Чому чоловікам пасує фемінізм? Бо це приємно і корисно!

Роздуми про швидкоплинний час і про те, як нам знайти любов і порозуміння в толерантному світі, які виникли після прочитання книжки нігерійської феміністки Чимаманди Нґозі Адічі «Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п’ятнадцятьох пропозиціях».

Власне, книжка — це розширена версія листа Чимаманди до її найкращої подруги у відповідь на прохання допомогти виховати новонароджену дочку в дусі фемінізму (хоча книжка не лише про виховання дівчат). Авторка каже, що вона намагалася систематизувати свої думки, узагальнити досвід і зробити його максимально помічним у повсякденному житті. Тому порад небагато, вони короткі і завжди підкріплені маленькою історією з життя авторки або її подруги. Це викладені в 15 пунктах роздуми. Їх писала жінка, звертаючись до іншої жінки, з порадами про те, як виховувати доньку. Як на мене, ці поради цілком згодяться і чоловікам (і дорослим, і молодшим, тим, кого ми виховуємо). Тому я хочу — як мужчина — прокоментувати їх і звернутися до інших чоловіків.

Отже, мої читачі, спробую здивувати вас, якщо ви ще не міркували про фемінізм. Про те, що лякає, про те, що ви не дуже розумієте. Тож чоловічий погляд на сучасний фемінізм: звідкіля, навіщо і для кого (так-так, особливо для тих, хто точно знає, що «не для мене»).

Спочатку окреслю, що таке фемінізм. Не скажу, що Вікіпедія — універсальний довідник термінів, але вважаю, що означення вона дає вдале: «Фемінізм (англ. Feminism, від лат. femina — “жінка”) — низка політичних, суспільних рухів та ідеологій, які поділяють спільну мету: визначити, встановити і досягти політичної, економічної, культурної, особистої й соціальної рівності жінок і чоловіків. Це включає боротьбу з гендерними стереотипами та встановлення можливостей для жінок у сфері освіти й праці, рівні з можливостями чоловіків. Кінцевою метою фемінізму є усунення сексизму та подолання гендерної нерівності».

Переважна більшість чоловіків і жінок, з якими я спілкуюся за різних обставин, упевнені, що у нас немає гендерних проблем, і вони ніколи не стикалися із сексизмом. Насправді більшість людей, які так формулюють власне ставлення до фемінізму, не звертали уваги на прояви сексизму і на обмеженість прав і можливостей, які виникають залежно від статі й суспільних стереотипів.

Фемінізм — це щось, що стосується насамперед жінок. Але — тут я скажу тихенько — це і для чоловіків. Так-так, для нас, якщо ми хочемо дати нашим дітям: хлопчикам, дівчаткам і тим, хто просто наші діти, і вони особливі тим, що їхні стать і гендерна орієнтація перебувають поза межами традиційного сприйняття реальності, — якщо ми бажаємо для наших дітей кращого світу, де їм усім буде добре й гідно жити, і наша старість буде спокійнішою і безпечнішою.

Нам, чоловікам, давно вже треба прийняти фемінізм як спосіб і світосприйняття гармонійного й ефективного, позбавленого традиційних «грабель» світу. І головне — це буде нам на користь. Маскулінність[1] — це про чоловіче в розмаїтому світі, тому це цікаво, але це важко використовувати як платформу для порозуміння. Фемінізм — про жіноче у світі, який толерантний до кожного. Так, для кожного: для мене, для тебе, для нього... не лише для жінок — для всіх!

Далі я поміркую про фемінізм, спираючись на поради феміністки Чимаманди Нгозі Адічі. Чи справді є в цьому щось страшне для чоловіків?

Почнемо з першого питання — феміністичний вибір. Якщо вам досі не до вподоби слово «феміністичний», опустимо його і залишимо «вибір». Ви готовий обрати те, що відповідає вашому свідомому ставленню до стосунків і до себе в стосунках? Тож, чоловіче, ви готовий обрати життя, яке буде партнерським і позбавленим ролей, що їх вам нав’язано? Я страждав у дитинстві від того, що не мав ні хисту, ні бажання до «чоловічої» хатньої роботи, а мій брат, навпаки, залюбки цим займався. І у мене було відчуття, що зі мною щось не те. Та доля подарувала мені мудру й люблячу матусю, і я уникнув дитячої травми невідповідності суспільним очікуванням. Уявляєте, що таких і інших речей узагалі може не бути — суспільство і люди можуть не звертати на це жодної уваги. Отож для чоловіків: ніхто не може сказати вам, які існують суспільні очікування від вас, бо все, що є «суспільного», — це маячня, ґрунтована на стереотипах поведінки (це — чоловіче, це — жіноче). А без такої маячні дихати буде вільніше всім: хтось і так природно братиме в руки молоток і пасатижі, а хтось так само природно реалізовуватиме себе в іншому. Злагоди буде більше. Проте це так собі, вступ, а далі — всі поради від Адічі, які я переадресовую чоловікам.

1. Будь повноцінною особистістю

Будь повноцінною особистістю… Не конче навіть любити свою роботу, можна любити те, що робота тобі дає: упевненість та самореалізацію… Люди вибірково використовують “традиційність”, аби виправдати що завгодно (с. 13–14).

Чоловіки, ви ж не проти стати повноцінною Особистістю, яка не залежить від того, чи хтось уважає або не вважає ваше ставлення до життя проявом вашої унікальності? Не проти, що ваша донька, дружина, подруга, родичка чи малознайома жінка (дівчинка) має право почуватися повноцінною особистістю, яка має право на помилку, на підтримку, на розуміння і прийняття її такою, яка вона є? Незалежно від тілесності (худа, товста, руда, з вадами зору, слуху, рухомості, бурчанням у животі тощо), діалекту, зачіски, татуювання... Бо все це, що не влаштовує «когось», — це прояви несприйняття, булінгу, тролінгу тощо, прояви суспільного, групового чи індивідуального осудження і образи. Щоб людина могла відчувати свою самодостатність, вона має бути впевненою в тому, що вона повноцінна особистість і це не засуджують у жодній формі суспільство чи його окремі представники, які спираються на стереотипи сприйняття.

Що тут небезпечного, чоловіче?

Це класно і зручно. Я виходжу на вулицю в хіпстерських дірявих джинсах і мені плювати, що хтось каже: «От дідуган, з глузду з’їхав». Та краще, коли ця думка нікому і не спаде в голову, а як спаде, то там і залишиться, бо говорити таке має бути «соціально непристойним». Зачіска не влаштовує? Щось не те у вусі? Це моє вухо і моя вільна можливість там щось носити чи не носити. Ідемо далі: до якої межі ви толеруєте несхожість на вас? Якщо цієї межі немає, вітаю, ви пройшли перший клас фемінізму. Якщо є, погляньте на себе: вам комфортно жити у світі, де є дурнуваті обмеження і засудження? А вашим дітям? Точно-точно? Вони що, ваші клони? Чи все-таки окремі особистості, до життя яких ви маєте стосунок, але це їхнє життя, їхній світ, їхнє майбутнє? Чому б не дати можливість зробити його комфортнішим і гармонійнішим? Будьте повноцінною самодостатньою особистістю і дайте можливість стати такою самою Повноцінною й Особливою іншій людині? Це ж і є комфортне ставлення до себе і до інших. Отже, це зручно. І корисно.

2. Робіть усе разом!

Робіть усе разом. Пам’ятаєте, у початковій школі ми дізналися, що дієслово — це про дію? Батьківство — така сама робота, як і материнство. Поділіть піклування про дитину навпіл... І не називайте це допомогою (с. 17–18).

Дозвольте собі сприймати свою партнерку, подругу, дружину як повноцінного соратника в будь-яких справах, навіть у тих, де ви компетентніші, але хтось може вам допомагати, робити щось корисне, надихати і підтримувати, і тоді ваша праця буде набагато ефективнішою і принесе шалене задоволення.

Хтось може стати поруч із вами і сказати: ми зробимо це разом! А не «ти повинен зробити це сам!».

Поміркуйте.

Вслухайтесь.

Скажіть своїй подрузі: ми зробимо це разом! Ми разом дамо життя нашій дитині і разом будемо її народжувати. Я буду з тобою при пологах, при першому купанні і годуванні, при всіх негараздах і всіх щасливих моментах життя нашої дитини! Ми разом відповідаємо за наше сьогодення, наше майбутнє, наших дітей, наші стосунки!

Невже це не класно? Чи це не варто вашої уваги?

3. Відкидати поділ на гендерні ролі

Поділ на гендерні ролі — повна маячня! Ніколи не кажи їй, що вона повинна чи не повинна щось робити тільки через те, що вона дівчинка. “Бо ти дівчинка” не може бути підставою для цього. За жодних обставин (с. 21).

Замість того, щоб вона [дівчинка] вчилася усвідомлювати статеві ролі, навчи її покладатися на себе (с. 26).

Ти не повинен чинити так чи так тільки тому, що ти чоловік або ти жінка. Справді, тобі комфортно від того, що ти маєш робити певним чином не тому, що ти вважаєш за потрібне (можливе, приємне, доцільне тощо) так робити, а тому, що суспільство вважає це за твій обов’язок через статеву ознаку. А чому твоя подруга, партнерка, донька... повинна чинити саме так, бо цього від неї очікує суспільство (до речі, а це хто конкретно? які представники соціуму ідентифікують себе із суспільством загалом і з якого це переляку?)?

Що таке «чоловіче ставлення» до іншої людини? А що таке «жіноче ставлення»? Емпатія, ніжність, наполегливість, раціональність тощо мають статеву ознаку чи це залежить від людини? Чи все ж таки від представника (представниці) певної статі? Ви, чоловіки, чули, що повинні робити «по-чоловічому»? У мене часто виникало відчуття, що я мушу чинити дурнувато й агресивно, коли подібне звучало на мою адресу. «По-жіночому» — це пробачати насильство, хамство, безвідповідальність, бо «така жіноча доля»? Люди, ми у ХХІ столітті, навіщо там цей мотлох із патріархату?

А якщо ви самі, для себе, індивідуально вважатимете, що і як вам робити, і якщо це не шкодить іншим, то чому ви повинні звертати увагу на обмеження, ніяк не пов’язані з доцільністю? Або які суперечать вашому прагненню бути особливим, індивідуальним, унікальним? Поділ на ролі був, можливо, доцільним, у часи, які давно минули, і там усе було не так однозначно. Нині, коли всі охочі незалежно від статі і гендерної приналежності можуть реалізувати себе в будь-яких справах, навіщо нам обмежувати себе? Я пам’ятаю, як ще 25–30 років тому в поважному академічному середовищі існувала товстелезна «скляна стеля» для жінок, котрі прагнули наукової кар’єри. Сьогодні про це всі забули (чи принаймні почали забувати). Може, настав час забути й інші недоречні обмеження в приватному, суспільному й професійному житті? Обмеження і пригнічення ніколи не йшли на користь тим, хто виступав у ролі ката, жертви чи мовчазного спостерігача. Тобто нікому. Це наче ходити в тісних туфлях цілий рік і нарешті усвідомити, що можна носити взуття зручне і сезонне. Тут варто нагадати кольори дитячого одягу, зачіски, поводження на дитячих майданчиках і локаціях, ігри тощо. Наші діти вільні від обмежень і усталених поведінкових реакцій, це ми, дорослі, привчаємо їх бути в затиску «як у всіх» чи так «як було все життя». А потім вони виростають і стають залежними від стереотипів дорослими. Нам усім важко й неприємно жити у світі обмежень. До речі, якщо так жити — це ваш свідомий вибір, будь ласка, живіть, але не треба ваші уподобання переносити на стандарти поведінки і суджень.

Приємно мати поруч самодостатню людину, яка, обираючи вас за чоловіка, партнера, друга, не впадає в залежність від вас, а дає можливість разом створювати спільний всесвіт стосунків. Чи це не привабливо?

4. Фемінізм або є, або його немає

Ідея умовної жіночої рівності. Прошу повністю її відкинути. Це порожня, гамівна і вбога річ. Фемінізм — як вагітність: або є, або немає (с. 27).

Щирість, відвертість, однозначність. Відкидайте геть настанови й дороговкази, які спираються на умовну рівність («Чоловік — голова, дружина — шия», «вона (він) дозволив їй (йому) стати тим, кім він (вона) є», «він кермує, вона вказує дорогу» тощо). Я не пропоную наполягати на руйнації традицій (третій / четвертий тост, правила етикету чи люб’язність), але рівність має бути по суті, а не по формі. Це важко, але визнати фактичний стан речей і жити з повагою та гідністю краще, ніж удавати ролі, які не відповідають дійсності (якщо я делегую дружині (чи вона мені) право ухвалювати певні рішення, то я відверто про це кажу (і вона теж), а не маскуюсь під «необхідність порадитись», а якщо це рішення може бути ухвалено тільки спільно, то це не маскування, а відвертий стан речей, головне — як ми самі це сприймаємо і чи вистачає у нас сміливості публічно артикулювати наші справжні відносини й ролі). Важливо, щоб ми усвідомлено намагалися досягати партнерства і не плутали форму комунікації та реальний стан речей.

Жінка у владі, в керівництві, на високих суспільних позиціях сприймається з насторогою, у неї з великим натхненням шукатимуть недоліки й вади, а чоловік? Він народжується схильнішим до владування й керівництва тільки через статеву належність? Чоловіки, вам зручно? Тому спрощення і щирість завжди зручніші, ніж рольові ігри в межах стереотипів.

5. Читайте і заохочуйте до читання

Навчи її любити книжки. Найліпше — особистим прикладом. Якщо вона побачить тебе за читанням, то усвідомить, що воно є цінним (с. 31).

Читання. Можливо, для України не таке актуальне, як для Нігерії, хоча чи давно ви читали книжку не для поточної роботи, а для душі? Вам давно хотілося послати під три чорти всі ці важливі справи, щоб дочекатися нарешті того, що так хвилює на наступних сторінках? Чому читання і фемінізм пов’язані? Щоб краще розуміти одне одного і бути добрішими до тих, хто не схожий на нас. Доброта — це сила, а по-чоловічому вам пасує бути сильним і мудрим? Тож читайте і заохочуйте до читання дітей.

6. Дослухайтеся

Навчи її сумніватися в мові. Мова є сховищем наших упереджень, вірувань, уявлень. Але щоб вона цього навчилася, ти маєш почати сумніватися в мові сама... Жінок насправді не треба ні “опікати”, ні “шанувати” — тільки ставитися до них як до повноцінних людських істот (с. 33, 36).

Сумніватися в мові. Бути щирим до того, що ми маємо бути рівними в усьому. Дівчата, сумнівайтеся в чоловіках, які співчувають жінці, сприймаючи її дотичною до себе, а не як самостійну рівну людину (бо далі цей сумнів буде для вас гарним попередженням). Однак і не сприймайте чоловіка в шаблонах «чоловічого—жіночого». Чоловік на кухні не заслуговує на оплески, бо він виконує роботу, яка не може бути ознакою статевого виконання, тому йому дружина (партнерка, подруга) може аплодувати за результат праці, а не за сам процес (гарний приклад прихованого сексизму з реклами). Дивно, я сам коли питав у знайомих жінок, як вони варять борщ, то дуже часто чув у відповідь: «Так, я зварю його тобі»; а коли пропонував «Давай зробимо це разом» чув у відповідь спантеличену реакцію: «Так, звісно, можна... але навіщо?» — «Бо я люблю стояти біля плити, і ми можемо обмінятися рецептами чи технологіями приготування». Як правило, у цю мить я відчуваю шалений подив...

У нас настільки глибоко сидить внутрішній сексизм чи, як його називають, лайт-мізогінія (зневага до жінок, прихована за жартами, «усталеними» судженнями, репліками тощо), що інколи я мушу доводити щось феміністичне не чоловікові, а жінці. Тож, чоловіки, не спокушайтеся на приховану зневагу, будьте гідними партнерства й рівності. Результат буде набагато кращим: і в стосунках, і в самореалізації.

Батьки, навчайте доньок сприймати кухонну працю як творчість і задоволення і ніколи не кажіть, що вона щось там «зобов’язана» робити. Чимало пар харчуються в закладах громадського харчування і не роблять з того жодної проблеми, а є такі, де куховарить найманий працівник (працівниця) — і що? Хтось там недо-чоловік чи недо-жінка?

7. Шлюб — це вибір форми відносин, а не досягнення

Ніколи не говори про шлюб як про досягнення. Знайти спосіб пояснити, що шлюб не є досягненням, так само як не є тим, чого слід прагнути... Ми привчаємо дівчат хотіти заміж, але ми не привчаємо хлопців хотіти одружуватися, отже, від самого початку вже існує неабиякий дисбаланс. Дівчата виростуть у жінок. Перейнятих необхідністю шлюбу. Хлопці виростуть у чоловіків, які цього не хочуть (с. 37).

Шлюб — це спосіб поєднати зусилля і форма спільного життя, він може бути щасливим, невдалим, помилковим, таким, що не залишить нічого у вашій душі, навіть розчарування — всяке буває, але хвалитися шлюбом як персональним досягненням не варто. Ви не отримали щось у власність, ви отримали шанс на щасливе спільне майбутнє. Це однаково стосується чоловіків і жінок. Жінка в шлюбі може обрати прізвище чоловіка, залишити дівоче прізвище, залишити прізвище попереднього чоловіка і запропонувати чоловікові перейти на її прізвище — усе це нормально, тому не слід заперечувати право людини обирати в шлюбі прізвище, яке йому до вподоби. Я аплодую, коли люди в шлюбі не мають сумнівів щодо прізвища, але так само пишаюся, коли це рішення відмінне від усталених традицій, зате зручне (з будь-якої причини, аж до відсутності аргументів, «не хочу» — теж аргумент). Мене дратує, коли жінка за кермом дорогої автівки сприймається як така, що здобула її в результаті шлюбно-сексуальних послуг, і навіть не розглядається можливість, що вона сама заробила на цю машину і колір волосся чи декольте тому не завадило. Чоловіки, поважайте в жінці те саме, що поважаєте в собі чи в іншому чоловікові — і світ стане набагато кращим для вас, точно стане дружнішим. Просто бачте в людині людину, а не носія певної статі чи гендеру, що формує певне (як правило, упереджене) ставлення.

8. Не треба прагнути подобатись. Будьте самі собою

Ми вчимо дівчат подобатись, бути чарівними, бути фальшивими. А хлопців цього не вчимо. І це небезпечно. Цим скористався не один сексуальний хижак. Чимало дівчат не озвучують факти насильства, бо хочуть бути милими (с. 43–44).

Не треба прагнути подобатись. Будьте самі собою. Чоловіки, вам же приємно, коли у вас є можливість персоніфікувати чи ідентифікувати себе, то дозвольте жінці те саме. Вона, жінка, будь-яка, не зобов’язана подобатись вам, вам і вам. І будь-кому. І так званому «суспільному» сприйняттю. Вона може подобатись, може прагнути цього, але це має бути суто її вибір, а не суспільні настанови чи очікування.

Дівчата не повинні бути принцесами (хочу пожартувати: «бо на всіх не вистачить принців»). Так само хлопці не повинні нести тягар очікувань «принца» (це взагалі хто у ХХІ столітті?). Дівчата повинні бути тими, ким забажають. Принцеса в суспільному сприйнятті — така собі пасивна особа жіночої статі, яка покірно чекає на принца (рятівника) і не бере участі у своєму порятунку. Щось не те — не здається вам? Коли всі це усвідомлять (до речі, і стосовно чоловіків очима жінок), світ не перестане бути привабливим, але стане чеснішим і простішим.

У світі чимало сексистських жартів і висловів, не завжди треба з ними боротися чи сперечатися з тими, хто їх транслює, але це так легко їх не повторювати і не підтримувати. Наприклад, «Перед чоловіком із переліком покупок маркетологи безсильні»; а що, жінка не складає списки для покупок у магазині чи жінку можна (це нібито аксіома!) звабити якоюсь дурницею (непотрібними речами), а чоловіка — ні? Насправді можна незалежно від статі! Тепер поміняємо в цьому вислові «чоловіка» на «людину»: «Перед людиною зі списком покупок маркетологи безсильні». Агов, що не те, не чіпляє? Ото як це в нас, чоловіки, глибоко засіло!

9. Відчуття власної ідентичності

Дай Чизалум відчуття власної ідентичності. Це важливо, постався до цього відповідально. Хай вона росте, почуваючи себе, серед іншого, гідною жінкою Ібо. І ти маєш бути розбірливою: вчи її переймати найкраще, що є в культурі ібо, й відкидати гірше (с. 47).

Відчуття власної ідентичності. Чоловіки, ви не проти, щоб жінки поруч із вами мали однозначну національну ідентифікацію через знання й навички? Чи доцільно давати дітям інформацію, з якого вони роду, яка держава є їхньою батьківщиною та яка її історія? Жінки, чи буде вам приємно поруч з освіченим чоловіком? Сподіваюся, так. Крім того, власна ідентичність — це внутрішня свобода. Це відчуття, ким ти є і ким ти не є. Це толерантність, в основі якої — самоідентифікація й усвідомлення, як буремно і мультикультурно формувалася спільнота, яка нині є твоїм народом.

Друге — уважне і ввічливе ставлення до всіх незалежно від роботи, расової чи гендерної належності, особливо до старших за себе людей. Вам здається, що хтось верзе нісенітницю і ви така розумна людина, що можете про це публічно висловлюватись? Облиште корону в спокої, будьте стриманішими і мудрішими. Ви не знаєте, що це за людина і чому вона так поводиться. Тому якщо вона вам особисто не заважає жити, коментуйте про себе. А краще взагалі не коментуйте. До чого тут фемінізм? Це частина толерантного ставлення до інших, до тих, хто не так, як ви, уявляє собі життя тут і зараз. Ви завжди були взірцем у суспільстві? Так? Вітаю, але навіть це не дає вам права звинувачувати інших у тому, що вони не такі, як вам хотілося б їх бачити. Від несприйняття зачіски чи татуювання до цькування (булінгу, мобінгу) — один крок. Може, є сенс зупинитися за крок до того?

10. Свідомо реагуйте на зовнішність

Будь свідома того, як ти реагуєш на неї та на її зовнішність... Заохочуй її заняття спортом... Це допоможе повністю побороти негативне сприйняття власного тіла, яке світ нав’язує дівчатам (с. 51).

Будьте свідомі, як ви реагуєте на зовнішність. Не треба зверхньо чи образливо ставитися до людей, у яких «неестетичне» тіло (з вашого погляду і передусім тільки з вашого). Чи можна закохатися в людину, у якої є тілесні вади, особливості, незвичні форми? Так! Ви впевнені, що володієте істиною під назвою «норма»? А ще це означає, що було б непогано, якби завдяки фізичній активності ваше тіло і здоров’я були б кращими. Ще важливе зауваження: не існує видів фізичної активності, які мають заздалегідь визначену статеву ознаку чи обмеження. Дівчатка в підлітковому віці починають соромитись свого тіла, грудей, зміни самопочуття через місячні чи їх очікування. Дозвольте доньці бути собою і ставитись до цього спокійно, природно, це частина фізіології людини. Ваш син не стримує збудження і соромиться нічних (чи не нічних) полюцій? Скажіть йому, що це нормально, що люди повинні це і внутрішньо, і зовні сприймати як розвиток, як прояв унікального тілесного. Зовнішність, розмір окремих частин тіла, можливість проявити себе в змаганнях не мають нічого спільного з особистим щастям і реалізацією своєї мети. Ми повинні бути на щабель толерантнішими до підлітків, щоб потім отримати гармонійних і самодостатніх юнаків і дівчат, чоловіків і жінок.

Дівчина не повинна шаленіти від стресу через менструальну кров на спідниці. Так, краще, коли цього не трапляється, але бувають різні випадки і сама по собі менструальна кров — це частина здорового жіночого організму та його здорового прояву, це не причина для ганьби й докорів. Як каже авторка, «без місячних не було б розвитку людства як біологічного виду» (с. 62). Ще одна підказка від пані Адічі: «Ніколи не пов’язуй сексуальність чи оголеність з ганебністю» (там-таки). Чи не вважаєте ви людей, які оголюються в кінострічках, на сцені театру, на подіумі, морально недосконалими? Що, оголеність тіла — це таїна? А оголеність душі — норма? Фемінізм — це шлях до толерантного ставлення до людей у будь-яких проявах і будь-якого віку. Невже це не приваблює?

11. Здоровий сумнів у культурних стереотипах

Навчи її сумніватися в притаманній нашій культурі вибірковій апеляції до біології як “підставі” для соціальних норм (с. 57).

Здоровий сумнів у культурних стереотипах: чи не є вони неактуальними для сьогодення або для здорового розвитку суспільства? Ми живемо серед численних забобонів, до яких жодного стосунку не має наша біологія і наше ставлення до іншого, а тільки наш свідомий вибір. Навчитися сприймати світ у всіх його проявах, відчувати, що наші реакції повинні відбивати свідомий вибір нашого життя, — це відповідь на багато питань і вирішення багатьох проблем. Що для нас свідомий вибір? Вибір, який ми робимо не уві сні, не в стані непритомності, не в стані вимушених обставин. Усе інше — вибір свідомий. Кількість партнерів, їхня якість, ім’я дитини, ставлення до батьків і до себе — свідомий вибір. Кожен з нас, чоловік, жінка, має право і можливість цього свідомого вибору. І цей вибір не пов’язано з біологічною сутністю людини, а лише з нашим бажанням. Щоб казати «Я це зробив, бо маю на це право», треба віддати автоматично, безумовно це право іншій людині. Адже немає жодного права на власні свідомі вчинки, яке ти отримуєш винятково для себе і якого немає в інших. Ви не зобов’язані давати дитині ім’я, яке вам не до вподоби, не зобов’язані міняти щось у своєму житті, якщо це не ваше свідоме рішення, і жодні особисті чи інтимні стосунки не повинні примушувати вас так чинити. Усі стереотипи й настанови створено не вами, не зараз і не для вас, чи не так? То чому б не розділити право бути собою і відповідальність за це з вашою близькою людиною? Чоловіки, невже жінка не заслуговує нести разом з вами відповідальність за вчинки і за своє життя? Це ж маячня, якщо ви заперечуватимете це право. А як приємно бути рівними в правах і обов’язках і потім на основі рівності створити власні правила життя, адже вони будуть створені вами і для вас, і позбавлені зовнішніх впливів та забобонів! Чоловіки, бути рівноправними — це класно, не тягніть на себе ковдру зайвої і нікому не потрібної відповідальності за інше життя, якщо це життя дорослої, самодостатньої людини!

12. Говорити про секс

Говори з нею про секс і починай з раннього віку. Можливо, тобі буде трохи ніяково, але це вкрай потрібно... Не вдавай перед нею, що секс — це лише контрольований репродуктивний акт чи те, що “роблять тільки в шлюбі” (с. 59).

Говорити про секс. Із дитиною, з партнеркою, з тим, хто потребує твоєї уваги до питань сексу. Говорити з донькою про секс — це природно, так, нібито ми говоримо про всі інші прояви тілесності. Тут я хотів би додати до аргументів пані Адічі, що говорити про секс важливо і із сином, і з тим, з ким у тебе є, може бути, було чи для кого може відбутися життя в статевих проявах або сексуальні стосунки. Секс не є закритою темою. Добре, коли запитаєш у жінки, що їй до вподоби в сексі, як їй краще (приємніше) отримати задоволення, добре, коли у тебе є право і свобода сказати їй, як саме тобі буде добре, і не чекати, що вона (він) здогадається сама (сам). Це прояв вільних гармонійних стосунків, і дві самодостатні, незакомплексовані людини можуть про це говорити і втілювати в життя те, що визначено в розмовах. Для дітей у феміністичному сприйнятті світу дуже важливо знати, що у мами чи батька можна про це запитати тоді, коли виникає питання, а не тоді, коли тобі виповниться 16 чи 18 років. В Україні підлітки отримують перший сексуальний досвід переважно задовго до вісімнадцятиріччя[2]. І якщо вам про це не сказали, це не означає, що його не було!

Жіноча сексуальність і бажання сексуальних стосунків — це нормально, так само як і жінки, і чоловіки можуть бажати і пропонувати сексуальні стосунки й запитувати, чи вам це буде до вподоби. Тут і зараз? Чи трошки згодом, коли будемо в зручнішому для цього місці?

Фемінізм — це право на відверте спілкування про секс, яке за жодних умов не сприйматиметься негативно для людини, незалежно від віку, статі і конкретних питань. Щось не помітив нічого незручного для чоловіка. Радше — і хай укотре повторю цю свою думку — так зручніше, ніж удавати із себе людину, яку знайшли в капусті.

13. Радісно і відповідально сприймай романтичні стосунки

Навчи її, що любов не тільки дається, а й береться. Це важливо, бо ми непомітно впливаємо на життя дівчат: ми вчимо їх, що великою мірою їхня здатність любити — це здатність жертвувати собою (с. 63).

Романтичні стосунки бувають, навчи доньку бути готовою до них. І навчи сина до того, що це чудова частина життя, яка варта того віку і тих емоцій (так, навіть сльози — це частина таких стосунків), коли вони прийдуть до вас. Любов не тільки дається, вона й береться. Здатність любити — це не жертвувати собою, а сприймати кохання як радість і дар і цінувати стосунки, які виникають і розвиваються у двох. Не треба перебільшувати роль цих стосунків у житті жінки й чоловіка (вони можуть виникати не один раз, і кохання теж можна відчувати не раз на життя, і це не стосується статі). Крім того, недоречно бажати дівчинці «доброго чоловіка» — побажайте їй щасливого кохання! Відчуйте різницю! Жінка може і має право першою освідчитись у коханні і першою запропонувати шлюб. Вона має рівно стільки на це прав, як і чоловік. Жінка не повинна обов’язково чекати від чоловіка, поки він «дозріє» запропонувати їй шлюб, вона має право визначитись у його намірах і сама запропонувати змінити формат стосунків. Чоловіки, ми теж інколи вагаємося зробити перший крок, а якщо ваша подруга скаже ці слова першою? Вас що, це образить?

Зауваження від пані Адічі: «Навчи доньку, що забезпечувати родину не є завданням чоловіка. У здорових стосунках родину забезпечує той, хто на це здатен» (с. 66). Так, нічого страшного, що ваша дружина заробляє більше за вас, і не важливо, хто і як виконує обов’язок фінансово підтримувати родину (бувають різні обставини, і ролі теж змінюються). Важливо, як ви це сприймаєте. Важливо, що немає жодної «норми», яка має викликати у вас сором чи незручність тільки від того, що гроші у вашу родину приходять із різних джерел, і це не обов’язково має бути «чоловіче» джерело.

Жінка гідна того, щоб свідомо цінувати своє задоволення від шлюбу більше, ніж матеріальний внесок чоловіка в спільний бюджет. Чоловік може не з’їжджати з глузду через власні заробітки, якщо це влаштовує обох. Ніхто ззовні не має права докоряти вам чи щось коментувати, й у нас є свобода обирати різні форми зайнятості і різну винагороду.

Чоловіки, ми живемо у світі, де у всіх є (ми прагнемо до них) рівні можливості в кар’єрі, тому сприймаймо це з повагою до партнерки і з повагою до себе. Ми створюємо єдиний світ, і якщо ми успішні, то слово «ми» значить більше, ніж «я».

14. Гідне ставлення до всіх

Святість не є передумовою гідності. Недобрі й нечесні люди все одно лишаються людьми й заслуговують на гідне ставлення... У дискурсі навколо гендеру подекуди висловлюється думка, що жінки морально “вищі” за чоловіків. Вони не вищі. Жінки такі самі люди, як і чоловіки. Жіноча доброчесність так само звична, як і зло (с. 67).

Жінки такі самі люди, як і чоловіки, і немає жодної статевої належності до доброчесності, моральності чи інших якостей. Жінки, які відверто заявляють «я не феміністка», жодною мірою не загрожують фемінізму, так само як далеко не всім чоловікам притаманна мізогінія (ба більше, існує жіноча мізогінія). Дайте право жінці бути чи не бути феміністкою, але чоловікам варто утриматись від упередженого негативного ставлення до жінок, що ховається в різних проявах мізогінії. Це шлях до прикрого минулого, шлях у нікуди. Тому давайте пояснювати свою позицію, переконувати і гідно ставитися до всіх. Нам усім не вистачає стриманості і взаємоповаги. Чути одне одного — це важливо. Намагайтеся пояснити, чому ви вважаєте саме так, сподівайтеся, що співрозмовник не дурніший за вас, тобто поважайте. Це ще один прояв фемінізму, вельми корисний для чоловіків. Будувати стосунки на взаєморозумінні і взаємоповазі. Так, це ще й зручно і приємно!

15. Повага до відмінностей

Зроби так, щоб розмаїття вважалося звичним. Хай воно стане природним. Навчи її не оцінювати розмаїття. Причина толерантності не в потребі бути чесною чи милою, а в людяності й практичності (с. 69).

Нещодавно прочитав велике інтерв’ю Тетяни Терен з Наталкою Сняданко, і от що знайшов у пані Наталки про шлюб: «Я не знаю, якою є ідеальна модель шлюбу. Я підтримую партнерські стосунки, в яких рівноправний розподіл обов’язків... ми з чоловіком разом вже сімнадцять років. Найважливіше в шлюбі, як на мене, — вміння домовлятися. Бо не буває ідеальних картинок, стосунки — це завжди пошук компромісу. І в тому, що шлюб не є застиглим і приреченим, і полягає його привабливість. Але насправді моделей сім’ї дуже багато. Зазвичай в українських анкетах пропонують небагато варіантів для визначення сімейного статусу: (не)одружений, розлучений, вдівець (вдова). Але люди можуть жити разом і неодруженими, або жити окремо і продовжувати бути в шлюбі, виховувати спільних, чужих або усиновлених дітей. Сім’ї бувають одностатевими, двостатевими чи мати більше членів. Інколи люди живуть по півроку разом, а по півроку окремо. І все це варіанти стосунків, які офіційно все ще перебувають “поза законом”, що вказує на нашу внутрішню несвободу, бо в нас одна загальноприйнята модель, а якщо ти в неї не вписуєшся, то тебе вважатимуть інвалідом»[3].

Пряма мова пані Адічі: «Навчи [дитину] не вважати її власні стандарти і досвід прийнятними для всіх» (с. 69). Прийміть розмаїття стосунків, ситуацій, форм співіснування, створення щастя між людьми (одним, двома, трьома...) як норму природи щодо людини. Ми бачимо, який багатий і барвистий світ флори й фауни, невже ми не можемо прийняти розмаїття людей? Невже колір шкіри впливає на ставлення до людини? Ні, пережили це і залишили в минулому. То невже не час покинути упереджене ставлення до того, у який спосіб люди знаходять і підтримують своє щастя? Чоловіки, бути щасливими — це класно! І посилайте подалі всіх сексистів і патріархальників, хто радитиме вам як, коли і в який спосіб ви маєте досягати щастя й гармонії в стосунках.