76 
Хочу порушити чутливу для багатьох тему взаємин з іноземцями. На мою думку, ставлення деяких українських чоловіків до таких стосунків є традиційним проявом патріархату.
У 2011 році Янукович запросив іноземців до України такими словами: «І коли почнеться тепло і в містах українських почнуть роздягатися жінки – побачите таку красу, це дуже чудово». На противагу громадському обуренню лідер фракції «Партії регіонів» Олександр Єфремов прокоментував ці слова як «приємний гумор», зазначивши: «Я дотримуюся тієї точки зору, що в нас дуже гарні дівчата і жінки, і коли приїжджають мої друзі з інших країн і бачать те, що в нас дійсно є на вулицях, я кажу: “А те, що возять у машинах, ще краще”». Він так і сказав — «те, що», а не принаймні «ті, кого».
Коли ж у 2012 році гості таки приїхали в Україну на Євро-2012, то виявилося, що до місцевих дівчат їм зась. Українські чоловіки активно цькували в соцмережах, а інколи й нападали в реальности на дівчат, які гуляли з іноземцями.
Здавалось би, давня історія, та щось подібне й тепер проявляється в наративах про стосунки українок з іноземцями. В усіх коментарях про «Оксанок, які сплять із кимось у Європі», бачу істинне ставлення до жінок — таке саме власницьке та зверхнє: як це жінки, які «належать» нам, посміли зустрічатися з чоловіками інших національностей?! Нація вимре!
У тих обговореннях, які я бачила, зауважила тільки дегуманізоване ставлення до жінок. Їх зображають або дурепами, нездатними зрозуміти, що вони роблять, або легковажними чи навіть зрадницями. Ніхто не бачить за цим людину, просто ставлять тавро «погана українка».
Цікаво, чи так само вважає мій знайомий, який зраджував свою дружину впродовж багатьох років (і коли вона бавила двох малих дітей в Україні, і коли виїхала за кордон), який принижував її та не брав участі у вихованні дітей, прогулював гроші та просив її надіслати йому копійчину на пиво? Зрештою, вона зустріла за кордоном гідного чоловіка і розлучилася. Її також можна вважати підлою зрадницею за те, що зробила своє життя кращим?
Хочеться лише донести всім просту істину: жінки — не власність чоловіків, вони мають своє життя і можуть обирати такого партнера, якого захочуть, незалежно від бажання інших людей.
Маю припущення, що частково це дражнить тих чоловіків, які не можуть знайти собі пару і вважають це несправедливим. Це дуже нагадує інцелів (від involuntarily celibate – недобровільне утримання від сексу).
Це чоловіки, які вважають себе нездатними знайти статеву партнерку. На їхню думку, злі та скупі жінки кохаються тільки з привабливими хлопцями, а це несправедливо, бо начебто всі чоловіки «мають право» на секс. Вони вважають, що чоловіки мають генетичну перевагу над жінками, і доволі часто закликають до зґвалтування.
Як писала The New York Times, інцели переконані, що жінку варто розглядати як сексуальний об'єкт із обмеженими правами. На підставі цієї ідеології вже були скоєні щонайменше чотири масові вбивства. А все через власницьке ставлення до жінок та неприйняття їхнього вибору. То що, це наступний крок?
Через невдоволення «несправедливістю» щодо можливості виїзду за кордон та бажання контролю чоловіки забувають про жінок, які вступили до війська, які волонтерять, які піклуються про сім’ї, поки їхні чоловіки воюють, які рятують дітей, які не мають куди повертатися.
За вигаданими óбразами «гулящих» українок чоловіки не бачать людей, особистостей, рівних собі, а отже, тих, які мають право вибору. Якби це змінилося, то, можливо, ми зруйнували б патріархальний устрій. І тоді була б зовсім інша ситуація як із мобілізацією та виїздом за кордон, так і з важливістю жінок у суспільстві та ставленням до них.
