктів: «Також кіно, всілякі там серіали, програми. Тобто якщо в них немає сексизму, воно буде закарбовуватись, що “о, клас, у цьому фільмі всі рівні, немає жартів, підколів, а ті, хто жартує або використовує сексизм, прямо в фільмі це їм наголошують”. Тобто через героїв це буде помітно».
Важливий акцент Респондент зробив на тому, у якій формі мають подаватися ці знання. Він переконаний, що потрібно всіляко уникати методів, які можуть сприйматися як агресивні.
«Із сексизмом, на мою думку, треба боротися не через покарання чи там сварку, приниження (так як роблять з переходом на українську). Тобто якщо всім казати, що ти не перейшов на українську, то людина буде обурюватись. А якщо людині показувати правильну парадигму мислення, ну, нема правильної парадигми мислення, а інакшу парадигму мислення, показувати приклади, показувати альтернативи, показувати вплив сексизму, то людина буде краще це сприймати» (Р3).
Висновки
Учасниці й учасник дослідження погодилися, що існує явище диференційованої гендерної соціалізації, яке може проявлятися в тому, що дівчатам і хлопцям у дитинстві заохочують різні риси характеру, різне ставлення до навчання і в них може відрізнятися ставлення до розподілу домашніх обов’язків. Однак освітянки, які працюють у закладі загальної середньої освіти, не раз наголошували, що, наприклад, різне ставлення до навчання відходить у минуле. На їхню думку, педагоги_ні набагато більше звертають увагу на здібності дитини, її бажання навчатися і потенціал. На цій підставі вони назвали твердження про те, що якісь предмети нібито краще вдаються хлопцям, а якісь — дівчатам, проявом сексизму.
У контексті сексизму в навчальних матеріалах одна з респонденток звернула увагу на гендерний дисбаланс у представленні історичних постатей у навчальній програмі з історії України. З огляду на це вона вважає доцільним підвищувати видимість жінок, роблячи особливий акцент на їхній діяльності.
Обговорюючи питання гендерної рівности в освіті як одній із галузей ринку праці, учасниці поділилися своїми роздумами про те, чому викладацькою діяльністю займаються переважно жінки, тоді як чоловіки частіше опиняються на вищих менеджерських позиціях в освіті. Серед основних причин, що їх зазначали респондентки, — неможливість поєднувати так звані «вищі» посади з репродуктивною працею, закріпленою за жінками.
На завершення йшлося про актуальність і важливість обізнаности про сексизм серед сучасних педагогів/-инь. Загалом респондентки погодилися, що це важливі знання і є сенс поширювати їх у школі, але знову наголосили, що, на їхню думку, глибинні установки і переконання у дітей формуються вдома, на основі того, як батьки їх виховують та які моделі поведінки транслюють власним прикладом.
