6 
Коли я натрапляю на будь-який допис про чиєсь небажання народжувати дітей, у 99% випадків бачу в коментарях людей, які приписують автору чи авторці психічні проблеми. Найчастіше, за моїми спостереженнями, це чоловіки віком 40+ років, які вже мають дорослих дітей. Розуміючи, в які часи вони стали батьками, було б цікаво поставити їм декілька запитань:
Скільки підгузків дитині ви змінили? Як часто вставали вночі, щоб заспокоїти й погодувати маля зцідженим молоком або готовою сумішшю? Чи стежили за графіком, коли вакцинувати дитину? Як привчали її до горщика? Чи водили до педіатра самостійно, без дружини? Як починали пригодовування? Чи часто заспокоювали істерики без крику й ременя? Чи лежали з дитиною в лікарні? Як привчали до гігієнічних процедур? Чи водили на гуртки? Як особисто готувалися до батьківства? Чи читали книжки про вікову психологію? Чи шукали якісну інформацію про виховання, дитяче здоров’я та розвиток? Як допомагали дружині під час вагітности й пологів?
Подібних питань безліч.
Останніми роками батьківство стає більш усвідомленим, щораз більше татусів беруть повноцінну відповідальність за свою дитину, а не просто «допомагають» дружині. Однак раніше це було доволі рідкісним явищем, оскільки догляд дітей вважався (і глобально вважається досі) справою жінки.
Візьмімо, для прикладу, мого тата. У нас чудові стосунки, я його дуже люблю і завжди можу на нього покластися. Однак перші місяці (чи роки?) мого життя він майже не брав участі в догляді за мною. Ми жили з бабусею та прабабусею, і татові не доводилося навіть підгузки мені змінювати. Вже мовчу про годування сумішшю, лікування, купання, пригодовування — він не сприймав це за свої обов’язки, не мав бажання включатися.
Увесь день, а часто й вечір, тато був на роботі. Коментатори, про яких я пишу, сказали б «але ж він заробляв гроші». По-перше, в кінці 90-х йому не платили місяцями, і ми жили за рахунок тих самих бабусь. По-друге, заробляти гроші — найлегше.
Ти працюєш на роботі, розвиваєшся, будуєш кар’єру, спілкуєшся з іншими дорослими. У тебе різноманітніше життя, є вихідні та відпустка, на відміну від тої, що «сидить» (а насправді цілодобово працює) в декреті. Ти можеш побути в тиші, в тебе є тілесні кордони, ніхто не торкається тебе 90% часу. Ти бачиш результати своєї праці та отримуєш гроші. В догляді ж малої дитини ти живеш у «дні бабака» і маєш однакову роботу, яка не закінчується.
Звісно, якщо більшість часу проводити на роботі, а з малою дитиною тільки інколи бавитися, то можна мати й кількох дітей та агітувати інших народжувати. Легко говорити тому, хто не включався в батьківство у найскладніший період. Мій тато теж раз сказав, що не хотіти продовжити свій рід — це ненормально. Але чи був би він такої думки, якби йому доводилося виховувати мене самотужки?
Я знаю приклади татів, максимально включених у батьківство ще з періоду вагітности дружини, які можуть у всьому замінити маму, крім годування грудьми. І від них, як і загалом від свідомих батьків, я не чула агітації щодо народження дітей. Навпаки, такі люди кажуть, що діти — це класно, але важко, тож потрібно мати велике бажання і готовність до батьківства. Без цього такий досвід навряд чи буде позитивним.
Насамкінець хотіла б відповісти на найчастіший коментар, який мені доводилося бачити: «А якби ваша мама була чайлдфрі і вас не народила?». Та мені було б байдуже, бо мене не існувало б. Народити мене було бажанням моїх батьків, вибором моєї мами. Але це не має визначати мій вибір.
Ми живемо в часи, коли репродуктивний тиск на жінок постійно збільшується, та важливо пам’ятати, що ніхто не стане щасливішим, якщо в родинах народжуватимуться небажані діти. Хочу звернутися до жінок і сказати, що будь-який ваш вибір нормальний, що він тільки ваш. Ви цінні незалежно від свого бажання й досвіду материнства.
