20 травня, 2024

Невгамовна Монро: про новаторство, активізм і шоу-бізнес у 2000-х, війну і громадську діяльність сьогодні

1 вересня 2023
Поширити в Telegram
1257
Яна Радченко

Редакторка стрічки новин та журналістка у правозахисному виданні "ZMINA". Працює з темою прав людини, а також пише про злочини на ґрунті ненависті, дискримінацію та мову ворожнечі. ЛГБТ-активістка та феміністка. 

Повномасштабна війна кардинально змінила життя майже всіх українців незалежно від їхньої статі, етнічного походження, гендерної ідентичности й сексуальної орієнтації. Вона змінила все: побут, інтереси, можливості тощо. На захист країни стали сотні тисяч людей, зокрема ЛГБТ+ військові. Інші залишилися допомагати в тилу, щодня працюючи задля спільної перемоги. Серед них і Невгамовна Монро — трансгендерна людина, блогерка з більше як 82 тисячами підписниць і підписників в інстаграмі та майже 100 тисячами на ютубі. У минулому була телеведучою, а також drag queen. «Гендер в деталях» розпитав Монро про її минуле, довоєнне життя, шлях у шоу-бізнес та виклики, з якими їй довелося зіткнутися до і після 24 лютого 2022 року.

— Розкажіть, будь ласка, про свою юність — як відбувалося формування вашої ідентичности? Тоді ще існував Радянський Союз і секс-освіта була питанням замовчуваним, табуйованим. Де ви брали інформацію чи, можливо, спиралися тільки на власні відчуття?

— Моя юність припала на злам епох: перехід від тоталітарно-табуйованої радянської системи, де всі рівні й будь-яке відхилення від норми, навіть зовнішнє, м’яко кажучи, не сприймалося, до типу вільного суспільства. Навіть з появою величезної кількости інформації на телебаченні, в газетах і журналах суспільство однаково далі жило за радянськими стандартами.

Про секс і стосунки дізнавалися одне від одного, але вся інформація була дуже стереотипною і найчастіше викривленою.

Ще з дитинства я відчувала гендерну дисфорію (дистрес, що виникає через невідповідність між статевою ідентичністю людини — особистим відчуттям своєї статі — та власне статтю, отриманою при народженні. — Ред.), була дуже фемінна і мріяла про ляльку, а виховання було типово чоловіче. Тому коли в підлітковому віці я відчула потяг до чоловіків, мені спочатку стало лячно. Та потім у моєму оточенні вчасно з’явилися люди, які сказали, що це ок, це нормально, так буває і це не злочин чи хвороба. Ну, а далі я відкрила для себе мистецтво драг і це стало моїм життям на довгі роки. А також своєрідним втіленням омріяної ідеальної жінки.

— Готуючись до цього інтерв’ю, я вирішила ще раз перечитати вашу біографію. До слова, там всюди фігурує слово «перша»: перша ведуча шоу-програм у гей-клубі «Клітка», перша людина, яка запровадила в українську термінологію слово «травесті-діва», перша артистка, яка заявила про себе як про трансгендерну людину. По-перше, чи все з цього правильно, і по-друге, як тоді, у 2000-х, відчувалося бути першою саме в такому контексті?

— Ну, майже все так і є. Трохи уточню: я була першою травесті (до речі, тепер цей термін уважають некоректним) драг артисткою, яка заговорила в мікрофон, а не просто ліпсингувала (ліпсинг — імітація співу під фонограму. — Ред.), і яка презентувала себе як драг-королеву.

До мене були травесті-артистки, мої колеги, котрі виступали як піджейки або ж ліпсингували в гетероклубах чи на приватних гей-паті, але першою публічною, яка, скажімо так, відкрила рота, а потім вийшла за межі гей-клубу в гетеронормативний світ, була я.

І термін «травесті-діва» — теж моєї фантазії справа. У 2007 році, коли я вийшла з темряви нічних клубів і приватних вечірок на екран телебачення та почала з’являтися в медіа, мене спитали: «Як вас титрувати?» Тут я й вигадала «травесті-діву». Тепер уже я прошу мене так не титрувати. Я припинила виступати в жанрі драг і позиціоную себе як блогерка, ведуча розважальних (хоча нині не до розваг) програм, громадська діячка та лідерка думок, а також відкрита трансгендерна персона Монро.

— Наскільки така яскрава, неординарна публічна діяльність була в ті роки ризикованою? Це вже не 90-ті, але однаково в Україні до цього, мабуть, ще не були готові?

— Слухайте, завжди існували свої бульбашки типу клуби, тусовки, компанії «за інтересами», які майже не перетиналися з якимись маргінальними й агресивними елементами. Тим паче драг-шоу — це про радість, блискітки й веселощі. Я ж не ходила, умовно кажучи, по хліб у боа з пір’я, хоча в моєму житті було все. Навпаки, саме в нульових українська індустрія розваг потребувала яскравих персонажів, так званих артистів оригінального жанру, тому здебільшого сприймали із захопленням!

Однак про права і свободи ніхто поки особливо не замислювався. Громадські організації спочатку займалися темою людей, які живуть із ВІЛ, і сюди підтягували якусь допомогу ЛГБТ+ спільноті, хоча б інформували про контрацепцію і роздавали презервативи. Випускали спершу якісь газети, потім журнал «Один із нас», у якому друкували новини, есе, літературні твори, вірші на ЛГБТ+ тематику.

— А взагалі існувало явище такого сталого ЛГБТ+ активізму?

— З поширенням інтернету і після Помаранчевої революції поступово почали з’являтися активісти, але їхня діяльність була ну дуже локальна!

А от сплеск саме ЛГБТ+ активізму в тому вигляді, у якому ми його спостерігаємо тепер, почався після Євромайдану 2014 року, коли країна одночасно обрала європейський вектор розвитку і втратила частину територій! Та я була зайнята своєю телевізійною і медійною кар’єрою, тому не дуже занурювалася в активізм.

— Що вам допомогло переживати тодішні виклики і чи давало щось почуття безпеки?

— Моя зовнішність, духовність, інтелект і почуття гумору — це була моя зброя, яка допомогла, коли виникали непорозуміння. А ще інтуїція й відчуття ставлення людей до мене. Якщо ситуація була небезпечна, я намагалася її згладити або ж зникнути. А ще в мене одразу з’явилася директорка, яка всі організаційні моменти і делікатні питання брала на себе.

Крім того, я завжди на вигляд досить впевнена, і це викликало повагу. Хоча всередині тремтіла і боялася, майже до панічних атак. Добре, що я рано дізналася про дихальну гімнастику за Стрельниковою і в кризових ситуаціях починала дихати.

— Згодом ви вели програму «Розмови про це», були в шоубізівській тусовці, «95 кварталі» тощо. Як ви оцінюєте цей досвід? Чи не відчували ви тоді щодо себе якоїсь екзотизації з боку оточення?

— Мабуть, я спробувала все в шоу-бізнесі й медіа: і вела програми, і брала інтерв’ю, і розважала, і дискутувала, і знімалася в кіно, серіалах, написала книжку, заспівала. Скрізь я відчувала підвищену увагу і не завжди приємну, іноді навіть зверхність. Проте здебільшого мені щастило на людей і оточення.

Так, мене намагалися надурити з гонорарами, формували комплекс меншовартости. Та в останні роки, зокрема перед війною, я відчувала тільки повагу і захоплення! Знаєте, справжня народна слава і любов прийшли тоді, коли я про це вже не думала.

— Чи відчували ви у якісь моменти свого життя, що ставлення українського суспільства до ЛГБТ+ людей змінилося?

— Зрозумійте, я — виняток з правила, я не презентувала себе як представниця окремої спільноти. Навпаки, я завжди акцентувала на тому, що я така сама, як усі, і заслуговую на ті самі можливості! Я підтримувала КиївПрайд, бо хотіла своїй, переважно гетеросексуальній аудиторії показати, що всі ми рівні й однакові. І що прайд — це люди, які хочуть жити вільно в безпечному середовищі, а не у своїх бульбашках.

Ставлення українського суспільства до ЛГБТ+ спільноти і до відкритих ЛГБТ+ людей сформувала російська пропаганда, яку транслювали наші проросійські політики і медійники. Ну, і не забуваймо про вплив церкви!

Хочу нагадати, що термін «ЛГБТ-пропаганда» вигадала і запровадила російська пропаганда. У сучасному світі його не існує, адже неможливо пропагувати те, що природно. Тому нині ми спостерігаємо процес просвітництва українського суспільства в різних сферах і стосовно різних спільнот. І цей процес позитивний.

— Однією з подій, яка трансформувала ЛГБТ+ активізм, стала війна. Спочатку 2014 року, потім 2022-го. Які особисто ваші цілі в активізмі як інфлюенсерки і громадської діячки?

— Цілі гранично прості: права людини = права ЛГБТ+. Тобто принаймні голосування, а в ідеалі — ухвалення закону про реєстровані цивільні партнерства, інформаційно-просвітницька кампанія серед населення, зокрема через мої соціальні мережі й канали, і як результат — створення безпечного, толерантного середовища для комфортного життя поруч.

Також мета — це подолання проблем, з якими стикаються трансгендерні люди, зокрема йдеться про негативне сприйняття в суспільстві. Це пошук дружніх лікарів, юристів та спільноти, де можна почуватися собою, не озираючись на всі боки.

— А з якими викликами ви зіткнулися на початку повномасштабного російського вторгнення як українка і як трансгендерна людина? Як проживали перші дні війни?

— Це був суцільний жах. Від почуття власної безпорадности, нікчемности до провини вцілілої та постійного звинувачення себе, що від мене жодної користи.

Війна виштовхнула мене з моєї прекрасної бульбашки, де я собі копирсалася, і поставила перед питанням: а хто ж я є?! Мене накрила гендерна дисфорія, але це спричинило шлях до себе справжньої. Через спеціалістів і лікарів, але добре, що є ті, хто готові були допомогти і розібратися.

Проте на тлі цього жахіття я з перших днів морально підтримувала свою аудиторію, вела мотиваційні й заспокійливі прямі ефіри та всіляко допомагала не поїхати дахом усім, хто були поруч.

— Питання, яке тепер особливо на часі, — цивільні партнерстві. Так чи ні?

— Однозначно так, тому що немає жодного адекватного аргументу про те, чому ні.

— На вашу думку, які кроки нам як державі треба зробити, щоб бути на рівні з європейськими державами в питанні підтримки прав ЛГБТ+ людей?

— Почати із закону про реєстровані цивільні партнерства, потім уроки-факультативи із секс-освіти в школі й навчальних закладах, просвітництво серед населення. І було б прекрасно, якби наша медична система перейшла на Міжнародну класифікацію хвороб 11 перегляду, бо поки що діагноз «транссексуалізм» належить до категорії психічних розладів. На жаль, термін переходу подовжено до 2027 року, і, я боюся, наше Міністерство охорони здоров’я тягнутиме до останнього.

— Питання з родзинкою, але має практичний характер. Як і коли ви порадили б зіркам, артистам робити камінгаут?

— Між нами кажучи, в перші тижні і місяці повномасштабної війни я чекала масових камінгаутів від селебів і публічних персон. Думала, що втрачати вже нічого і от нарешті найкращий час, щоб жити відкрито. Проте не дочекалася. У селебів інше сприйняття того, що відбувається, і втрата аудиторії чи страх бути захейтченими пересилює перспективу жити відкрито.

Тому жодних порад. Головна порада — це моє публічне життя як приклад.

— І останнє питання від головної редакторки «Гендер в деталях»: що приносить вам щастя й радість?

— Ваша увага та інтерес до мого досвіду й думок. Так само восьмигодинний сон, здоров’я й успіхи моїх близьких, ЗСУ та людей, які, попри негаразди і проблеми, живуть повноцінне, якісне й корисне життя.

А ще мої кицьки, музика, парфуми і природа.

Дякую. Слава Україні!

— Героям слава.

Ця публікація підготована експертним ресурсом Гендер в деталях за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автор_ки і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Програма «Стійкість» — це 30-місячний проект, який фінансується Європейським Союзом і виконується ERIM у партнерстві з Black Sea Trust, Фондом Східної Європи, Фондом Дім прав людини та Дім прав людини в Тбілісі. Проект спрямований на посилення стійкості та ефективності постраждалих від війни ОГС та учасни_ків громадянського суспільства, які постраждали від війни в Україні, включаючи незалежні ЗМІ та правозахисни_ків.

      

1 вересня 2023
Поширити в Telegram
1257
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Усі сексисти в купі: розбираємо випадки сексистських висловлювань за 2023 рік
Уже кілька років експертний ресурс Гендер в деталях реагує на обурливі сексистські висловлювання й дії в постійній рубриці #сексизм_патруль. Ми бачимо зміни в суспільстві, але досі вважаємо, що інститут репутації щодо сексист_ів не працює. Тому торік ми запустили антипремію «Сексист року», і цьогоріч хочемо її продовжити. Тут ми зібрали найяскравіші прикладу сексизму і об’єктивації жінок 2023 року. Знайомтеся з прикладами, щоб незабаром проголосувати за «переможця».
У час повномасштабної війни Збройні сили України як ніколи потребують залучення людського ресурсу та продуманої кадрової політики. Як забезпечити службу в армії для людей ЛГБТ+ без дискримінації? Які проблеми українські військові ЛГБТ+ мають тепер? Як спільнота ЛГБТ+ боролася за своє право на військову службу в різних країнах світу?У час повномасштабної війни Збройні сили України як ніколи потребують залучення людського ресурсу та продуманої кадрової політики. Як забезпечити службу в армії для людей ЛГБТ+ без дискримінації? Які проблеми українські військові ЛГБТ+ мають тепер? Як спільнота ЛГБТ+ боролася за своє право на військову службу в різних країнах світу?
Narratives in Ukrainian politics about the LGBT+ community
Generally, the political parties that made up the 9th convocation of the Verkhovna Rada of Ukraine declaratively share these liberal democratic values. However, some of them might hold varying positions and put forward legislative initiatives that do not match the declared values, and do not prioritize the protection and promotion of the rights of the LGBT+ community.