21 лютого, 2024

Закохатися в себе до метеликів у животі

12 січня 2021
Поширити в Telegram
2053
Емма Антонюк

Популяризаторка читання, страшний сон противників фемінітивів.

«Вова найкращий із людей». Так казала Катя, і ми мусили стримувати своє несхвалення, бо вони зустрічалися і наша подруга була щасливою.

Вова на двадцять років старший за Катю. Він музикант-невдаха і гомофоб, а ще постить на своїй сторінці у фейсбуку тести «Який ти вовк» і скетчі «95 кварталу».

Коли Вова і Катя зустрічалися, її подруги намагалися максимально коректно ставитися до її вибору. Я підтримувала Катю в усьому: її життя — її справа. На одне з перших побачень Вова прийшов до неї в гості з тортом. Каті це здалося якимось чарівно-олдскульним виявом турботи. Згодом з’ясувалося, що ні в кого немає презервативів. Тому їм усе-таки було не солодко: у розпал побачення довелося гуглити цілодобові супермаркети й аптеки.

Без презервативів Вова ходив у гості не лише до Каті. Через пів року їхніх стосунків Вовина співробітниця завагітніла від нього, і моя подруга залишилася без бойфренда. Відтоді Катя ненавидить «Київський торт» і ще більше не довіряє тестам «Який ти вовк», бо в них немає відповіді «Брехливий жеребець, який не пропускає жодної спідниці».

Проте є одна річ, за яку ми вдячні Вові. Він надихнув мене на важливий лайфхак, яким я зараз поділюся і з вами.

Це був вечір, коли заплакана Катя дізналася про розрив із Вовою і ганебну причину цього розриву. Подруги годували її ролами, поїли вином і вислуховували нарікання в стилі «я такого чоловіка більше ніколи не знайду». «І слава богу!» — відповідали ми хором і по черзі намагалися згадати найбридкіші Вовині риси, щоб хоч якось полегшити Катин розпач.

— Кать, він позичав у тебе гроші на цигарки.

— Він геній, — казала Катя. — Невизнаний, нещасливий, але геній!

Катя обожнювала Вовині пісні і вважала, що йому просто не пощастило знайти хорошого продюсера.

— Він любить гомофобні і сексистські жарти! — казали ми.

— Йому п’ятдесят, — відповідала Катя. — У нього консервативне виховання, і він не може змінитися. Та Вова — добра людина, ці жарти зовсім не відбивають його справжнє ставлення до людей.

— У нього пузо, Катя, і ноги, як сірнички, — казали ми.

— Він кохається, як бог. З ним затишно і тепло. Я любила цілувати ямочки на його щоках. Ніхто не вміє готувати такі омлети, як Вова. І нормальні у нього ноги! Я обожнюю його ноги, зрозуміло?

Катю неможливо було переконати в недосконалості її тепер уже колишнього.

Я поверталася додому, думаючи про цю розмову. І раптом мене осяяла думка, яка полегшила мої стосунки із собою! Усі ми — трохи Вова! Зараз поясню.

Звісно, у Вови багато вад, а водночас у нього справді є гарні риси. Катя ще кілька місяців бачитиме в цьому чоловікові найкращого з людей! Катині подруги назавжди вважатимуть його останнім із мудаків! І всі по-своєму мають рацію. Бо Вовині ямочки і потрясний вокал ще довго визначатимуть його для Каті як чоловіка мрії, і всі його вади завжди будуть на першому місці для її подруг.

А що, якби ми спробували поставитися до себе, як Катя до Вови? Що, якби ми зробили таку вправу: говорити про себе, як ми говоримо про мужчин, у яких закохані по вуха? Що, якби ми пробачали собі наші вади, як ми пробачаємо худі ноги і пивні животи чоловікам, у яких закохуємось?

Пригадую одного зі своїх колишніх. Поглянувши на нього без метеликів у животі, я бачу посереднього мужчину із зайвою вагою і красивими очима. Коли ми були разом, я вважала, що з такою харизмою, як у нього, можна десятою дорогою обходити фітнесзал. Чому цей компроміс поширюється на огрядного колишнього, але не спрацював, коли на моїх власних сідницях з’явився целюліт?

А тепер ви. Згадайте своїх мужчин. За що ви їх любили? А чи були вони ідеальними? Тепер це моя розумова вправа. Щойно починаю комплексувати і займатися самоїдством, згадую, як щиро і з любов’ю я виправдовувала вади Діми або Олега.

Звичайно, я не закликаю не працювати над собою і вдатися до всеохопного нарцисизму. Та коли мої ноги здаються мені закороткими, я завжди щаслива пригадати, що неідеальні ноги моїх колишніх ніколи не заважали мені обожнювати цих чудових непересічних чоловіків. Якщо вони заслужили на моє цілковите прийняття, то чому не заслуговую власне я? Іноді ця вправа зводиться до того, що я подумки описую себе, як це зробила б закохана людина. І ця особа в моїй голові сміється з целюліту, бо їй ідеться про найкращу з людей!

12 січня 2021
Поширити в Telegram
2053
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Про стереотипи з пелюшок.
В реальності домагання зовсім не те, що уявляють чоловіки.
Чому рівність — це не про однаковість, а про можливості.