Про книжку «Майя та її мами» можна сказати багато важливих, правильних речей. Про те, як важливо в Україні порушувати тему різних сімей у публічному просторі, яке значення вона має для виховання у маленьких читачів толерантності і здатності співпереживати. Зрештою, про те, як добре її написано і якісно оформлено.
Та насамперед мушу від себе сказати, яка вона добра. Не інакше як магія поєднує слова Лариси Денисенко й ілюстрації Марії Фої у якусь неймовірну суміш, від якої хочеться посміхатися, радіти, обіймати тих, хто поруч, або принаймні саму книжку.
«Майя та її мами» — оповідь дівчинки Майї, яка вчиться в четвертому класі, де кожна дитина походить з інакшої сім’ї. Майя ділиться з нами історіями родин однокласниць і однокласників. Є дві дівчинки, які народилися внаслідок штучного запліднення. Є дівчинка, яка живе з татом і «другою» мамою, бо її «перша» мама в Австралії. Ще одна живе з бабусею, бо батьки на заробітках за кордоном. Одна живе з мамою і вітчимом. Є діти з дитячого будинку — всиновлені або з наставником. Є діти, батьки яких розлучені. Є дівчинка, тато якої зник в АТО. Є дівчинка з Білорусі, яку виховує тато. Є діти, які живуть з мамами і бабусями, але без татів. Є хлопчик-ром. Є кримський татарин. І є Майя, у якої дві мами.
Чудова авторка задуму Ліза Кузьменко поділилася тим, як у неї виникла ідея: «У США, Канаді й інших країнах уже давно існують художні дитячі книжки, які говорять про ЛГБТ-батьків та дітей, котрі ростуть у таких родинах. Ці книжки допомагають дітям із сімей, де двоє тат або двоє мам, зрозуміти, що їхні сім'ї «нормальні», що в цьому немає нічого поганого або дивного, що таких сімей багато. А також дітям із родин, які народились і виховуються в гетеросексуальної пари, що їхні однокласниці й однокласники можуть жити в інших сім’ях, і головне — щоб вони зростали в любові, а не хто їх виховує. Ідея книжки була така».
Із цим задумом Ліза звернулася до «Видавництва», а отримавши попередню згоду на публікацію книжки, — до Лариси Денисенко. «Я миттєво погодилася, — розповідає пані Лариса, — але розуміла, що історію про дитину в гомосексуальній родині я не напишу. Просто немає досвіду, і тоді треба було б справді проговорювати це з мамами й татами. Та я вибудувала іншу концепцію». Ліза додає: «Лариса Денисенко абсолютно геніально пішла далі цієї ідеї і показала ширшу картину. Вона показала, скільки може бути "нетипових" родин: і родина, де двоє мам, і ромська родина, і родина, де батьки поїхали, а дитина спілкується з ними по скайпу».
Що таке «традиційна родина», якщо в цьому класі у кожної й кожного своя унікальна ситуація? «Немає правильних і неправильних родин, традиційних і нетрадиційних, — каже Лариса Денисенко. — І не можна дискримінувати дитину, котру виховує мати-одиначка, або якщо дитина з’явилася в результаті штучного запліднення, або вона прийомна, або живе з бабусею, або ніколи не бачила тата, або в неї родина, яка належить до національних меншин».
Розібратися з усім цим четвертому класу, де вчиться Майя, допомагає фантастична вчителька пані Юлія. Саме вона підбирає потрібні слова, щоб пояснити щось дітям чи підтримати їх. «Пані Юлія пояснила, що головне — бути людиною і не задиратися. У кожної дитини своя історія, своя родина, і коли в когось усе по-іншому — це не привід ображати й насміхатися».
Тимку, батьки якого розлучені, пані Юлія каже, що він «завжди всіх єднатиме». А коли діти сміялися з моноброви кримського татарина Раїса, «пані Юлія пояснила, що висміювати когось за зовнішність — дурне діло. Адже всі ми різні». Так крок за кроком кожна історія розповідає дітям про те, що головне в родині — зовсім не її склад.
«Майя та її мами» не просто книжка. Це подія українського дитячого книжкового ринку. Вперше з дітьми не просто говорять про толерантність, а роблять це відверто, без метафор і замовчувань. Діти часто розуміють більше, ніж здається, і така відверта розмова-читання про речі, які зазвичай замовчуються, потрібна. «Майя та її мами» — знахідка для батьків (і, можливо, для вчительок та вчителів), які хочуть поговорити з дітьми про інакшість і повагу, але не знають, як до цього підійти. А навіть якщо знають, робити це в компанії з такою милою головною героїнею набагато цікавіше.
Те, наскільки потрібна була «Майя» українським читачам, видно навіть із реакції дорослих на цю книжку. «Більшість людей зізнавалися, що плакали під кінець книжки, — поділилася враженнями співзасновниця "Видавництва" Лілія Омельяненко. — Цікаво було, коли одна дівчина сказала, що прийшла у відділення "Нової пошти", розгорнула і там-таки сіла й прочитала. Не хотіла йти, поки не закінчить».
Нам потрібні таки книжки. Те, що «Майя» з’явилася, що її вдалося написати і видати і на неї є попит — це ознака того, що суспільство принаймні частково готове ставати відкритішим, більше поважати розмаїття, зрештою, просто добрішати.
«Пані Юлія каже, що діти мають рости в любові. Неважливо, чи ти живеш із маленькою сім’єю, чи з великим родом. Неважливо, чи ти рідна дитина, чи не зовсім. Неважливо, скільки в тебе мамусь або татусів. Важливо, щоб у родині панували любов і повага, бо це і є головні цінності».
«Розревілася на останній сторінці, уявляючи світ таким, як клас Майї», — пише користувачка Margarita на Goodreads. Завдяки «Майї» сьогодні ми маємо можливість не лише уявити собі цей світ, а й зробити до нього маленький крок.