37 
Моя подруга, яка є феміністкою вже багато років, іноді каже мені: «Ну я не знаю, чи я феміністка. Я ж нічого не роблю. Ось ти — так, інша річ, а я просто підтримую ідеї».
На це я їй завжди кажу, що теж нічого не роблю, але це не робить нас меншими феміністками. Я розумію, що активізм не для всіх, адже вимагає чималого ресурсу. Якщо твоя робота з ним не пов’язана, то може бути важко знайти час на активне просування фемінізму поза кар’єрою, родиною, повсякденними турботами, хобі тощо. Але невеликі дії теж мають значення, і про це я сьогодні хочу поговорити.
Останнім часом у соцмережах став трендом так званий мікрофемінізм, який просуває маленькі дії, що мають на меті побороти чи хоча б звернути увагу на повсякденний сексизм у родинах, на роботі чи в соціумі й підтримати жінок.
Наприклад, учителька молодшої школи розповіла, що завжди телефонує саме татові, якщо дитина захворіла або її потрібно забрати. Коли деяких чоловіків це вводить у ступор, вона перепитує «перепрошую, я не помилилася, (ім’я) – це ж ваша дитина?»
Медсестра, яка працює в перинатальному центрі, розповіла,що завжди нагадує татові дитини, мовляв, час змінити підгузок чи помити пляшечки після використання. А одна молода мама, коли до неї в гості приходить пара, завжди просить саме чоловіка потримати дитину, поки вона зайнята іншими справами.
Для деяких чоловіків (і жінок також) це здається дуже дивним, адже догляд дитини вважається жіночою справою. Але дрібні дії допомагають це змінювати й укорінювати розуміння, що чоловік — не «запасний» із батьків, а повноцінний відповідальний за свою дитину.
Інші приклади мікрофемінізму, якими ділилися жінки:
«Коли якась пара одружується, я завжди запитую в чоловіка, чи бере він прізвище дружини, чи залишає своє».
«Завжди після робочої зустрічі прошу когось із чоловіків написати її підсумки й розіслати всім, адже зазвичай цей обов’язок покладають на жінок».
«Коли мені кажуть, що потрібно запитати про щось у керівника чи директора, яких не знаю, я завжди початково вважаю, що це жінка, і кажу »добре, запитай у неї”». До речі, в нас це питання вирішило б активне вживання фемінітивів, на відміну від англійської).
«Коли я представляю комусь пару, то кажу, для прикладу:»Знайомтеся, це Вікторія, вона лікарка. А це її чоловік/партнер Віктор«. Його роботу я не згадую, лише статус стосовно жінки».
«Я помітила, що на робочих зустрічах мене ніколи не перебивають жінки, зате часто це роблять чоловіки. Тому коли мене хтось перебиває, я не перестаю говорити, а як чоловік зрештою замовкає, кажу: “Добре, якщо ти перестав мене перебивати, я можу нормально закінчити свою думку«, щоб поставити його в незручне становище».
Мета мікрофемінізму — похитнути застарілі підвалини, змусити задуматися, чому стосовно чоловіків певні речі звучать дико, в той час як стосовно жінок вважаються нормою. Чому жінкам не дозволено робити те, що можна чоловікам. Чому чоловіки дивуються, коли жінки виходять з тіні, гучно заявляють про себе та змушують поважати їхню думку.
Звісно, системну нерівність викорінити за допомогою мікрофемінізму не вдасться, але на своєму рівні це дуже помічна практика, яку я теж давно впровадила у своє життя:
— Якщо про щось розповідає знайома пара, завжди окремо дізнаюся думку дівчини або з самого початку звертаюся до неї.
— Якщо купую щось у малих бізнесів, то віддаю перевагу власницям-жінкам, якщо про це відомо.
— Підтримую знайомих жінок, стараюся робити їм компліменти і висловлювати захоплення їхніми вміннями та здібностями.
— Якщо хтось у моїй присутності ставить під сумнів здібності жінок чи напряму каже якійсь жінці, що в неї не вийде, розповідаю про своїх знайомих жінок, які багато заробляють, чудово кермують автомобілем, самі купили житло, досягли успіху в певній сфері, або наводжу інший релевантний приклад.
— Не перебиваю й не дозволяю перебивати жінок у моїй присутності та багато іншого.
Можливо, ви теж надихнетесь якимись із цих ідей, розвиватимете сестринство та боротиметеся з нерівністю. А бути феміністкою дуже просто: треба лише вважати, що жінки —теж люди, і бути проти їх дискримінації.
