3914 Ксеня Кропоткіна починає лекцію з коротенької розповіді про розвиток подій у фемінізмі після Другої Світової війни, про пост-анархізм та квір-теорію.
Oleksandra Kushchenko про візуальне мистецтво після Другої Світової війни, яке прагне вирватись за межі: картинної рами, простору галереї/музею, традиційної форми матеріального об'єкту. Ці тенденції бачимо у роботах Лі Краснер, представниці абстрактного експресіонізму, що акцентує увагу на процесі, взаємодії художниці, фарб та полотна. Йоко Оно, Маріна Абрамовіч, Яой Кусама взаємодіють з глядачами через перформанси та інсталяції. Художниці крізь призму власного досвіду говорять про життя і переживання жінок.
Час, коли новітні мистецькі практики виникають і розвиваються в Америці та Європі, припадає на радянській період в історії Україні. Єдиним санкціонованим способом самовираження в умовах тоталітиразиму стає дотримання методу соціалістичного реалізму. Неприйняття такої ситуації знайшло вихід у русі "шістдесятників", зокрема художниця та діячка правозахисного руху Алла Горська захищала свободу творчості. Паралельно існувало "неофіційне мистецтво", витіснене політичною та ідеологічною цензурою з публічного простору. Про офіційне/неофіційне поговоримо на прикладах робіт Людмили Ястреб, Тетяни Яблонської, Софії Караффи-Корбут, Юзефи Кратохвилі-Відимської, Ади Рибачук.
