4932 Детальніше про історію і концепцію феміністичних маршів в Україні читайте в статті Ганни Гриценко. Про всі події, які трапилися у тиждень свята 8 березня в Україні читайте тут.
Також до 8 березня в мережі з’явилася інформація видання Update із посиланням на дані Інституту демографії та соціальних досліджень, яке опублікувало інфографіку з тривожними цифрами: нібито за 2017 рік від домашнього насильства в Україні загинули 600 жінок. Ця інформація порівнювалася з втратами в зоні АТО за цей же період – 181 військовослужбовців. В мережі одразу ж з’явилася критика цієї цифри. Про менші цифри написала у Facebook юристка-криміналістка Анна Маляр. За її підрахунками, у 2017 році від домашнього насильства загинули 278 жінок. Такі результати юристка вивела у результаті опрацювання вироків суду за 2017 рік та статистики на сайті Генпрокуратури.
Фонд Народонаселення ООН в Україні також висловився з цього приводу. Вони пояснюють, що, на жаль, не існує якісних достовірних даних щодо насильницьких кримінальних злочинів проти жінок. Тому в таких умовах було розроблено підходи до оцінки кількості жінок, загиблих через насильство. Ними був використаний глобальний коефіцієнт 47% (частка жінок-жертв домашнього насильства серед усіх вбитих жінок за даними 2012 року), який базується на публікації Управління ООН з наркотиків та злочинності «Багато облич убивств» (стор. 53, https://goo.gl/EmBxMs). Тому, на їхню думку, цифра 600 - цілком реальна.
Оскільки ж на адресу видання UpDate одразу ж пролунала критика, головна редакторка Тайя Герасимова також прокоментувала ситуацію у Фейсбуці, закінчивши риторичним запитанням, чи повинні журналісти перераховувати й перевіряти експертні висновки організацій, які спеціалізуються на тематиці?
Представники й представниці прогресивної громадськості також залишили свої коментарі з цього приводу. Відтак письменниця і юристка Лариса Денисенко закликає думати не про цифри, а про людей, які зашифровані за цими цифрами:
Ці обговорення нагадують процеси, які відбуваються і під час віктим-блеймінгу, коли звинувачують жертву. Це також є применшенням важливості проблеми гендерного насильства в Україні і її тривіалізацією.
Про звинувачення жертви читайте в матеріалі Анни Лигіної «Вона сама (не)винна»: соціальні і психологічні причини звинувачення жертви.
Але проблема гендерного насильства, яка так палко заперечується в Україні, реально існує. Численні напади на жінок під час цьогорічних Маршів солідарності це підтверджують.
Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Україна, заявила:
“Ми надзвичайно стурбовані відкритою агресією проти учасниць публічних акцій за права жінок, а ще більше – неспроможністю поліції одразу кількох міст гарантувати безпеку та правопорядок під час мирних зібрань. Правоохоронні органи мають розслідувати всі повідомлення про напади, встановити особи правопорушників та притягти їх до відповідальності”.
За інформацією від Amnesty International Ukraine, у Києві від нападів постраждали щонайменше п’ятеро людей. Двох жінок побили та облили зеленкою. Журналісту Богдану Новаку та ще одному учаснику акції розпилили в обличчя перцевий газ. У кількох учасниць маршу силою відібрали і розтоптали плакати.
У Львові під час маршу «Сестринство. Підтримка. Солідарність» невідомі напали на учасниць, намагаючись облити їх фарбою. Патрульні затримали кількох нападників.
Пізніше ввечері 8 березня з’явились повідомлення про інші напади на учасниць публічних акцій – у Львові та Маріуполі.
Як правило, антидемонстрантами є адепти праворадикальних поглядів, які вбачають у фемінізмі та русі за гендерну рівність загрозу традиційним поглядам. Доречно з цього приводу пожартувала в соц. мережі Ніна Тимків.
Львівська ініціатива «Феміністична майстерня» підтверджує, що після відкриття виставки ввечері 8 березня сталися напади на відвідувача виставки і учасника маршу, який зараз перебуває в лікарні у важкому стані. За останньою інформацією від Марти Фендер, «Під час маршу відбувся напад правих на двох активістів, які хотіли приєднатися до колони, і поліція оперативно почала пакувати не тих, хто нападав, а тих, на кого нападали. Добре, що учасники маршу це вчасно помітили, і просто підійшли й забрали своїх».
Щодо цього інциденту у відео ініціативи «Екологічна платформа» зазначено: "Близько 13:55 було скоєно напад на двох молодих людей, які намагались приєднатися до маршу. Нападників було 6 чи 7, потерпілим вдалось відбитись, після чого їх спробували затримати працівники поліції". За свідченнями ініціативи «Чорний стяг» ці двоє є активістами їхнього угрупування.
А такий вигляд мав святковий Ужгород після Маршу жінок:
В Ужгороді учасниць феміністичної акції за права жінок облили червоною фарбою, одна з учасниць отримала хімічний опік очей. Радикальні угрупування напали на жінок, що вийшли на мирну акцію 8 березня, та продовжили вистежувати та бити її учасників та учасниць у наступні кілька днів. Місцева поліція не вжила жодних заходів. За словами жінок, що звернулися до поліції за допомогою, у телефонній розмові їм відповіли, що поліція не може нічого вдіяти. У наступні дні активістки за права жінок почали отримувати погрози у соціальних мережах. Також, за їх словами, якісь люди за ними стежили.
12 березня радикальне угрупування «Карпатська січ» опублікувало на своїх сторінках у соцмережах фото групи з 18 людей у чорному одязі із прихованими обличчями. Деякі з людей на фото стояли, здійнявши руки у нацистському салюті. У підписі до фото вони заявляли, що це «одна з груп націоналістів та воїнів, що протягом всього дня наводила лад на вулицях рідного міста та надавала виховні уроки...». «Ми є всюди, тому від нас не сховатись! Перемога буде за нами!», – додавали вони. Вранці того ж дня члени цього ж угруповання погрожували місцевому антикорупційному активісту Олександру Пересоляку.
Вранці 13 березня прямо на вулиці у центрі Ужгорода група чоловіків побила місцевого активіста Івана Дюлая за участь у мирній акції 8 березня на захист прав жінок. 14 березня ужгородська ЛГБТКІ ініціатива була змушена скасувати круглий стіл про злочини на ґрунті ненависті та дискримінацію, бо готель, в якому вони винаймали приміщення, в останній момент відмовився його надавати. Поліція також відмовилася забезпечити захист учасникам круглого столу через те, що туди може прийти велика кількість нападників з радикальних угрупувань, які 17 березня з’їжджаються до Ужгорода, щоб відсвяткувати 79-річчя проголошення Карпатської України.
Amnesty International Ukraine звернулося з проханням термінової допомоги активісткам та активістам за права жінок, проти нападів та безкарності радикальних угрупувань в Ужгороді.
Однак у той же час ці праворадикали, що позиціонують себе патріотами, організовують подібні заходи, які відверто межують з нацизмом, і на це громадськість не звертає жодної уваги:
На організаторку Маршу жінок 8 березня Olena Shevchenko подали в суд за банер, у якому побачили «наругу над державними символами» через використання тризуба, але якого сама вона навіть не бачила.
Справа розглядалася в Шевченківському районному суді Києва. Відповідач – громадська організація “Інсайт”, яка займається захистом прав людини і зокрема захищає права ЛГБТIК-спільноти.
Близько 20 людей з націоналістичною символікою заблокували їх у суді і намагалися прорватися всередину. Шевченко та інші активісти прийняли рішення викликати приватну охорону і разом з ними покинули будівлю суду через інший вихід.
15 березня після засідання суду став відомим вирок: справу закрито у зв'язку з відстутністю складу правопорушення за ст 185-1. Олену Шевченко безпечно вивезли з суду. Цього разу свобода мирних зібрань перемогла.
У ФБ-спільності «Фемінізм.УА» відбулося обговорення плакату, на якому побачили тризуб і який викликав обурення.
Дана Рвана, художниця, авторка плакату прокоментувала його зміст:
«Він про становище жінки в Україні. Про те, що з 2011 року Україна не може ратифікувати Стамбульську конвенцію, яка скоротила б кількість домашнього насильства, і про лобіювання церквою цього неприйняття, про соціальні урізання, які роблять життя жінок в Україні ще більш нестерпним, про розмови в політиці про заборону абортів, що постійно спливають, про праворадикальне насильство, яке завжди виникає, коли мова йде про гендерну рівність і права жінок і ЛГБТ +»
Щодо використання тризубу авторка також додала:
«Тут важливо сказати про те, що плакат хоч і був намальований особисто мною, придумували ми його колективно і заздалегідь з колегами. Спочатку ми зобразили логотип "Національних Дружин" - щоб замість того, щоб критикувати державу абстрактно, висловитися про конкретні проблеми на часі - про загрозу, яка виходить (в тому числі щодо жінок) від праворадикальних організацій. Це повиннно було бути символом Азова або НД - ми вибрали друге, щоб солідаризуватися з нещодавнім маршем «Обійдемось без дружинників" і феміністками Маріуполя. Саме це і породило дуже яскраве "повернення до традицій" від праворадикальних груп - насильство по відношенню до жінки, яка традиційно мала б сидіти вдома і мовчати.
Дискусії навколо використання чи невикористання тризуба запустили новий флешмоб в Фейсбуці #ТризубМій з метою припинити спекуляції навколо того, хто вартий використовувати державну символіку, а хто ні:
Незважаючи на перемоги й досягнення феміністичного руху в світі й, зокрема, в Україні, жінки все ще перебувають перед загрозою агресивних проявів ксенофобії та сексизму. Ще однією проблемою, з якою наразі бореться українське суспільство, є бездіяльність правоохоронних органів під час численних нападів на учасниць та учасників маршів за права жінок та нездатність гарантувати безпеку мирних зібрань та свободу думки.
