28 жовтня, 2020

Фемінізм у Латинській Америці

1 жовтня 2020
Поширити в Telegram
670
Єлизавета Семко

Філологиня, журналістка і фактчекерка.

Латинська Америка — це регіон, до якого звичайно відносять країни й території Південної і Центральної Америк та острови Карибського басейну, жителі яких розмовляють успадкованими від колонізаторів романськими мовами — іспанською, португальською або французькою. Поширення романських мов не одинокий спадок європейського колоніального гніту ХVІ–ХVІІІ століть. На згадку про загарбників залишилися також консервативний католицизм, расизм, сексизм і найгірші прояви капіталізму. Сьогодні країни Латинської Америки є полем множинних дискримінацій і займають перші місця в рейтингах найнебезпечніших країн для жінок.

Опір жінок гнобленню почався ще в ХVІІ столітті. Діяльність першої хвилі фемінізму (ХІХ — початок ХХ століття) ускладнювали численні воєнні перевороти, тож навіть у другій половині ХХ століття, після активної участи жінок у поваленні диктатур, чоловіки залишаються привілейованою групою. «Європейський колоніалізм залишив глибокі шрами на Латинській Америці: це переважно католицький континент; ним керує ринкова економіка, яку визначає центр за межами регіону; його соціальна структура патріархальна, расистська і дискримінаційна», — підсумувала 2007 року мексиканська феміністка Франсеска Гаргальо [1].

Множинність дискримінацій призводить до того, що фемінізм фокусується не лише на правах жінок — інтерсекційна повістка охоплює права корінних народів, боротьбу з расизмом і бідністю.

Колоніальне минуле і зародження латиноамериканського фемінізму (ХVІІ–ХVІІІ століття)

До XVI століття в регіонах Латинської Америки існували розмаїті соціальні системи, у яких роль статей відрізнялася від патріархату європейського зразка. В андському регіоні, наприклад, посада касіки (вождині) передавалася [2] матрілінійно — від матері дочці. А індіанки затоки Ураба в Кастилії-дель-Оро йшли в бій [3] нарівні з чоловіками і могли командувати воїнами, що свідчить про рівноправ’я. З приходом конкістадорів усе змінилося — європейці почали насаджувати свої традиції і звичаї. У той час в Іспанії не було гендерної рівности, а тому корінні латиноамериканки втратили більшість своїх прав і стали залежними від чоловіків. На цих територіях запанував патріархат.

Зазвичай розвиток латиноамериканського феміністичного руху відраховують з ХІХ–ХХ століть — саме тоді на цих територіях активізуються суфражистки. Однак ще в ХVІІ століття жінки намагалися боротися за рівні права з чоловіками. Насамперед вони боролися за право на освіту. За нього активно виступала [4] сестра Хуана Інес де ла Крус — мексиканська черниця, яка вважається першою феміністкою Америки. Ще змалечку вона захоплювалася метафізикою, літературою, філософією й теологією. Хуана знала ацтекську, латинську і грецьку мови. Вона хотіла продовжити навчання в університеті, але таке право було доступним лише чоловікам.


Сестра Хуана Інес де ла Крус

Щоб показати свою незадоволеність патріархальною системою, Хуана писала провокативні для того часу вірші. Наприклад, у поемі «Нерозумні чоловіки» (Hombres Necios) поетка описала [5] подвійні стандарти — зневажливе ставлення чоловіка до жінки, звинувачення жінок в аморальности й інші нерівності тієї доби.

Не зважаючи на її бунтівний характер, чоловіки однаково пропонували Хуані одружитися. Щоб залишитися «незалежною» і мати змогу далі розвиватися, вона подалася в монастир. Там Хуана писала драми, комедії, вірші, математичні й філософські трактати. Проте і в монастирі її критикували за те, що вона займається світськими, а не релігійними дослідженнями. У відповідь на обвинувачення єпископа Мануеля Фернандеса де Санта Крус (псевдонім Сестра Філотея де ла Крус), Хуана написала «Відповідь Сестрі Філотеї де ла Крус» (Respuesta a Sor Filotea de la Cruz). У цьому тексті вона обґрунтувала важливість освіти для жінок.

В історичній літературі чимало згадок про креолок, метисок і чорношкірих жінок, які боролися за рівні права, а от про індіанок відомо мало. Жінки передавали [6] своє майно в спадок покоївкам, дочкам і племінницям проти волі чоловіків і синів, а ще висловлювалися про несправедливе становище жінок у суспільстві.

У ХVІІІ столітті латиноамериканські жінки, як і раніше, не мали рівних прав з чоловіками. Вони займалися переважно домашнім господарством, а якщо й працювали, то платили їм менше, ніж чоловікам, і цю нерівність було законодавчо закріплено. У постановах Кабілдо де Санто Домінго (ХVІІІ століття) сказано: «Зарплата чорношкірої жінки повинна бути на третину меншою, ніж у темношкірого чоловіка».

Крім того, під час колоніального правління конкістадори змушували [7] рабинь вагітніти, щоб вони народжували нових рабів. Ця практика особливо поширилася у ХVІІІ столітті, коли ціни на рабів виросли. Корінні і чорношкірі жінки стали вдавалися до «пасивних» форм опору — протистояли народженню дітей. І хоча конкістадори сприяли укладенню шлюбів і скорочували робочий час вагітних, рабині й надалі робили аборти, щоб не народжувати дітей-рабів.


Під № 1 зображено іспанця (колонізатора), під № 2 — індіанку (корінну жительку), під № 3 — метиса (їхню дитину).

У ХVІІІ столітті тривала боротьба за право на освіту для жінок. Маргарида Тереза да Сілва е Орта стала першою жінкою в португаломовному світі, яка опублікувала роман, і першою людиною з Бразилії, яка видала книжку в Європі [8]. Хоча в 6 років вона переїхала до Португалії і все життя прожила там, Маргарида виступала за автономію індіанців/ок і право жінок займатися наукою.

Деколонізація як поштовх до емансипації (ХІХ століття)

З початку ХІХ століття в Латинській Америці почався процес деколонізації. У 1804 році незалежність проголосила Гаїті, а 1810-го Симон Болівар почав війну за незалежність колоній від Іспанії. Нарівні з чоловіками в цій боротьбі брали участь жінки: часто вони були шпигунками, але бралися також за зброю. Один із найвідоміших прикладів — Хуана Асурдуй де Паділья, яка після смерти свого чоловіка Мануеля Асенсіо Паділья очолила повстання проти роялістів у Верхньому Перу.

Війна закінчилася 1826 року. За її результатами незалежними стали майже всі держави Латинської Америки, крім Куби, Пуерто-Ріко, Гвіани та дрібних острівних володінь Британії й Франції в Карибському басейні.


Хуана Асурдуй де Паділья

У ХІХ столітті жінки часто брали участь у громадянських війнах: як солдати, медики, кухарі. Одна з найпомітніших фігур — Еулалія Арес де Вільдоса (Аргентина), лідерка повстання, внаслідок якого 1862 року повалено правителя Катамарки. Двадцять три жінки, вбрані в чоловічий одяг, спочатку захопили штаб, а потім напали на будинок правителя, який відмовився передати командування новообраному чиновнику. Еулалія тимчасово взяла на себе правління урядом, організувала плебісцит, а потім передала командування новообраному правителю.

У кінці ХІХ століття латиноамериканські жінки почали активніше боротися за свої гендерні права. Мексиканки, бразилійки, аргентинки і венесуелки з міських заможних районів видавали газети, де описували свої ідеї щодо чоловіків, публікували історії й вірші, а також ділилися новинами про моду й манери. Вчительки вимагали рівних прав на освіту і свободу слова, економічної незалежности і права голосу. Робітниці фабрик почали вимагати рівної заробітної плати [9].

Помітний внесок у боротьбу за право на освіту в кінці ХІХ століття зробила Ріта Сетіна Гутьєррес. Вона заснувала в Мериді La Siempreviva — першу в Мексиці світську школу для бідних дівчат і художній коледж для молодих жінок. Ріта одна з перших мексиканських феміністок, котра боролася за світську освіту для жінок і їх самовизначення [10].


Ріта Сетіна Гутьєррес

Зародження фемінізму: суфражистки, політика і масові зібрання (початок ХХ століття)

На тлі загальної активізації латиноамериканок виникає рух суфражисток — жінок, котрі цілеспрямовано боролися за право голосу на виборах. За одними даними, першою країною в Латинській Америці, яка дозволила [11] голосувати жінкам, став 1927 року Уругвай. Згідно з іншими джерелами [12], перша латиноамериканська країна, де запровадили жіноче виборче право, — Еквадор, і це сталося 1929 року.

Перевороти, які в Латинській Америці йшли один за одним, ускладнювали боротьбу суфражисток, тому більшість країн запровадили рівні політичні права пізніше. У Мексиці виборче право для жінок затвердили тільки 1953 року, в Колумбії — 1954-го, в Гондурасі, Нікарагуа й Перу — 1955-го, а в Парагваї — 1961-го.


Демонстрація перед Національним конгресом Аргентини за жіноче виборче право 1948 року

Латиноамериканські суфражистки спиралися [13] на приклади своїх колежанок з Європи і Північної Америки, а водночас у них багато відмінного, насамперед націоналістичні й соціалістичні погляди на рівність та права. Вони боролися за права працівників/иць, проти капіталізму та обставали за соціальні реформи. Це контрастувало з індивідуалістичним підходом західних жінок.

На початку ХХ століття латиноамериканки стали [14] соціально і політично ще активнішими. Вони вступали до революційних політичних партій, приєднувалися до демократичних рухів, які протистояли диктатурам. Яскравий приклад — Костариканська феміністична ліга проти диктатури Федеріко Тіноко 1920 року. Інша відома організація — сальвадорський феміністичний клуб «Адела Барріос» (Adela Barrios), утворений наприкінці ХХ століття. Клуб агітував за виборче право жінок, а в 1920-х роках був причетним до реформаторських і революційних рухів проти режиму Мелендеса-Кіньйона. У 1922 році 6000 жінок одягнули чорне і влаштували ходу — на знак жалоби за смертю демократії та на підтримку кандидата в президенти Томаса Моліна. У цих організацій були спільні риси — боротьба з підпорядкуванням жінки в сім’ї, на роботі та в освіті.

Знаковою політичною подією, яка вплинула на розвиток фемінізму в Латинській Америці, стала Мексиканська революція 1910–1920 років. У 1915 році Сальвадор Альварадо став губернатором штату Юкатан і підтримав у регіоні феміністичний рух, що його ініціювала Ріта Сетіна Гутьєррес — одна з перших феміністок Мексики. Альварадо обіймав цю посаду до 1918 року. За його правління в Мериді, столиці штату, провели два перші в історії Мексики феміністичні конгреси. Їх учасниці обговорювали право голосу, участь жінок у політиці, аборти, контрацепцію, освіту для жінок.

Одна з найактивніших учасниць конгресу 1916 року, Ерміла Галіндо [15], заявляла, що в жінок сильний сексуальний потяг, і вимагала, щоб на уроках біології в школах почали вивчати репродуктивну систему людини. Вона просувала також антирелігійні й антиклерикальні ідеї: «релігія хотіла від жінки ігнорувати свою сексуальність, щоб завжди тримати жінку в невідомості та експлуатувати її». Спочатку виступи Ерміли Галіндо не мали наслідків, але в наступні десятиліття феміністки додали секспросвіту до своїх вимог. Кінець кінцем, під час президентства Ласаро Карденаса (1934–1940) в державних школах на національному рівні було запроваджено сексуальне виховання.


Ерміла Галіндо

Латиноамериканки винесли проблеми жінок на міжнародний рівень [16]. У 1938 році вони провели в Лімі (Перу) VІІІ Міжнародну конференцію американських держав. Учасниці IACW (Міжамериканської комісії з питань жінок) ухвалили Лімську декларацію про права жінок. Згідно з документом, жінки мають право «на політичне ставлення на основі рівности з чоловіками та забезпечення рівности громадського статусу». Текст Декларації почасти використано під час розробки Статуту ООН 1948 року. Статут ствердив віру в «основні права людини, в гідність і цінність людської особистости, в рівноправність чоловіків і жінок та в рівність прав великих і малих націй». Він став першою міжнародною угодою, що визнала гендерну рівність як право людини.

Після цього представниця IACW Берта Лутц ініціювала створення Комісії ООН з питань статусу жінки, а Аманда Лебарка очолювала Комісію у 1947–1949 роках. Ще одна представниця IACW Амалія де Кастільо Ледон працювала над тим, щоб права жінок було чітко означено в Декларації ООН про права людини. Ці міжнародні норми гендерної рівности ухвалила Організація американських держав, унаслідок чого наприкінці 1940-х — у 1950-х роках багато країн Латинської Америки надали жінкам виборче право.

Друга і третя хвилі фемінізму (1960–1970-ті роки та 1990-ті роки)

Для другої хвилі фемінізму характерна поява краще організованих жіночих і феміністських рухів. Умовно вони діляться на чотири категорії [17].

  • Жіночий рух (movimiento de mujeres, MM) — це неоднорідний рух із різними вимогами. Інколи вони навіть не пов’язані зі статтю (рух за володіння землею, щодо етнічної приналежности тощо). Часто учасниці руху не вважають себе феміністками.
  • Феміністський рух (movimiento feminista, MF) — організована боротьба жінок, які висувають чіткі вимоги — подолання класової, сексистської і расистської нерівности.
  • Автономний жіночий рух (movimiento autónomo de mujeres, MAUM) складається з груп і окремих осіб, які просувають риторику, незалежну від урядових організацій, партій, релігійних або економічних груп. Цей рух бореться з підпорядкуванням жінок чоловікам, а також із дискримінацією і насильством у патріархальному суспільстві.
  • Широкий жіночий рух (movimiento amplio de mujeres, MAM) охоплював окремих осіб, групи, жіночі й феміністичні неурядові організації (НУО), урядові організації, які просували гендерну політку, академічні групи і центри. Тобто інтереси жінок обстоювали в усі можливі способи.

Крім того, початок другої хвилі латиноамериканського фемінізму припав на добу авторитаризму. Раз по раз у різних країнах Латинської Америки спалахували військові перевороти: в Бразилії (1964), Аргентині (1966 і 1976), в Перу й Панамі (1968), в Уругваї й Чилі (1973). Головним завданням активісток була боротьба з авторитаризмом, насильством і капіталізмом. Тогочасні феміністки стверджували, що корені авторитарних режимів криються в патріархальному гніті.

У другій половині ХХ століття жінки брали участь у воєнних діях. У Нікарагуа, наприклад, вони боролися проти диктатури генерала Анастасіо Сомози Гарсіа у складі Сандиністського фронту національного звільнення. Урешті-решт партія скинула диктатора з посади, але здобувши владу, Сандиністський фронт національного звільнення усунув жінок від керівництва країною та зігнорував їхні заяви про насильство, сексуальні домагання, вимоги надати право на аборт і запровадити сексуальну освіту. Членкині партії відділилися і створили свої автономні осередки. У 1990 році вони розділилися на два рухи — Asociación de Mujeres Nicaraguenses Luisa Amanda Espinoza (Асоціація нікарагуанських жінок Луїса Аманда Еспіноса, AMNLAE) та Movimiento Autónomo de Mujeres (Автономний рух жінок, MAM) [18].


Сандиністки і сандиністи

Цікавий факт: нинішнього президента Нікарагуа і лідера партії Даніеля Ортегу звинувачують [19] у сексуальному насильстві щодо його падчерки Соільамерики Нарваес, але 2001 року суд відмовився розглядати справу, бо в неї вийшов термін давности. Крім того, за правління Ортеги було ухвалено закон про нелегальність абортів [20]. Жінкам, які перервали вагітність, загрожує до 2 років у в’язниці, медичним працівникам/цям, які нелегально роблять аборти, — до 6 років ув’язнення.

Ще один яскравий приклад жінок-військових у другій половині ХХ століття дала Мексика. Там 1983 року група індіанців/ок і метисів/ок заснувала Сапатистську армію національного визволення. Жінок було залучено як на низовому рівні, так і в командуванні. На відміну від сандиністського та інших тогочасних латиноамериканських повстанських рухів, сапатисти/ки прагнули рівноправ’я між чоловіками й жінками в країні. Задля цього вони ухвалили Революційний закон жінок, яким проголосили право жінок брати участь у революційній боротьбі, обіймати керівні посади, на справедливу зарплатню, освіту, право обирати собі партнера і кількість дітей [21].

Попри активну боротьбу з авторитарними режимами, на початку 1990-х латиноамериканки були мало залучені [22] в політичне життя. Вони становили близько 5 % у верхніх палатах і близько 9 % у нижніх палатах законодавчих органів. Це означає, що жінки мали обмежений доступ до влади.

У 1991 році Аргентина ухвалила закон про квоти для політикинь [23]. Це перша країна Латинської Америки, яка вдалася до такого кроку. Велику роль у цьому рішенні зіграли феміністки. Зокрема, цьому сприяли V Національні збори жінок (1990), де феміністки уклали ноти і розіслали їх президентам усіх політичних партій та обом палатам парламенту із закликом затвердити закони про квоти. Цю ідею підтримали також Мультисекторальна жіноча група і Національна жіноча рада.

Пізніше закони про квоти для політикинь ухвалили і в інших державах Латинської Америки: Коста-Ріці, Мексиці, Бразилії, Болівії, Перу, Колумбії, Гаїті, Гондурасі, Панамі, Парагваї, Домініканській Республіці та Венесуелі.

14-та Зустріч феміністок Латинської Америки і Карибів у Монтевідео (Уругвай)

Наприкінці ХХ століття головними інструментами поширення і зміцнення ідей фемінізму стали Зустрічі (encuentros) та заснування НУО [24]. З 1981 року і до сьогодні жительки регіону збираються на регулярні Зустрічі феміністок Латинської Америки і Карибів (Encuentros Feminista Latinoamericano y del Caribe) та обговорюють нагальні проблеми — імперіалізм, автономію фемінізму, участь активісток у політичних партіях та інше. Усі обговорювання відбуваються у формі дебатів.

Сучасний фемінізм: основні проблеми латиноамериканок у ХХІ столітті

Статистика злочинів у Латинській Америці оприявнює, яка проблема для латиноамериканських жінок наразі найболючіша. Це — феміциди. Явище стало таким масовим, аж для нього навіть винайшли термін.

Феміциди — це вбивства жінок на ґрунті ненависти до статі. Вони дещо відрізняються від андроцидів — гендерно вмотивованих убивств чоловіків. Здебільшого феміциди вчиняють партнери або колишні партнери, які вдаються до постійного насильства, погроз і залякувань [25]. Згідно зі статистикою, у країнах Латинської Америки такі злочини скоюють найчастіше. Станом на листопад 2019-го за рік зафіксовано 3800 феміцидів. Згідно з даними організації ООН.Жінки за 2016 рік [26], 14 країн із 25 з найвищим рівнем феміцидів — це Латинська Америка і Карибський басейн.

У лютому 2020 року в Мексиці сталося аж три резонансні феміциди, що породило масові протести. Спочатку було вбито 25-річну Інгрід Ескамілью. Її партнер завдав їй поранень ножем, а потім фотографії її тіла потрапили на першу шпальту місцевого таблоїда. Пізніше в Мехіко викрали і вбили семирічну дівчинку Фатіму Сесілію Алдрігетті Антон. Згодом убили 20-річну студентку Марбелью Вальдес Вільярреал, чиє тіло знайшли на сміттєзвалищі 8 лютого. На фотографіях з її похорону помітили підозрюваного у її смерті [27].

У Мексиці це особливо системна проблема, яка дедалі поглиблюється. Статистика свідчить, що з роками кількість феміцидів тільки зростає [28]. Наприклад, 2019 року було скоєно 1010 феміцидів, і це принаймні вдвічі більше, ніж зареєстровано 2015 року. Проблема полягає ще й у тому, що більшість випадків не розслідують як феміциди і класифікують як убивства. Скажімо, згідно з даними Виконавчого секретаріату Національної системи громадської безпеки (SESNSP), із січня по вересень 2019 року в Мексиці було вбито 2833 жінки. Однак за даними Національної громадської наглядової ради феміциду (OCNF), лише 726 (25,6 %) із них розслідували як феміциди, тоді як інші 2077 випадків класифікували як навмисні вбивства [29]. А в Колумбії за десять років зареєстрували 34571 феміцид, але тільки у 3658 випадках знайшли винних [30].


Частота феміцидів у країнах Латинської Америки 2018 року

Друга нагальна проблема латиноамериканок — право на аборт. Лише дві країни Латинської Америки дозволяють добровільно переривати вагітність — Куба й Уругвай. Усі інші 97 % жінок дітородного віку, які проживають у латиноамериканських країнах, не мають права на аборт: його або повністю заборонено, або дозволено в крайніх випадках, як зґвалтування, загроза життю матері або нежиттєздатність плоду. За нелегальний аборт можуть ув’язнити як пацієнтку, так і медичного/у працівника/цю.

Іл. 10. Карта легальности абортів у країнах Латинської Америки (станом на серпень 2018 року). Чорним позначено країни, де аборти заборонено; червоним — де дозволено в разі ризику для життя чи здоров’я матері; помаранчевим — дозволено в разі ризику для матері, зґвалтування або нежиттєздатности плоду; бірюзовим — абсолютно дозволено до певного тижня вагітности.

У Мексиці аборт легалізовано тільки у двох штатах — Мехіко й Оахака. Ще в кількох із 30 штатів цю процедуру дозволено тільки у випадку зґвалтування або загрози життю матері.

Жінки в усіх латиноамериканських країнах виходять на протести, щоб добитися права на аборт, але політики/ні не йдуть їм на поступки. Я поговорила з феміністкою з Мексики Дульсе Каро Понсе де Леон (Dulce Caro Ponce d’León), щоб дізнатися про її бачення проблеми. Вона пояснює причини так: «Тепер іде боротьба за легалізацію абортів, але, наскільки я знаю, влада робить маленькі кроки до цього. Тут, у Латинській Америці, це історична річ. Нас завоювали іспанці. Вони прийшли сюди і були дуже ворожими до корінних людей, і ми прийняли їхню релігію. Якщо ти хотів/ла підійматися по життю, ти мав/мала сповідувати католицизм. А право на аборт суперечить католицькій тезі про те, що життя — це таїнство».


Феміністка з Мексики Дульсе Каро Понсе де Леон

За словами Дульсе, особливо релігійний її штат Гуанахуато. Інші мексиканці навіть зневажливо називають його штатом «мочос», що в перекладі з іспанської означає радикальних вірян.

Ще дівчина розповідає, що в Мексиці великі проблеми становлять зґвалтування і педофілія: «Мені пощастило, бо ніхто з моїх родичів не постраждав від зґвалтування. Однак у сім’ях досить поширена педофілія. Моя мама ніколи не відпускала мене ночувати деінде, бо ти ніколи не знаєш, чи не зґвалтує тебе батько твого друга чи подруги абощо. І я не знала цього, поки не виросла. Мама просто казала, що я не можу в когось ночувати — і все».

Часто жертви насилля зіштовхуються з нерозумінням. «У мене не було тата, але у мене є подруга, якій було майже 14 років, коли найкращий друг її матері почав ґвалтувати її. Коли вона розповіла це своїй матері, та назвала її повією і вигнала з дому. Їй було 16 років. З того часу вона працює в ресторанах і робить усе, що може, бо навіть не закінчила старшу школу», — розповідає Дульсе.

Як і в більшості регіонів світу, в Латинській Америці досі існує проблема нерівної оплати праці жінок та їх недостатньої залучености до ринку праці. Згідно зі статистикою [31], в Латинській Америці працює 85 % чоловіків і тільки 56 % (за іншими даними [32], 59 %) жінок. Останні частіше займаються вихованням дітей і домогосподарством. За однакову працю чоловікам у середньому платять на 25 % більше, ніж жінкам.

Сучасні форми боротьби

Феміністки — активні учасниці суспільного життя в Латинській Америці. Вони часто виходять на акції протесту та проводять інформаційні кампанії, щоб привернути увагу органів влади до проблем жінок. Більшість недавніх акцій спрямовано проти феміцидів. Наприклад, 9 березня 2020 року мексиканки влаштували протест «День без нас». Вони всі разом не вийшли на роботу, щоб показати, якою буде країна, якщо не зупинити ріст феміцидів. За різними оцінками, вплив цієї акції на економіку країни склав від 30 [33] до 37 [34] мільярдів песо (приблизно 1,3–1,6 млрд доларів).

Керівництво різних рівнів підтримало цю акцію. Клаудія Шейнбаум, очільниця Мехіко, заявила, що учасниць акції не штрафуватимуть. Робітниці Міністерства закордонних справ теж узяли участь в акції — не вийшли на роботу і залишили на своїх стільцях заяви про те, що в Мексиці бути жінкою небезпечно.

Президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор заявив, що він підтримує право громадян/ок на демонстрації, але попередив, що його опоненти можуть використати цей страйк для політичних маніпуляцій. Феміністки загалом не задоволені правлінням Обрадора. Багато мексиканок обирали [35] начебто прогресивного лідера, щоб він змінив ситуацію, натомість кількість феміцидів щороку збільшується. Сам Обрадор звинувачує в цьому опозиційних консерваторів та «неоліберальну» політику попередніх урядів.

Однією з наймасштабніших феміністських акцій стала #NiUnaMenos («Ні однією жінкою менше»), яка почалася в Аргентині п’ять років тому і поступово охопила всю Латинську Америку. Протести викликало [36] вбивство 14-річної вагітної дівчини К’яри Паес її 16-річним хлопцем. З 10 травня по 3 червня 2015 року протести відбулися у 80 аргентинських містах (за іншими даними, у 120 містах [37]), а також в інших країнах Латинської Америці. Тільки в Буенос-Айресі на акцію вийшло близько 200 000 людей (за іншими даними, 250 000). Відтоді протести під гаслом #NiUnaMenos відбуваються щороку.


Протести #NiUnaMenos в Аргентині 2015 року

З 2015 року аргентинки/ці вимагають насамперед реалізації Національного плану дій щодо запобігання, допомоги та ліквідації насильства над жінками, встановленого Законом 26.485; надання юридичної допомоги жертвам насильства; запровадження електронного моніторингу правопорушників, які вчинили насильство над жінками, та ін. На жаль, багато з цих вимог ще не виконано. Однак 2019 року президент Аргентини Альберто Фернандес заснував Міністерство у справах жінок, гендеру і розмаїття [38]. У міністерства є телефонна лінія для допомоги жертвам насильства, також воно організовує освітні кампанії з протидії насильству.

У 2019 році відбулася ще одна важлива серія акцій [39]. У листопаді гурт «Las tesis» влаштував на вулиці у Вальпараїсо (Чилі) перформанс «Насильник на твоєму шляху» (Un violador en tu camino). Жінки із зав’язаними очима танцювали й співали пісню про насильників, якими є судді, держава, поліція і президент. Пізніше ця акція стала вірусною і пройшла не тільки в Чилі, а й у Парижі, Мадриді, Барселоні, Сіднеї та інших містах.

Незважаючи на сотні акцій проти феміцидів, за легалізацію абортів тощо, у більшості латиноамериканських країн при владі залишаються консерватори. Часто вони не реагують на заклики феміністок.

Досягнення

Багато латиноамериканок скаржаться, що ситуація з правами жінок у регіоні лише погіршується. Кількість феміцидів невпинно росте, аборти забороняють навіть у випадках зґвалтування і ризику для матері й дитини, злочини проти жінок не розслідуються. Однак певні акції, протести й кампанії все-таки не проходять безслідно і дають свої плоди.

Наприклад, з 2000-го по 2019 рік кількість жінок, задіяних на ринку праці в Латинській Америці, виросла із 45 до 59 % [40]. У Чилі імплементували програми з догляду за дітьми, які дозволили підняти рівень економіки коштом жіночої праці. За активної участи феміністок уряди ухвалюють закони, які сприяють покращенню життя жінок та гендерній рівності в Латинській Америці. У 2018 році Аргентина ухвалила закон, що гарантує економічне забезпечення дітям, які втратили одного з батьків через гендерне насильство.

У Колумбії 2015 року теж ухвалили два важливі для феміністок/ів закони. Після жорстокого вбивства 35-річної Роси Ельвіри Селі влада ухвалила закон про феміциди: тепер за них карають ув’язненням від 20 до 40 років. Крім того, в Колумбії з 2015 року дозволено змінювати стать у документах.

Як розповідає Дульсе Каро Понсе де Леон, у Мексиці теж відбуваються зрушення, але дуже повільно. Наприклад, 2018 року в мексиканській Пуеблі було ухвалено «закон Олімпії», який криміналізує цифрове насильство [41]. Його ініціювала Олімпіа Кораль Мело, яка постраждала від того, що в інтернеті опублікували відео, де вона займається сексом. Після цього ще 15 штатів у Мексиці визнали цифрове насильство злочином.

Нині в Мексиці активно обговорюють «закон Інгрід», який забороняє публікувати фотографії з тілами жертв [42]. Він уже діє в штаті Колима, його мають ухвалити також у штатах Халіско, Керетаро і Пуебла. На жаль, до цього владу так само підштовхнув трагічний випадок — убивство і публікації фото тіла Інгрід Ескамільї.

Висновки

Від ХVІ століття і до сьогодні вимоги латиноамериканок не надто змінилися. Завдяки суфражисткам вони здобули право голосу на виборах, але не отримали повноцінного рівноправ’я. Більшість латиноамериканок досі не можуть зробити аборт, стикаються з дискримінацією і насильством — психологічним, фізичним та сексуальним. Латиноамериканське суспільство мачистське, надмірний вплив має католицька церква. При владі залишається багато консерваторів: головно вони перешкоджають і гальмують ухвалення законів щодо захисту жінок.

А проте в регіоні добре розвинуто феміністські рухи. Часто вони можуть починатися в одному місті чи країні і поширитися на інші країни регіону, як це було, наприклад, у випадку з #NiUnaMenos. Наразі у латиноамериканських феміністок стабільна повістка — легалізація абортів, зупинення феміцидів та дискримінації на побутовому, професіональному й інших рівнях.

Джерела:

  1. http://ve.scielo.org/scielo.php?script=sci_arttext&pid=S1316-37012007000100003
  2. https://www.academia.edu/30026206/La_imagen_de_la_Mujer_de_%C3%A9lite_en_la_costa_norte_del_Per%C3%BA_a_trav%C3%A9s_de_las_Cr%C3%B3nicas_de_Indias
  3. https://books.google.com.ua/books?id=60n1RxTE94EC&pg=PA100&lpg=PA100&dq=van+a+las+batallas+con+sus+maridos,+e+tambi%C3%A9n,+cuando+son+se%C3%B1oras+de+la+tierra+e+mandan+e+capitanean+su+gente&source=bl&ots=eEwMiU_DZn&sig=ACfU3U3EXMcKRDJfOMCWVHhLn492b1dEjg&hl=ru&sa=X&ved=2ahUKEwjWmI_I5c3qAhUFmIsKHVPuAYgQ6AEwAHoECAgQAQ#v=onepage&q=van%20a%20las%20batallas%20con%20sus%20maridos%2C%20e%20tambi%C3%A9n%2C%20cuando%20son%20se%C3%B1oras%20de%20la%20tierra%20e%20mandan%20e%20capitanean%20su%20gente&f=false
  4. https://www.youtube.com/watch?v=9wSOt3z_-YY
  5. https://es.aleteia.org/2017/03/31/sabias-que-la-primera-feminista-de-america-era-una-monja/
  6. http://ve.scielo.org/scielo.php?script=sci_arttext&pid=S1316-37012007000100003
  7. www.bnm.me.gov.ar/giga1/documentos/EL002326.pdf
  8. https://plato.stanford.edu/entries/feminism-latin-america/#LatiAmerFemiOrigPre20thCent
  9. http://ve.scielo.org/scielo.php?script=sci_arttext&pid=S1316-37012007000100003
  10. https://plato.stanford.edu/entries/feminism-latin-america/#HistGeneLatiAmerFemi
  11. https://elordenmundial.com/feminismo-en-america-latina/
  12. http://archive.ipu.org/wmn-e/suffrage.htm
  13. https://www.khanacademy.org/humanities/whp-origins/era-6-the-long-nineteenth-century-1750-ce-to-1914-ce/64-transformation-of-labor-betaa/a/read-a-world-tour-of-womens-suffrage-beta
  14. https://www.cepal.org/mujer/noticias/paginas/8/29288/WomensContribution.pdf
  15. https://www.cambridge.org/core/services/aop-cambridge-core/content/view/6EE4FC7E51BF938DF13DBBBAD2CF47E3/S0003161500046538a.pdf/women_and_the_mexican_revolution_19101920.pdf
  16. https://nacla.org/news/2019/03/27/taking-stock-hundred-years-after-women%E2%80%99s-suffrage-latin-america
  17. http://biblioteca.clacso.edu.ar/clacso/osal/20110318071025/4GarciaValdivieso.pdf
  18. https://elordenmundial.com/feminismo-en-america-latina/
  19. https://www.notimerica.com/sociedad/noticia-zoilamerica-narvaez-hijastra-daniel-ortega-le-acuso-violacion-hoy-denuncia-nuevamente-historia-20190322131918.html
  20. https://www.hrw.org/news/2017/07/31/nicaragua-abortion-ban-threatens-health-and-lives
  21. https://es.wikisource.org/wiki/Ley_revolucionaria_de_mujeres
  22. https://www.cepal.org/mujer/noticias/paginas/8/29288/WomensContribution.pdf
  23. Там само.
  24. https://plato.stanford.edu/entries/feminism-latin-america/#LatiAmerFemiOrigPre20thCent
  25. https://apps.who.int/iris/bitstream/handle/10665/77421/WHO_RHR_12.38_eng.pdf?sequence=1
  26. http://www.smallarmssurvey.org/about-us/highlights/2016/highlight-rn63.html
  27. https://www.theguardian.com/world/2020/mar/07/mexico-femicides-protest-women-strike
  28. https://www.gob.mx/sesnsp/acciones-y-programas/victimas-nueva-metodologia?state=published
  29. https://www.animalpolitico.com/2019/11/3-mil-mujeres-asesinadas-mexico-2019-ocnf/
  30. https://www.opendemocracy.net/en/democraciaabierta/niunamenos-against-femicide-in-latin-america/
  31. https://www.eleconomista.com.mx/empresas/Dia-de-la-mujer-como-es-la-lucha-feminista-en-America-Latina-20190308-0035.html
  32. https://www.imf.org/es/News/Articles/2020/03/05/sp030520-threads-of-success-empowering-women-in-latin-america-and-around-the-world#_edn4
  33. https://www.eleconomista.com.mx/empresas/UnDiaSinMujeres-genero-un-impacto-economico-por-30000-millones-de-pesos-Concanaco-20200310-0066.html
  34. https://www.milenio.com/especiales/9-impacto-37-000-millones-pesos
  35. https://www.theguardian.com/world/2020/mar/07/mexico-femicides-protest-women-strike
  36. https://www.bbc.com/mundo/noticias-52900596
  37. http://biblioteca.clacso.edu.ar/Venezuela/ceshc-unermb/20180909030404/07_Accossatto.pdf
  38. https://www.theguardian.com/global-development/2020/jun/04/niunamenos-five-years-on-latin-america-as-deadly-as-ever-for-women-say-activists
  39. https://cnnespanol.cnn.com/2019/12/02/un-violador-en-tu-camino-el-performance-chileno-que-se-volvio-el-himno-contra-la-violencia-de-genero-en-varias-ciudades-del-mundo/
  40. https://www.imf.org/en/News/Articles/2020/03/05/sp030520-threads-of-success-empowering-women-in-latin-america-and-around-the-world
  41. https://latinamericanpost.com/31499-what-is-the-importance-of-the-olimpia-law-approved-in-some-states-of-mexico
  42. https://cuestione.com/detalle/mexico/ley-ingrid-contempla-carcel-a-quienes-filtren-imagenes-de-homicidios

Джерела фото: Wikimedia, Wikimedia, Decimonónicas, Wikimedia, El País, BBC, The Guardian, Julia Kubrusly (Articulación Feminista Marcosur).

1 жовтня 2020
Поширити в Telegram
670
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Навіщо змінювати своє тіло в погоні за недосяжним ідеалом? Теорія сексуальних суперстимулів підказує, що в цьому може бути сенс — гіперсексуалізація приваблює протилежну стать. Та чи здатні «принади» стати базою здорових стосунків?
Конкурси краси і фемінізм: завжди вороги?
Чи мають конкурси краси щось спільне із фемінізмом? І чи можливо це взагалі?
На захисті прав жінок? Фемінізм, правий популізм і націоналізм у сучасній політичній риториці
Націоналізм, права жінок, праворадикальні рухи, традиційні цінності — можете викреслити зайве? В Україні ця відповідь очевидна. Проте останніми роками праві націоналістичні партії, політики й політикині в багатьох країнах Європи переглянули свою політичну програму і поквапилися внести в неї захист прав жінок, а дехто навіть ЛГБТ-спільноти. Чому так сталося і чи сумісні націоналізм, правий популізм та фемінізм?