11613 
Ганна Арендт
«Сумна правда полягає у тому, що більшість зла скоєно людьми, які так і не вирішили, бути їм добрими чи злими»
Ганна Арендт народилася у 1906 році у секулярній єврейській родині в Німеччині. У 1924-му вона вступила до Марбурзького університету, де була студенткою Мартіна Гайдеґера. Один семестр вона також слухала лекції Е. Гусерля у Фрайбурзі, а потім навчалася у Карла Ясперса в Гейдельберзі, з яким продовжувала спілкування до його смерті у 1969 році. Феноменологічно-екзистенційна традиція вчителів відіграла велику роль у її становленні як філософині. Так, вона звертається до опису досвіду та основ людського існування.
Ганна Арендт була зацікавлена у філософському дослідженні тих процесів, які відбувалися під час її життя: тоталітарні режими Гітлера та Сталіна, природа зла та суспільні зміни, які відбувалися всередині ХХ століття. Чи не найвідомішою вона є через дослідження тоталітарного режиму. На її думку, у нестабільний та складний міжвоєнний період, тоталітаризм запропонував програму побудови світлого майбутнього, а також надав зовнішніх ворогів, які нібито спричинили скрутне теперішнє становище. Люди за такого режиму стають пригніченими, мовчазними, відстороненими від політики. Втрата власної позиції та критичного сприйняття реальності призводить до скоєння жахливих злочинів під виправданням виконання наказів.
На думку філософині, події 30х-50х років ХХ століття знецінили системи моральних та політичних поглядів, якими раніше послуговувалося людство. Аби у життя повернувся сенс, треба переглянути минуле та реабілітувати ті категорії, які допоможуть подужати теперішнє. Так, для боротьби з мисленням людини під тоталітарним режимом, вона відновлює первинне значення полісу як спільноти небайдужих громадян, що ведуть активне громадське життя, комунікують та діють. Вона також звертається до грецького поняття «фронезис» (поміркованість, розсудливість, практична мудрість) як здатності судити з позиції спільноти, бути неупередженим та зважати на наслідки. Мислення, яке прив’язане до реальності, враховує альтернативні погляди та приводить до дії, має допомогти подолати наслідки минулого. Така позиція філософині є актуальною і сьогодні.
Ґертруда Елізабет Маргарет Енском
«Безсумнівно гігант серед жінок-філософів»
Британська філософиня Ґертруда Елізабет Маргарет Енском народилася 18 березня 1919 року в Ірландії, де її батько був офіцером Британської Армії. У підлітковому віці вона прийняла католицизм, а у 22 роки отримала диплом з відзнакою за вивчення філософії та античної історії в Оксфоді. Тоді ж вона одружилася з Пітером Ґічем, з яким вони разом стали учнями відомого філософа Людвіґа Вітґенштайна. Через декілька років Вітґенштайн обрав її як перекладачку «Філософських досліджень» на англійську мову, хоча і мав вельми сексистські погляди.
Елізабет Енском розробляла філософське бачення «намірів» як того, що має своє безпосереднє продовження у «діях». Вона також ввела термін «консеквенціалізм» для етичної теорії, згідно з якою моральна прийнятність вчинків визначається їхніми наслідками. Згодом філософиня розкритикувала як консеквенціалізм, так і деонтологізм (етику обов’язку перед самим собою, яка йде від І. Канта), створивши підґрунтя для постання етики чеснот, згідно з якою людина має володіти певними якостями, аби правильно вчиняти.
Енском була проти вступу Великобританії у Другу світову війну та голосувала проти надання Гарі Трумену статусу почесного професора Оксфорду через ядерне бомбардування Хіросіми та Нагасакі. Утім, вона і не була пацифісткою, адже вважала можливою справедливу війну, у якій відсутні наміри вбивати людей. За такий підхід до Другої світової війни та активний захист позиції Католицької Церкви, діяльність Е. Енском піддавалося критиці. Так, вона виступала за заборону контрацепції та навіть була арештована за протести проти абортів. Утім, для історії філософії важливіший її внесок в осмислення людських вчинків та їхніх наслідків.
Елоїза
«Коханка, черниця, теологиня та феміністка»
Про життя Елоїзи відомо небагато. Вона чудово знала латину, давньогрецьку мову та іврит. Оскільки життя жінки у Середньовіччі не передбачало слави науковиці, вона найбільше відома своєю перепискою зі вчителем, коханим і таємним чоловіком П’єром Абеляром. Історія їхнього кохання надзвичайно трагічна. Елоїза під наглядом свого дядька була ученицею Абеляра, але стала таємною дружиною та народила від нього сина. Коли її родичі дізналися, Абеляра було кастровано та засуджено. Після цього, обидва обрали чернече життя та, скоріше за все, особисто не зустрічалися. Надалі продовжували листування більше як теологи, ніж як колишні одружені.
Із листів Елоїзи можна побачити її феміністичні нахили, нетипові для доби Середньовіччя. Як відомо, вона навіть не хотіла виходити заміж за Абеляра: «Шлюбні узи, якими б гідними вони не були, несуть за собою необхідні справи, а я дуже не хотіла бути змушеною завжди кохати чоловіка, який, можливо, не завжди кохатиме мене. Я зневажала ім’я дружини та могла б жити щасливо з іменем коханки». Вона також писала про те, що шлюб, на жаль, зазвичай зумовлено економічними переконаннями, а не почуттями двох людей один до одного.
Ледь не вся дослідницька література щодо Елоїзи зосереджена на питанні автентичності її листів та на стосунках з Абеляром. Щодо першоджерел, то окрім трьох листів до Абеляра є, хіба що, згадки про неї у самого Абеляра та «Problemata Heloissae» («Питання Елоїзи»), де вона запитує у Абеляра, як варто тлумачити певні фрагменти зі Святого Письма. Елоїза пише про те, що найбільшу насолоду приносять чесноти, а серце має бути зосереджене на Бозі, аби отримати спокій. Вона каже, що справжня любов не мотивована пошуком матеріальної нагороди. Також їй часто приписують погляд на філософію як спосіб життя, а не накопичені знання. У «Питаннях» вона іноді висловлює власні тлумачення фрагментів, про які запитує Абеляра. Наприклад, вона говорить, що Христос сказав кидати каміння у чужоложницю тому, хто безгрішний, і цим, наче, заборонив застосування покарання, адже кожна людина грішна. Також вона не розуміє, чому на небі буде більше радості від 1 грішника, що покаявся, ніж від 99 праведників, адже начебто краще не грішити, ніж потім каятися.
Елоїза жила релігією та філософією, а тому залишилося мало писемних свідчень про її погляди. Утім, навіть якщо вона мало чого сформулювала безпосередньо, вона однозначно підштовхувала Абеляра на ті теологічні міркування, які зробили його одним із ключових мислителів Середньовіччя.
Маргарет Кавендиш
«Займалась наукою та філософією тоді, коли за це називали "шаленою"»
Маргарет Кавендиш жила у заможній багатодітній сім’ї. Формально освіти вона не отримала, але мала доступ до бібліотек, тож успішно дискутувала у письмовому форматі на філософські теми. За спроби підтримувати інтелектуальні дискусії, у яких значною мірою домінували на той час чоловіки, Маргарет називали «шалена Марго». Вона також була першою жінкою, яка відвідала зустріч Лондонського королівського товариства. Окрім науково-філософських праць, вона писала «наукову фантастику», поеми, листи, біографію та вірші.
У XVII-му столітті філософія була тісно пов’язана з природничими науками, які починали зароджуватися. Чимало видатних мислителів писали роботи по оптиці та фізиці у більш широкому розумінні. Водночас, цей час відомий через домінування механіцизму. Будь-які явища живої природи намагалися пояснити у межах механічних рухів та взаємодій. Маргарет Кавендиш розглядає погляди Рене Декарта, Томаса Гобса та інших менш відомих мислителів того часу, але сміливо критикує їхні погляди. Вона стверджувала, що розум неправильно вважати нематеріальним (закид проти Декарта), оскільки відоме його розташування у мозку. Вона активно захищала спроби наукового пояснення як матеріального. Маргарет не була атеїсткою, утім. Вона вважала, що божественне існує, але не може жодним чином відкритися людині, тож це є питанням віри, а не пізнання.
Ідеї впорядкованості, розумності природи філософиня взяла у стоїків. Вони відкидали атомістичний підхід та писали про світ як щось єдине та гармонійне. Маргарет вважала, що є різні типи матерії (чутлива, раціональна та неодушевлена), які всюди тісно переплетені між собою. Вона відкидала атоми як неподільні одиниці матеріального світу, наполягаючи на тому, що усе тілесне є подільним.
Погляди філософині складно оцінювати з огляду на їхню наукову цінність, оскільки наука значною мірою просунулася вперед з того часу. Тим не менш, її обізнаність щодо найсучасніших науково-філософських підходів XVII-го століття, а також пропозиція не менш цікавої альтернативи заслуговує нашої уваги.
Джудіт Батлер
«Перформативний гендер»
Джудіт Батлер є провідною сучасною філософинею та дослідницею гендеру. Вона навчалася у єврейській школі, де вперше зіткнулася з філософською етикою мислителів єврейського походження. Після цього, вона отримала філософську освіту у Єльському університеті, а згодом почала викладати у різних відомих університетах.
Подібно до Ганни Арендт, хоча філософиня і походить з єврейської спільноти, вона не схвалює політику Ізраїлю. Через це її час від часу звинувачують в ісламському радикалізмі, хоча і безпідставно.
Філософиня найбільше відома своїми гендерними студіями. Вона каже про перформативність гендеру. Перформативність – це те, як ми себе виражаємо, яким чином діємо. Наша поведінка, сформована вихованням та тими базовими цінностями, які ми прийняли, утворює гендер. На думку Батлер, гендеру не існує початково, він існує по мірі того, як ми його виражаємо.
Більше того, стереотипним є навіть вважати, що існує лише два гендери. Джудіт Батлер вважає, що з огляду на перформативний характер, гендер не є чимось чітко визначеним, строгим та постійним. Гендер є флюїдним, мінливим, адже такою є поведінка кожної людини за різних обставин. Певною мірою, філософиня навіть виступає проти визначення та класифікації гендерів, оскільки вважає, що визначеність тягне за собою нормативність. Це означає, що допоки ми приймаємо флюїдність гендеру, люди мають більше свободи самовираження. Якщо ми, скажімо, визначимо навіть 10 гендерів, від кожної людини очікуватимуть відповідну тому чи іншому гендеру поведінку. Коли є визначеність, є свого роду стандарт. А якщо є стандарт, норма. Відповідно, коли щось не є нормою, його змушуватимуть нею стати.
Якщо говорити про безпосередньо філософське підґрунтя роздумів Джудіт Батлер, то варто згадати феноменологічну традицію. Феноменологи закликають не пояснювати, а описувати. Ми маємо описувати наш досвід таким, який він є. Базуючись на цій настанові, філософиня і приходить до перформативного конституювання флюїдного гендеру.
Енн Конвей
«У знанні як природних, так і божественних речей Ви не лише перевершили усіх вашої статі, але й іншої статі також»
Британська філософиня народилася у заможній родині, що дозволило їй отримати якісну домашню освіту. Вона цікавилася філософією та теологією, тож брат познайомив її з Кембриджським платоніком Генрі Мором. Оскільки як жінка вона не могла навчатися у Кембриджі, Мор навчав її у форматі листування, яке поступово перетворилося на дискусії філософа та філософині.
Єдиний її філософський трактат, який зберігся і по сьогоднішній день, називається «Принципи найбільш давньої та модерної філософії». Трактат було анонімно опубліковано після її смерті. У цьому трактаті вона поєднує християнство з неоплатонізмом. Вона пише про ієрархію істот, у якій Бог є найвищою, Христос проміжною, а інші створіння – ще нижчою ланкою. Створіння є, за подобою до Бога, благими та справедливими, але, на відміну від нього, складаються на лише з духа, але і з частинок (монад). Утім, ці монади не мають тілесного характеру та є через свою множинність та мінливість зворотнім відображенням єдиного та незмінного Бога. Багато спільного з цими поглядами можна знайти у Ляйбніца, на якого значною мірою вплинуло її вчення. Це вчення вона запропонувала у відповідь на погляди інших відомих філософів. Так, вона намагається водночас і уникати триалізму (який вона тлумачить як дуалізм) Декарта, і пантеїзму Спінози. У Декарта існують окремо тілесність та мислення (і, на думку деяких дослідників, окрім цього треба виділяти Бога), а Конвей вважає, що тілесності як такої немає. Щодо Спінози, то якщо у нього створена природа (світ) та природа, що творить (Бог) є, зрештою, двома поглядами на одне і те саме, то філософиня пропонує чітку дистанцію між Богом та світом. Філософія Енн Конвей однозначно заслуговує перебувати в одному ряді з філософією Декарта, Спінози та Ляйбніца.
Емілі дю Шатле
«Багато її ідей та текстів увійшло до французької «Енциклопедії» Дідро та Д’аламбера, хоча і не під її іменем»
Французька науковиця та філософиня народилася у дворянській сім’ї. Її батько схвалював інтелектуальні потяги доньки, тож ще в дитинстві вона мала змогу спілкуватися про астрономію з секретарем Французької академії наук Фонтенелем та займатися з приватними вчителями. У 12-річному віці вона досконало володіла латиною, грецькою та німецькою мовами. Дівчина також знала математику, літературу та наукові досягнення свого часу. Наскільки відомо, мати не погоджувалася щодо того, що дівчинці потрібна така освіта, та навіть намагалася віддати Емілі у жіночий монастир. За влаштованим шлюбом, 18-річна Емілі вийшла заміж за 34-річного Флоран-Клода. В них було четверо дітей, двоє з яких померли у дитинстві. Сама Емілі померла при народженні четвертої дитини.
Емілі Шатле найбільше відома своїм перекладом та коментарем до «Математичних начал натуральної філософії» Ньютона. Вона також перекладала твори відомого філософа Мандевіля та була джерелом натхнення Вольтера. Як інтелектуалка, вона вела переписку з відомими математиками Ейлером та Бернуллі, а від Фрідріха ІІ отримала роботи Х. Вольфа, через які сприйняла вчення Ляйбніца.
Якщо зосередитися на доробку Емілі саме як філософині, то варто згадати, що багато її ідей та текстів увійшло до французької «Енциклопедії» Дідро та Д’аламбера, хоча і не під її іменем. У вступі до свого перекладу «Байки про бджіл» Мандевіля, Емілі виступає за надання жінкам якісної середньої освіти у коледжах, у яких тоді могли навчатися лише юнаки. До її доробку також входять «Основи фізики». У цих працях філософиня критикує Декартові уявлення про рух та, захищаючи механіку Ньютона, підкріплює її метафізикою Ляйбніца-Вольфа.
Бути жінкою-філософинею та науковицею було нелегко. Емілі критикували за те, що її погляди є лише похідними з тих, які мали її чоловіки-сучасники. Втім, сучасні дослідники вважають, що Емілі була впливовою та незалежною мислителькою 18 століття, яку варто продовжувати досліджувати неупереджено.
Гільдеґарда Бінгенська
«Опиралась на власні видіння для тлумачення основ християнства»
Гільдеґарда народилася у незаможній багатодітній дворянській родині. За її словами, з дитинства у неї були видіння, через які вона вирішила піти у монастир ще в підлітковому віці. Там за нею приглядала Джута, яка навчила її читанню та письму.
Через видіння у 1141 році, яке закликало її записувати те, що вона бачить та чує, філософиня почала писати теологічні тексти. Тогочасний Папа схвалив запис її видінь як одкровень від Святого Духа.
Серед праць Гільдеґарди збереглося чимало листувань, праці з теології, музичні твори для літургії, записи з медицини, а також створена нею мова. У теологічних працях вона описує видіння та пропонує інтерпретації. Серед теологічних міркувань можна згадати пояснення здатності грішити. Теологиня пише, що Бог зробив людину здатною грішити, адже як вогонь перевіряється холодом, благо має бути перевірене гріхом, аби людина могла потрапити до Раю.
Якщо говорити про приклади тлумачення видінь, то вона пише наступне: серед темряви з’явилося три великі зірки, після яких почало з’являтися і багато інших; це уособлення Авраама, Ісаака та Якова, які через віру вивели інших з темряви. Також цікавим є її тлумачення видіння про вогняного собаку, жовтого лева, бліду кобилу, чорну свиню та сірого вовка як символізації епох існування людства.
На жаль, говорити про феміністичні нахили Гільдеґарди не доводиться. Вона пише про те, що дружина перебуває під владою чоловіка, оскільки перша є вразливою, а останній — сильним. Утім, подібні погляди були типовими для того часу, тож не мають ставати причиною осуду.
Середньовічна філософія релігійного містицизму була пронизана опертям на власний досвід для тлумачення основ християнства. Гільдеґарда була значною постаттю цього напрямку, яку не варто забувати.
Мері Естл
«Перша англійська феміністка»
Мері жила у той час, коли жінки не мали доступу до якісної формальної освіти. Втім, як дитина з заможної сім’ї, вона мала родичів-чоловіків, чиє життя склалося інакше. Так, її дядько спілкувався з Кембриджськими філософами та час від часу ділився з нею своїми знаннями. Коли вона подорослішала, то завдяки фінансовій підтримці від інших жінок публікувала праці, у яких стверджувала рівні інтелектуальні можливості жінок та чоловіків і право жінок на якісну освіту. Вона також відкрила християнську жіночу школу.
Ідеї Мері щодо рівності жінок та чоловіків були не на часі і підлягали критиці. Так, найвідомішим прикладом висміювання її поглядів є сатиричне оповідання Джонатана Свіфта, у якому чоловіки приходять у монастир освічених жінок та, зрештою, отримують над ним контроль.
У своїх філософських позиціях Мері переважно дотримувалася поглядів Декарта, вірячи у існування мислення та тілесності, а також досконалого Бога. Вона вважала, що тіло може поступово погіршуватися та розкладатися на простіші частинки, тоді як розумне начало існує вічно. Знання, до якого ми приходимо у результаті раціонального міркування, є науковим. Знання, яке надає нам авторитет, є предметом віри.
Феміністичні погляди мислительки також тісно пов’язані з філософією та релігією. Естел вважає, що жінки та чоловіки народжені з однаковими можливостями розумового вдосконалення, проте першим суспільство нав’язує погляди, що вони є гіршими та більш укоріненими в тіло від природи. Релігійний аспект тут полягає у тому, що на думку філософині жінці потрібно знати про власні здатності та мати доступ до освіти, аби жити чеснотливо та бути нагородженою Богом після смерті. Вона вважає, що якщо жінка менш розумна від природи істота, то у неї значно менше шансів потрапити до раю, ніж у чоловіка. Всеблагий та мудрий Бог цього б не дозволив. Саме з таких позицій Мері наполягає на однаковій освіті чоловіків та жінок, що є доволі оригінальним поєднанням філософії з християнством та фемінізмом.
Леді Мешем
«Сама Леді настільки чудово знається на теологічних та філософських студіях, і має такий оригінальний розум, що ви не знайдете багато чоловіків, яких вона не перевищує багажем знань та здатністю ними скористатися» (Джон Лок)
Дамаріс Кадворс (Леді Мешем) була донькою знавця класичної літератури та одного з найвідоміших кембриджських платоніків Ральфі Кадворса. Не отримавши жодної формальної освіти, вона була знайома з інтелектуальними діячами кола її батька. Крім того, у сім’ї була велика домашня бібліотека.
У молодому віці (до 24 років) Дамаріс познайомилася через спільних друзів з відомим філософом Джоном Локом. Вони вели романтично-філософську переписку, яка з часом ставала більш зосередженою та інтелектуальних розвідках. Вони були друзями аж до його смерті, і Лок навіть був вчителем її сина Френсіса. Джон Лок поважав мислительку та схилив її до публікації власних праць. Мешем, утім, опублікувала їх анонімно. Більше того, оскільки тогочасне суспільство переважно схилялося до переконання про неспроможність жінки писати якісні тексти, твори вважали набутком Джона Лока.
Свої праці Леді Мешем писала у відповідь іншим філософам того часу. Так, «Міркування про любов Бога» критикує погляди Дж. Норіса та Н. Мальбранша, тоді як «Епізодичні думки щодо чеснотливого християнського життя» спрямовані на працю Мері Естел про християнську релігію. Дж. Норіс вважав, що ми любимо Бога більше, ніж інших істот через те, що Бог є причиною насолоди. Леді Мешем відповідає, що любов до Бога пов’язана з тим, що ми любимо світ та розуміємо, що він є творінням Бога. Щодо поглядів на релігію, Мешем наполягає на важливості поєднання віри та розуму. Відсутність віри веде до атеїзму, а відсутність розуму — до забобонів. Також вона згодна з Локом щодо того, що чеснотливе життя важливіше за релігію, а головною роллю останньої є надання практичних моральних порад.
Філософиню вважають протофеміністкою, оскільки вона відстоювала право жінок на рівну з чоловіками освіту. Вона, утім, аргументувала це тим, що саме жінки відіграють ключову роль у вихованні дітей, а тому мають бути достатньо освіченими, аби навчити їх правильно.
Леді Мешем була мислителькою рівня найкращих тогочасних філософів. Її твори та листування є якісним інтелектуальним продуктом, гідним розгляду поруч із творами Лока, Гобса, Ляйбніца та інших.
Гаріет Тейлор Міл
«Багато людей вважають, що вони достатньо обґрунтували обмеження жіночої сфери діяльності, назвавши те, з чого жінок було вилучено, нежіночним, і що належною сферою жінок є не політика та публічність, а приватне і домашнє життя. Ми заперечуємо право будь-якої частини виду [– людства1] визначати для іншої частини, або однієї особи для іншої особи те, що є, а що не є ‘належною сферою’»
Британська філософиня та захисниця прав жінок була дружиною відомого філософа та одного з засновників лібералізму Джона Стюарта Міла. Власне, переважно її і пам’ятають як жінку, що вплинула на великого філософа, хоча вона також була сильною філософинею.
Окрім праць, написаних тією чи іншою мірою разом з чоловіком («Принципи політичної економії» та «Про свободу»), збереглося багато есеїв та нарисів, написаних саме Гаріет. Яскравим прикладом є «Збільшення прав жінок». У цій праці Міл закликає до «рівності у всіх правах, політичних, громадянських та соціальних, з громадянами чоловічого роду спільноти». Вона звертається до Декларації незалежності США та невідчужувальних прав людей (men), а не лише чоловіків. Також вона проблематизує гендерний дисбаланс у судовій системі Британії: «Іноземцям закон надає привілей вимагати, що половина суддів має бути обрана з них; але не жінкам». Про патріархальне суспільство вона також висловлюється доволі різко, називаючи джерелом аморальності та збочення світ, у якому один тип людей панує над іншим.
У цій праці філософиня також критикує аргумент проти залучення жінок у політику, який спирається на те, що жінка має бути матір’ю: «не є ані необхідним, ані справедливим вимагати від жінок, що вони мають бути або матерями, або ніким». Також вона припускає можливість поєднання жінкою професійної діяльності з материнством.
У роботі «Про шлюб», Міл пише про те, що для освіченої людини не може бути фізичного задоволення без розуму. І втім вона знає мало шлюбів, у яких люди отримують задоволення. Пише вона і про досі часто табуйовану тему сексу, називаючи його найкращим та найпрекраснішим у людській природі, хоча і не описаним поетами.
Підсумовуючи, Гаріет Тейлор Міл висловлювала напрочуд сучасні погляди у своїх феміністичних творах. Вона однозначно варта більшої уваги та розголосу, ніж вона має сьогодні.
Катерина Сієнська
«Докторка Церкви»
Про життя Катерини з Сієни існує мало достовірної інформації. Відомо, що вона за власним бажанням та всупереч волі батьків пішла в монастир, аби присвятити життя Богу. Відома переважно через містичні події (наприклад, стигмати), вона також писала теологічно-філософські тексти.
Як прихильниця містичного підходу до християнства, Катерина надавала пріоритет практиці над аргументацією. Так, вона дуже сильно обмежувала себе у їжі та диктувала свої твори, перебуваючи у екстатичному стані.
Катерина запропонувала тлумачення заповіді про любов до ближнього як до самого себе, розширивши її зміст: якщо людина не любить Бога, то не допомагає своїм ближнім порадами та молитвами, тим самим частково псуючи їхнє життя. Вона також зазначає, що покарання за гріхи, скоєні після Христа, буде більш жорстким, ніж за попередні, адже вони є проявом невдячності, хоча Бог пожертвував своїм єдиним Сином заради цих людей. Христос для неї є містком у Рай для людства. Цей місток має три частини, три рівні очищення душі. На першому душа визнає наявність пристрастей та звільняється від них. На другому вона заповнюється любов’ю до Бога та від Бога до неї, а на третьому здобуває мир. Цим трьом рівням відповідають три здатності душі: інтелект, воля любити та пам’ять. Джерелом всього зла вона вважала любов людини до самої себе, яка затьмарює інтелект та спрямовує волю на тілесне замість духовного.
Катерина Сієнська має статус святої у католиків, англіканців та лютеранів. Вона також має вельми почесний статус Докторки Церкви, яким наділено всього 36 осіб, лише 4 з яких є жінками. Вона також брала участь у політиці того часу, намагаючись власними місіями досягти миру в Італії. Такі жінки однозначно заслуговують на розгляд поруч з іншими найвідомішими філософсько-релігійними постатями минулого.
