23 січня, 2019

Філософині: хоробрі та розумні

3 грудня 2018
Вероніка Пугач

Цікавиться філософією, фемінізмом та правами ЛГБТ+ спільноти. Закінчила бакалаврат на філософському факультеті КНУ ім. Тараса Шевченка у 2018 році. Вважає за потрібне поширювати ідеї гендерної рівності, толерантного ставлення до інших та можливостей поєднання фемінізму з сімейним життям. На противагу більшості філософів та філософинь, яких цікавить фемінізм, для Вероніки ближчою є не французька філософія 20 століття, а аналітична філософія: «я хочу спробувати довести, що фемінізм, який базується не на плюралізмі та революції, а на єдиній сутності та поступовому русі вперед, також можливий. Іншими словами, мене цікавить можливість фемінізму з легким ухилом до правих, але і з безперечним визнанням лівих».

Філософія є мистецтвом мислення. Для неї важливими є інтелектуальні та творчі здібності людини, а не її стать. Чому ж ми знаємо переважно про філософів, та майже нічого про філософинь? За чотири роки навчання на філософському факультеті в Україні я не пам’ятаю жодного разу, коли нам задали б прочитати текст, написаний жінкою. Нам розповідали про декілька постатей, серед яких Ганна Арендт, Елоїза, Елізабет Енском та ще дві-три людини, але навіть на семінарських заняттях ми не знайомилися з їхніми роботами. Положення жінок у суспільстві тривалий час не дозволяло отримати відповідну освіту та застосувати її, присвятивши життя філософії. Тим не менш, деяким це вдавалося попри усі перепони на їхньому шляху. Що ж заважає вивчати їхній доробок зараз? Я хочу компенсувати недоліки системи освіти (та попереднього дискримінативного суспільного устрою людства) та розповідатиму у своїх текстах про цих хоробрих та розумних жінок.

Філософині: хоробрі та розумні

Читайте також:

Ганна Арендт (1906-1975 рр.)

«Сумна правда полягає у тому, що більшість зла скоєно людьми, які так і не вирішили, бути їм добрими чи злими»

Ганна Арендт народилася у 1906 році у секулярній єврейській родині в Німеччині. У 1924-му вона вступила до Марбурзького університету, де була студенткою Мартіна Гайдеґера. Один семестр вона також слухала лекції Е. Гусерля у Фрайбурзі, а потім навчалася у Карла Ясперса в Гейдельберзі, з яким продовжувала спілкування до його смерті у 1969 році. Феноменологічно-екзистенційна традиція вчителів відіграла велику роль у її становленні як філософині. Так, вона звертається до опису досвіду та основ людського існування.

Ганна Арендт була зацікавлена у філософському дослідженні тих процесів, які відбувалися під час її життя: тоталітарні режими Гітлера та Сталіна, природа зла та суспільні зміни, які відбувалися всередині ХХ століття. Чи не найвідомішою вона є через дослідження тоталітарного режиму. На її думку, у нестабільний та складний міжвоєнний період, тоталітаризм запропонував програму побудови світлого майбутнього, а також надав зовнішніх ворогів, які нібито спричинили скрутне теперішнє становище. Люди за такого режиму стають пригніченими, мовчазними, відстороненими від політики. Втрата власної позиції та критичного сприйняття реальності призводить до скоєння жахливих злочинів під виправданням виконання наказів.

На думку філософині, події 30х-50х років ХХ століття знецінили системи моральних та політичних поглядів, якими раніше послуговувалося людство. Аби у життя повернувся сенс, треба переглянути минуле та реабілітувати ті категорії, які допоможуть подужати теперішнє. Так, для боротьби з мисленням людини під тоталітарним режимом, вона відновлює первинне значення полісу як спільноти небайдужих громадян, що ведуть активне громадське життя, комунікують та діють. Вона також звертається до грецького поняття «фронезис» (поміркованість, розсудливість, практична мудрість) як здатності судити з позиції спільноти, бути неупередженим та зважати на наслідки. Мислення, яке прив’язане до реальності, враховує альтернативні погляди та приводить до дії, має допомогти подолати наслідки минулого. Така позиція філософині є актуальною і сьогодні.

Ґертруда Елізабет Маргарет Енском 

«Безсумнівно гігант серед жінок-філософів»

Британська філософиня Ґертруда Елізабет Маргарет Енском народилася 18 березня 1919 року в Ірландії, де її батько був офіцером Британської Армії. У підлітковому віці вона прийняла католицизм, а у 22 роки отримала диплом з відзнакою за вивчення філософії та античної історії в Оксфоді. Тоді ж вона одружилася з Пітером Ґічем, з яким вони разом стали учнями відомого філософа Людвіґа Вітґенштайна. Через декілька років Вітґенштайн обрав її як перекладачку «Філософських досліджень» на англійську мову, хоча і мав вельми сексистські погляди.

Елізабет Енском розробляла філософське бачення «намірів» як того, що має своє безпосереднє продовження у «діях». Вона також ввела термін «консеквенціалізм» для етичної теорії, згідно з якою моральна прийнятність вчинків визначається їхніми наслідками. Згодом філософиня розкритикувала як консеквенціалізм, так і деонтологізм (етику обов’язку перед самим собою, яка йде від І. Канта), створивши підґрунтя для постання етики чеснот, згідно з якою людина має володіти певними якостями, аби правильно вчиняти.

Енском була проти вступу Великобританії у Другу світову війну та голосувала проти надання Гарі Трумену статусу почесного професора Оксфорду через ядерне бомбардування Хіросіми та Нагасакі. Утім, вона і не була пацифісткою, адже вважала можливою справедливу війну, у якій відсутні наміри вбивати людей. За такий підхід до Другої світової війни та активний захист позиції Католицької Церкви, діяльність Е. Енском піддавалося критиці. Так, вона виступала за заборону контрацепції та навіть була арештована за протести проти абортів. Утім, для історії філософії важливіший її внесок в осмислення людських вчинків та їхніх наслідків.

Елоїза (1090-1164 рр.)

«Коханка, черниця, теологиня та феміністка»

Про життя Елоїзи відомо небагато. Вона чудово знала латину, давньогрецьку мову та іврит. Оскільки життя жінки у Середньовіччі не передбачало слави науковиці, вона найбільше відома своєю перепискою зі вчителем, коханим і таємним чоловіком П’єром Абеляром. Історія їхнього кохання надзвичайно трагічна. Елоїза під наглядом свого дядька була ученицею Абеляра, але стала таємною дружиною та народила від нього сина. Коли її родичі дізналися, Абеляра було кастровано та засуджено. Після цього, обидва обрали чернече життя та, скоріше за все, особисто не зустрічалися. Надалі продовжували листування більше як теологи, ніж як колишні одружені.

Із листів Елоїзи можна побачити її феміністичні нахили, нетипові для доби Середньовіччя. Як відомо, вона навіть не хотіла виходити заміж за Абеляра: «Шлюбні узи, якими б гідними вони не були, несуть за собою необхідні справи, а я дуже не хотіла бути змушеною завжди кохати чоловіка, який, можливо, не завжди кохатиме мене. Я зневажала ім’я дружини та могла б жити щасливо з іменем коханки». Вона також писала про те, що шлюб, на жаль, зазвичай зумовлено економічними переконаннями, а не почуттями двох людей один до одного.

Ледь не вся дослідницька література щодо Елоїзи зосереджена на питанні автентичності її листів та на стосунках з Абеляром. Щодо першоджерел, то окрім трьох листів до Абеляра є, хіба що, згадки про неї у самого Абеляра та «Problemata Heloissae» («Питання Елоїзи»), де вона запитує у Абеляра, як варто тлумачити певні фрагменти зі Святого Письма. Елоїза пише про те, що найбільшу насолоду приносять чесноти, а серце має бути зосереджене на Бозі, аби отримати спокій. Вона каже, що справжня любов не мотивована пошуком матеріальної нагороди. Також їй часто приписують погляд на філософію як спосіб життя, а не накопичені знання. У «Питаннях» вона іноді висловлює власні тлумачення фрагментів, про які запитує Абеляра. Наприклад, вона говорить, що Христос сказав кидати каміння у чужоложницю тому, хто безгрішний, і цим, наче, заборонив застосування покарання, адже кожна людина грішна. Також вона не розуміє, чому на небі буде більше радості від 1 грішника, що покаявся, ніж від 99 праведників, адже начебто краще не грішити, ніж потім каятися.

Елоїза жила релігією та філософією, а тому залишилося мало писемних свідчень про її погляди. Утім, навіть якщо вона мало чого сформулювала безпосередньо, вона однозначно підштовхувала Абеляра на ті теологічні міркування, які зробили його одним із ключових мислителів Середньовіччя.

Маргарет Кавендиш (1623-1673 рр.)

«Займалась наукою та філософією тоді, коли за це називали "шаленою"»

Маргарет Кавендиш жила у заможній багатодітній сім’ї. Формально освіти вона не отримала, але мала доступ до бібліотек, тож успішно дискутувала у письмовому форматі на філософські теми. За спроби підтримувати інтелектуальні дискусії, у яких значною мірою домінували на той час чоловіки, Маргарет називали «шалена Марго». Вона також була першою жінкою, яка відвідала зустріч Лондонського королівського товариства. Окрім науково-філософських праць, вона писала «наукову фантастику», поеми, листи, біографію та вірші.

У XVII-му столітті філософія була тісно пов’язана з природничими науками, які починали зароджуватися. Чимало видатних мислителів писали роботи по оптиці та фізиці у більш широкому розумінні. Водночас, цей час відомий через домінування механіцизму. Будь-які явища живої природи намагалися пояснити у межах механічних рухів та взаємодій. Маргарет Кавендиш розглядає погляди Рене Декарта, Томаса Гобса та інших менш відомих мислителів того часу, але сміливо критикує їхні погляди. Вона стверджувала, що розум неправильно вважати нематеріальним (закид проти Декарта), оскільки відоме його розташування у мозку. Вона активно захищала спроби наукового пояснення як матеріального. Маргарет не була атеїсткою, утім. Вона вважала, що божественне існує, але не може жодним чином відкритися людині, тож це є питанням віри, а не пізнання.

Ідеї впорядкованості, розумності природи філософиня взяла у стоїків. Вони відкидали атомістичний підхід та писали про світ як щось єдине та гармонійне. Маргарет вважала, що є різні типи матерії (чутлива, раціональна та неодушевлена), які всюди тісно переплетені між собою. Вона відкидала атоми як неподільні одиниці матеріального світу, наполягаючи на тому, що усе тілесне є подільним.

Погляди філософині складно оцінювати з огляду на їхню наукову цінність, оскільки наука значною мірою просунулася вперед з того часу. Тим не менш, її обізнаність щодо найсучасніших науково-філософських підходів XVII-го століття, а також пропозиція не менш цікавої альтернативи заслуговує нашої уваги.

3 грудня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Виклики гендерної освіти та досліджень: між академією та активізмом
18 травня на факультеті соціології КНУ відбувся круглий стіл «Виклики гендерної освіти та досліджень: між академією та активізмом». Виступи експерток були присвячені становленню гендерної освіти в Україні, її зв’язку з жіночим та квір-рухом, а також особливостям спротиву гендерному дискурсу в українській науковій і ненауковій спільноті.
Бути ЛГБТ-френдлі: і словом, і ділом
Як бути ЛГБТ-френдлі? Як словом і ділом допомагати друзям, знайомим, співробітникам і колегам, котрі гомосексуальні або трансгендери? Зрештою, як зробити українське суспільство толерантнішим і доброзичливішим до різних людей? Психологиня Марта Приріз розповідає про можливі кроки та описує типові ситуації.
Що варто знати батькам лесбійок?
Можливо, донька розповіла вам, що вона лесбійка. Або ви лише здогадуєтеся про це і чекаєте її зізнання. Очевидно, зараз у вас безліч сумнівів та страхів і ви не знаєте, куди звернутися, щоб вам пояснили, що відбувається. Напевно, хочеться знати, чи з вашою донькою все нормально, і гомосексуальність — це хвороба чи ні. Психологиня Марта Приріз розповідає, які головні моменти варто знати батькам лесбійок.