Жіночі шахи: чи відповідає реальність серіалу «Ферзевий гамбіт»?

Ферзевий гамбіт (the Queenʼs Gambit) — це назва шахового дебюту (початку гри), що вважається одним з найскладніших прийомів. Саме ним володіє головна героїня однойменного серіалу — Бет Гармон. Геніальна шахістка намагається стати гравцем номер один серед чоловіків. Але чому це дається їй так важко? Де правда у сюжеті серіалу, а де вигадка? Які перешкоди і обмеження впливають на жінок у шахах?

У лютому 2019 року до оргкомітету Олімпійських ігор 2024 року надішла пропозиція включити шахи до переліку змагань. На це є декілька причин — як і на те, чому шахи вважаються видом спорту попри інтелектуальний характер заняття. Гра у шахи — це стратегічний двобій, що вимагає значної концентрації та вміння прораховувати кроки суперника. Як для будь-якого виду спорту, у шахах також важлива фізична витримка — адже деякі партії можуть тривати безліч годин. Нарешті, змагання з шахів підтримуються на міжнародному рівні, що робить досягнення учасників предметом не лише індивідуальної, а й національної гордості. Як і в фізичному спорті, у шахах є чоловічі і жіночі змагання. Однак жінки можуть брати участь в чоловічих турнірах і змагатись за звання «чоловічого гросмейстера», для якого потрібен вищий рейтинг, ніж для звання гросмейстерки. Отже, лише жіночі змагання є гендерно сегрегованими.

Як так сталось? Чи справді жінки «від природи» менш здібні до шахів? Які фактори нам потрібно враховувати, коли говоримо про «жіночі шахи»?

Історія шахів: чи були в ній жінки?

Уперше шахи з’явилися на Сході. Звісно, їх першочергова роль, вигляд, та функції гравців значно відрізнялися від того, якими ми звикли бачити шахи зараз. Однак воєнно-стратегічною грою шахи вважалися з самого початку. Фігурка, що стояла поряд із королем не завжди була найсильнішою. Європейські гравці наділили її додатковими можливостями — вона почала виконувати функції королеви. У грі, що передувала шахам — шатрандж — королева/ферзь був значно слабшою фігурою, так як міг ходити та бити ворога лише на одну клітинку по діагоналі, майже як сучасний пішак.

До речі, слово «ферзь», яке ми вживаємо в українській мові, походить саме з назви фігурки у шатранджі — ferz, слово персидського походження. У перекладі воно означає візиря, найближчого радника шаха. І якщо для нас «королева» є неформальною назвою фігури, яку ніколи не використовують у професійній сфері, на Заході фігура вважається повноцінною королевою - її називають «chess queen», або просто «queen». Таким чином, в українських шахах існує король та ферзь — правитель та його найближчий радник, а у західній версії — король та королева. У деяких мовах шахову королеву також називають «дамою».

Більшість жінок не мали доступу до військової стратегії як у арабському світі, так і у середньовічній Європі, а шахи могли відтворювати цю соціальну реальність. Виникає питання - чи не має сучасна фігура королеви живої історичної моделі?

Ізабела Кастильська — можлива історична модель шахової королеви

Історикиня Мерилін Ялом пов’язує образ шахової королеви із королевою Кастилії - Ізабеллою І, яка вважалася найвойовничішою правителькою в історії Іспанії. Можливо, саме її політична могутність стала причиною могутності шахової фігури — адже саме за часів правління Ізабелли шахова королева почала ходити не тільки прямо, але і по діагоналі та на будь-яку відстань.

Рухи шахової королеви у грі

Гра у шахи не завжди були сферою, у якій домінують чоловіки. У книзі «Народження шахової королеви» 2004 року, Мерилін Ялом описує довгу історію шахів як гри, що в Європі спочатку користувалася популярністю лише серед жінок. Найбільша історична популярність шахів припадає на 15-те сторіччя — період, коли шахова королева остаточно закріпилася на дошці як найсильніша фігура. У середньовічній Іспанії жінки грали у шахи після пологів — через брак сил вони могли тільки лежати, тому гра позбавляла їх нудьги. Згодом шахи почали використовуватися під час переговорів, як інструмент для вирішення суперечок, чи навіть для побачення. Тож існує ймовірність, що популярність гри на Заході завдячує саме жінкам.

Про це ж свідчить фольклор — Ялом наводить приклад однієї з французьких казок 1230 року. Вона оповідає історію лицаря, що має виграти партію шахів у доньки еміра, аби одружитися із нею. В Індії, яка є батьківщиною шахів, існує легенда про короля, який зміг виграти у шахи завдяки своїй дружині - він почув слова її колискової, в яких королева зашифрувала виграшні ходи. 

«Леді грають у шахи» - картина Леонарда Тейлора, 1913 рік.

У 17-му сторіччі жінки раптово перестають грати у шахи. Ялом пов’язує цей феномен із зміною можливостей фігур. До цього шахи вважалися «спокійною» грою, рухи фігур були досить обмеженими. З часом, ферзь та слон почали активніше «рухатися» вздовж дошки. Основна функція шахів змінилася — із неквапливої гри між лордами та дамами шахи перетворились на справжній двобій, атрибут публічної сфери, в якій активність жінок не віталася.

Чи був сексистом Боббі Фішер (та всі інші)?

З тих пір жіноча гра в шахи занепала. Більше того, кілька століть відтворювались стереотипи про начебто «природню» непридатність жінок до логічних ігор. Публікація журналу American Chess Magazine в 1897 році оголосила причиною «неуспішності» жінок у шахах «відхилення нелогічності». Автори припустили, що виною у цьому можуть бути... шпильки для волосся[1].

Один з найвідоміших американських гросмейстерів Боббі Фішер колись давав інтерв’ю Ральфу Гінзбургу, журналісту з видання «Harper». Шахіст сказав: «Усі вони слабкі, усі жінки. Вони дурні у порівнянні із чоловіками. Знаєш, їм не потрібно грати у шахи. [...] У світі немає жодної жінки, якій я би не поступився — і при цьому я все одно виграю.»[2] Іронія долі – грі у шахи Фішера навчила його рідна сестра.

Боббі Фішер та його сестра ліворуч — Джоан.

Такі стереотипи є руйнівними для кар’єри жінок. У есе «Де Бобі Фішер?» Хана Шенк описує на прикладі власної доньки, чому з самого дитинства дівчатка можуть мало цікавитись шахами. Авторка називає це «загрозою стереотипів». Американські дослідники Кеті Вольсифер та Хенк Ротгербер визначили, що вже у віці шести років дівчата усвідомлюють стереотип про те, що «хороші шахісти — це зазвичай хлопці». Більш того, подібна установка має вплив на те, як дівчата грають — як показав аналіз результатів 12-х шахових турнірів.

«Загроза стереотипів» діє не лише серед дітей — вона впливає і на результати дорослих. У дослідженні 2008 року дослідники з Падуанського університету (Італія) запросили 42 досвідчених шахісток зіграти з чоловіками, які мали такий же рейтинг, в інтернеті. Учасниці демонстрували кращі результати, коли їм говорили що з ними грає жінка. Якщо шахістки дізнавались, що це були чоловіки — результати були значно нижчими[3]. 

Здавалося б, у сучасному світі важко почути щось подібне на вислови Бобі Фішера. Тим не менш, у 2015 році британський гросмейстер Найджел Шорт закликав публіку «із вдячністю прийняти» факт того, що чоловіки просто краще грають у шахи[4]. Тоді спільнота Твітеру поцікавилася, чому на одному з чемпіонатів у партії із Шортом виграла Юдіт Полгар — шахістка з Угорщини. Аргумент Найджела базувався на тому, що повторювали століття назад — «природна» нездатність жінок вигравати у логічні ігри.

Такі упередження і досі існують навіть у академічній сфері. У 2013 році психолог університету Нового Південного Уельсу (Сідней) опублікував дослідження «Пояснення переваги чоловіків на вершині інтелектуальних здібностей» (англ. «Explaining male predominance at the apex of intellectual achievement»)[5]. Основним висновком у статті було твердження про те, що бар’єром для жінок в інтелектуальній сфері є «вроджені здібності», а отже, на думку психолога, чоловіки «від природи» краще грають у шахи.

Юдіт Полгар — справжня королева шахової дошки

Реального прототипу у головної героїні «Ферзевого гамбіту» немає — режисери надихалися кількома образами. Продюсер міні-серіалу говорить про те, що всесвітньо відомий Гаррі Каспаров прожив життя протагоністки, оскільки він також демонстрував геніальні здібності у дитинстві та ріс у часи Холодної війни.[6] Насправді міні-серіал є екранізацією романа Тевіса Уолтера «Хід королеви», який оповідає вигадану історію дівчини з притулку, що вечорами грає у стратегічну гру із сторожем. З плином часу дівчина зловживає алкоголем та транквілізаторами, через що їй важко досягати успіху далі. У серіалі Бет Гармон вдається подолати залежність.

Натхненням для образу головної героїні «Ферзевого гамбіту» можна сміливо назвати Юдіт Полгар (нар. 1976 року) — першу жінку в історії, що досягла таких же вершин у чоловічих чемпіонатах з шахів, як і Бет Гармон. Уже в 15 років Юдіт стала наймолодшим гросмейстером світу. Вона вигравала у партіях з суперниками номер один, яких не перемагав майже ніхто – шахістка стала відомою, коли у 2002 році стала чемпіонкою у грі із Гаррі Каспаровим. На той момент він був найкращим шахістом світу. Максимальний рейтинг Полгар 2735, що зробило її восьмою гравчинею у спільному рейтинзі з чоловіками. У 2014 році жінка зробила заяву про завершення своєї кар’єри — наразі вона є почесною віце-президенткою ФІДЕ.

Юдіт Полгар під час своєї відомої гри з Гаррі Каспаровим.

Двоє сестер Юдіт також грали у шахи — але значних успіхів досягла саме вона.

С’юзан, старша з Полгар, говорила журналу Psychology Today у 2005 році: «Дівчата можуть навчитися грати так само добре, як і хлопці, але вони часто ставляться до гри інакше. Дівчата радше будуть вирішувати шахові головоломки, аніж гратимуть проти своїх друзів. Хлопці завжди вибиратимуть змагання».[7]

Сестри Полгар — Юдіт, С’юзан, Софія (зліва направо)

Юдіт Полгар — гросмейтерка, віце-президентка ФІДЕ

Поки у світі не існує турнірів з вирішення шахових головоломок, жінкам слід розвивати жагу до конкуренції. Юдіт Полгар відома своєю критичною позицією щодо окремих жіночих чемпіонатів. Шахістка відмовлялася грати у турнірах тільки для жінок — вона була прихильницею відкритих змагань.

Змішані чемпіонати: бути чи не бути?

Шахістки мають можливість змагатись з чоловіками. Щорічний Відкритий Чемпіонат із шахів в Америці є одним із таких прикладів. Тим не менш, національні федерації все ще притримуються традиції розділення жінок та чоловіків у змаганнях.

Обрання чемпіона має жорстко сегреговану структуру — існують окремі чемпіонати за віком, географією, статтю, та у ряді випадків навіть професією (як чемпіонат Збройних Сил США). Звання гросмейстера може отримати як чоловік так і жінка. При цьому, для жінок існує окремий титул — Жіночий Гросмейстер (для нього потрібен дещо менший рейтинг, ніж для чоловічого відповідника). Змагання жінок привертають увагу медіа, фемінізують царину та допомагають збільшити кількість шахісток у змаганнях. Водночас цей підхід критикують за те, що жінки не отримують досвіду гри з чоловіками, які наразі мають вищі рейтинги, і загальний рівень жіночих шахів залишається нижчим. «Наша мета полягає у тому, щоб жінки та чоловіки змагалися на рівних»[8] - стверджувала відома гросмейстерка Юдіт Полгар.  

Жіночі шахи в Україні

В Україні теж існує подібна сегрегація змагань. Львів’янка Наталія Букса — переможниця Світового чемпіонату серед дівчат-юніорів у 2015 році — має великий досвід участі як в жіночих, так і чоловічих змаганнях з шахів. У березні 2015 року вона посіла друге місце у чоловічому міжнародному турнірі «Lviv Tradition», у 2018 році — отримала золото на жіночому чемпіонаті України. Шахістка відмічає односторонність статевої сегрегації — жінки можуть брати участь у чоловічих змаганнях, але не навпаки (отож жіночі шахи залишаються жіночими, а чоловічі стають змішаними). 

У 2015 році Наталія перемогла у світовому чемпіонаті з шахів для дівчат-юніорок

Серед факторів, що заважають жінкам бути успішнішими, Наталія відмічає особливості концентрації та жіночої зайнятості.

«Жінкам потрібно виконувати декілька справ одночасно — як-от, робота по дому, виховання дітей. Внаслідок цього вони можуть менше тримати концентрацію під час змагань, адже деякі партії тривають по шість годин». Особливо важко дається участь у чемпіонатах шахісткам із сім’єю. «Складно поєднувати сім’ю і професійну діяльність, якщо у тебе є троє чи четверо дітей — приймати участь в змаганнях протягом року, повертатися втомленою в рідну домівку – мати ті самі домашні справи як і у всіх. Тому мої знайомі часто користуються послугами няні чи залучають до процесу виховання бабусь та дідусів»

— додає Наталія.

Попри сегрегацію, у шахових іграх існують і різні стандарти оцінювання. Наприклад, одна з умов отримання звання чоловічого гросмейстера на сайті ФІДЕ — мати рейтинг не менше ніж 2500, тоді як для титулу жіночого гросмейстера цей поріг складає 2300 . 

«Це як біг на сто метрів за 9 секунд на звання чоловічий гросмейстер, і за 9,5 секунд на жіноче звання. Ті жінки, що можуть подолати стометрівку за 9 секунд отримують звання чоловічого гросмейстера» — пояснює Наталія. Вона має звання міжнародного майстра серед чоловіків і жіночого гросмейстра ФІДЕ . «Тим жінкам, у яких є потенціал — варто йти вперед, як Бет Гармон з нашумілого серіалу»

— вважає шахістка.

Після перемоги у 2015 році діяльність Наталії не обмежувалася шахами — у 2019 вона закінчила юридичний факультет Львівського національного університету. Зараз гросмейстерка все ще тренується та бере участь у змаганнях, а нещодавно їздила до Сербії, де посіла друге місце на першій дошці у жіночій шаховій лізі.

Разом із Наталією наразі в Україні є 21 гросмейстерка. Серед найвідоміших можна назвати Ганну та Марію Музичук, Юлію Осьмак, Анастасію Рахмангулову. 

Підсумки

За статистикою, чемпіонів у шахах зараз значно більше ніж чемпіонок. Так само як і гравців більше, аніж гравчинь. Список ФІДЕ надає 121 ім’я міжнародних спортсменок, у той час як гравців чоловічої статі там більше трьох з половиною тисяч. Найкращі світові гравчині Хоу Іфань (Китай), Конеру Хампі (Індія) та Олександра Гарячкіна (Росія) зараз займають 86, 298, та 278 місця у поточному рейтингу ФІДЕ відповідно.[10] Станом на 2020 рік в історії шахів все ще не було жодної чемпіонки світу.

Попри невелику кількість жінок у шахах, вони грають не гірше за чоловіків, доводить дослідження Меріма Білаліча за 2007 рік. Дослідник вирішив проаналізувати рейтинг Німецької шахової федерації за 2007 рік, та виявив, що жінки складали усього лиш 5,82% учасників, однак результати жінок відповідали тому, що статистично можна очікувати від цих 5,82%.[11]

Серіал «Ферзевий гамбіт» встановив рекорд Netflix. Всього за 28 днів після прем'єри його подивилися більше 62 млн підписників (а загалом у світі — набагато більше). Це рекорд в історії сервісу — так швидко таку кількість переглядів не набирала ще жодна стрічка. В українському фейсбуці обговорення серіалу тривають вже кілька тижнів — що свідчить про актуальність жіночих шахів і (нерозкритого) потенціалу жінок для суспільства.

Жінки століттями грали у шахи. І навіть тоді, коли публічна участь жінок не віталась, фігура королеви все ще була присутньою і могутньою. Сьогодні основним бар’єром для шахісток є набір упереджень та стереотипів, що заважають дівчаткам зацікавитись шахами, а згодом розвивати свої здібності. Подвійне навантаження, сімейні зобов’язання, які немає з ким розділити, та гендерний тиск залишаються вагомими перешкодами. Отож жінок не варто вважати гіршими шахістками «від природи».

Наразі жодна гравчиня не домоглася статусу чемпіонки з найвищим рейтингом у світі. Це — не вирок шахісткам, а лише ще один привід усіляко заохочувати жінок до реалізації свого потенціалу. Ймовірно, популярність серіалу «Ферзевий гамбіт» спонукатиме дівчаток більше цікавитись шахами і посприяє демонтажу застарілих стереотипів щодо жінок.

У кінці серіалу «Ферзевий гамбіт» головна героїня Бет Гармон постає у образі білої королеви