22 вересня, 2017

Науковиці: почнімо говорити про них

8 травня 2017
Анна Лигіна

Феміністка, авторка художніх оповідань, студентка НаУКМА

На портретах «видатних науковців» у шкільних чи університетських кабінетах ми бачимо переважно чоловіків. Історія жінок-науковиць – це не просто історія досягнень. Це історія спротиву та боротьби, історія, що існує «незважаючи на». Ця розвідка присвячена героїням науки і є даниною їхнім силі і таланту – у математиці, фізиці, хімії, біології, астрономії, інформаційних технологіях, географії, філософії, літературі та військовій справі.

Науковиці: почнімо говорити про них

«Якщо жінки не поступаються чоловікам, чому вони нічого не створили? Пригадайте геніальних учених, філософів, письменників – і ви пригадаєте чоловічі імена». Ця теза – рефрен до пісеньки про інтелектуальну і творчу неспроможність жінки, і пісня незмінно звучить уже багато століть. Ідея жіночої бездарності експлуатується бодай не в кожній дискусії довкола рівноправ’я. Вона є традиційним аргументом на користь того, що жінка від народження гірша та слабша, а нерівність статей природна та неуникна. «Лише півдесятка чоловіків варті того, щоб їх друкували. І жодна жінка», – звучить аналогічна думка у варіації Т.-С. Еліота [10] Зрозумілою реакцією на такі закиди є бажання знайти стільки успішних жінок, скільки взагалі можливо, скласти детальний список і кинути ним в опонента. Власне з цього й почалася феміністська боротьба за повернення жінкам їхньої історії та включення нових або забутих імен до переліку визначних особистостей. У 1858 р., наприклад, у журналі The Westminster Review вийшла друком стаття, присвячена художницям. Уже на початку ХХ ст. Дж. Зам видає книгу «Жінки науки» («Woman in science», 1913). Такі ініціативи мали справді велике значення. Фемінізм ХХ століття розглядав жіночу унікальність, її несхожість із чоловіком, порушував питання особистої автономності та свободи, шукав шляхи для їхньої реалізації. Це був фемінізм відмінностей. Просвітянки та культурні діячки руйнували завісу невидимості довкола жінок, що робили кар’єру в науці й мистецтві. Недооцінені та забуті доробки переосмислювали, твори малярства та красного письменства розглядали крізь призму унікального жіночого досвіду (по суті, до них почали прикладати дещо інакшу мірку, аніж до чоловічих доробків). На запитання про кількість художниць рівня Ван Гога та діячок науки рівня Айнштайна феміністки другої хвилі впевнено відповідали: «Таких багато». Однак  реагуючи на цей хрестоматійний закид таким чином, ми приймаємо правила нав’язаної гри. Запитання «Чому немає геніальних жінок?» не є спробою налагодити діалог, бо вже містить відповідь. Воно риторичне. Реагуючи на нього в очікуваний спосіб, ми не заперечуємо патріархальну риторику, що є першоджерелом таких запитань, а підживлюємо її. Ми дивимося на «жіночу проблему» очима привілейованого владного класу, чоловічими очима. Але, як казала Лінда Нохлін, «жіноча проблема» є суто чоловічим винаходом (так само як «єврейська проблема» є витвором нацистів) [11]. Справжньою проблемою є сутність наших соціальних інститутів та штучно культивованих моделей мислення і поведінки. Без урахування цього факту навіть найдовший список винятково обдарованих жінок загубиться серед чоловічих досягнень. Почнімо ставити власні запитання: «Що нашкодило жіночій самореалізації найбільше?».

1.    Міф про «жіноче призначення».

(Ілюстрація з книги К. Ковті «Жінки вікторіанської Англії»)

Протягом тисяч років єдиним соціально прийнятним способом жіночої самореалізації були заміжжя та материнство. Відповідно до цього відбувалося становлення жінки як особистості. Орієнтуючись на майбутній шлюб доньки, батьки приділяли менше уваги її інтелектуальному розвитку, вона мала гіршу освіту, ніж ровесники-чоловіки. Про високий професійний рівень у такому випадку взагалі не йшлося. «Зачароване коло замкнулося: тепер до шлюбу її спонукає комплекс меншовартості. Для більшості трудящих нині праця — тяжке ярмо. Для жінки аж надто: її зусилля не компенсуються здобуттям громадянської гідності, моральної свободи, економічної незалежності. Цілком природно, що трудящі жінки нерідко вбачають у праві на працю лише обов'язок, якого можна позбутися завдяки заміжжю», – пише з цього приводу Симона де Бовуар [1, 83].

(Ілюстрація з книги К. Ковті «Жінки вікторіанської Англії»)

У патріархальному суспільстві жінка обирає шлях відповідно до того, якою її хоче бачити чоловік. Жіноче існування – це «буття-заради-чоловіка». Щонайменше бажання відійти від суспільних приписів активно висміюють чи перетинають, ототожнюючи його з браком соціальної гідності. Заміжжя та материнство так довго були єдиною прийнятною кар’єрою, що й у добу емансипації жінку переслідує привид традиції, силуючи її ідентичність образом «істинної фемінності».

(Ілюстрація з книги К. Ковті «Жінки вікторіанської Англії»)

2.    Зв'язок поколінь, середовище й оточення

Тривалий час звичай передавати знання та ремесло від батька до сина був традиційним і самоочевидним. У такий спосіб з’являлися династії теслярів, рибалок, художників і науковців. Наприклад, із родини Бернуллі протягом століття вийшли аж дев’ятеро знаменитих математиків і фізиків. Навіть якщо син не переймав батьківського заняття, освічене середовище все одно так чи інакше визначало його подальшу кар’єру. До тієї-таки династії Бернуллі належали видатні історики, архітектори та мистецтвознавці. Дівчата, що росли в аналогічному середовищі, могли здобути з ініціативи батька чи братів блискучу домашню освіту, однак не мали змоги адекватно її застосувати. Жіноча освіта навіть не мислилася як плацдарм для кар’єри. Її розглядали як атрибут, такий собі бонус, що допоможе розважити чоловіків і збільшить шанси на вдале заміжжя. Прецінь, такі погляди тривалий час вважали ліберальними та прогресивними. У більшості випадків про освіту (навіть із такою метою) не йшлося взагалі. Жінка розвивалася, маючи за взірець матір, яка зазвичай була носійкою традиційної ролі. Симона де Бовуар пише про це так: «Хлопчик усвідомлює батьківське верховенство через почуття суперництва, тоді як дівчинка сприймає його з безсилим захопленням» [1, 137]. Знання та вміння не передавали від батька до дочки. Освіта мислилася як неприпустима втрата жіночності. Годі уявити ситуацію, припустімо, столітньої давності, якщо стереотип про біологічну безплідність вченої жінки існує досі. Самореалізація в науці поставала в такому контексті практично недосяжною.

(Ілюстрація з книги К. Ковті «Жінки вікторіанської Англії»)

3.    Міф про чоловіка-творця

Хоча ідея богонатхненного творця асоціюється радше з епохою романтизму (кінець ХVIII – початок XIX ст.), так чи інакше вона існувала завжди. Виразне визначення цього феномену сформулювала Лінда Нохлін [11]. «Великий Художник, –пише дослідниця, – неповторний, божественний, описаний у сотнях монографій, – із народження несе в душі якусь загадкову сутність, що зветься Геніальність або Талант, що вона, ніби вбивство, колись вилізе назовні, хай там які обставини їй перешкоджають». Натомість жінка постає як істота іманентна, приземлена та вкорінена у фізичне. Вона, як писав К. Леві-Стросс, є лише символом свого потомства. Жінка увічнює плотське існування чоловіка, завжди лишаючись лише годувальницею, а не творцем. Брак «божественної сутності» не лише позбавляє жінку суб’єктності, яка могла б реалізуватися в інтелектуальній праці та творенні нового, він перетворює її на річ. Єдиною соціально прийнятною жіночою роботою століттями була хатня праця – одноманітна і примітивна. Чоловік натомість із найдавніших часів мислився як підкорювач і винахідник, котрий щодня випробовував себе, здобуваючи їжу, створював зброю і транспорт. «Він творив: виходячи за межі сьогодення, відкривав майбутнє. Ось чому рибальство та полювання вважали за священнодійство. Повернення зі здобиччю перетворювалося на свято й тріумф, у яких чоловік усвідомлював свою людську природу. Цю ж гордість він відчуває ще й сьогодні, збудувавши греблю, хмарочос, атомний реактор. Він працював не лише для того, щоб зберегти існуюче, – чоловік змусив світ розсунути кордони, заклав підвалини нового майбуття», – пише Симона де Бовуар [1, 45]. Жінка натомість лишалася у вічному «сьогодні» – плекала «домашній затишок» та грузла у нав’язаних світоглядних примітивах. Обмежена ідеєю біологічного відтворення (продовження роду), що мислилася як єдина вартісна мета, жінка століттями не брала участі в перетворенні, котре є істинним рушієм еволюції та прогресу.

4.    Політика освітніх і наукових інститутів.

Зростання рівня освіти серед чоловіків майже не вплинуло на давно сформований комплекс уявлень про жінку та її призначення. В епоху середньовіччя самоочевидною вважалася теза, що жінка не здатна аналізувати і мислити самостійно – лише відтворювати чужі думки. Відтворення остаточно стало константою у формулі жіночої сутності. Як наслідок, освіта здавалася процесом марним і недоречним. Мова про навчання йшла лише у зв’язку з тим, що може знадобитися у подружньому житті чи вихованні дітей. Обов’язкову початкову освіту здобували лише черниці – аби мати змогу читати духовну літературу. Для жінки, котра не змогла або не захотіла вийти заміж, постриг був єдиним соціально прийнятним способом самореалізації. Далі ви помітите, що талановиті та освічені жінки цієї епохи досить часто були саме послушницями. Середньовіччя змінив Ренесанс, а згодом Просвітництво, і хоча питання жіночої освіти все частіше ставало предметом дискусії, де факто змін майже не відбувалося. Змогу навчатися молоді жінки мали лише в заможних родинах із прогресивними (як на той час) поглядами. Руссо писав про це так: «Всяка освіта жінки має бути узгоджена з чоловіком. Жінка створена, щоб поступатися чоловікові й терпіти його несправедливість» [6].

Носії привілеїв ніколи не розлучаються з ними з власної волі. Доступність освіти й науки стала результатом кількасотлітньої боротьби, до якої бралися громадські діячки та письменниці. Силами небагатьох змінювався світ.

Добираючи для розвідки героїнь та історії їхніх шукань, я не мала на меті спростувати міф жіночої вторинності та посередності. Дискурс, що продукує ці судження, взагалі не вартий того, аби вступати з ним у дискусію. Однак кожна з героїнь зробила більш ніж достатньо, щоб про її внесок не забували.

Історія жінок-науковців – це не просто історія досягнень. Це історія спротиву та боротьби, історія, що існує «незважаючи на». Відтак розвідка, присвячена героїням науки, є даниною їхнім силі і таланту.

***

В історії науки й мистецтва було багато видатних діячок – значно більше, аніж ми можемо згадати в обмеженій за обсягом розвідці. Незалежно від кількості та якості жіночих здобутків їх зіставлення з досягненнями чоловіків позбавлене сенсу. Питання про залученість жінок до інтелектуального життя та їхній науковий внесок постає на ґрунті хибних уявлень про історію жіноцтва як класу. Окрім обмежень інституційних, глобальних, що їх я виклала на початку, майже всі згадані героїні мали індивідуальний досвід подолання перешкод, специфічних для їхніх професій, середовища, епохи та життєвих обставин. Вони боролися за право навчатися, незважаючи на офіційну заборону. Вони вступали до вишів, коли жодна жінка Європи ще не мала такого досвіду. Вони писали дисертації на теми, що здавалися надто фантастичними для «дівчат». Завдяки ним поставали національні літератури та виникали нові жанри. Здобутки жінок пробивалися крізь безліч «неможливо». «Природне призначення» було єдиним способом самореалізації, утвердженої на рівні родини, церкви та освітніх інститутів. Відгомін цього ми відчуваємо досі: розумова меншовартість жінки існує і як комплекс, і як стереотип. Але мала рацію Лінда Нохлін, кажучи, що нерівність може бути поважною причиною, однак не повинна ставати інтелектуальною позицією. Повертаючи собі історію, ми мусимо відразу братися за творення нової. Досить уже «призначень» і скляних стель.

Література:

1.             Бовуар С. де Друга стать : У 2 т. / С. де Бовуар [пер. с франц. Н. Воробйової, П. Воробйова]. – К. : Основи, 1994. – Т. 1. – 390 с.

2.             Бовуар С. де Друга стать : У 2 т. / С. де Бовуар [пер. с франц. Н. Воробйової, П. Воробйова]. – К. : Основи, 1994. – Т. 2. – 392 с.

3.             Иванова Ю. Ю. Розалинд Франклин. Тайны открытия структуры ДНК // Международный студенческий научный вестник. – 2015. – № 6.

4.             Коути Е., Гринберг К. Женщины Викторианской Англии. От идеала до порока. – Litres, 2014.

5.             Липовецький С. Олена Степанівна, або перша українка-офіцер в російському полоні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/olena-stepanivna-abo-persha-ukrajinka-ofitser-v-rosijskomu-poloni/

6.             Лотман Ю. М. Быт и традиции русского дворянства (XVIII – начало XIX века). – СПб. : Искусство-СПб, 1994. – 758c.

7.             Миронов В. Народы и личности в истории. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.e-reading.club/chapter.php/128986/6/Mironov_-_Narody_i_lichnosti_v_istorii._Tom_1.html (дата обращения: 15.03. 17). – Название с экрана.

8.             Наварро Хоакин. Мир математики: в 45. Женщины-математики. От Гипатии до Эмми Нётер [Пер. с исп.] – М. : DeAgostini, 2014. – т. 37. – 143 с.

9.             Райтисоя Г. Женщины-воины Китая: Фу Хао [Пер. Михайловой Н.]. [Электронний ресурс]. – Режим доступа:  http://ru.gbtimes.com/kultura/zhenshchiny-voiny-kitaya-fu-hao

10.         Турченко С. Евгения Шаховская – первак в мире женщина-военный летчик. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://she-win.ru/professia/1130-evgeniya-shahovskaya

11.         Успенская В. И. Теоретическая реабилитация женщин в произведениях Кристины Пизанской: Пособие к курсу по истории феминизма. – Тверь: ФеминистПресс-Россия, 2003. – 56 с.

12.         Шалата М. Чим щире серце наболіло / М. Шалата // Кобринська Н. Дух часу : оповідання, повість / Н. Кобринська. – Л., 1990.

13.         Eliot T. S. Anything i write is good : letters of T. S. Eliot. September 25, 1988. http://www.nytimes.com/1988/09/25/books/anything-i-write-is-good-letters-of-ts-eliot.html?pagewanted=all (accessed April 1, 2017)

14.         Nochlin N. From 1971: Why Have There Been No Great Women Artists? May 20, 2015. http://www.artnews.com/2015/05/30/why-have-there-been-no-great-women-artists/ (accessed April 1, 2017)

15.         Wikipedia, the free encyclopedia https://en.wikipedia.org/wiki/Main_Page (accessed April 1, 2017)

8 травня 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Про підсумки конкурсу гендерних педагогічних проектів
17 творчих робіт зі шкіл Харківської області змагалися на конкурсі педагогічних розробок з гендерних студій, який відбувся за підтримки Фонду імені Генріха Бьолля в Україні. Читач(к)ам пропонуємо результати регіонального експерименту. 
Геть дискримінацію зі шкільних підручників
EdCamp Ukraine і Гендерний центр «Крона» готують спеціалісток і спеціалістів для проведення антидискримінаційної експертизи шкільних підручників і програм. Як саме це відбувається і які матиме наслідки — докладно у статті.
Вона написала фемінізм
Протягом березня 2017 в Музеї книги і друкарства України тривав проект «Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі», який складався з книжково-графічної виставки і лекторію. Це був своєрідний екскурс в історію зародження жіночого руху в Україні в кінці ХІХ століття, його впливу на літературу та відродження у феміністичних студіях 80–90-х років минулого століття. Пропонуємо віртуальну екскурсію проектом.