18 жовтня, 2018

Феміністки від теології: про конференцію «Жінки в час конфліктів: екуменічна діяльність задля миру і справедливості»

24 вересня 2018

Кандидатка філософських наук, завідувачка кафедри філософії Українського католицького університету

Академічна богословська освіта протягом століть залишалася чоловічим привілеєм, сьогодні ж науковиці й викладачки теології — явище доволі звичне, навіть в Україні. «Феміністки від теології» не тільки порушують питання про те, яку роль жінки відігравали в релігійній історії, а й осмислюють такі фундаментальні проблеми, як образ Бога та культурно-антропологічна, політична, суспільна й ідеологічна структура богословського знання як системи знань. У серпні 2018 року у Львові відбулася щорічна конференція Європейського товариства жінок-дослідниць богослов’я, присвячена питанням війни і миру, насилля і шляхів його подолання, зокрема ролі жінок у цих процесах. Співорганізаторами конференції виступили лекторій Союзу українок Америки з жіночих студій та філософсько-богословський факультет Українського католицького університету (УКУ), у стінах якого відбувалася конференція.

Феміністки від теології: про конференцію «Жінки в час конфліктів: екуменічна діяльність задля миру і справедливості»

Читайте також:

Академічна богословська освіта протягом століть залишалася винятково чоловічим привілеєм, хоча християнство знає приклади багатьох славетних жінок, які не поступалися чоловікам ні особистою харизмою, ні моральними чеснотами, ані інтелектом. Бурхливий розвиток «жіночого руху» в Католицькій Церкві припав приблизно на той самий період, коли вперше публічно заговорили при роль мирян, тобто у 1960-х роках під час ІІ Ватиканського собору. Сьогодні науковиці й викладачки теології — явище доволі звичне, навіть в Україні. Вони захищають кандидатські і докторські дисертації з теології та на рівні зі священиками і єпископами дискутують про питання Божественної природи, нюанси церковної доктрини, традиції та історії.

Європейське товариство жінок-дослідниць богослов’я (European Society of Women in Theological Research) було засновано 1986 року за зразком тогочасних академічних товариств. Воно мало подвійну мету: з одного боку, це типове академічне товариство для встановлення і підтримки професійної комунікації між богословками й релігієзнавицями, а з іншого, йшлося про власне феміністичну теологію і релігієзнавство, які на початку 1980-х років щойно починали розвиватися як окремі повноправні напрями наукових досліджень. «Феміністки від теології» не тільки порушували питання про те, яку роль жінки відіграли в релігійній історії чи досліджували окремі значущі жіночі персоналії в історії релігій, вони також осмислювали такі фундаментальні проблеми, як культурно-антропологічна, політична, суспільна й ідеологічна структура богословського знання як системи знань. Їх цікавив образ Бога і форми дискурсу, які транслювали Божественні істини в певних історичних і культурних періодах аж до сучасності. Розпочавши з критики минулого, у якому домінував чоловічий погляд на Божественне (і він часто представляв себе як єдино можливий варіант «слова про Бога», тобто богослов’я), феміністична теологія шукала (і продовжує шукати) альтернативні способи говорити про досвід Бога. Однак було б неправильно сказати, що вона обмежується лише доктринальними чи історичними питаннями. Рамки богословської науки, зокрема й феміністичної теології, визначаються граничними питаннями самого буття людини, тому такі проблеми, як трудова міграція, соціальна справедливість, процеси розвитку суспільства і людини, теж потрапляють у фокус сучасних богословських досліджень.

Останні тридцять років Європейське товариство жінок-дослідниць богослов’я організовує щорічні міжнародні наукові конференції з питань, які цікавлять богословок і релігієзнавиць у контексті окремих регіональних проблем і в ширшому, а подекуди й глобальному масштабі. Цьогорічну конференцію ESWTR, що вперше проходила в Україні, було присвячено проблемам, які сьогодні особливо турбують українське суспільство — питання війни і миру, насилля і шляхів його подолання, зокрема ролі жінок у цих процесах. «Жінки в час конфліктів: екуменічна діяльність задля миру і справедливості» — таку офіційну назву обрали для цьогорічного наукового зібрання жінки-дослідниці богослов’я і релігієзнавства з тринадцяти країн європейського континенту. Конференція зібрала доповідачок, котрі поділилися досвідом участі жінок у миротворчих процесах Хорватії, Словенії, Польщі, Німеччини, Румунії, Чехії, Латвії, Литви, Росії, Нідерландів, Швейцарії і Греції. Співорганізаторами конференції виступили лекторій Союзу українок Америки з жіночих студій та філософсько-богословський факультет Українського католицького університету (УКУ), у стінах якого проходила конференція в серпні 2018 року. У богословів УКУ інтерес до цієї проблематики свого роду природний: з одного боку, йдеться про наболілі суспільні питання, які Українська Греко-Католицька Церква й Університет не можуть нині ігнорувати через їхню надзвичайну антропологічну і політичну вагу, а з іншого — великий відсоток жінок-богословок серед викладачів і студентів Університету — це стимул озвучувати жіночий голос у Церкві і в суспільстві.

Конференцію розпочала російська дослідниця, колишня професорка Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова, а нині політична дисидентка, докторка культурології Єлєна Волкова. У доповіді, присвяченій сучасній суспільно-політичній ситуації в країнах Східної Європи, вона порушила питання співвідношення миру, прощення і справедливості в контексті чинних реалій збройних конфліктів та неоколоніальної політики сучасної Росії. Звертаючись до добре відомого стереотипу гендерної рівності радянських жінок і чоловіків, дослідниця вказала, що рівні права, які нібито мали радянські робітниці, — це була рівність радше рабства і гніту, ніж людської гідності. «Свобода в’язнів трудового табору», а не вільних людей — ось що означало широко тиражоване визволення «нової радянської жінки».

Утім, сучасні політичні еліти Росії не відступають від старих традицій: ляльковий театр жіночих організацій, зазначила професорка, використовується нині для імітації соціального і релігійного активізму. Церква і Кремль виступають двома обличчями єдиної суспільно-політичної сутності — Левіафана нової російської імперії. Жінки в цій складній грі не повинні розцінюватися винятково як жертви режиму. Будучи німими свідками військових злочинів і політичних репресій, вони стають їх співучасницями. Як і в ситуації нацистської Німеччини, репресивна система якої досягла успіху завдяки широкій, хоч і не завжди проактивній підтримці мас, ми повинні відверто говорити про феномен «банальності зла» сучасного російського суспільства. «Дехто з російських жінок сьогодні вважають, що можна йти і воювати проти українців... Вони не виражають моральної огиди чи шоку від того, що їхніх чоловіків убивають на роботі на Донбасі. Втративши чоловіка чи сина, вони мовчать. Не здіймають свій голос супроти війни», — наголосила професорка Волкова.

Дослідниця також завважила, що велике повернення до релігії в проекті «Русского мира» — це ще одна суспільна ілюзія. Насправді радянська Росія ніколи не відмовлялася від релігії, вона просто змінила назви: Ленін замість Месії, комуністична партія замість Церкви, першотравневі і військові паради замість паралітургійних практик. Нині ж Російська Православна Церква стає ідеологічним продовженням державної системи, активно втручаючись у питання зовнішньої неоколоніальної політики та придушення громадянського руху всередині країни. Віруючі жінки, як і чоловіки, виступають тут однаковою мірою агресорами, які підтримують ідеологічні установки держави. Тому, — підсумувала Волкова свій виступ, — питання встановлення миру без відновлення справедливості, як і підміна справедливості концептом прощення, насправді проблематичні. Хоча прощення і справедливість не усувають одне одного, не варто підміняти ці поняття, інакше ми ризикуємо залишитися в ситуації Стокгольмського синдрому.

Тема сучасної російсько-української війни проходила наскрізною ниткою в багатьох доповідях і викликала жваву дискусію серед учасниць конференції. Доцентка кафедри біблістики Українського католицького університету Галина Теслюк провела паралелі між біблійними постатями Яїли і Юдити, героїнями старозавітної історії, та сучасними українськими жінками, котрі беруть участь у війні на сході України. Натхненна появою жіночого батальйону під час параду Незалежності вона звернула увагу на те, як «суто жіночими» засобами — а насправді без застосування грубої сили, шукаючи альтернативних способів боротьби, — старозавітні жінки здобували перемогу для свого народу. «Війна не жіноча справа» — це гасло справедливе для старих способів ведення бою, тоді як сучасні війни цілковито змінили свій образ, тому старі стереотипи не слід брати до уваги, — зазначила дослідниця. Ідеться не про заклик до агресії, а про обґрунтовану потребу захищати свою батьківщину в ситуації, коли ворог загрозливо близько, а його методи давно вийшли за межі військового кодексу честі.

Досвіду збройного конфлікту на cході України в біографічних наративах жінок було присвячено доповідь кандидатки історичних наук, доцентки кафедри історії і соціології Львівського національного університету імені Івана Франка, дослідниці жіночої усної історії Тетяни Лапан. Хоча українське представництво ESWTR досі мізерне, досвід українських дослідниць, які працюють у суміжній тематиці, видався надзвичайно цінним для міжнародного співтовариства. Наприклад, психологи і психотерапевти-практики Оксана Хмельницька, Ірина Ткач та Ірина Малік розповіли про жіночі щоденні практики в ситуації постійного збройного конфлікту, а саме як жінки дають собі раду з нормалізацією травматичного досвіду, який вони щодня переживають у місцях бойових дій. Нормалізація, — уточнили доповідачки, — не означає примирення й адаптацію до ролі жертви. Це радше спосіб пережити і вижити в ситуації війни, насилля і руйнації усталеного способу життя. Дослідниці показали, які внутрішні ресурси і як саме використовують жінки, щоб виробити ефективні стратегії виживання, а водночас — може, й неусвідомлено — закладають підвалини для майбутнього відновлення миру.

Одні з найяскравіших доповідей на конференції представили українські історикині Оксана Кісь та Світлана Гуркіна.

Спираючись на матеріали усних інтерв’ю та архіву Інституту історії Церкви УКУ, доцентка кафедри церковної історії Українського католицького університету і директорка цього інституту Світлана Гуркіна присвятила свою доповідь ролі жінок у підпіллі Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) між 1946 і 1989 роками. «Дієві стратегії виживання» — так одним висловом можна провести паралелі між підпільним життям жінок УГКЦ в умовах переслідування радянською владою та ситуацією сучасної війни. Особливо цікавими з цього огляду виявилися результати дослідження докторки історичних наук, президентки Української асоціації дослідників жіночої історії Оксани Кісь, яка поділилася своїми напрацюваннями про жіночий релігійний досвід українок у ГУЛАГу в 1940–1950-х роках. Ця сторінка історії майже невідома не лише для багатьох іноземних істориків, а й для самих українців. Дослідниця розповіла, як за допомогою різноманітних релігійних практик — організації літургійного життя, щоденних молитов, дотримання календаря церковних свят, пошиття і виробництва релігійної символіки — ув’язнені надавали сенс життю і в такий спосіб рятувалися в ситуації табірної тиранії. Життєдайний потенціал релігії не лише в можливості обирати власний підхід до ситуації, яка склалася. Релігійні практики політв’язнів ставали видимим знаком надії, яка дозволяла — і так само нині — переступати межі нестерпної буденності концентраційного табору, іммігрантських бараків чи воєнних сховків.

Докторка богослов’я, професорка Протестантського богословського університету в Амстердамі Гелен Зордрагер, яка активно працює у сфері християнського екуменічного діалогу і добре знайома з публічною діяльністю українських активісток, присвятила свою доповідь жіночим миротворчим ініціативам як підґрунтю для творення нового екуменічного богослов’я. Майдан, за словами професорки Зордрагер, кардинально змінив обличчя громадянського суспільства України, не лише додавши відваги громадським організаціям, зокрема й жіночим, а й трансформувавши розуміння того, яку роль відведено релігії в суспільних процесах. Вона виділила щонайменше чотири варіанти громадської діяльності, яка підкреслює нероздільність публічних вимірів релігії і жіночого руху. Це приклади ГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО», фотопроект військового капелана Олесі Доліної «Серце горлиці», науковий антимілітаристський активізм Марії Маєрчик і Ольги Плахотнік і, нарешті, проект «Діалог у дії», який займається тренінгами з ненасильницької комунікації. У своїй діяльності ці й інші ініціативи творчо використовують такі типово християнські концепти, як «шлях до справедливого миру» (на відміну від «справедливої війни»), «особовість», «аскетизм», «соборність», «моральна уява», активуючи в такий спосіб прихований або забутий потенціал релігійного дискурсу.

Про подвійну роль релігії — каталізатора об’єднавчих процесів і водночас виправдання для насилля — згадала також старша наукова співробітниця Науково-дослідного центру Копера в Братиславі, доктор Надя Фурлян-Штанте. У глобалізованому світі, де зустрічаються і переплітаються різні культури і релігії, зокрема завдяки активним міграційним процесам, релігію як невилучну частину етики можна зрозуміти лише в контексті її діалогічного потенціалу. Дослідниця знову повернулася до значимості жіночого голосу в цьому діалозі і його недооціненості в сучасних суспільно-політичних процесах. Тому-то один із шляхів вирішення питання гендерної рівності, на думку Фурлян-Штанте, — через осмислення і визнання ролі Іншого в релігійній сфері. І те, і те має особливий зміст, коли йдеться про потребу усвідомити індивідуальне як один із рівнів колективного.

Темі відновлення маргіналізованих голосів присвятила доповідь гостя з Латвії, професорка Даугавпілського університету Дзінтра Ілішко. Лише правдивий діалог наділено силою відновлювати розірвані зв’язки і долати насилля. З погляду дослідницьких стратегій, це означає застосування транснаціонального і трансдисциплінарного підходу, адже більшість світових релігій кардинально змінили своє обличчя в процесі міграції на інші континенти та в інші культури. Ми не можемо застосовувати шаблонне розуміння релігії, — зазначила дослідниця, — щоб зрозуміти, що насправді відбувається у світі, адже немає більше тих «чистих» форм традиційної релігії, про які всі звикли говорити.

Серед найцінніших здобутків конференції, крім обміну ідеями і дослідженнями, — персональна зустріч учасниць «лицем до лиця». Для багатьох подорож в Україну стала процесом розвінчування національних стереотипів, що їх продукують у різних країнах, не в останню чергу завдяки інформаційним війнам. Тому тема діалогу мала ще й практичне оформлення у свідомості учасниць. У підсумковому слові, виголошеному на завершенні конференції, одна українська учасниця нагадала дослідницям досвід відомої польської філософині єврейського походження, католицької святої і покровительки Європи Едіт Штайн, яка трансформувала свій життєвий досвід у філософію емпатії. Учениця Едмунда Гуссерля, талановита феноменологиня, Штайн у докторській дисертації «Про проблему емпатії» зазначила: лише в особовому діалозі, обличчям до обличчя, ми здатні трансцендувати себе і впізнати в іншій людині особу і в такий спосіб упізнати людину в собі. Ми стаємо людьми у справжньому сенсі цього слова, тільки будучи між людей і намагаючись зрозуміти їх, солідаризуватися з ними. Ми невилучна частина життя інших людей, так само як вони невіддільна частина нашого життя.

Фото: Даниїл Тюрін та Ольга Метафор. 

24 вересня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Гендер, релігія і націоналізм в Україні
Колективне дослідження, виконане групою українських авторок, аналізує суспільні процеси, що супроводжують ріст та зміцнення праворадикальних та релігійних об’єднань в Україні, та описує, послуговуючись феміністичною оптикою, репресивний дискурсивний апарат, присутній в українському медійному просторі та публічній сфері, намагаючись знайти відповідь на питання «Чи/як можливий демократичний спротив у консервативному політичному кліматі?».
Гражданские и политические права, включая вопрос о религиозной нетерпимости
Исследование по вопросу о свободе религии или убеждений и положении женщин с точки зрения религии и традиций.
Закони проти жінок
Де жінка не може розлучитися без дозволу чоловіка? Це Ізраїль. Де зґвалтування у шлюбі не вважається порушенням закону? Це Індія, Сінгапур і Багами. В Україні й Росії досі діє застарілий радянський закон, згідно з яким жінкам забороняється працювати на «важких роботах та на роботах зі шкідливими й небезпечними умовами праці». Застарілий перелік охоплює майже 500 професій!
Лекторій «Поверх фемінізму»
«Поверх фемінізму» — вільний лекторій освітньої організації «Культурний Проект», реалізований спільно з Фондом імені Гейнріха Бьолля в Україні у 2015 році. Курс передбачає 5 лекцій, які допоможуть переосмислити соціальну роль жінки у ХХІ столітті. Назва лекторію є метафоричною, тому що фемінізм сам по собі не є цінністю. Це інструмент, вірніше, один з інструментів, потрібних сучасній жінці, щоб бути вільною, реалізованою, щасливою. 
5. Богиня (Тамара Злобіна)

Відео

Поверх фемінізму» — вільний лекторій освітньої організації «Культурний Проект», реалізований спільно з Фондом імені Гейнріха Бьолля в Україні у 2015 році. Лекторка: Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, випускниця Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України.