22 лютого, 2019

Політикині в мусульманських країнах

3 грудня 2018
Наталія Малиновська

кандидатка політичних наук, старша викладачка кафедри політології та національної безпеки Національного університету «Острозька академія», директорка Центру соціальних досліджень Національного університету «Острозька академія». Дослідницькі інтереси: політика і релігія у міжнародних відносинах, політика та іслам, зовнішня політика, політика Франції та країн Близького Сходу; вибори та виборчі системи. Останні проекти: координаторка Всеукраїнської ініціативи «Активна Громада: право вибору» у м. Рівне від ВГО Інститут «Республіка». Випускниця програми «Відкритий світ». Учасниця програми «Аналіз політики: від теорії до дії» Київської Школи Економіки. Учасниця VІІ Міжнародної молодіжної літньої школи ісламознавства «Іслам та соціальний розвиток: історія та сучасність».

Мусульманський світ часто видається загадковим, з усталеними нормами та традиціями релігії, а ще він мінливий і непередбачуваний. Мусульманські країни привертають увагу медіа через резонансні події, за якими не видно ліберальних здобутків. Останні видаються не такими яскравими, як політичні скандали, але вони є вісниками змін. Вірніше — вісниЦЯМИ. У цьому тексті зібрані історії сміливих та витривалих жінок з найбільш консервативних країн Перської затоки. Ці жінки програвали, зазнавали критики, але не здалися. Вони перші у мусульманському світі —перша жінка, обрана на загальнонаціональних виборах до парламенту, перша жінка, яка очолила міністерство, перша жінка, яка стала главою уряду, перша жінка представниця в ООН. Це історії перших, історії політикинь, які змінюють свої країни.

Читайте також:

Асеель аль-Аваді

«Люди голосують за зміни, тому що людям набридли глухі кути»

Асеель аль-Аваді, 1969 року народження, вивчала філософію в Кувейтському університеті, докторську дисертацію захистила в Техаському університеті, США. Повернувшись до Кувейту, аль-Аваді стала професоркою філософії в Кувейтському університеті.

Вперше аль-Аваді балотувалася до парламенту Кувейту – Національної Асамблеї у 2008 році, після того, як у 2005 році жінкам вперше надали право обирати та бути обраними. Вона програла вибори, при цьому здобула найбільшу підтримку серед кандидаток-жінок.

У 2009 році аль-Аваді, отримавши 11860 голосів виборців, увійшла до Національної Асамблеї, представляючи третій округ Кувейту. Асеель аль-Аваді прокоментувала Reuters: «Люди голосують за зміни, тому що людям набридли глухі кути. Настав час зосередитися на наших пріоритетах в парламенті».

Разом з Асеель представницький мандат в парламенті отримали ще три жінки. Після того, як вони увійшли до Національної Асамблеї, аль-Аваді та її однопартійка-парламентарка Рола Дашті вирішили не одягати хіджаб. Таке рішення було критично сприйнято депутатами-ісламістами та стало причиною звернення до Конституційного суду на основі порушення кувейтського права відмовою носіння хіджабу. Парламентарки виграли судову справу.

У 2009 році Асеель запропонувала внести правки до закону про паспорти. Ця пропозиція виникла внаслідок розголосу історії про чоловіка, який відмовився дати паспорти своїй дружині і їхнім трьом дітям, щоб вони не могли покинути країну. З 1962 року в Кувейті чоловік має засвідчити підписом заяву жінки про видачу їй паспорту. Через майже 50 років Конституційний суд Кувейту визнав це обмеження неконституційним. «Кожна людина має право на особистий паспорт, надання якого є підтвердженням індивідуальної свободи людини. Кожен громадянин Кувейту – чоловік або жінка – має право на особистий паспорт», - зазначено в рішенні Суду.

Ассель прокоментувала рішення Суду, як «особливу перемогу конституційних цінностей» та «підтвердження прав жінок»: «Рішення суду є першим кроком до усунення всіх законів, які є неконституційними і загрожують демократичному процесу в Кувейті».

У 2011 році, Кувейт став лідером серед арабських країн за рівнем гендерної рівності у звіті Індексу Людського Розвитку з врахуванням Індексу гендерної нерівності Програми розвитку ООН.

У тому ж 2011 році, Емір Кувейту шейх Сабах аль-Ахмад ас-Саба вніс правки до закону про вибори, які передбачали зміни в голосуванні. Якщо раніше один виборець міг одночасно голосувати за чотирьох кандидатів у депутати, то тепер один виборець мав тільки один голос. Далі, у 2012 році Емір Кувейту оголосив про розпуск парламенту. Опозиція виступила з критикою цих дій і нових змін. Асеель аль-Аваді приєдналася до протесту. Вона бойкотувала вибори у грудні 2012 року, які згодом були визнані як недійсні, а також не брала участь у парламентських виборах 2013 року.

Латіфа аль-Гауд

«Нам потрібно будувати культуру гідності, яка дозволить змінити суспільні уявлення»

Перша парламентарка Бахрейну

Народилася у 1956 році в східному місті Ріффа, Бахрейн. Латіфа здобула ступінь бакалавра з ділового адміністрування в Гелуанському університеті в Каїрі, Єгипет. Далі Латіфа продовжила навчання в Ноттінгемському університеті у Великобританії й отримала ступінь магістра в галузі фінансового менеджменту. Також вона отримала диплом зі стратегічного планування від Арабської організації адміністративного розвитку (AOAD) і диплом однієї з кращих бізнес-шкіл Дарденської школи ділового адміністрування Вірджинського університету, США.

Понад тридцять років Латіфа пропрацювала в різних фінансових підрозділах міністерства фінансів Бахрейну. У 2002 році з наданням жінкам права голосу і можливості самостійно балотуватися, починається політична кар’єра Латіфи аль-Гауд. Це є справжнім викликом. Попри те, що у 2002 році відбулися конституційні зміни і розширення прав жінок, Бахрейн продовжують називати однією з найбільш консервативних країн Перської затоки.

Згідно політичної системи Бахрейну, законодавчу гілку влади представляє двопалатний парламент. Нижня палата — палата представників формується шляхом всенародного голосування, тоді як верхня — Консультативна рада призначається королем. Нижня палата обирається за мажоритарною системою абсолютної більшості, тобто кандидат/ка має набрати 50% +1 голос від тих, хто прийшов на виборчу дільницю. Обидві палати мають однакові повноваження і верхня палата може розпустити нижню. Король також призначає склад кабінету міністрів без погодження з нижньою палатою парламенту. У країні відсутні виборчі квоти для жінок-кандидаток. В обох палатах однакова чисельність парламентарів — 40 представників. Загальна чисельність населення Бахрейну становить близько одного мільйона людей, з них більшість мігрантів без права голосу. Тому участь у голосуванні беруть близько 350 тисяч громадян (175 тисяч чоловіків і 173 тисячі жінок). Що важливо, в Бахрейні заборонена діяльність політичних партій, таким чином кандидати представляють політичні товариства, рухи чи групи.

У 2002 році через конституційні зміни проводилися перші парламентські вибори, в яких чоловіки та жінки мали рівні права на участь. Ними скористалася 31 жінка. Жодній з них не вдалося здобути перемогу. Ісламські організації шиїтського і сунітського напрямів вирішили не включати жінок до своїх виборчих списків.

Так, у 2002 році Латіфа аль-Гауд балотувалася як незалежна кандидатка по першому округу Південного району до палати представників, набравши 1393 голоси виборців (45,43%). Вона програла 280 голосів салафіту Ясему аль-Саїді.

На наступні парламентські вибори до нижньої палати у 2006 році Латіфа аль-Гауд змінює виборчий округ, для того щоб збільшити свої шанси на перемогу і балотується по шостому виборчому округу Гавар, Південного району. Попри погрози з боку ісламських салафітів та інших груп, крім Латіфи ще 18 жінок зареєструвалися кандидатками до парламенту від різних політичних організацій.

Ці вибори Латіфа виграла за замовчуванням, так як ще два кандидати зійшли з виборчої гонки до старту виборчої кампанії. Таким чином, аль-Гауд стала першою жінкою-кандидаткою, а затім першою жінкою-парламентаркою не тільки в Бахрейні, а і серед країн Перської затоки, яка перемогла на загальнодержавних законодавчих виборах.

Латіфа не заперечувала, що хотіла б змагатися на виборах та здобути перемогу у чесній боротьбі, що зняло б частину критики, якої вона зазнала:

Звісно, я бажала перемоги, але для мене важливо, щоб жінка нарешті потрапила в Парламент. Упала завіса, яка стоїть перед Бахрейном, адже традиції, які в нас є, вкоренилися дуже сильно. Свідомість усе ж змінюється, і важливо, щоб хоча б дві жінки стали депутатками.

Інша критика, що супроводжувала її з початку зайняття парламентського крісла стосувалася виборчої кампанії, нечіткості виборчої програми. Разом з тим, медіа підігравали цікавість образом єдиної жінки в парламенті. В одному з розлогих інтерв’ю, що відбулося попервах каденції, журналіст поцікавився порадами для жінок, які зазнали поразки.

Їм необхідно мати стійкість і наполегливість, не впадати у відчай. Досвід участі дуже важливий сам по собі, і це показує усім їхнє місце й силу. Усе це потребує значних зусиль, які будуть повторюватися знову. Бахрейнська жінка має багато історичних переваг, і вона попереду інших жінок Затоки в багатьох речах. Вона перша в госпіталі, в школі, в суді, в міністерстві, тому треба йти на вибори знову й знову. Нам треба будувати культуру гідності, яка дозволить змінити суспільні уявлення,

— відповіла Латіфа.

У 2010 році Латіфа аль-Гауд вдруге стала парламентаркою та була обрана главою фінансового комітету нижньої палати.

У 2014 році кандидатками стали 22 жінки. У 2018 році змагатися за місце в парламенті зареєструвалася рекордна кількість жінок — 41.

У 2018 році Латіфа балотується до парламенту вп’яте із виборчим гаслом: «За Вітчизну й народ ці зусилля і воля — і рух уперед!» Напередодні виборів, які відбулися 24 листопада, Латіфа пояснила свої виборчі амбіції: «Я дію заради Батьківщини й співвітчизників, і моя виборча програма була обрана після консультацій із виборцями». Згідно бахрейнської виборчої системи, якщо кандидат/ка не набирають 50% +1 голос, відбувається другий тур голосування між двома кандидатами, що здобули більшість голосів. Очікується, що він відбудеться на початку грудня.

Інтерв’ю з Латіфою аль-Гауд.

Амаль аль-Кубайши

«Ми перші ступили на шлях розширення прав і можливостей жінок в арабському світі»

Перша депутатка в історії Об’єднаних Арабських Еміратів

Одна з найбільш успішних і найвідоміших політикинь арабського світу. Її політична кар’єра розпочалася з науки.

Все, чого ми досягли сьогодні, ми досягли природним шляхом, поступово, крок за кроком. Ми піднялися на вершину піраміди, тому що заслужили повагу, а повага — головний показник на міжнародному рівні ставлення до жінок взагалі. До того ж ми перші ступили на шлях розширення прав і можливостей жінок в арабському світі. І зіграли помітну роль у подоланні різниці ставлення до чоловіків і до жінок (Euronews, 2016).

Амаль аль-Кубайши здобула європейську освіту та диплом докторки філософії з архітектурної інженерії в університеті Шеффілда (Великобританія). Вона єдина у світі має докторський ступінь з охорони архітектурної спадщини ОАЕ. Амаль викладала в університеті ОАЕ, співпрацювала з ЮНЕСКО, чим допомогла зберегти більше 350 історичних об’єктів в ОАЕ, зокрема фортеці Аль Джахілі і Форт Каср аль-Хосн.

У 2006 році Амаль вперше обрали депутаткою Федеральної національної ради Об’єднаних Арабських Еміратів, що зробило її  першою жінкою-депутаткою в історії ОАЕ. Її обирали три каденції поспіль. Далі були посади президентки Комітету з питань освіти, молоді та культури, членкині Комітету з питань охорони здоров'я, праці та соціальних питань.

У 2011 році Амаль була обрана першою заступницею спікера національної ради і вже за рік стала першою жінкою, яка керувала сесією ради. У 2014 році її призначили головою Ради з освіти в Абу-Дабі. У 2015 році із 40 парламентарів ОАЕ, з яких восьмеро жінок, а це 22,5 відсотки від загального складу, більшістю обрано Амаль аль-Кубайши очільницею Федеральної національної ради, що зробило її лідеркою національної асамблеї.

В Арабських Еміратах Рада не є законодавчим органом, а має консультативний характер. Тим не менше, представництво у ній жінок має величезне значення.

Передвиборна кампанія, вибори і, нарешті, перемога. В той час, я була єдиною жінкою, яка дійшла до фінішу. Я пройшла цей шлях не для себе, а для своєї країни. І тільки через десять років я змогла балотуватися на пост голови парламенту і зайняти це місце. Це велике досягнення, і моя країна Емірати, може пишатися тим, що жінка змогла піднятися так високо. Не секрет, що в багатьох країнах світу жінкам важче досягти вершини політичної кар'єри, іноді це займає роки й роки. Наш досвід в ОАЕ перевершив всі очікування,

— прокоментувала свій політичний шлях Амаль аль-Кубайши в інтерв’ю каналу Euronews.

Амаль аль-Кубайши про демократію (англійською).

Відео-інтерв’ю з Амаль аль-Кубайши.

Маасума аль-Мубарак

«Кувейтянки насправді дуже відрізняються від інших жінок з арабських країн і країн Перської затоки»

Від феміністичного руху у США до міністерського крісла в Кувейті

Правозахисна діяльність кувейтянки Маасуми аль-Мубарак розпочалася в Сполучених Штатах Америки, де вона отримувала вищу освіту. Маасума здобула два дипломи – перший в Техаському університеті, а другий – в Школі міжнародних досліджень Джозефа Корбела Університету Денвера. Тут вона отримала ступінь доктора з політичних наук. Під час навчання у 1970-х роках Маасума зацікавилася фемінізмом та приєдналася до феміністичного руху. З поверненням додому захоплення не минулися і вона приєдналася до груп жіночого активізму, стала активною захисницею прав жінок. Значну роль вона вбачала в інформуванні та підвищенні обізнаності жінок про права, їхню роль. Так, аль-Мубарак почала вести колонку в щоденній газеті «Аль-Анба».

Одночасно Маасума очолювала кафедру політичних наук в Кувейтському університеті. У 2002 році Маасума аль-Мубарак зібрала підписи під петицією проти сегрегації за статтю або скасування заборони про роздільне навчання в Кувейті1. Вона була однією з борчинь за виборчі права, але її особиста боротьба виявилася попереду.

2005 рік став історичним для Кувейту і для Маасуми. Після боротьби десятків років кувейтські жінки отримали право голосу.

Це крок вперед для довгого, довгого бою для кувейтських жінок. Це прорив для нас як кувейтських жінок, для нас, як для кувейтців, так і для самого Кувейту.

У 2006 році новий Емір Кувейту Сабах аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах запросив Маасуму працювати в уряді2. Після роздумів, воно залишила університетську роботу і стала першою міністеркою і єдиною жінкою серед 15 міністрів в уряді. Маасума аль-Мубарак очолила міністерство планування і міністерство адміністративного розвитку. Далі її призначили міністеркою комунікації, а у 2007 році міністеркою охорони здоров’я. Однак перебування на урядовій посаді виявилося нетривалим. 25 серпня 2007 року Маасума подала у відставку через пожежу в державній лікарні міста Джахра, в якій загинуло дві людини. Парламентарі привітали відставку Маасуми, підкреслюючи, що уряд несе відповідальність за пожежу.

У 2009 році Маасума та ще три кандидатки вперше здобули перемогу на парламентських виборах. Маасуму підтримало 2317 виборців по 1-му округу. П’ятдесят місць Національної асамблеї обирається через голосування за десять кандидатів у п’яти виборчих округах Кувейту.

Попри те, що багато кувейтських жінок не покривають голову, Маасума одягає хіджаб:

Будьте впевнені, я не надягнула його (хіджаб) тільки «під вибори». Але мені справді буде легше працювати в парламенті в хіджабі. Тим жінкам, які не носять хіджаб, доведеться зіштовхнутися з жорсткою опозицією ісламістів, які також отримали ряд місць в парламенті. Моє рішення носити хіджаб пов’язане з іракською окупацією нашої країни.

У 2013 році Емір призначив проведення нових виборів. Маасума знову балатувалася від 1-го округу, однак після призначеного конституційним судом перерахунку голосів, вибори програла. Вона продовжила діяльність в комітеті законодавчих і юридичних питань.

На останніх парламентських виборах 2016 року, які Емір призначив після чергового розпуску парламенту, Маасума аль-Мубарак участі не брала. Вона виступила політичною коментаторкою та повернулася до викладацької роботи. Маасума вважає хорошими перспективами для молодих кувейтянок бути обраними до парламенту.

Кувейтянки насправді дуже відрізняються від інших жінок з арабських країн і країн Перської затоки. Жінки в Кувейті почали усвідомлювати свою істинну роль ще в 1970-х роках. Ми зрозуміли, що Конституція в цілому була чесна по відношенню до нас, але виборче право виступало проти нас. З 1971 року жінки усвідомили дискримінаційний підхід і стали добиватися відміни 1-ї статті в Законі про вибори. Цей період розтягнувся до 2005 року. Все більше і більше жінок залучалося до цього процесу і саме тому кувейтянки досягли більшого прогресу в цьому питанні, ніж жінки в інших арабських країнах. Але з іншого боку, після революції в Ірані, яка несла ісламський фундаменталізм, багато кувейтянок відкотилися у своїх поглядах назад «під парасольку» різних ісламістських угруповань. З того часу кувейтські жінки розділилися на дві групи – тих, хто виступає за політичні права і тих, хто виступає проти. І це пояснює те, що жінки аж до недавнього часу голосували за тих, хто виступає проти їх законних прав.

Посилання:

Персона тижня на ABC.

International Organization for Migration concludes 2nd Women's Rights Symposium.

1. У 1996 році мусульманські фундаменталістські законотворці просунули закон в парламенті, який забороняв спільне навчання жінок та чоловіків у класах,      бібліотеках, лабораторіях, кав’ярнях та інших місцях Кувейтського університету. З наступного навчального року була введена повна сегрегація студентства.              

2. В Кувейті прем’єр-міністр призначає членів уряду, які можуть не входити до парламенту.     

3 грудня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Дрес-код влади. Чи обов’язково політикиням «одягати штани»?
Заголовки на зразок «ТОП–5 суконь Верховної Ради» трапляються у ЗМІ частіше, ніж обговорення робочих досягнень політикинь. Жінок, навіть при владі, часто оцінюють за зовнішністю. Чому так? Як відрізняється ставлення до жінок у політиці нині і сто, п’ятсот, тисячу років тому? Як змінювався дрес-код політикинь на довгому шляху жінок до виборчого права? Як жінки використовували свій зовнішній вигляд — коли одягали чоловіче вбрання, а коли, навпаки, стратегічно підкреслювали свою жіночність? Про це далі в статті. Хоча вона про моду, але насправді це крок до заголовків «ТОП–5 законопроектів, ініційованих жінками».
Приниження, підлість, погрози і домагання: через що насправді проходять українські політикині
Нині майже не говориться про реалії праці жінок усередині партій та про труднощі, з якими стикаються жінки, котрі щойно починають будувати політичну кар’єру. А це знаковий перехідний період, коли жінка робить великий крок уперед, щоб стати активною і перспективною політикинею, коли вона робить життєвий вибір — розвивати кар’єру в партії і балотуватися на виборах. І сьогодні, напередодні парламентських виборів, якраз дуже важливо, щоб міжнародні партнери, преса і громадськість відволіклися від «суперзірок» політики та «історій успіху» і звернули увагу на брутальні реалії, у яких доводиться виживати активним і прогресивним партійним діячкам.
Міжнародний досвід запровадження гендерних квот та українські реалії
У 2013 році в Україні нарешті було ухвалено гендерну квоту в 30 %, яка на виборах 2014 року не дала сподіваних результатів, адже не передбачала ні відповідних санкцій, ні чіткого місця кандидаток у прохідній частині списку. Доти в країні було вже з десяток спроб запровадити певні квоти, але всі вони не мали успіху. Як ставиться до гендерних квот українське суспільство порівняно з політиками? Що важливо знати про гендерні квоти, щоб вони спрацювали? Який є міжнародний досвід і класифікація квот як позитивних дій щодо залучення жінок у політику?