15 листопада, 2019

Від мами до ЛГБТ активістки — один камінгаут дитини

16 жовтня 2019
585
Марія Бліндюк

Професійна задротка, культурна журналістка, авторка телеграм-каналу https://t.me/nerdgasm.

Якось Карл зізнається матері, що він гей, і це головна зав’язка в мемуарній книжці Рубі Свансон. Це було 2002 року і в Канаді, а сама авторка ніколи не вважала себе гомофобкою, проте перші відчуті нею емоції — «шок, страх і заперечення». Чому ця книжка виходить 2019 року українською та чого від неї (не)очікувати?

Читайте також:

Щойно син відкрився своїй матері, її життя починає поступово змінюватися. З’являються нові питання, розгортається цілий світ, що існував раніше десь у далекому й іншому просторі, зрештою, мама стає ЛГБТ активісткою. «Сімейна цінність: спогади мами ґея» — така собі історія з гепі-ендом, і це не спойлер.

Ми знаємо, що в Канаді з 2005 року легалізовано одностатеві шлюби, а з 2009-го права людини захищаються однаково, незалежно від сексуальної орієнтації. Тому до перекладу цієї книжки українською підходиш зі скепсисом: як можна накласти досвід камінгауту в Канаді на українські реалії? В Україні прайд досі залишається боротьбою за права з рекордом у вісім тисяч учасників, а на Заході це вже давно свято розмаїття. Ґлен Мюррей став першим відкритим геєм у політиці в Північній Америці ще 1998 року; обійнявши посаду мера Вінніпега, він активно захищав права ЛГБТ спільноти. В Україні ж камінгаутів не роблять навіть зірки шоубізнесу.

Тоді чому ця книжка тут?

Україна дедалі ближча до майбутнього, де світ, що його описує Рубі Свансон, стане реальністю. Авторка згадує не лише про бонуси демократії, а й про раптові сплески гомофобії (особливо під час епідемії СНІДу) та ненависти з боку оточення. Власне, еволюцію проходить і сама мати, а не тільки суспільство навколо неї: від регулярних сліз та істерик на самоті вона переходить до прийняття і розуміння. Її обурюють жарти про стереотипні риси геїв, вона виходить на марші рівности й допомагає таким батькам і матерям, частиною яких стала вона сама. Нарешті, вона пояснює певні нюанси читачам і читачкам: чому те чи те слово може образити, за що борються ЛГБТ+ та як усвідомити, що «їм» важче самоідентифікуватися, ніж «вам» утриматися від ненависницьких коментарів.


Авторка Рубі Свансон (фото з особистої сторінки в ФБ)

Приватні рефлексії на тему камінгауту сина Рубі Свансон перетворює на повноцінну книжку спогадів. «Сімейна цінність: спогади мами ґея» складаються з коротких розділів, у кожному авторка розповідає історію свого життя з перспективи ЛГБТ: де стикалася з гомофобією, як камінгаут сина вплинув на неї, що змінилося в Канаді з часів її дитинства. У такий спосіб читачі отримують повну картину життя канадської ЛГБТ спільноти від 1970-х до 2010-х років. Найглибше авторка занурюється саме в контекст існування геїв, адже ця тема їй найближча, але в дальших розділах розповідає і про випадки відкриття лесбійок, і про знайомство з трансгендерами. Рубі Свансон зачіпає також тему квір, але радше щоб наголосити на неприязні до цього слова.

Її мемуари можна розглядати з двох позицій: як наставницький підручник із материнства і як історію англомовної ЛГБТ культури. З одного боку, авторка постає зразковою матір’ю: вона підтримує свого сина, намагається зробити його життя кращим і бути дотичною до його спільноти. З іншого боку, Рубі Свансон робить численні відступи в історію й культуру, які формували сучасний світ ЛГБТ. Із цих двох позицій книжка виграшна й корисна. Авторці вдається викликати емпатію в читачів. Вона не тільки шукала інформацію про геїв (хоча починала саме з цього), а й переживала, як прийматимуть сина сім’я і друзі; тому Рубі Свансон аналізує свій тогочасний стан, усвідомлюючи помилки і страх як своїх найгірших ворогів. Однак якщо підходити до книжки «Сімейна цінність: спогади мами ґея» як до наукового довідника з чітким алгоритмом дій під час камінгауту, можна втрапити на слизьке.

Місцями текст звучить як емоційний надрив. Таку посилену заангажованість проблемою можна пояснити близькими стосунками із сином та відданістю йому авторки. Однак ці майже істеричні сплески не схожі на переконливу мотивацію (принаймні для не-матерів). Не завжди зрозуміло, чому письменниця в одній ситуації різко негативно реагує на жарт, а в іншій — замовчує свої переконання. Хоча в обох випадках маємо вияви гомофобії, Рубі Свансон не аргументує свій вибір. З іншого боку, щойно в наступних розділах з’являються історичні довідки, медичні й психологічні пояснення замість образ, слово матері одразу займає виграшну позицію в суперечці із суспільством.

Для кого написано книжку «Сімейна цінність: спогади мами ґея»?

Звісно, завжди знайдуться люди, яким просто цікава тема, але Рубі Свансон ще у вступі заявляє, що своїми мемуарами вона прагне допомогти. Річ у тім, що в критичний момент вона сама не могла знайти в бібліотеках щось подібне: спогади людини зі схожим досвідом або актуальну інформацію про геїв. Під час читання я постійно запитувала себе, чи достатньо обґрунтовано звучить теза для мого колишнього однокласника, який любить жартувати про «підарів», чи для родича, який присоромлено розповідає про «голубців» серед знайомих. Чи здатна переконати книжка Рубі Свансон відвертих гомофобів?

Авторка утримує рівновагу між сухим фактажем — статистичними даними й історичним контекстом, та неочевидними референсами, які тамуватимуть звичайну допитливість. Наприклад, вона згадує про словосполучення «друзі Дороті» — евфемізм, запозичений із фільму «Дивовижний чарівник Країни Оз», на позначення гомосексуальних людей. Припускають, що таке значення походить від фрази «You have some queer friends, Dorothy» («А в тебе дивні друзі, Дороті»): в англійській мові словом «queer» називають негетеросексуальних людей. І це чи не найочевидніший приклад з усіх згадок у Рубі Свансон. Ось так читачеві стає зрозуміло, що ЛГБТ+ існували завжди й у різних сферах.

То що робити?

Свідомо чи ні, авторка намагається діяти відповідно до теорії стереотипів. Позаяк неможливо повністю витіснити зі свідомости людини негативні стереотипи, їх можна спробувати замінити на позитивні. Наприклад, завдяки ЗМІ у людей існує стереотип, ніби всі учасники прайд-параду яскраво вбрані й нафарбовані. Рубі Свансон пояснює, що не всі представники ЛГБТ+ — травесті чи дреґквіни; з плином часу ЗМІ починають міняти такі фото на просто різних щасливих людей із параду — відбувається заміщення стереотипів.

Чи не найважливіший момент у книжці Рубі Свансон, який можна роздрукувати і показувати кожному перехожому, — похід до сімейної консультантки. Для жінки цілком вагомим аргументом для мотивації сексуальної орієнтації Карла був улюблений фільм хлопця — «Мулен Руж». Далі Рубі Свансон розповідає читачам, що це абсурд. У неї двоє синів, і в обох це улюблений фільм, але один із хлопців охайний і стежить за модою, а другий одягається консервативно і грає у водне поло. І гей — це другий.

«Сімейна цінність: спогади мами ґея» — мемуари, написані канадкою в Канаді, і це одразу впадає у вічі. Від географічних деталей до політики й прикладів, які можна застосувати тільки до канадських реалій. Звісно, примітки перекладачів суттєво полегшують читання та сприйняття інформації. Однак усі згадані організації з підтримки батьків, діти яких зробили камінгаут, із допомоги ЛГБТ спільноті тощо не допоможуть людям зі схожими проблемами в Україні. Попри те, що перекладачі Остап Українець і Катерина Дудка вказали місцеві альтернативи (якщо вони є).

Київський марш рівности 2019 року зібрав вісім тисяч осіб і привернув увагу великих медій, а проте його однаково посилено охороняє поліція і він зазнає регулярних нападів з боку праворадикалів. Щороку ситуація змінюється на краще, але відрив Канади від України суттєвий — у 10–15 років. Коли ж згадати про публічне визнання своєї сексуальної орієнтації серед медійних осіб та про незнання природи гомосексуальности, виявиться, що ми позаду на всі 30 років. Тому, зрештою, переклад книжки, вперше виданої 2016 року, видається цілком доречним.

Труднощі перекладу

Перше, що привернуло увагу в цій книжці, — назва, яка в оригіналі звучала «A Family Outing», а в українському перекладі перетворилася на «Сімейна цінність: спогади мами ґея». Інакше як іронічну провокацію це сприймати не випадає, адже перекладач і перекладачка підтримували КиївПрайд. Я запитала в Остапа Українця, чому вони взялися за цей перекладацький проєкт та чому трансформувалася назва.

Отже, взялися за цей проєкт ми тому, що він просто цікавий. Перш ніж дізнатися достеменно, про що книжка (а нам її порадив мій знайомий, котрий фігні не порадить), ми познайомилися з видавцем та авторкою — поспілкувалися й зацікавилися. Так перша обережна згода обернулася щирим бажанням зробити цю книжку, бо вона нас неабияк затягнула.

Щодо назви, то це рішення останнього дня. Воно прийшло чи не за тиждень до виходу і, як на мене, було сливе ідеальним. Річ у тім, що оригінальну назву не просто неможливо перекласти зі збереженням гри слів, там і вихідне значення не перекладається без варваризму “аутинг”. Натомість у такій формі назва зачіпає цілком інший значеннєвий пласт. Він співвідносний уже не з психологічною проблемою аутингу, яка основна для Рубі і її сина в книжці, а із соціальною проблемою відповідальности за дотримання певного міфічного гештальту зі створення “традиційної сім’ї”. Неписані інтереси такої сім’ї стоять на варті побутової гомофобії вже в Україні. Ця знахідка Андрія Мокроусова не просто собі провокативна — вона дуже навіть гарно резонує з тим, для кого і про що ця книжка в Україні.

В одному з останніх розділів Рубі Свансон говорить, як їй хотілося б, щоб у майбутньому людям узагалі не потрібно було згадувати про свою сексуальну орієнтацію під час знайомства чи приходу на нову роботу. Авторка книжки «Сімейна цінність: спогади мами ґея» щиро вірить, що колись ця характеристика не впливатиме на ставлення одних людей до інших. Нам залишається тільки більше дізнаватися, враховувати всі нюанси та читати такі книжки.

16 жовтня 2019
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Утопія мого тіла
Тривалі перешкоди в доступі до свого тіла, у розумінні свого тіла, міфи про клітор і оргазм, порно як «посібник» із сексу, який показує цей процес винятково з чоловічого погляду — скільки зайвих нашарувань потрібно зняти жінкам, щоб пізнати своє тіло і його насолоди, які виявляються цілком несподіваними...
Один день мого життя
Чи може бути світ, у якому жінка — молодець? У якому її тіло не занадто товсте чи худе, а завжди просто її. У якому хай там коли вийшла заміж і народила дітей — це завжди вчасно. А якщо взагалі цього не зробила, однаково молодець, бо зробила щось інше. Ніби нескладно все, правда? Наша редакторка плакала, коли читала цей текст, адже жіночі мрії про феміністичну утопію дуже прості. Варто додати трішки поваги і справедливости, і наш світ стане ідеальним. І до болю сумно, що цих простих речей у жінок, та й у всіх решти теж, поки що немає.
Вихід зі стосунків — «наліво»
Зрада вічна, як світ? Не все так просто. Диявол завжди криється в деталях. Як ми сприймаємо зраду і в якій площині її розглядаємо? Досі у світі є 15 країн, де зраду криміналізовано і карають за неї — вгадайте — жінку (можуть навіть забити камінням). Чи будуть зради у феміністичній утопії, і якщо так, то які? Авторка пояснює, що справа не в тому, які зради, а в тому, як вони переживаються і чому (не)стають трагедією.
Час пожити для себе
Як жінкам «жити для себе»? У якій ситуації це можливо? Що заважає — сексистська настанова «жити для інших» чи все складніше? Авторка вважає, що проблема «пожити для себе» — це проблема місця, де «я» може існувати не лише без загрози, а й за підтримки оточення, де (майже) не існуватиме моральних дилем, бо існуватимуть можливості. І забезпечити ці можливості має сприятливе, гармонійне суспільство — тоді житимемо в утопії.
Уривок з книги "Між двох вогнів"
Сьогодні жінкам постійно доводиться перебувати у стресових умовах, коли їхня кар’єра й сім’я — на різних шальках терезів. Якою має бути справжня рівність? Як визначити пріоритети й досягти справедливості на ринку праці? Що мають знати компанії для успішної оптимізації людських ресурсів? Авторка досліджує, як потрібно змінити культуру трудових відносин, соціальну та державну політику, а також пояснює, чому питання балансу між роботою й особистим життям — болісна тема як для жінок, так і чоловіків.
Крос-культурний аналіз ставлення населення до геїв та лесбійок: Україна, Швеція, Іспанія, Угорщина та Німеччина
У статті проаналізовано громадську думку населення України, Швеції, Іспанії, Угорщини та Німеччини стосовно геїв і лесбійок. Проведено кореляційний аналіз з метою з’ясування факторів ставлення до сексуальних меншин. Виявлено зв’язок між ціннісними орієнтаціями населення та ставленням до геїв і лесбійок. Проведено крос-культурний аналіз державної політики щодо ЛГБТ-спільноти.
Якою бути українській родині та її партнерам?
Як виховати суспільство рівних можливостей, починаючи з дитячого садочка? Яка роль міст у сприянні гендерній рівності? Якою може бути щаслива українська сім’я майбутнього і як цього досягти?
Утопія_феміністична
Емпірична спроба письменниці та її читачок сконструювати жіночу цивілізацію. Пряма креативна демократія або Що з того вийшло б...
Феминистская археология будущего: чем будет любовь?
Я нередко задумываюсь над тем, каким будет наше общение, если феминизм как здравый смысл победит (исправить «если» на «когда»). Чтобы ответить на этот вопрос, следует копнуть более основательно. Еще раз взглянуть на имеющуюся данность и определить, какую альтернативу предлагает феминизм. Заниматься этим можно дольше, чем смотреть на воду и огонь, потому в этом эссе я берусь препарировать лишь такие понятия, как «романтическая любовь», «дружба» и «семья». Так ли эта триада властного дискурса строго определена и непоколебима, как диктует патриархат? Может ли быть по-другому?
Програли за неявкою? Жінка і влада в українській літературі
Більшість жіночих образів в українській літературі створено не жінками. Те саме стосується образів жінок-лідерок: їх не так багато і переважно вони обмежені суто жіночими функціями і простором. Лише поодинокі героїні здатні створити чоловікам гідну конкуренцію на чоловічому полі, як-от завод, колгосп, парламент чи управління державою. І тут вони стають жорсткими, рішучими, безпринципними або ж використовують власне тіло як інструмент маніпуляцій. Навіть найновіша українська література зациклена на темі боротьби і звільнення жінки головно в приватному просторі й іще не дала нам яскравого образу героїні, яка добивається кар’єрного успіху без задньої думки про залежність від чоловіків.