183 
Мабуть, кожна українська біженка, туристка чи емігрантка стикалася за кордоном з чоловіками, які роблять сумнівні компліменти такого змісту: їм дуже подобаються українки, а то й взагалі і українки, і росіянки, й словʼянки в цілому. А тобі пощастило: «ти одна з тих божественних жінок». Одразу хочеться запитати у відповідь: а яких? Про що йдеться?
Один француз спитав мене: «А в тебе є такі ж подруги-красуні українки?». Звісно, навіщо витрачати час на дейтинг-додатки, якщо можна просто вписатися в компанію кількох українок?
«Україна ж не така як Європа, де процвітає фемінізм?», — питав мене сирієць Алан, який мешкає в Німеччині. Алан підписаний в інстаграмі на акаунти українок, росіянок, білорусок, — тобто слов’янок. А ще — на сторінки, які поширюють еротичний контент. Також Алан розділяє погляди коучів зі стосунків, які вчать чоловіків обʼєктивувати жінок, і репостить ролики, в яких жінки розповідають, як добре підкорятися чоловіку у виборі одягу та знайомих, адже «краще було за часів патріархату».
Нібито позитивне кліше про українських «найкрасивіших у світі жінок» можна побачити і в українських медіа, і почути десь на європейських вуличках. Мовляв, українки — не такі як західні європейки: слідкують за собою та не забули, що таке справжня жіночність. Наприклад, видання «Високий замок» у 2023 році писало: «У більшості українок хороший смак: ми не будемо ходити в легінсах 24 години. І навіть за умов фінансової скрути ми вміємо виглядати бездоганно. Це в нас у крові. Ми складаємо конкуренцію, навіть не ставлячи це за мету. На деяких роботах нас просять працювати повільніше, бо інші не дотягують до нашої планки. Деякі жінки буркотять в наш бік, бо чоловіки кидають на нас погляди. Сусіди просять спекти знову шпинатний пиріг, бо це так складно для них». Далі у тексті йдеться, що українки і гарні, і доглянуті, і роботящі, і борщ можуть зварити. Таких текстів в українському медіапросторі — безліч. Їх люблять поширювати і самі українські жінки. Мовляв, подивіться, які ми класні.
Однак в головах іноземців уявлення про талановитих українських красунь трансформуються в очікування сексуальної доступності і побутового обслуговування, якого не дочекаєшся від «розбещених фемінізмом» західноєвропейських жінок.
Знаєте це відчуття, коли від компліменту — якось ніяково і навіть неприємно? Часто компліменти від іноземців можуть направду бути невдалими, а інколи — можуть містити в собі сексизм та мізогінію. Наприклад, «ти не така як інші дівчата», «ця сукня робить тебе стрункішою», «мені подобається Україна, бо ви, українки, найгарячіші і найхазяйновитіші».
Описане ставлення до українських жінок за кордоном всіляко підживлює й російська пропаганда, додаючи негативу. Для закордонного читача вона транслює уявлення про українок як повій, меркантильних стерв, які прагнуть лише сексу та наживи, поширюють венеричні хвороби тощо (раджу ознайомитися з дослідженням гендерної дезінформації від «Детектора медіа»). А для внутрішнього вжитку розганяються істерики про «шльондр, які покинули чоловіків» в Україні і шукають собі коханців, розпиваючи капучино у європейських барах.
Треди на Reddit про те, як користувачам хочеться одружитися зі «слухняною» українкою. Сервіси з пошуку наречених з України, які обіцяють іноземцям, що у нас «жінки залишаються жінками». Висловлювання блогера-мізогіна, скандального Ендрю Тейта, якому сьогодні інкримінують зґвалтування та торгівлю людьми, про те, що на кожній українській вулиці нібито можна зустріти винятково супермоделей, які зроблять усе, щоб отримати іноземний паспорт. Гучні заяви про українських покірних красунь роблять і представники руху інцелів (які перетворили власну сексуальну фрустрацію на мізогінну ідеологію).
Чоловіки, які не здолали патріархальну соціалізацію, сподіваються, що десь на землі ще залишилися країни, де є запас жінок «незіпсутих» ідеями рівності. Їх вабить переконання, що українки нібито раді чоловічому домінуванню й все ще придатні для обслуговування. Подібною є фетишизація азійських, арабських та темношкірих жінок.
У нашому випадку фетишизація слов’янок ще і підкріплює російський наратив про братні народи.
На Wikihow можна знайти англомовну статтю 2023 року із назвою: «Як познайомитися з росіянкою чи українкою», в якій розповідається, що представниць двох різних націй можна розпізнати за «однаковими» ознаками: вони занадто недоречно одягаються, використовують забагато косметики, обирають горілку замість текіли або не пʼють через те, що хтось з їхніх родичів мав алкоголізм.
Згідно із концепцією піраміди насильства, один вид зловживань переростає в інший. Тобто обʼєктивація може перерости в щось більш небезпечне. Наприклад, станом на березень 2022, на початку повномасштабної війни проти України, дослідження медіакомпанії Thomson Reuters та ОБСЄ показало, що кількість пошукових запитів, що стосувалися сексуальної експлуатації українок, зросла на 300%. Також на початку повномасштабної війни українські жіночі організації повідомляли про перебування вербувальників біля митниць країн, що межують з Україною. Такі вербувальники, які прикидалися волонтерами й пропонували допомогу із житлом, насправді планували викрадення українських жінок та залучення їх у проституцію. Ці дослідження ілюструють, що об’єктивація й фетишизація українок за кордоном можуть становити реальну загрозу.
Тож за вихвалянням зовнішності українок стоять сексуалізаця цілої нашої нації, розмивання культурних кордонів та змішування слов’янок до однієї сутності. А ще — сексуальне насильство та експлуатація.
Звичайно, інтерес іноземців до України слід цінувати. Але готовність сприймати будь-яку згадку України без розуміння її контексту — радше про меншовартість, а не самодостатність. Важливий не тільки факт згадки про Україну, але й те, як згадують й що чи кого саме.
Також є різниця між компліментом, спрямованим конкретній людині, і схваленням відповідності фетишам чи стереотипам іншої людини. Є різниця між підтримкою українського народу та споживацьким ставленням до його представниць.
І є різниця між почуттям власної гідності й самооб’єктивацією.
