17583 
— У паралельному класі вчителька вимагає, щоб усі дівчата носили сукні або спідниці.
— Навіть брюки не можна? — дивуюся.
— Вона відсилає додому перевдягатися.
Думаю, мій випадковий спогад може навіяти чимало суголосних історій.
[Джерело]
Про те, що іншим чомусь важливо, щоб ми мали певний вигляд, ми дізнаємося доволі рано. Ти не в останню чергу те, що на тобі одягнено. Костюмні «норми» не завжди відкрито оговорюють, але спонукають їм відповідати. Ніхто не може сказати напевно, коли саме призвичаюєшся до дискомфорту цього нормування.
«Свій» чи «чужий» — історично важлива для людини характеристика: ми хочемо впевнено судити, хто перед нами. Костюм може розповісти про вік, соціальний статус, рід занять, релігію, особисті переконання, хочемо ми того чи ні. Протягом століть ми виробили костюмний код, у який закладено безліч маркерів. Серед них гендерні — одні з найпомітніших і психологічно найбільш значущих.
«Коли ви зустрічаєте людину, то перша відмінність, яку ви помічаєте, — це “чоловік чи жінка”. І ви звикли визначати це без вагань», — колись завважив Зигмунд Фрейд. «До тебе заходила якась дівчина», «коли я прийшла, він розмовляв з якимсь чоловіком», — коли ми говоримо про незнайому людину, то насамперед звертаємо увагу на гіпотетичну стать.
Попри значимість гендерного маркування, модні тенденції останніх ста років дедалі відходять від чіткого розділення на «М» і «Ж». Чому мода на «гендерну нейтральність» набирає обертів на початку нового тисячоліття і що станеться, якщо одяг перестане однозначно сигналити про стать тіла, яке він покриває?
Чи завжди одяг був гендерно маркованим?
Тривалий час різниця між жіночим і чоловічим одягом була несуттєвою, — зазначає Дороті Бернхем (Dorothy Burnham) у книжці Cut My Cote. Його вигляд залежав від форми шкури, з якої його було зроблено. В античності і жінки, і чоловіки носили прямокутні відрізи тканини, які драпірувалися в той чи той спосіб.
[Джерело]
Згодом на одязі з’явилися шви з боків і отвір для голови — так виникла туніка. Жіноча туніка сягала підлоги, тоді як чоловіча була до колін і далі вкорочувалась, аж доки почала нагадувати сорочку. Чоловіки носили туніку з довгими панчохами. Їх спочатку прив’язували до нижньої білизни, потім носили на поясі, а згодом зшили і додали клаптик тканини посередині — гульфік. Так з’явилися перші брюки.
Птахи і панчохи :) Крістін де Пізан, Книга королеви (Christine de Pisan, Book of the Queen) [Джерело].
Рогір ван дер Вейден. Алтар святого Іоана (фрагмент) (Rogier van der Weyden. St John Altarpiece 1455-60 (Right panel, detail) [Джерело].
Нарешті з’явився гульфік. Пітер Брейгель Cтарший. Країна ледарів (фрагмент) (Bruegel, Pieter the Elder. The Land of Cockaigne (detail). 1567. Alte Pinakothek, Munich) [Джерело].
Як жінки почали носити брюки
Поступово жіночий і чоловічий одяг дедалі більше відрізнялися. Рух у зворотному напрямку почався у XIX сторіччі шляхом «привласнення» жінками предметів одягу з чоловічого гардероба. Брюки стали найвідомішими серед таких «привласнених» предметів.
Певний час жінки носили брюки як робочий одяг, наприклад, для роботи в саду. Робітниці шахт шокували вікторіанське суспільство тим, що працювали в брюках, піднявши спідниці до пояса.
Робітниця шахти [Джерело].
У 1851 році американка Амелія Блумер (Amelia Bloomer) створила легендарні «блумерси» — перші брюки для жінок. Згідно з ідеєю Амелії, блумерси мали носити зі спідницями, які вона запропонувала вкоротити до колін. На таке рішення Блумер надихнули східні шаровари.
Блумерси [Джерело].
За часів Блумер жінки носили корсети і багато шарів нижніх спідниць, які були важкими і обмежували рухи. «Костюм повинен відповідати потребам і бажанням жінки. Він має забезпечувати її здоров'я, комфорт і користь. Одяг повинен прикрашати, але це має бути не на першому місці», — писала Блумер.
Блумерси наробили галасу в пресі, але не здобули поширення. Жінок, які наважувались одягнути блумерси, висміювали в численних карикатурах.
Карикатура [Джерело].
У 1881 році в Лондоні засновано організацію Rational Dress Society, яка агітувала жінок носити нижній одяг, не важчий за три кілограми. Це було чималим полегшенням, бо одяг, який тоді носили жінки, важив майже вдвічі більше.
Брюки великою мірою втратили табуйованість у зв’язку з поширенням велосипедів у 1890-х роках. «Я думаю, що велосипед зробив більше для емансипації жінок, ніж усе інше разом узяте», — завважила суфражистка Сьюзен Ентоні (Susan Anthony) в інтерв'ю газеті New York World (1896).
Королеви доріг. Картинка з сигарної коробки [Джерело].
Велосипед засвідчував прогресивність та емансипованість. Герой оповідання Антона Чехова, «людина у футлярі» Бєліков, дізнавшись, що Варенька їздить на велосипеді, передумав з нею одружуватися:
«Если учитель едет на велосипеде, то что же остается ученикам? Им остается только ходить на головах! И раз это не разрешено циркулярно, то и нельзя. Я вчера ужаснулся! Когда я увидел вашу сестрицу, то у меня помутилось в глазах. Женщина или девушка на велосипеде — это ужасно!... Вы ходите в вышитой сорочке, постоянно на улице с какими-то книгами, а теперь вот еще велосипед. О том, что вы и ваша сестрица катаетесь на велосипеде, узнает директор, потом дойдет до попечителя... Что же хорошего?»
У високу моду брюки прийшли завдяки французькому дизайнеру Полю Пуаре (Paul Poiret). У своїх попередніх колекціях Пуаре відмовився від корсетів, а 1913 року «гаремні штани» Пуаре з’явилися на обкладинці Vogue.
Гаремні штани Поля Пуаре. Vogue, 1913 [Джерело].
У 1930-х роках брюки стали частіше з’являтися в модній пресі. Марлен Дітріх (Marlene Dietrich) і Кетрін Хепберн (Katharine Hepburn) вдягали їх у житті і в кіно. Проте масово жінки почали носити їх лише наприкінці 1960-х — у 1970-х роках.
Марлен Дітрих [Джерело].
Нині такі «універсальні» речі, як брюки, піджаки й сорочки давно продаються в жіночих відділах, але досі асоціюються насамперед із «чоловічим» костюмом.
Жіночий одяг і функціональність
Проблема непрактичності жіночого одягу, на жаль, не залишилася в минулому сторіччі. І це стосується не тільки суто «жіночих» речей: підборів, маленьких сумочок тощо, потрібних для того, щоб «прикрашати».
Відмінності речей для дівчат і для хлопців помітно вже в дитячому одязі. Скажімо, шорти для дівчат у середньому на 65 % коротші за хлопчачі шорти того самого розміру. Рукави в одязі для хлопців на 36 % довші.
Дослідження Шерон Чоксі (Sharon Choksi) [Джерело]
Жіночий одяг коротший і тісніший, його виробники частіше використовують синтетичні й тонкі, напівпрозорі тканини. Окрема проблема — відсутність кишень, замалі або «фейкові» кишені. Часто їх немає навіть у туристичному, домашньому чи спортивному одязі, який за означенням має бути комфортним.
Резонанс здобула історія письменниці й активістки Кароліни Чріадо-Перес (Caroline Criado-Perez), яка намагалася знайти флісову куртку з кишенями в кількох крамницях туристичного одягу: «У дитячих і чоловічих варіантів були кишені, а в жіночих у тому самому діапазоні не було», — розповідає Чріадо-Перес.
Цікаво, що проблема з кишенями має давню історію. Якийсь час кишені були окремим аксесуаром: і жінки, і чоловіки спочатку носили їх на поясі, згодом почали ховати під одягом. Вшиті кишені з’явилися в чоловічому одязі наприкінці ХVІІ сторіччя, але цей елемент не ввійшов у жіночий гардероб. Після Великої французької революції стали популярними сукні з вузьким силуетом, під якими не вміщалися ці сумки-кишені, тому в моду ввійшов ридикюль, який носили в руках.
[Джерело]
Коли в чоловічому костюмі було до 15 кишень, у жіночому вбранні могло не бути жодної. За кишені боролися в уже згаданому Rational Dress Society (1890-ті роки). Статтю з описом проблеми New York Times опублікувала ще 1899 року.
Проте проблема функціональності жіночих речей залишатиметься актуальною, доки суспільство сприйматиме жінку і її одяг передусім як об’єкт спостереження. «Я пам'ятаю, як Крістіан Діор сказав мені 1954 року: “Чоловічі кишені для того, щоб зберігати в них речі, жіночі — для прикраси”», — згадує Пол Джонсон (Paul Johnson) у The Spectator. І виробники жіночих речей досі ігнорують цей елемент, навіть коли крій речі його дозволяє.Гендер і наші уявлення про майбутнє
Чи помічали ви, що в наших уявленнях про майбутнє (особливо це видно в кіно) герої часто носять однаковий одяг, який не можна назвати жіночим або чоловічим? На це звертає увагу авторка CNN Мері Різо (Mary Rizzo): «Одна з характеристик уявного майбутнього — відмова від гендерно маркованого одягу, який замінюється чимось функціональним і утилітарним». Цікаве спостереження. Щоправда, у футуристичних фільмах костюми, як правило, майже однакові в усіх героїв і використовуються радше для того, щоб проілюструвати ідею позбавлення людини індивідуальності, властиву для багатьох антиутопій.
Однак останнім часом дедалі більше дизайнерів відмовляються від гендерного маркування одягу. Гендерно нейтральні речі можна побачити на світових подіумах, показах незалежних дизайнерів і навіть на полицях мас-маркетів. Авторка New York Times Александра Джейкобс (Alexandra Jacobs) дала цьому явищу назву the great gender blur — «велика гендерна розмитість».
Звісно, тенденція до розмивання гендерних норм у моді існує давно, однак такого масштабу вона, здається, набрала вперше. Цікаво, що це збіглося із захопленням модної індустрії фемінізмом: воно почалося майже одночасно, приблизно 2013 року. У цих двох тенденцій багато спільного, насамперед відмова від стереотипів.
У теорії гендерна нейтральність в одязі означає відмову від поділу одягу на «жіночий» і «чоловічий» та передбачає створення універсальних моделей для всіх, незалежно від статі чи гендеру.
Однак у ЗМІ гендерно нейтральними нині називають і речі, які виготовлено для одного гендеру, але які містять характерні «костюмні» маркери іншого (чи ті, у яких поєднуються типові маркери обох гендерів). Буває, що жінки купують і носять «чоловічий», а чоловіки — «жіночий» одяг, — такий одяг теж важко назвати гендерно нейтральним.
Гендерно нейтральна мода — очевидний реверанс у бік унісексу 1990-х. Масове захоплення модою 90-х було особливо помітне у 2015–2016 роках. Замість терміна «унісекс» тепер частіше використовують словосполучення «гендерна нейтральність», і це свідчить про певні зміни в суспільній свідомості.
Масовість тенденції часто пояснюють прагненням брендів здобути прихильність серед покоління міленіалів, і це має сенс, адже до 2020 року міленіали становитимуть 50 % світової робочої сили. За інформацією The Global Data, нове покоління «відходить від традиційних категорій і ярликів, таких як вік і стать». Міленіали сприймають бренди більш особисто й емоційно і прагнуть, щоб одяг відбивав не гендерні стереотипи, а їхню індивідуальність.
Goolife clothing [Джерело]
Гендерно нейтральна мода резонує з модою на так званий «оверсайз» — об’ємний одяг, який здається більшим на кілька розмірів. Ідея «універсального» одягу диктує певні особливості фасонів, а речі вільного крою підходять більшості людей.
Моду на спортивний, athleisure стиль теж пов’язують із поширенням тенденції. І справді, «жіночий» спортивний одяг найменше відрізняється від чоловічого кроєм та конструктивними особливостями. Проте чимало речей заграють зі «спортивною» естетикою, а насправді вони які завгодно, але не спортивні. Показово, що більшість із них — це «жіночий одяг».
Isabel Marant sneakers [Джерело]
«Розмиття» гендерних норм на світових подіумах
Тенденція почала поширюватися десь так 2013 року. Чоловіча колекція JW Anderson, як зізнався дизайнер, здивувала не тільки людей, ледь знайомих із модою, а й декого серед фешн-експертів. «Якби моєю метою було шокувати, я зробив би цю колекцію справді шокуючою. Це було б просто», — коментує Андерсон.
Показ чоловічої колекції осінь-зима 2013 від J.W. Anderson у Лондоні [Джерело]
У своїй першій колекції для Gucci Алессандро Мікеле (Alessandro Michele) спробував переосмислити уявлення про «чоловіче» (осінь 2015). «Такої “гендерної розмитості” ще ніколи не бачили у поважному італійському домі моди», — пише авторка BBC Culture Ліндсі Бейкер (Lindsay Baker).
Показ чоловічої колекції Gucci осінь 2015 [Джерело].
Цього року в рамках показу колекції осінь-зима 2017 на тижні моди в Мілані бренд уперше презентував жіночу і чоловічу колекції у єдиному шоу.
Показ колекції Gucci осінь-зима 2017 [Джерело].
Та Мікеле не був першопрохідцем. Міучча Прада (Miuccia Prada) відмовилася від окремих показів ще раніше. Гості шоу осінь-зима 2015 на тижні моди в Мілані знайшли на своїх стільцях маніфест: «Гендер — це контекст, і контекст часто є гендерно забарвленим». І жіночі, і чоловічі моделі було витримано у схожій мінімалістичній естетиці.
Колекція Prada осінь-зима 2015 [Джерело]
Вийти за межі гендерних норм вирішили і в домі моди Louis Vuitton. Обличчям рекламної кампанії жіночої колекції весна-літо 2016 уперше став чоловік — син голлівудського актора Віла Сміта Джейден. На світлинах Джейден Сміт (Jaden Smith) разом із моделями Джин Кемпбел (Jean Campbell), Ріаною Ван Ромпай (Rianne Van Rompaey) і Сарою Бренер (Sarah Brenner) позує в спідниці.
Рекламна кампанія Louis Vuitton весна-літо 2016 [Джерело].
«Джейден має добрий вигляд у цьому одязі великою мірою тому, що він вписується в модельні стандарти. Та цей одяг личитиме не кожному чоловікові. Позаяк мода існує, щоб прикрашати тіло людини, в історії залишаться лише ті речі, які на це здатні», — зазначає авторка New York Times Ванеса Фрідман (Vanessa Friedman). Варто завважити, що такий одяг пасуватиме і не кожній жінці.
Рекламна кампанія Louis Vuitton весна-літо 2016 [Джерело].
Чоловіки у спідницях
Звісно, Louis Vuitton були не першими, хто одягнув чоловіків у спідниці.
Перша згадка про чоловічі спідниці в дизайнерських колекціях сягаєа ще квітня 1983 року. Гості показу дебютної колекції молодого американського дизайнера Стівена Спрауза (Stephen Sprouse) побачили на подіумі чоловіка, вбраного в чорну джинсову міні-спідницю, під якою були чорні джинси.
Тенденція почала поширюватися — вже у квітні того року чоловічі спідниці з’явилися в колекціях кількох європейських дизайнерів.
«Барбі вирушає в подорож до космічних кривих природи» (Barbie Takes a Trip Round Nature’s Cosmic Curves) — так називалося шоу, яке представив бренд BodyMap 1984 року. Колекцію створили дизайнери Девід Голах (David Holah) і Стіві Стюарт (Stevie Stewart). «Нам не вистачало моделей-жінок, тому ми одягнули в спідниці чоловіків. Це було так добре на вигляд, що ми вирішили показати їх на подіумі», — прокоментував показ Стюарт.
Дизайнери BodyMap [Джерело]
Через тиждень Жан-Поль Готьє (Jean Paul Gaultier) презентував спідниці в колекції «І Бог створив чоловіка» (And God created Man). «Якщо ви носите спідницю, це не означає, що ви не чоловік. Мужнім вас робить не одяг, а щось усередині вас. Чоловіки і жінки можуть носити той самий одяг і залишатися чоловіками та жінками. Це весело», — пояснив Готьє.
Спідниця, яку створив Жан-Поль Готьє [Джерело].
Відтоді сукні і спідниці час від часу з’являються в чоловічих колекціях. Наприклад, на весняному показі колекції Ріка Оуенса (Rick Owens) в Парижі (2013).
Чоловіча колекція Rick Owens, весна 2013 [Джерело]
Завважте, що майже на всіх фото спідниці або сягають підлоги, або одягнені зверху на брюки — у своїх заявах модна індустрія прагне до поміркованості.
Чоловіча колекція Comme des Garçons, весна 2009 [Джерело].
Нещодавно чоловічі спідниці з’явилися в мас-маркеті. Брюки з накладною спідницею 2015 року випустила Zara.
Брюки Zara, 2015 рік [Джерело].
Сприйняття тенденції українською модною індустрією
Глобальні тренди потроху проникають у колекції українських дизайнерів. Наразі найяскравіше висловлювання — колекція No gender бренду Who is it. В офіційному інстаграм-акаунті бренд названо «гендерно нейтральним». На показах і в рекламних кампаніях Who is it ті самі речі демонструють і жінки, і чоловіки.
Колекція No gender бренду Who is it [Джерело].
Потяг до гендерної нейтральності помітно і в колекціях Юлії Єфімчук (Yulia Yefimtchuk). «Я вважаю, що найближчого часу ми взагалі не будемо акцентувати увагу на тому, жіночий це одяг чи чоловічий. Для людства сьогодні важлива людяність», — зазначає дизайнерка в коментарі для українського Vogue.
Колекції Юлії Єфімчук [Джерело].
Вітчизняний бренд Chakshyn закликає відмовитися від стереотипів, і не лише гендерних. У колекції весна-літо 2017 — футболки із закликами No Gender Anymore («Більше немає гендеру») та No Beauty Anymore («Більше немає краси»).
Колекції весна-літо 2017 від Chakshyn [Джерело].
Одяг унісекс пропонує своїм клієнтам і бренд W8Less. В асортименті — накидки, брюки, костюми, светри й футболки.
Одяг унісекс W8Less [Джерело].
Проникнення в масс-маркет
Про поширення певного тренду свідчить його поява в мас-маркеті. Навесні 2015 року в лондонському універмазі Selfridges відкрили триповерховий відділ Agender. В Agender відвідувачам і відвідувачкам пропонують гендерно нейтральний шопінг — там немає поділу на жіночий і чоловічий відділи.
Agender, Selfridges [Джерело].
У березні цього року лінійку гендерно нейтрального одягу Denim United випустив такий титан мас-маркету, як H&M. «Запуск колекції унісекс природний для нас, адже мода постійно розвивається і сьогодні ми бачимо безмежність демократичного стилю», — коментує речниця бренду Мерібет Сміт (Marybeth Smith).
H&M, Denim United [Джерело].
Аналогічну лінійку з назвою Ungendered від Zara (2016) розкритикували журналісти і фешн-експерти. Колекція складається переважно з футболок, джинсів і світшотів. Журналістка Huffington Post Енн Донахью (Anne T. Donahue) вказує на те, що Zara випустили лінійку «домашнього» одягу, який «ніколи не був настільки гендерно маркованим, як щоденний чи формальний».
«Це однозначно прогресивний хід, особливо для такого великого ретейлера. Однак чимало речей у колекції — типово «чоловічі» предмети одягу, і їх також часто носять жінки. У лінійці немає речей, які традиційно називають “жіночим” одягом — суконь і спідниць», — зазначає авторка Huffington Post Мадлен Чанг (Madelyn Chung).
Zara, Ungendered [Джерело].
Чи «гендерно нейтральний» одяг справді «нейтральний»?
Ідея «унісексу» передбачає певний баланс «жіночого» і «чоловічого». Однак на прикладі колекції Zara бачимо, що «гендерно нейтральний» одяг переважно наслідує естетику «чоловічого» костюму.
На це вказує і дослідниця Шарлотта Джонс (Charlotte Jones): «...андрогінність має риси чоловічого гендеру, а “жіночність” ізольовано винятково для використання жінками». І справді, пошук зображень за запитами gender neutral fashion та gender neutral clothing дає фото мінімалістичних речей переважно темних кольорів, які ближчі до «чоловічого», ніж до «жіночого».
Loewe [Джерело].
Якщо порівняти результати пошуку за запитами unisex fashion і gender neutral fashion, можна помітити цікаву особливість. На відміну від унісексу 90-х, гендерно нейтральні речі на вигляд більш «фемінні». У видачі можна побачити більше яскравих кольорів і речей із нестандартним кроєм, хоча гендерно нейтральний одяг, як і раніше, відповідає уявленням радше про «чоловіче», ніж про баланс «маскулінного» і «фемінного».
Rad Hourani. Фото за запитом “unisex fashion” [Джерело]
Agender, Selfridges. Фото за запитом “gender neutral fashion” [Джерело].
«Замість розширювати права і можливості жінок, мода на гендерну нейтральність підтримує поширену серед чоловіків практику стирання і заперечення всіх “жіночних” тенденцій у чоловічій моді», — зазначає Шарлотта Джонс.
Проте неприйняття «жіночого» і «жіночності», зокрема в одязі, поширене і серед чоловіків, і серед жінок. У зарубіжному дискурсі є поняття «фемфобія». Згідно з енциклопедією Social Justice Wiki, «фемфобія (femmephobia) — це страх і ненависть до всіх людей, які сприймаються як жінки, жіночні чи подібні до жінок, незалежно від їхнього гендеру». Людей, які на вигляд чи поведінкою «жіночні», часто вважають слабкими, покірними і менш здібними. Фемфобія поширюється не лише на зовнішність, а й на стиль життя загалом. Заняття і захоплення, що традиційно сприймаються як «жіночі», нерідко теж уважають несерйозними і менше гідними уваги.
[Джерело]
За багато років чоловіча мода справді майже нічого не запозичила з жіночого костюма. Дехто бачить у цьому неприйняття чоловіками всього «жіночого» як маркера «слабкості», інші — наслідок гендерних заборон.
Важливе і питання прагматизму. Спідниця не прижилася в чоловічому гардеробі «не через гендерні заборони, а тому що спідниця порівняно з брюками до смішного непрагматична. Боротьба можлива від гіршого до кращого; навпаки — потрібні дуже, дуже сильні стимули», — вважає дослідниця моди Лінор Горалік.
Гендерна нейтральність і контраст
На рекламних світлинах одягу унісекс можна помітити спільну рису — контраст. Їх візуальні образи часто побудовано на протиставленні або порівнянні жінки і чоловіка в однаковому або схожому одязі.
Rad Hourani [Джерело]
Джо Паолетті (Jo B. Paoletti) теж помітив контраст між одягом і людиною, яку в нього одягнено. Люди, вбрані в гендерно нейтральний одяг, нерідко «зберігають традиційні гендерні маркери, такі як волосся, макіяж, бороди і бюстгальтери. І одяг унісекс ще більше їх підкреслює», — зазначає Паолетті.
Loewe [Джерело]
***
Коли естетика речей базується на опозиціях і контрасті, важко говорити про їхню «нейтральність». Ми можемо шити й носити такий одяг, але змінити наше сприйняття гендеру набагато важче. Ми досі бачимо меседжі, які несе одяг, крізь призму гендерних стереотипів. Тому питання про те, чи можливо, що означення «гендерна нейтральність» і «гендерна маркованість» одягу колись утратять свій сенс, ще довго буде відкритим.
Одяг невіддільний від тілесності. Обмежуючи рухи й ходу, костюм диктує стиль життя і те, яким має бути тіло людини. Тіло пристосовували до модного силуету і всіма шляхами змінювали, якщо воно йому не відповідало.
На початку минулого століття костюм став маніфестом нового часу. Демократизація жіночої моди йшла пліч-о-пліч із здобуттям жінкою нових соціальних функцій. Жінки запозичували елементи зручнішого чоловічого костюма — так почалося розхитування уявлень про «фемінне» й «маскулінне».
Здається, нині ми знову намагаємося переглянути гендерні нормативи в одязі. Це сигналізує про певні зрушення в суспільній свідомості, і вони стосуються не лише моди. Дедалі більше людей усвідомлюють неактуальність патріархального status quo. І вихід у мейнстрім питань, пов’язаних із гендером, фемінізмом, нормативністю й тілесністю уможливлює відкритіше їх обговорення. Модна індустрія розпочала діалог і чекає на нашу реакцію.
